Posibniki.com.ua Бухгалтерський облік Податковий облік і звітність 2.7. Оподаткування операцій особливого виду


< Попередня  Змiст  Наступна >

2.7. Оподаткування операцій особливого виду


У ст. 7 Закону про оподаткування прибутку вказано операції особливого виду, для яких визначено особливий порядок оподаткування,           тобто              встановлено   особливий      порядок визначення                       валових    доходів    і    валових    витрат, а  саме: оподаткування  товарообмінних  (бартерних)  операцій;

оподаткування страхової діяльності; оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті; оподаткування операцій з пов’язаними особами; оподаткування операцій з цінними паперами та деривативами; оподаткування спільної діяльності на території   України          без       створення                     юридичної особи; оподаткування дивідендів; оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов’язаннями; порядок оподаткування доходів від виконання   довгострокових договірних                     зобов’язань; оподаткування неприбуткових установ і організацій; особливості оподаткування                     підприємств та організацій громадських організацій інвалідів; особливості         оподаткування окремих платників податку; особливості оподаткування прибутку, отриманого від виконання угоди про розподіл продукції тощо.

Серед найпоширеніших операцій особливого виду можна виділити:

· товарообмінні (бартерні) операції;

· операції із розрахунками в іноземній валюті; · операції з пов’язаними особами;

· спільна діяльність на території України без створення юридичної особи;

· операції з борговими вимогами та зобов’язаннями;

· операції за довгостроковими договорами (контрактами); · операції з дивідендами.

Оподаткування товарообмінних (бартерних) операцій (п. 7.1 Закону про оподаткування прибутку)

Доходи та витрати від здійснення товарообмінних (бартерних) операцій визначають виходячи з договірної ціни такої операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Порядок визначення звичайних цін подано у п. 1.20 ст. 1 Закону про оподаткування прибутку. Якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. При цьому якщо не доведене зворотне, то вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до ст. 8 Закону «Про Державний бюджет України на 2006 рік» у 2006 р. у разі вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України шляхом бартерних (товарообмінних) операцій сума податку на додану вартість, сплачена (нарахована) у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), не відноситься на збільшення податкового кредиту, а включається до складу валових витрат виробництва (обігу) платника податку.

Оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті (п. 7.3 Закону про оподаткування прибутку)

Відповідно до пп. 7.3.1 даного Закону доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховують у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, іне підлягають перерахуванню у зв’язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у зв’язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті), визначається за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, який діяв на дату отримання доходів у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг), тобто на дату зарахування валютної виручки на валютний рахунок підприємства-продавця.

Відповідно до пп. 7.3.2 Закону про оподаткування прибутку витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, не підлягають перерахуванню через зміну обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду і визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти. І може визначатися таким чином: 1) якщо валюту було отримано як експортну виручку — за правилами, вказаними у попередньому абзаці; 2) відповідно до пп. 7.3.4 Закону про оподаткування прибутку у разі купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються. Сума гривень, сплачена платником податку у зв’язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні [обмінні] операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти. У разі купівлі однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту балансова вартість придбаної іноземної валюти визначається на рівні балансової вартості іноземної валюти, що була продана; 3) якщо протягом звітного періоду було декілька надходжень валюти за різними курсами — платник податку самостійно обирає метод оцінки балансової вартості іноземної валюти за середньозваженою вартістю чи ідентифікованою вартістю. Зміна методу оцінки балансової вартості іноземної валюти протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється.

Докладніше     слід     зупинитися     на     третьому,     найбільш неврегульованому Законом про оподаткування прибутку варіанті. Оскільки у пп. 7.3.2 даного Закону йдеться саме про понесені або нараховані витрати, то й балансову вартість валюти з використанням середньозваженої чи ідентифікованої вартості необхідно визначати або на дату фактичного понесення витрат (а не валових витрат), або на дату їх нарахування. Тобто балансову вартість валюти, яка має включатися до валових витрат у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), слід розраховувати або на дату понесення витрат (списання валюти з валютного рахунка), або на дату нарахування витрат (на дату        отримання товару).     При цьому метод оцінки        за середньозваженою чи ідентифікованою вартістю слід застосовувати лише тоді, коли треба визначити суму валових витрат з імпорту товарів (робіт, послуг).

