Posibniki.com.ua Банківська справа Банківський нагляд Розділ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА НАГЛЯДУ


< Попередня  Змiст  Наступна >

Розділ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА НАГЛЯДУ


1.1. Необхідність, цілі та види регулювання банківської діяльності

Підвищення рівня надійності і стабільності банків-ської системи є головною метою державного регулю-вання банківської сфери. Необхідність створення ефек-тивної системи такого регулювання визначається особ-ливою роллю банків у економічній системі країни та специфікою їхньої діяльності як комерційних структур.

Роль банків у економічній системі визначається їхніми основними функціями і може бути зведена в узагальнено-му вигляді до таких положень. По-перше, банки є най-більш значними акумуляторами грошових коштів (заощаджень) у суспільстві. По-друге, банки — важливе джерело фінансування економіки, на ефективність якого значною мірою впливає їхня кредитна політика. По-третє, банки як розрахункові центри відіграють важливу роль у безпере-бійному функціонуванні платіжної системи. По-четверте, банки беруть участь у створенні кредитних платіжних за-собів, активно впливають на масу грошей в обігу та їхню стійкість. Дестабілізація діяльності банків на будь-якому з цих напрямів здатна порушити стабільність функціону-ванняекономіки країнив цілому.

Специфіка діяльності банків як комерційних структур також визначається їхніми особливими функціями і передусім функцією акумуляції позичкових коштів у суспільстві. Через це в основі їхньої діяльності має бу-ти довіра до них з боку суспільства, брак якої може призвести до недостатнього надходження коштів у ба-нківську систему, що негативно вплине на формування позичкового фонду й розвиток економіки.

Специфічною рисою, яка притаманна діяльності банків, є їхня недостатня відкритість. Тому клієнтам банків, суспільним і банківським органам регулювання часто буває до-сить складно визначити дійсну вартість їхніх активів і, отже, платоспроможність. Проблема обумовлена, по-перше обмеженістю інформації з їхнього боку і, по-друге, складністю оцінки довго-строкових активів банку. Наприклад, активи в надійній формі державних цінних паперів можуть змінити свою вартість унаслі-док різкого підвищення на ринку капіталів процентних ставок. Тому потребують особливої уваги питання зростання невідповід-ності в банках загальної суми активів їхній реальній сумі.

Важливою особливістю діяльності банків є також їхня залежність від ступеня довіри до них вкладників. Будь-які ділові відносини пе-редбачають наявність певного взаємного контролю та довіри. Це пи-тання є вирішальним для клієнтів банку, оскільки вони, як правило, не мають можливості здійснювати постійний пильний контроль за діяльністю банку. Тому, вибираючи банк, пересічний вкладник май-жезавжди керується саме ступенем довіридонього.

Також важливим у діяльності банків є й те, що ця діяльність підпадає під підвищені ризики, які загрожують порушити стійкість і надійність банківських установ.

Певною категорією ризику, з якою можуть стикатися банки в процесі своєї діяльності, є ймовірність дестабілізації системи розрахунків унаслідок неспроможності клієнтів вчасно виконати свої зобов’язання, що може призвести до порушення механізму платежів і зниження ліквідності банків.

Ефективне функціонування банківської системи також зале-жить від зниження кредитного та системного ризиків. Кредитний ризик — це ризик неплатежу за банківськими кредитами і про-центами внаслідок, наприклад, тимчасової неплатоспроможності, банкрутства або непорядності позичальника. Системний ризик виявляється в можливих порушеннях функціонування фінансової системи в цілому. Запобігання виникненню ризиків, насамперед системному, здійснюється регулюючим органом за допомогою встановлення економічних нормативів, рефінансування кредит-них установ тощо.

Отже, якщо метою банківського регулювання можна вважати забезпечення надійності та стабільності банків, то потреба такого регулювання визначається особливою роллю банків у економіч-ній системі та специфічним характером їхньої діяльності.

