Основні концепції теорії перехідної економіки виникають у час тотального розпаду соціалістичної системи господарювання, політичної системи, що домінувала над економікою та визначала поле, правила і форми її поведінки. Водночас, слід визнати той факт (і про це вже йшлося вище), що трансформація економічних, соціальних систем, суспільств у цілому, є їх внутрішнім станом, незалежно ві д того, чи відбувається вона під тиском протиріч штучно створеної системи господарювання (у даному разі й не тільки соціалістичної), або виникає внаслідок еволюції економічних систем, які утворилися «природним» шляхом унаслідок розвитку продуктивних сил, соціально-економічних відносин, системи протиріч і потреб, пов’язаних із цим розвитком.
Причини, чинники й закономірності трансформації капіталі-стичної е кономічної системи досліджуються сьогодні за двома основними напрямами:
54— аналіз внутрішніх суперечностей розвитку системи та визначення механізмів, форм, за допомогою яких ці суперечності можуть бути подолані на стадії розвитку, забезпечуючи таким чином подальшу поступальну ходу національної економіки та суспільства;
— пошук конструктивних відповідей на питання про подальшу долю капіталізму, про те, які мотиваційні важелі, суспільні форми розвитку будуть найбільш ефективними у посткапіталі-стичному майбутньому.
Наявність таких двох напрямів дозволяє говорити про існування внутрішньосистемних і міжсистемних трансформацій, дослідження суті яких дозволяє більш детально та усебічно розкрити внутрішні та зовнішні чинники, механізми та інститу ти трансформаційних процесів на рівні національної та світової економічних систем.
Відповідно до використання певних методологічних підходів у дослідженні закономірностей та проблем трансформації капіталізму у сучасних наукових джерелах розрізняють:
— концепції, засновані на методі технологічного детермінізму;
— концепції соціалізації капіталу;
— концепції глобалізації та екологізації;
— концепції соціал-демократичного та неомарксистського спрямування.
Зокрема, до концепцій, підґрунтом яких є метод технологічного детермінізму та аналіз структурних зрушень в економіці, виникнення новітніх технологій відносять:
1) концепцію індустріального суспільства (О. Конт, Дж. Ст. Мілль, Ф. Ліст, Т. Веблен, Р. Хейлбронер, Р. Арон, Ж. Фураст’є та інші);
2) концепції постіндустріального суспільства (К. Кларк, Д. Белл, Г. Ка н, З. Бжезінський та інші), нового індустріального суспільства (Дж. Гелбрейт);
3) концепцію третинного сектору — суспільство послуг (К. Кларк, Ж. Бураст’є);
4) теорії інформаційного (комп’ютерного, електронного тощо) суспільства (Ж.-Ж. СерванШрайбер, Й. Масуд, Дж. Несбіт, О. Тоффлер та ін.).
Дослідники цього напряму в усій сукупності особливостей і пробле м розвитку капіталізму приділяють першочергову увагу таким, як: а) зміна місця людини у виробництві, мотивації її діяльності, характеру роботи: ? концепції «закінчення роботи» (надомна зайнятість), «електронного коледжу» (Т. Сакайя, О. Тоффлер); ? домінування мотиву самоактуалізації (А. Маслоу) та постматеріалістичних мотивів у діяльності (Р. Інглегард); б) нова якість інститутів та ха рактеру їх взаємовідносин: ? концепція «сітьового суспільства» (М. Кастельс); ? теорії корпорації, «що розвиває» (Ч. Хенді) та корпорації «адаптивної» (О. Тоффлер); ? «суспільство довіри» (Ф. Фукуяма); ? концепція освітньої дискримінації (Дж. Гелбрейт); в) зміни у чинниках і принципах формування вартості: ? домінування у вартості товару трудового ресурсу (Л. Туроу); ? перенесення ресурсів та енергії з виро бництва матеріальних цінностей на створення цінностей духовних (К. Лоренц); ? зростання значення доступу до інформації та знань (Р. Райх); ? більш висока оцінка споживачами корисності, створеної знаннями (Т. Сакайя); ? знання та інформація стають основними та нічим не обмеженими ресурсами виробництва (Т. Стюарт, П. Пільцер); ? інтелекту альний капітал має неявну та залежну від інвесторів вартість (Л. Едвинссон, М. Мелоун).