Для     визначення     балансової     вартості     валюти     за середньозваженою вартістю потрібно спочатку встановити середньозважену вартість одиниці валюти. Вона обчислюється способом ділення сумарної вартості середньозваженої балансової вартості валюти на дату початку відліку (такою датою відліку вважатиметься дата, на яку востаннє проводилось визначення середньозваженої вартості валюти, тобто це буде не обов’язково початок звітного кварталу) та балансової вартості валюти, яка надійшла, на сумарну кількість одиниць валюти на дату відліку та         валюти,            що       надійшла        від дати       відліку. Розрахунок середньозваженої вартості одиниці валюти можна подати у вигляді формули

середньозважена вартість одиниці валюти

де Сзв. варт. од. вал. — середньозважена вартість одиниці валюти; Бв. поч. — балансова вартість валюти за середньозваженою вартістю на дату початку відліку, тобто на ту дату, що передувала першому визначенню    балансової   вартості    валюти    при    її надходженні за пп. 7.3.1 та 7.3.4 Закону про оподаткування прибутку (за експортною операцією, придбанням валюти або конвертацією);

Бв. в. над. 1 + Бв. в. над. 2 + Бв. в. над. 3 + ... — балансова вартість валюти, що надійшла від дати відліку, тобто балансова вартість валюти, визначена за пп. 7.3.1, 7.3.4 Закону про оподаткування прибутку;

К-тьв. поч. — кількістьодиницьвалюти надатупочаткувідліку; К-ть в. над. 1 + К-ть в. над. 2 + К-ть в. над. 3 + ... — кількість одиниць валюти від дати початку відліку.

Після     того     як     за    наведеною     формулою    визначено середньозважену вартість одиниці валюти,      обчислюється середньозважена вартість валюти, яка має бути зарахована до складу витрат. Вона визначається шляхом множення середньозваженої вартості одиниці валюти на кількість одиниць валюти, що витрачається та зараховується до складу витрат, за такою формулою:

балансова вартість валюти за середньозваженою вартістю

де Бв. в. — балансова вартість валюти за середньозваженою вартістю;

Св. од. в. — середньозважена вартість одиниці валюти;

К-ть од. в. виб. — кількість одиниць валюти, що підлягає списанню (вибуває).

Розрахована у такий спосіб сума витрат у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) буде збільшувати суму валових витрат платника податку на прибуток. Звертаємо увагу на те, що відповідно до абз. «а» пп. 11.2.3 Закону про оподаткування прибутку датою виникнення валових витрат при операціях із нерезидентами вважається дата отримання товару від нерезидента. Це, у свою чергу, означає, що при попередній оплаті за імпортним контрактом балансова вартість валюти буде визначатись (оскільки в даному випадку відбувається нарахування витрат), проте до складу валових витрат балансова вартість валюти не ввійде. До валових витрат вона включатиметься на дату оприбуткування товару або фактичного виконання робіт чи надання послуг. При цьому офіційний (обмінний) курс НБУ на дату перерахування валюти в оплату товарів (робіт, послуг) жодним чином не впливатиме на балансову вартість валюти та не братиме участі у розрахунку балансової вартості валюти за середньозваженою вартістю. Якщо першою подією буде оприбуткування товару і валютних залишків платник податку не матиме, кращим рішенням виходу із ситуації, що склалася, буде придбання до кінця звітного періоду валюти, яка й сформує балансову вартість. Якщо ж цього не відбудеться, то єдиним способом підрахунку балансової вартості валюти на дату оприбуткування товару буде застосування офіційного   обмінного                      (валютного) курсу              НБУ      на        дату оприбуткування товару.

Отже, у разі придбання товарів (робіт, послуг) за імпортним контрактом до складу валових витрат (на дату оприбуткування товару [фактичного виконання робіт або надання послуг]) включатиметься сума витрат, що дорівнює балансовій вартості валюти за середньозваженою вартістю.

Стосовно ж методу оцінки за ідентифікованою вартістю, підприємство оцінює суму валюти, яка вибуває, за якимось одним курсом, що використовувався при надходженні валюти, тобто середні показники за цього методу не використовуються.

