Органи системи Організації Об’єднаних Націй можна поділити на такі основні групи: головні, допоміжні, спеціалізовані організації та установи, автономні організації.
ООН має дуже розгалужену організаційну структуру, яка складається з великої кількості керівних органів, комісій, комітетів, організацій, програм, конференцій, центрів тощо. Але провідна роль у керівництві організацією належить головним органам. Їх шість:
— Генеральна Асамблея.
— Рада Безпеки.
— Економічна та соціальна рада (ЕКОСОР).
— Міжнародний Суд.
— Секретаріат.
— Рада з Опіки.
Таблиця 2.3
ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ООН
Генеральній Асамблеї та ЕКОСОР організаційно підпорядковано більшість другорядних органів, а також практично всі спеціалізовані заклади ООН, про що йтиметься нижче. Всі органи, крім Суду, містяться в Нью-Йорку, Міжнародний Суд має штабквартиру в місті Гаага (Нідерланди).
63
Розглянемо основні функції головних органів.
2.3.1. Структура та діяльність Генеральної Асамблеї ООН
Генеральна Асамблея (ГА) — вищий орган ООН. Вона є своєрідним світовим парламентом, у якому, на відміну від усіх інших органів, є представники всіх членів ООН, тобто майже всіх країн світу. ГА — найдемократичніший орган ООН, оскільки кожний представник має один голос, незважаючи на розмір країни, її економічну могутність і політичний вплив.
За Статутом делегація кожної держави-члена на сесіях ГА може бути представлена щонайбільше п’ятьма особами.
Генеральна Асамблея уповноважена обговорювати будь-яке питання в межах статуту ООН.
Важливі рішення приймаються в ГА кваліфікованою більшістю у дві третини голосів, звичайні рішення — простою більшістю. У цілому резолюції Генеральної Асамблеї мають рекомендаційний характер, але практично їх сприймають до виконання всі члени ООН. Навіть у Статуті Організації передбачено позитивне ставлення членів до резолюції ГА. Крім того, в компетенції Асамблеї є рішення обов’язкового характеру: прийняття нових членів або виключення з ООН, обрання Генерального Секретаря, затвердження бюджету ООН, вибори непостійних членів Ради Безпеки, вибори членів ЕКОСОР, Ради з Опіки, а також рішення деяких адміністративно-технічних питань. Останнім часом дедалі більше резолюцій ГА приймаються на основі консенсусу. Це найефективніший метод прийняття рішень, оскільки виключає суперечності між інтересами окремих представників.
Найважливіші функції Генеральної Асамблеї:
— зміцнення міжнародного миру;
— пом’якшення міжнародного напруження;
— скорочення озброєнь та роззброєння;
— створення умов для дружніх відносин між державами.
Функції та повноваження ГА поділяють на внутрішні та зовнішні.
Відповідно до своїх зовнішніх функцій ГА вповноважена розглядати загальні принципи співробітництва в підтриманні міжнародного миру та безпеки. Крім того, вона може обговорювати й надавати рекомендації з питань міжнародного співробітництва в
політичній, економічній та культурній сферах, у галузі освіти й науки, охорони здоров’я тощо. ГА здійснює дослідження та сприяє розвитку міжнародного права, дотриманню прав людини й основних свобод. Тобто ГА може розглядати будь-яке питання, крім тих випадків, коли спірне питання є в компетенції Ради Безпеки. Усі рішення ГА з питань, які належать до її зовнішніх функцій, мають рекомендаційний характер.
Генеральна Асамблея прийняла низку резолюцій з питань, що мають для людства надзвичайно важливе значення. До них, зокрема, належать: Загальна декларація прав людини; Декларація про ліквідацію всіх форм расової дискримінації; Декларація про заборону застосування ядерної зброї; Декларація про міжнародне співробітництво з метою роззброєння; Декларація про надання незалежності колоніальним країнам. Утілення в життя цих рішень сприяло тому, що мир у світі став стійкішим, а міжнародні відносини — більш гуманними та справедливими.
Будучи своєрідним форумом націй, Генеральна Асамблея дає змогу представникам держав прилюдно висловити свою точку зору з будь-якої проблеми, зіставити різні підходи до їх оцінювання та знайти компромісне рішення проблеми.
Внутрішні функції та повноваження ГА надають їй можливість визначати всю роботу ООН. Серед них:
• ГА діє як координаційній центр усіх комітетів та органів ООН. Вона розглядає їхні щорічні звіти й доповіді, може надавати рекомендації стосовно повноважень та функцій будь-якого органу ООН;
• ГА вирішує фінансові питання: розглядає та затверджує бюджет ООН; визначає розміри внесків усіх держав-членів ООН; розподіляє видатки серед членів Організації; затверджує бюджет інших органів та спеціалізованих установ ООН:
• з урахуванням рекомендацій Ради Безпеки ГА приймає рішення щодо прийому до ООН нових членів, призупинення їхніх прав або виключення держави зі складу Організації, а також обирає Генерального Секретаря ООН;
• ГА обирає десять непостійних членів Ради Безпеки (по п’ять кожного року на два роки); 54 члени Економічної та Соціальної Ради (на три роки з правом негайного переобрання); спільно з Радою Безпеки обирає 15 суддів Міжнародного Суду.