Концепції соціалізації капіталу: ? теорія колективного капіталізму (К. Кларк, Г. Мінз), теорія народного капіталізму, складовими якої є концепції дифузії власності, революції правлячих і революції доходів (А. Берлі, П. Дракер, Л. Келсо); ? теорія соціального ринкового господарства (А. Мюллер-Ар мак, Ж. Ламперт, Л. Ерхард, Е. Прайзер, Г. Мейнголд та ін.); ? концепції держави загального добробуту, суспільства споживання, суспільства «якості життя» (К. Болдуен, М. Лернеп, Е. Хансен, С. Стурмі, У. Ростоу); ? концепції «регульованого капіталізму» (Дж. М. Кейнс, Р. Харрод, Е. Домар, Дж. Робінсон та інші) та «планового капіталізму» (Ф. Перр у, Е. Ліпсон, А. Гручі, П. Массе); ? концепція змішаної економічної системи, теорія конвергенції, «економіка автономних організацій» (Я. Тінберген, А. Лалеф, Е. Беттхер, Дж. Гелбрейт, Р. Солоу); ? теорія фірми на принципах самоуправління, концепції надання працівникам власності та участі у прибутках, «економіка участі», пошук нових форм організації та стимулювання
55Концепції глобалізації та екологізації: ? теорії Римського клубу, концепції гуманізації та екологізації суспільного розвитку — концепції «органічного зростання» (М. Месарович, Е. Пестель), «нульових темпів зростання» (Д. Медоуз, Й. Рандерс), економії ресурсів (Е. фон Вайцзеккер, Е. Б. Ловінс, Л. Х. Ловінс), економічної стагнації (Дж. Форрестер); ? концепції ноосфери, техносфери, «універсалізму» (Е. Янч), альтернативістики (Г. Гендерсон, Е. Шумахер, М. Фергюсон, Л. Броун, Ж. Робен, М. Сатін), «екологічний план Маршалла» для країн третього світу (А. Гор), концепції відносної нестачі ре сурсів (Х. Лінненман, Й. Судзукі, Я. Тінберген, Ж. Лезурн, Д. Габор, А. Печчеї); ? теорії глобалізації: «відкрите суспільство» (Дж. Сорос), теорія культур цивілізацій (С. Хантінгтон), «революція всесвітньої солідарності (Е. Ласло).
Концепції соціал-демократичного та неомарксистського напряму: ? дослідження культури та творчості, змісту творчої праці, розвитку особистості як процесу творчості (А. Шафф, В. Біблер); ? концеп ції монополістичного та державно-монополістичного капіталізму; ? футурологічні дослідження: концепція надсуспільства (А. А. Зинов’єв), теорія постекономічного суспільства (В. І. Іноземцев), теорія соціальних альтернатив (С. Валентей).
Як бачимо, існує значна кількість концепцій щодо визначення природи, перспектив, меж і результатів трансформаційних процесів капіталістичної економіки та суспільства, одн ак за будьяких умов трансформацію економічної системи капіталізму слід розглядати: по-перше, як внутрішньосистемний процес; по-друге, як процес природно-еволюційних змін у системі та самої системи, що викликані історичною та об’єктивною логікою розвитку капіталістичного способу виробництва у єдності таких його складових, як продуктивні сили, технологічний спосіб виробництва, соціальноекономі чні відносини; по-третє, цей процес протягом усього життєвого циклу капіталізму залишається саме внутрішньосистемним, наслідком подолання притаманних капіталізму, на кожному із його історичних етапів розвитку, суперечностей; по-четверте — у процесі трансформації поступово, але постійно формуються нові інституціональні форми економічного та соціального життя, які, з одного боку, збагачують наявну метасистему, з др угого — свідчать про те, що ця система ще не пройшла пік свого розвитку, отже відцентрові сили, які існують у ній, як і в будь-якій іншій системі, не набирають такої ваги, яка б спонукала до переходу до стадії проходження, а тим паче, розпаду. Це, у свою чергу, є свідченням, як потужності внутрішніх мотиваційних важелів, що забезпечують сталість та можливості подальшого розвитку економічної, а отже, й соціальної системи капіталізму, так і реальних можливостей динамічного функціонування окремих стадій життєвого циклу економічних систем історично тривалий час, що відповідає потребам і сподіванням нашої держави.
Усі названі вище специфічні ознаки трансформації притаманні капіталістичній економічній системі, що свідчит ь про значну тривалість і стабільність стадії розвитку даної системи, а також про те, що внутрішньосистемні процеси трансформації капіталізму не порушили основних внутрішніх важелів його існування.
Якщо стати на позицію інституціонально-технологічного підходу у характеристиці ознак, за якими можна розрізняти різні історичні епохи та цикли у житті суспільства, тобто виокремлювати такі йог о форми, як доіндустріальну, індустріальну та постіндустріальну, слід буде визнати, що більшість з них проходять свої життєві цикли у межах однієї капіталістичної економічної системи, базові елементи якої фактично (мотивація, відносини власності, механізми регулювання) залишалися незмінними у своїй основі, раз по раз збагачуючись, оновлюючись, стаючи привабливішими для дедалі ширших верств населення та різних його соціальних гр уп.