У разі продажу іноземної валюти за гривні валові доходи платника податку збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця у зв’язку з таким продажем, а валові витрати такого платника податку збільшуються на суму балансової вартості такої іноземної валюти.

Балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без відсотків, комісійних та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми у гривні за офіційним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

При цьому під терміном «заборгованість» розуміють: —основна     сума                      (непогашена                частина    основної    суми)

фінансового кредиту, депозиту (вкладу);

—сума відсотків, нарахованих на таку основну суму фінансового кредиту, депозиту (вкладу), строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду;

—вартість (непогашена частина вартості) об’єкта фінансового лізингу;

—платежі за такий об’єкт фінансового лізингу, строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду;

—балансова вартість цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, а також товарних чи фондових деривативів, якщо інше не встановлено нормами Закону про оподаткування прибутку.

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на дату такого продажу (погашення).       Непогашена      протягом      звітного      періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини) або умовного продажу (погашення) заборгованості, що визначені попереднім абзацом, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий унаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку — кредитора та валові витрати платника податку — дебітора, а збиток, отриманий унаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку — кредитора та валові доходи платника податку — дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).

У такому самому порядку підлягає перерахунку балансова вартість іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій (включаючи прямі       чи      портфельні         інвестиції),       яка              обліковується        на банківських рахунках платника податку або у його касі на дату закінчення звітного періоду.

До валових витрат платників податку — суб’єктів валютного ринку відносяться також будь-які витрати, пов’язані з оплатою послуг інших осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням таких платників податку.

Особливо важливо вказати, що банки здійснюють відмінний від інших платників податку податковий облік результатів операцій з іноземною валютою.

Облік операцій з продажу чи купівлі іноземної валюти, які здійснюють за дорученням та за рахунок клієнтів таких банків, ведеться окремо від обліку операцій з продажу чи купівлі іноземної валюти, здійснюваних за рішенням банку за рахунок інших (власних) джерел.

При проведенні операцій з продажу чи купівлі іноземної валюти за дорученням та за рахунок клієнтів до валових доходів

банку відносяться суми комісійних (брокерських) та інших подібних видів винагород, одержаних (нарахованих) банком у зв’язку зі здійсненням таких операцій протягом звітного періоду, а до валових витрат — витрати банку, понесені (нараховані) у зв’язку зі здійсненням таких операцій протягом звітного періоду.

У ході здійснення операцій з купівлі чи продажу іноземної валюти за рішенням банку до складу валових доходів або валових     витрат      банку  відноситься                 кінцевий фінансовий результат обмінних (конверсійних) операцій за результатами звітного періоду.

Кінцевий фінансовий результат обмінних (конверсійних) операцій за результатами звітного періоду вираховується як сума фінансових результатів обмінних (конверсійних) операцій за результатами     кожного          банківського                            дня.             Фінансовим результатом обмінних (конверсійних) операцій за результатами банківського дня є різниця між валовими доходами, отриманими (нарахованими) банком унаслідок продажу іноземної валюти протягом такого банківського дня, та валовими витратами, понесеними (нарахованими) у зв’язку із придбанням іноземної валюти протягом такого банківського дня.

До       розрахунку      фінансового       результату      обмінних (конверсійних)                операцій           не     беруть       суми комісійних (брокерських) чи інших подібних винагород, сплачених чи отриманих (нарахованих) банком у зв’язку зі здійсненням таких обмінних (конверсійних) операцій, які відносяться до складу валових доходів або валових витрат банку в загальному порядку.

Оподаткування операцій з пов’язаними особами, а також особами неплатниками податку на прибуток та особами, які сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками (п. 7.4 Закону про оподаткування прибутку)

Відповідно до п. 1.26 ст.1 Закону про оподаткування прибутку пов’язана особа це особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

—юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку;

—фізична особа або члени сім’ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім’ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини,

а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини);

—посадова      особа     платника      податку,      уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім’ї.

З метою оподаткування слід ураховувати, що: 1) доходи, отримані платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам, а також особам, які не є платниками податку чи сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку ставками, визначають виходячи із договірних цін, які не повинні бути менші за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу; 2) витрати, понесені платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у таких осіб, визначають виходячи із договірних цін, які не мають бути більші за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

 

Оподаткування спільної діяльності на території України без  створення         юридичної    особи            (п.          7.7    Закону             про оподаткування прибутку)

Спільна     діяльність     без     створення     юридичної     особи провадиться на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об’єднання коштів                       або                майна     учасників для досягнення спільної господарської мети.

Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами за умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.

Виплата    (нарахування)    частини     прибутку,    отриманого учасниками спільної діяльності, оподатковується за ставкою 25% особою, уповноваженою вести облік результатів спільної діяльності до або під час такої виплати.

Якщо прибуток від спільної діяльності не розподіляється протягом звітного періоду, тоді з метою оподаткування він вважається розподіленим між учасниками за умовами договору про спільну діяльність на кінець такого звітного періоду і підлягає оподаткуванню за ставкою 25%.

У разі якщо протягом звітного періоду витрати, понесені платником податку у зв’язку з веденням спільної діяльності, перевищують доходи, отримані від таких операцій, балансові збитки                 переносяться          на        зменшення                доходів              майбутніх податкових періодів від такої спільної діяльності протягом строків, визначених Законом про оподаткування прибутку.

Порядок податкового обліку та звітності результатів спільної діяльності встановлюється центральним податковим органом.

 

Оподаткування    операцій    з    борговими    вимогами    та зобов’язаннями (п. 7.9 Закону про оподаткування прибутку)

Під час проведення операцій з борговими вимогами та зобов’язаннями не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв’язку з:

—отриманням платником податку фінансових кредитів від інших осіб-кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових кредитів, наданих платником податку іншим особам-дебіторам,   отриманням   частини               консолідованої іпотечної заборгованості власниками іпотечних сертифікатів участі,     заміною однієї  частки консолідованої      іпотечної заборгованості на іншу;

—залученням платником податку коштів або майна в довірче управління, коштів у депозит (вклад), а також поверненням платнику податку коштів або майна з довірчого управління, а також основної суми депозиту (вкладу);

—залученням    платником     податку    майна     на    підставі договорів, що не передбачають передачі права власності на таке майно.

Також не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв’язку з:

—поверненням платником податку основної суми кредиту, атакож з наданням кредиту іншим особам-дебіторам, викупу (заміни) однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу відповідно до закону;

—поверненням платником податку коштів або майна з довірчого управління, основної суми депозитів (вкладів), або коштів з інших строкових чи довірчих рахунків, у тому числі шляхом погашення (викупу) облігацій, а також розміщенням платником податку коштів або майна в довірче управління, коштів у депозит (вклад);

—наданням платником податку майна на підставі договорів, що не передбачають передачі права власності на таке майно.

Під терміном «основна сума» слід розуміти суму наданого кредиту або депозиту (строкових, довірчих рахунків) без урахування відсотків (фіксованих виплат, премій, виграшів), суму консолідованого іпотечного боргу в частині, яка відповідає ціні зобов’язання.

Варто зазначити, що у разі відчуження майна, заставленого з метою забезпечення повної суми боргової вимоги:

· відчуження об’єкта застави для заставодавця прирівнюється до продажу такого об’єкта у податковий період такого відчуження, а основна сума кредиту та нарахованих на неї відсотків, що залишилися неповернутими кредитору (гаранту), — вважається ціною продажу такої застави;

· якщо за умовами договору або закону об’єкт застави відчужується у власність заставодержателя у рахунок погашення боргових зобов’язань, таке відчуження прирівнюється до купівлі заставодержателем даного об’єкта застави у податковий період вказаного відчуження, а основна сума кредиту та нарахованих на неї    відсотків,     що    залишилися    неповернутими    кредитору (гаранту), — ціною придбання даної застави;

· якщо кредитор у подальшому продає об’єкт застави іншим особам, його доходи або збитки визнаються у загальному порядку.

Передача майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов’язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валового доходу, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу               за                      наслідками      податкового                  періоду,                  в                        якому здійснюється таке нарахування. У такому самому порядку здійснюється оподаткування операцій з оренди землі та житлових приміщень.