З іншого боку, виникає питання — якщо комерційні банки мають підлягати державному регулюванню, то до якої міри, адже вони опосередковано регулюються і через ринковий механізм? Загальновідомо, що скорочення державного втручання в економіку сприяє розвитку стійкої та конкурентоспроможної грошово-кредитної системи. Проте завдяки особливостям, які притаманні банкам як підприємствам особливого роду, банкрутство одного або кількох з них може призвести до скорочення грошової пропо-зиції, загострення проблем у платіжній системі, економічної не-стабільності. Тому в більшості розвинутих країн діяльність бан-ків відповідно до законів значною мірою регулюється державою. Разом з тим важливим принципом регулювання фінансового сек-тору в умовах ринку має бути надання суб’єктам достатнього ступеня свободи дій і водночас відмова від дріб’язкової опіки, хоча буває досить складно визначити ту межу, за якою регулю-вання банківської діяльності стає надмірним і перетворюється у фактор, що заважає розвитку конкуренції.

Дуже важливо, на наш погляд, окремо зупинитися тут на питанні про сутність і межу вживання термінів «регулювання діяльності ко-мерційних банків» та «нагляд і контроль за банківською діяльністю». Поняття «регулювання» охоплює певну систему правил і норм, на підставі яких організується діяльність банків. Поняття «нагляд і контроль» розглядаються деякими економістами як позначення органів, яківповноваженівносити зміни вдіяльність банків [72, с. 21].

Процес регулювання банківської діяльності в широкому розу-мінні охоплює, на наш погляд, кілька відносно самостійних аспектів (рис. 1.1), перед якими стоять окремі (хоч і взаємозв’язані) завдання. Так, головним завданням грошово-кредитного регулю-вання є забезпечення стабільності національної грошової одиниці, що охоплює й забезпечення стабільності банків. Мета валютного регулювання — підтримання зовнішньої стабільності національної валюти відповідно до завдань монетарної політики. У свою чергу, завданням податково-правового регулювання виступає дотримання законності в діяльності банків, а загальним завданням нагляду є забезпечення мінімізації ризиків банківської діяльності з метою забезпечення стабільності банківської системи та захис-ту інтересів вкладників комерційних банків.

Три перші аспекти регулювання виконує центральний банк країни — Національний банк України (НБУ). Функції податково-правового регулювання притаманні відповідно податковій служ-бі, міліції, прокуратурі, СБУ.

Оскільки саме нагляд безпосередньо спрямований на функціонування комерційних банків, і в остаточному рахунку саме ор-гани нагляду здійснюють загальний контроль за їхньою діяльніс-тю, то головне місце в роботі відведено дослідженню саме цієї складової частини системи регулювання банківської діяльності.

Складові частини та функціональні звязки загального поняття «регулювання банківської діяльності»

Рис. 1.1. Складові частини та функціональні зв’язки загального поняття «регулювання банківської діяльності»

У широкому розумінні банківський нагляд можливо визначити як регулятивну систему економічних і правових заходів, які здійснюють органи державної влади (або їх уповноважений представник — як правило, центральний банк) для забезпечення стабільності, безпеки та ефективності банківського сектору через обмеження ризиків банківської діяльності, а також створення резервів, достатніх для компенсації вкладникам можливих втрат.

У системі банківського нагляду можна виокремити такі основні елементи:

  • регулювання допуску банків на ринки;
  • інформування громадськості щодо загальних показників діяльності банків;
  • саморегулювання за допомогою внутрішнього та зовнішнього аудиту;
  •  перевірка центральним банком або іншим уповноваженим органом;
  • система заходів впливу;
  • система страхування (гарантування) депозитів.

Банківський нагляд є елементом розвинутої ринкової інфраструктури, яка охоплює адекватне законодавство, міжнародні стандарти системи обліку, аудит, нагляд за станом інших небанківських сегментів фінансових послуг, ефективну платіжну систему тощо. Він відіграє важливу роль у процесі підтримання стабільності фінансової сфери.