Видатний економіст ХХ ст. Й. А. Шумпетер, аналізуючи внутрішні механізми саморозвитку капіталізму в одній з останніх своїх праць «Капіталізм, соціалізм і демократія», зокрема, підкреслював, що капіталістичне суспільство у процесі свого формування та розвитку звертається до мотивів, неперевершених за простотою та силою, а сам суспільний устрій відзначається н езвичайною ефективністю оскільки:
— фундамент, базові конструкції, сигнальні вогні цього суспільства зроблені, за виразом ученого, з економічного матеріалу;
— сама будівля буржуазного суспільства виходить фасадом на економічний бік життя;
— у такому суспільстві, на думку автора, заохочення та покарання вимірюються у грошах. Піднесення та спуск суспільними сходинками тотожні з набуттям або втратою грошей;
56— воно (капіталістичне суспільство) з безжалісною швидкістю виконує свої обіцянки багатства або загрози зубожіння.
Всюди, де буржуазний спосіб життя достатньо зміцнюється та глушить позивні інших суспільних порядків, ці мотиви доволі сильні для того, щоби залучити абсолютну більшість людей вищих інтелектуальних здібностей та ототожнити успіх у житті з успіхом у справах.
До того ж, зазначає вче ний, капіталістична система чудово розв’язує проблему соціального відбору (на жаль, лише для класу власників). Адже здебільшого людина, яка попадає в клас бізнесменів і потім піднімається нагору в межах цього класу, є здібним бізнесменом і піднімається настільки високо, наскільки це дозволяють її здібності.
Причина проста, вважає Шумпетер, — у цій сис темі підніматися вгору та добре знати свою справу — це практично одне й те саме. Цей факт набагато важливіший для оцінки капіталістичного суспільства та капіталістичної цивілізації, аніж будь-які висновки з чистої теорії капіталістичного механізму.
Водночас науковець робить парадоксальний, на перший погляд, висновок з досліджуваних проблем, зокрема він за значає, що капіталізм породжує атмосферу майже суцільної ворожості стосовно власного соціального ладу, відсуває на задній план усі ці інститути, а особливо інститут приватної власності та інститут вільного контракту, які відображали потреби та методи істинно «приватної» економічної діяльності, неминуче та в силу самої логіки своєї цивілізації породжує, навчає та фінансує соціальні групи, прямо заці кавлені в розпалюванні соціальних безпорядків. Отже, — доходить висновку Й. А. Шумпетер — у глибоких надрах капіталізму повільно визріває тенденція руху до іншої цивілізації.
Однак, як справжній учений, Й. Шумпетер не робить категоричних, однозначних висновків. Цілком може виявитися, — вважає він, — що 30-ті роки ХХ ст. (роки Великої депресії у США) виявляться оста ннім зітханням капіталізму. Але може статися й інакше. В усякому разі, «немає ніяких суто економічних причин, за якими капіталізм не зміг би взяти новий успішний старт».
Подібні висновки було зроблено у період граничного етапу розвитку капіталізму індустріальної епохи, коли почалися порушення системної рівноваги і постало питання про можливості переходу економічної та соціальної системи капіталізму у насту пну, спадну фазу життєвого циклу. За умов, коли б така система була надто жорсткою, стабільною, тобто не мала б достатньої гнучкості щодо забезпечення подальшого саморозвитку, нової упорядкованості зв’язків, саморозпад її був би неминучий.
Однак особливостями капіталістичної економічної системи, як засвідчує аналіз сутності та закономірностей внутрі шньосистемної трансформації і зовнішніх чинників розвитку даної системи з позицій сучасних методологічних підходів (зокрема, таких як системноструктурний, синергетичний, соціокультурний, або цивілізаційний), є її гнучкість, пластичність, здатність реагувати на зміни історичного та життєвого циклу потреб суспільства і людини. Саме ці властивості дозволили суспільству вчасно зреагувати на швидке зростання некомпенсованих обурень зовнішнього середовища, осо бливо у середовищі соціальному.
Тому висновки Й. Шумпетера, справедливі для етапу індустріального розвитку капіталістичної економічної системи, набувають нового звучання і трактування в умовах трансформаційних процесів, пов’язаних із переходом до нової якості господарської системи, до постіндустріального суспільства.
Що ж являють собою індустріальне господарство та індустріальне суспільство, які функції та ме жі вони мають у рамках капіталістичної економічної системи? Які чинники викликають потребу у нових формах функціонування суспільства?