Передача майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує валові доходи, а у разі передачі у фінансовий лізинг майна, що на момент такого передання перебувало у складі основних фондів орендодавця, — змінює відповідну групу основних фондів згідно з правилами, визначеними ст. 8 Закону про оподаткування прибутку для їх продажу, аорендар збільшує відповідну групу основних фондів на  вартість   об’єкта           фінансового        лізингу     за             наслідками податкового періоду, вякому відбувається така передача (без урахування відсотків або комісійних, нарахованих чи таких, що будуть нараховані на вартість об’єкта фінансового лізингу відповідно до договору). Нараховуючи лізинговий платіж, орендодавець збільшує валові доходи, а орендар збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі відсотків або комісійних, нарахованих на вартість об’єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається у рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

 

Оподаткування   доходів    від    виконання   довгострокових договірних зобов’язань (п. 7.10 Закону про оподаткування прибутку)

Платник    податку    може     вибрати    особливий    порядок оподаткування результатів діяльності, що здійснюється за довгостроковим договором (контрактом).

Під терміном «довгостроковий договір (контракт)» слід розуміти будь-який договір на виготовлення, будівництво, установку або монтаж матеріальних цінностей, що входитимуть до складу основних фондів замовника чи складових частин таких основних фондів, а також на створення нематеріальних активів, пов’язаних з виготовленням, будівництвом, установкою або монтажем (послуг на зразок інжинірингу, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та розробок), за умови, що такий контракт не планують завершити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Виконавець самостійно визначає доходи і витрати, нараховані (понесені) протягом звітного періоду у зв’язку із виконанням довгострокового   договору                      (контракту),  використовуючи оціночний     коефіцієнт       виконання                      такого довгострокового контракту.

Оціночний коефіцієнт виконання довгострокового договору (контракту) визначається як співвідношення суми фактичних витрат       звітного періоду               до      суми                загальних   витрат, які плануються виконавцем при виконанні        довгострокового контракту.

Дохід виконавця у звітному періоді визначають як добуток загальнодоговірної ціни довгострокового договору (контракту) на оціночний коефіцієнт виконання довгострокового контракту і включають до валових доходів такого виконавця за наслідками даного   звітного    періоду.            При          цьому  доходи,          понесені (нараховані) виконавцем довгострокового договору (контракту) протягом звітного періоду, включаються до складу валових доходів виконавця за наслідками такого періоду в сумах, визначених вище. Крім того, з метою оподаткування суми авансів або    передоплат, отриманих          виконавцем довгострокового договору (контракту), відносяться до складу валових доходів даного виконавця виключно у межах визначених вище сум.

Витрати виконавця у звітному періоді визначаються на рівні фактично                    оплачених    (нарахованих)   витрат,    пов’язаних    із виконанням довгострокового договору (контракту) у такому звітному періоді. При цьому витрати, понесені (нараховані) виконавцем довгострокового договору (контракту) протягом звітного періоду, включаються до складу валових витрат виконавця за наслідками даного періоду в сумах, визначених вище.

Правила ведення податкового обліку, зазначені вище, також діють для визначення доходів і витрат відповідних звітних періодів від      операцій з                          передплати періодичних видань, оперативного лізингу                          (оренди), оренди       землі       та        оренди житлових приміщень у разі попередньої оплати таких операцій на строк, що перевищує звітний період.

Після завершення довгострокового договору (контракту) виконавець здійснює перерахунок сум податкових зобов’язань, попередньо визначених ним за наслідками кожного податкового періоду протягом строку виконання такого довгострокового договору      (контракту),       визначаючи       фактичний                   коефіцієнт виконання  довгострокового     договору (контракту)    як співвідношення    фактичних витрат відповідних попередніх звітних періодів до фактичних загальних витрат, понесених (нарахованих) виконавцем  при виконанні довгострокового договору (контракту), та дохід таких періодів, як добуток кінцевої договірної ціни об’єкта довгострокового договору (контракту) на фактичний коефіцієнт виконання довгострокового договору (контракту).

Якщо за наслідками перерахунку буде з’ясовано, що платник податку                 завищив    або,   навпаки,   занизив    суму    податкових зобов’язань,                 яка розрахована за     наслідками будь-якого попереднього податкового                 періоду протягом виконання довгострокового договору (контракту), зазначене завищення або заниження враховується у зменшенні або збільшенні валового доходу такого платника податку в податковому періоді завершення довгострокового договору (контракту) із застосуванням до суми визначеної різниці відсотка, що дорівнює 120% ставки НБУ, яка діяла на момент здійснення такого перерахунку, за строк дії такої переплати чи недоплати. При цьому відлік строку позовної давності починається з податкового періоду, в якому завершується довгостроковий договір (контракт).