На підставі резолюції «Єдність на користь мирові», прийнятої ГА в листопаді 1950 року, Асамблея може прийняти заходи в разі загрози миру, порушення миру або акту агресії, якщо Рада Безпеки не спроможна діяти в цьому напрямку через відсутність єдно-сті серед її постійних членів. Асамблея уповноважена негайно розглянути це питання, щоб запропонувати рекомендації державам-членам відносно колективних заходів, включаючи, у випадку порушення миру або акту агресії, використання збройних сил, якщо це необхідно для підтримання або відновлення міжнародного миру й безпеки.
Форми та методи роботи Генеральної Асамблеї
Генеральна Асамблея має сесійний порядок роботи.
Щорічно у третій вівторок вересня відкривається чергова сесія Генеральної Асамблеї, яка триває приблизно до середини грудня. На початку кожної чергової сесії Асамблея обирає нового Голову, 21 заступника Голови та Голів шести головних комітетів Асамблеї. Щоб забезпечити справедливе географічне представництво, пост Голови Асамблеї щорічно почергово займають представники п’яти груп держав: африканських, азіатських, східноєвропейських, латиноамериканських і Карибського басейну, західноєвропейських та інших держав.
61-ша(2006)53-та(1998)
60-та(2005)1–52-га(1946–1997)
Генеральна Асамблея діє відповідно до затвердженого порядку денного. На початку кожної чергової сесії Асамблеї відбувається загальна дискусія, коли виступають глави делегацій із широкого кола міжнародних питань. Через велику кількість питань, які пропонуються для обговорення (100–150 пунктів порядку денного), більшість із них розглядаються в семи головних комітетах, де представлені всі члени ГА:
Перший комітет — питання роззброєння та міжнародної безпеки;
Спеціальний політичний комітет;
Другий комітет — економічні та фінансові питання;
Третій комітет — соціальні, гуманітарні та питання культури;
Четвертий комітет
— питання деколонізації;
П’ятий комітет — адміністративні та бюджетні питання;
Шостий комітет — правові питання.
Кожний із комітетів займається питаннями, що належать до його компетенції, і несе відповідальність перед ГА. Вони готують рекомендації та резолюції для пленарних засідань Асамблеї. Кожний комітет обирає свого голову.
Деякі питання розглядаються тільки на пленарних засіданнях, але більшість передається на розгляд комітетів. Голосування з усіх питань проводиться на пленарних засіданнях наприкінці чергової сесії, після того як комітети завершують їх розгляд і подають проекти резолюцій.
Рішення Генеральної Асамблеї можуть прийматися кваліфікованою більшістю (2/3 присутніх), простою більшістю (більше 50 % присутніх) та консенсусом. Голосування відбувається на пленарних засіданнях ГА наприкінці кожної сесії після представлення комітетами проектів резолюцій. Під час засідань комітетів рішення приймаються простою більшістю. Рішення з важливих питань (стаття 18 Статуту ООН) вимагають згоди кваліфікованої більшості. Часто Генеральна Асамблея приймає рішення консенсусом, тобто без заперечень та без голосування.
Крім того, в роботі сесії беруть участь Генеральний комітет (головуючий на сесії, 21 заступник головуючого та голови сімох названих вище комітетів) і Комітет із перевірки повноважень.
Хоча рішення Асамблеї не мають обов’язкової юридичної сили для урядів, за ними стоять світова громадська думка з важливих міжнародних питань, а також моральний авторитет світового співтовариства.
Цілорічна робота ООН ведеться, головним чином, на основі рішень Генеральної Асамблеї, тобто волі більшості членів, висловленої в резолюціях, прийнятих Асамблеєю.
Крім чергових сесій Асамблея може проводити спеціальні сесії на вимогу Ради Безпеки, більшості членів ООН або на прохання одного з членів за підтримки більшості держав.
У різні роки Асамблеєю було скликано 28 спеціальних сесій із питань, що вимагали особливої уваги, в тому числі з проблем у Палестині, фінансів ООН, Намібії, роззброєння, міжнародного економічного співробітництва, апартеїду, наркотиків, навколиш-
нього середовища, народонаселення, жінок, соціального розвитку, населених пунктів, ВІЛ/СНІДу та дітей. Двадцять восьма спеціальна сесія Генеральної Асамблеї, що відбулася 24 січня 2005 року, була присвячена святкуванню 60-ї річниці визволення з нацистських концентраційних таборів.
Стаття 20 Статуту ООН проголошує: «Генеральна Асамблея збирається на чергові щорічні сесії та на такі спеціальні, що їх можуть потребувати певні обставини. Спеціальні сесії скликають Генеральним Секретарем на вимогу Ради Безпеки або більшості членів організації».