Основні завдання банківського регулювання та нагляду: забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню;

  • захист інтересів вкладників, котрі розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками та від шахрайства. Інтереси вкладників потребують захисту, тому що в усіх країнах рівень інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми недостатній і вони не мають можливості самостійно оцінити, який ризик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;
  • створення конкурентного середовища в банківському секторі, адже саме це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки банківський конкуренції знижуються процентні ставки за позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітні банківські технології тощо;
  • забезпечення відкритості політики й діяльності банківського сектору в цілому і кожного банку зокрема. Підвищення відкритості ґрунтується на вдосконаленні системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають із досвіду міжнародної банківської практики;
  • підтримання необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

Важливу роль у забезпеченні високоефективного державного регулювання банківської діяльності має організаційна структура існуючої регулятивної системи.

Передумовами ефективної організації регулятивної системи є:

  • незалежність контрольного органу у виконанні поставлених перед ним завдань;
  • " можливість отримання ним необхідної інформації;
  • директивність (дієвість) здійснюваних ним заходів стосовно суб’єкта, що підлягає контролю;
  • запровадження системи економічних санкцій за порушення норм і правил банківської діяльності, встановлених чинним законодавством.

Як засвідчує світовий досвід, організаційні форми державного регулювання банківської діяльності в різних країнах істотно різняться. Органи нагляду можуть існувати у вигляді:

1) відділу при міністерстві, як правило, це міністерство фінансів (як, наприклад, в Австрії, Японії, Туреччині);

2) структури (управління, департаменту) центрального банку (наприклад, в Австралії, Італії, Нідерландах, Англії);

3) незалежного контрольного органу або комісії (як, наприклад, у Німеччині);

4) кількох паралельних органів (як, наприклад, у США).

Вибір організаційної форми значною мірою залежить від того, чи поширюється сфера функціонування контрольного органу тільки на банківську систему чи й на інші фінансові інститути. Перше притаманне Німеччині, а друге — Канаді, Франції, Швеції.

Розглянемо переваги і недоліки кожної з названих форм організації банківського нагляду.

Якщо контролюючий орган буде окремим підрозділом міністерства фінансів, то він матиме досить добрі можливості для здійснення контрольної діяльності. Мається на увазі наявність у ньому кваліфікованого персоналу зі спеціальними навичками роботи, більшої можливості використовувати повноваження на державному рівні та наявність права законодавчої ініціативи (яке в центрального банку є не завжди). Але водночас такому варіанту притаманний також і ряд недоліків, до яких належать менша ступінь незалежності та відносно недостатній рівень забезпечення інформацією. Підрозділ міністерства фінансів буде мати у своєму розпорядженні широку базу даних фінансових показників діяльності економіки, але зазвичай не отримуватиме, наприклад, щоденної звітності комерційних банків, поточних нормативних матеріалів центрального банку.

Самостійні регулюючі установи, у свою чергу, мають відносно погані можливості здійснення контрольної діяльності. Це пов’язано насамперед з відсутністю вже сформованого й відповідно підготовленого кадрового складу, а також, як правило, з їхнім не досить високим ступенем значущості та рівня повноважень. Але другому варіанту організаційної форми контролю притаманна більша незалежність у прийнятті рішень. Стосовно забезпечення інформацією самостійний орган також не матиме її в достатньому обсязі та відповідного рівня достовірності.

Як певна структура центрального банку контрольний орган матиме середні можливості у здійсненні регулятивної діяльності: з одного боку, наявне забезпечення кваліфікованим персоналом, а з другого — менший обсяг повноважень (порівняно з підрозділом міністерства фінансів). Цьому варіанту притаманне досить добре забезпечення інформацією, але існує ймовірність виникнення конфлікту з іншими завданнями центрального банку (наприклад, під час встановлення норм обов’язкового резервування).

Ми зробили узагальнений аналіз переваг та недоліків кожної з організаційних форм регулювання, але в окремих країнах, безперечно, існують різні варіанти вирішення питань щодо забезпечення інформацією, застосування контрольних засобів. Найдоцільнішою формою, ясна річ, була б та, якій би були притаманні максимальні переваги та мінімальні недоліки. Можливо припустити організацію особливого контрольного органу, який би мав повноваження на урядовому рівні та співпрацював із центральним банком.