Якщо    об’єкт    довгострокового   контракту    належить    до основних фондів замовника, тоді замовник у             порядку, визначеному ст.8 Закону про оподаткування прибутку, збільшує балансову вартість відповідної групи основних фондів на суму коштів, матеріальних або нематеріальних активів, що підлягають амортизації, які надані виконавцю у вигляді авансів (передоплати) або вартості об’єкта довгострокового договору (контракту) чи його частини, що передані на баланс замовника.

Якщо ж об’єкт довгострокового договору (контракту) не належить до складу основних фондів замовника, тоді замовник збільшує валові витрати звітного періоду на суму коштів, матеріальних або нематеріальних активів, наданих виконавцю у вигляді авансів   (передоплати)   або              вартості        об’єкта довгострокового договору      (контракту) чи  його частини, переданих на баланс замовника у такому звітному періоді.

Оподаткування дивідендів

(п. 7.8 Закону про оподаткування прибутку)

Дивіденди нараховуються підприємством за рахунок прибутку звітного періоду, нерозподіленого прибутку минулих періодів та інших власних джерел за даними бухгалтерського обліку незалежно від результатів, розрахованих у податковому обліку.

Платник податку — це емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), зобов’язаний до виплати дивідендів або одночасно з такою виплатою нарахувати та внести до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток за ставкою 25%, що нараховується на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку на прибуток, незалежно від того чи є особа, яка виплачує дивіденди, платником податку на прибуток або має пільги зі сплати податку на прибуток.

Це       правило       поширюється       також       на       державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому відповідно державним або місцевим виконавчим органом, в управлінні якого перебувають такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету.

Платник податку — емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване,  казенне     чи    комунальне    підприємство зменшує суму нарахованого податку на прибуток звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у зв’язку із нарахуванням дивідендів, крім осіб платників єдиного податку (спеціального торгового патенту).

У разі виплати дивідендів у формі, яка відмінна від грошової (крім виплати дивідендів у вигляді акцій [часток, паїв], емітованих       [випущених]                        підприємством, яке                          нараховує дивіденди), базою для нарахування авансового внеску з податку на прибуток є вартість такої виплати, яка розрахована за звичайними цінами.

Авансовий внесок не справляється у разі виплати дивідендів у вигляді        акцій                 (часток, паїв),         емітованих                    (випущених) підприємством, яке нараховує дивіденди, за умови, що така виплата жодним чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному капіталі підприємства-емітента, а також у разі виплат дивідендів на користь інститутів спільного інвестування.

Юридичні особи — резиденти, які одержують дивіденди, не включають їх суму до складу валового доходу (крім постійних представництв нерезидентів).

Якщо дивіденди отримує платник податку — резидент з джерелом їх виплати від нерезидента, тоді платник податку включає суму отриманих дивідендів до складу валового доходу за наслідками податкового періоду, на який припадає отримання таких дивідендів.

Порядок оподаткування дивідендів, що одержують фізичні особи, визначається за правилами, встановленими законом з питань оподаткування доходів фізичних осіб.

Виплата дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями (іншими корпоративними правами), які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, прирівнюється з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням та включенням суми виплат до складу валових витрат платника податку. При цьому авансовий внесок не справляється, атака виплата не підлягає оподаткуванню як дивіденд згідно з нормами закону з питань оподаткування доходів фізичних осіб.

Окрім операцій особливого виду Законом про оподаткування прибутку встановлено особливий порядок податкового обліку безнадійної заборгованості (ст. 12), а також особливий порядок оподаткування      нерезидентів      (ст.      13)      та      виробників сільськогосподарської продукції (ст. 14).

 


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
2.9. Правила ведення податкового обліку валових доходів та валових витрат
Розділ 3. ОБЛІК РОЗРАХУНКІВ З ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ 3.1. Платники податку на додану вартість
3.2. Об’єкт оподаткування податком на додану вартість
3.3. База оподаткування податком на додану вартість
3.4. Операції, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)