Так, спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН з питань міжнародного економічного співробітництва відбувалася у квітнітравні 1990 року, її було скликано з ініціативи «Групи 77», тобто представників понад 120 країн, що розвиваються, з метою обговорення ситуації, яка склалася наприкінці 90-х років: поглиблення прірви між економіками індустріально розвинутих країн та країн, що розвиваються; безперервне зростання боргів «третього світу»; потреба в пом’якшенні політичної напруженості, в розвитку економічних відносин між Заходом та східноєвропейськими країнами.
Надзвичайні спеціальні сесії збираються в разі виникнення загрози миру, порушення миру чи скоєння агресії, або у випадку, коли Рада Безпеки не може дійти згоди через застосування одним з її членів права вето під час прийняття рішення. Такі сесії скликаються впродовж 24 годин з моменту надходження вимоги від Ради Безпеки (за підтримки дев’яти членів Ради) або від більшості членів ООН чи одного з членів за згодою більшості.
У зв’язку із ситуаціями, які Рада Безпеки не змогла врегулювати самостійно, було проведено десять спеціальних надзвичайних нарад стосовно: Близького Сходу (1958 та 1967 роки), Угорщини (1956 рік), Суецького каналу (1956 рік), Конго (1960 рік), Афганістану (1980 рік), Палестини (1980 та 1982 роки), Намібії (1981 рік), окупованих арабських територій (1982 рік), незаконних дій Ізраїлю в окупованому Східному Єрусалимі та на іншій окупованій частині палестинської території (1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003 та 2004 роки). Асамблея також постановила тимчасово призупинити десяту надзвичайну сесію та уповноважити Голову Асамблеї розпочати її роботу тільки за вимогою держав-членів.
6—8 вересня 2000 р. у Нью-Йорку відбувся саміт Генеральної Асамблеї ООН, який отримав назву Саміт Тисячоліття ООН. Це було найбільше в історії зібрання світових лідерів. У саміті взяли участь 150 голів держав та урядів, п’ять віце-президентів, один кронпринц, шість віце-прем’єрів, 21 міністр закордоннихсправ, які представляли більшість держав світу. За результатами саміту було схвалено Декларацію Тисячоліття, в якій голови держав та урядів підтвердили свою відданість цілям та принципам Статуту ООН, визначили чіткі напрями діяльності ООН у новому тисячолітті: підтримання міжнародного миру й безпеки; викорінення злиденності; охорона навколишнього середовища; права людини та відповідальне урядування; зміцнення ООН.
Генеральній Асамблеї організаційно підпорядковані дві автономні організації — Міжнародна агенція з атомної енергії (МАГАТЕ) та Світова туристська організація (СТО). Крім того, ГА регулює роботу ще низки закладів спільно з ЕКОСОР. Про них ітиметься далі.
Рис. 2.2. Структура Генеральної Асамблеї ООН
В економічній галузі ГА організовує дослідження й надає рекомендації з питань сприяння розвиткові міжнародного співробітництва, заохочення прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації. ГА остаточно затверджує всі міжнародні конвенції з економічних питань. У структурі ГА економічними питаннями займаються: Комітет з економічних і фінансових питань; Комісія ООН із права міжнародної торгівлі; Комісія з міжнародного права; Комітет з інвестицій.
Комісію ООН із права міжнародної торгівлі — ЮНСІТРАЛ — створено в 1966 p. з метою сприяння гармонізації та уніфікації правових норм у міжнародній торгівлі. З 1973 р. в Комісії працюють 36 осіб, які обираються на шість років. Комісія складається з дев’яти представників-членів від країн Африки; семи — від країн Азії; п’яти — від східноєвропейських країн; шести — від країн Латинської Америки й Карибського басейну; дев’яти — від країн Західної Європи та США. Комісія співпрацює з ЮНКТАД.
Комісію з міжнародного права — КМП — створено в 1947 p. з метою сприяння міжнародному співробітництву та розвиткові міжнародного права і його кодифікації. Як правило, сферою компетенції комісії є міжнародне публічне право, але вона може займатися і питаннями міжнародного приватного права. Комісія готує проекти з питань, які вона або визначає самостійно, або вони передаються їй Генеральною Асамблеєю чи ЕКОСОР. Після завершення розроблення проекту статей із конкретного питання ГА, як правило, скликає міжнародну конференцію повноважних представників для втілення проекту статей у конвенцію, до якої потім можуть приєднуватися країни. На основі проектів Комісії були прийняті такі конвенції з економічних питань: Конвенція про риболовство й охорону ресурсів відкритого моря; Міжнародна конвенція про право міжнародних договорів; Міжнародна конвенція про право договорів між державами й міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями.
Комісія складається з 34 представників країн-членів, які розподіляються таким чином: вісім — від країн Африки; сім — від країн Азії; три — від країн Східної Європи; шість — від країн Латинської Америки й Карибського басейну; вісім — від країн Західної Європи та США; два — на правах ротації від різних країн. Члени Комісії — визнані авторитетні спеціалісти.
Комітет з інвестицій створено в 1947 р. для сприяння Секретаріатові в розміщенні інвестицій із коштів пенсійного фонду та
інших трастових і спеціальних фондів, які перебувають під контролем ООН. Кількість членів — дев’ять.