Розподіл контролюючих органів може здійснюватися також не за видами операцій кредитних установ, а за окремими завданнями банківського нагляду, як, наприклад, у Франції. У підпорядкуванні Національної кредитної ради Франції перебувають дві організації: Комітет з регламентації банківської діяльності, який встановлює для банків правила загального характеру, та Комітет кредитних установ, який дає дозвіл на створення установ або на зміни їхніх функцій. Крім того, Комісія з банківської діяльності, яка є складовою частиною Банку Франції, стежить за виконанням цих правил кожним банком і здійснює нагляд за його управлінням.

Підбиваючи підсумки, необхідно підкреслити, що суть організаційної форми державного нагляду за банківською діяльністю полягає не стільки в економічних передумовах, скільки в особливостях історичного та політичного розвитку країни. І тому установа, яка виконує функції банківського нагляду, має відповідати певним умовам, а саме: брати участь в управлінні економічною ситуацією та кредитногрошовою політикою, самостійно приймати рішення і бути незалежною від політичних течій.

Розглядаючи ці аспекти стосовно умов, які існують в Україні, ми бачимо, що питаннями регулювання та нагляду за банківською діяльністю займається саме Національний банк України. Однак не виключена можливість впровадження іншої моделі залежно від подальшого розвитку політичних та економічних подій.

Для Національного банку як головного регулюючого органу банківської діяльності важливим питанням за сучасних умов є забезпечення його статусу як незалежної установи, спроможної виконувати загальнодержавні завдання захисту національної валюти й забезпечення стабільності функціонування кредитної системи. Зараз НБУ у своїй діяльності підзвітний тільки Верховній Раді і має право законодавчої ініціативи, чинні нормативні акти практично забезпечують досить високий рівень незалежності його правового статусу. Тому закріплення за НБУ функцій банківського регулювання і нагляду дає можливість підняти його організацію на досить високий рівень об’єктивності, який визначається досягнутим рівнем правової та економічної незалежності самого НБУ. Якби ця функція була передана не пов’язаній з НБУ структурі, то навряд чи вдалося б досягнути такого рівня об’єктивності в її виконанні, оскільки будьяка структура не змогла б домогтися такого рівня незалежності, як НБУ. Основні стосунки між НБУ і відповідними структурами влади мають реалізуватися у формі регулярних консультацій і звітності центрального банку, а не прямих вказівок останнього.

Важливими учасниками державного нагляду за діяльністю банків крім центрального банку можуть бути міністерство фінансів (якщо контрольний орган буде його структурною одиницею) або окрема незалежна регулятивна установа. Навіть якщо дві перші установи не здійснюють процес контролю самостійно, вони все одно прямо чи опосередковано беруть у ньому участь. Крім того, регулюючому органу в досягненні його цілей допомагають органи влади та правоохоронні органи.

Окремим суб’єктом процесу регулювання є аудиторські фірми. Такий взаємозв’язок між системами зовнішнього і внутрішнього контролю характерний, наприклад, для Франції, Нідерландів, Великобританії. Органи банківського контролю працюють тут у безпосередньому контакті з приватними аудиторськими фірмами, що істотно полегшує і прискорює процедуру нагляду. Програми роботи спеціальних незалежних служб внутрішнього контролю, які створюються в кредитних організаціях, складаються разом із зовнішніми аудиторами. Служба внутрішнього аудиту, якій нині органи банківського нагляду надають дуже важливого значення в контролі за банківськими ризиками, забезпеченні стійкості та надійності кредитних установ, перевіряє роботу підрозділів банку. І чим більше зовнішній аудитор може покладатися на внутрішній контроль банку, тим більше органи нагляду можуть довіряти висновкам, зробленим зовнішнім аудитором.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
1.3. Організація системи банківського нагляду в Україні
1.4. Світовий досвід побудови служб банківського нагляду
Розділ 2 СТВОРЕННЯ І ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ БАНКІВ В УКРАЇНІ
2.2. Порядок подання документів для державної реєстрації банку
2.3. Державна реєстрація банку
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)