Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою виготовлення різних виробів одиницями або невеликими серіями за окремими замовленнями без регулярної повторюваності у плановому періоді або повторюваності через нерівні відрізки календарного часу. Об’єктом планування в умовах одиничного виробництва є виробниче замовлення. Кожне замовлення за своїм конструктивно-технологічним змістом відрізняється (хоча б частково) від інших замовлень. У роботі одночасно може перебувати велика кількість замовлень на виготовлення різноманітної продукції. В одиничному виробництві застосовується послідовний вид пересування предметів праці та існує відносно велика питома вага ручної праці. Виконання різноманітних операцій за умов недостатньо опрацьованих унаслідок частої зміни об’єктів виробництва технологічних процесів потребує високо-
Одиничне виробництво характеризується наявністю значного незавершеного виробництва, відсутністю закріплення операцій за робочими місцями, високою собівартістю продукції, що випускається, і тривалим виробничим циклом. Через таку специфіку на підприємствах одиничного виробництва застосовуються такі системи оперативно-календарного планування:
• позамовна;
• комплектно-вузлова;
• комплектно-групова.
Позамовна система оперативного планування базується на розрахунках тривалості виробничих циклів і нормативів випереджень, за допомогою яких встановлюються потрібні замовникам або ринку строки виконання як окремих процесів або робіт, так і всього замовлення в цілому.
Комплектно-вузлова система застосовується головним чином у серійному виробництві, але може бути застосована і в одиничному за умов тривалого циклу складання виробу, коли доцільним є комплектувати деталі, згруповані за певними ознаками, що входять у складальний вузол. За комплектної системи планування виробничими підрозділами розробляються календарні завдання не по деталях окремого найменування, а за укрупненими групами або комплектами деталей на вузол, виріб, замовлення. Однак така система не виключає, що деякий час деталі будуть пролежувати на складі, оскільки, запускаючи деталі вузла в оброблення, орієнтуються на деталь з найбільшою тривалістю циклу. Тому комплектно-вузловій системі слід надавати перевагу в тих випадках, коли тривалість виробничого циклу виготовлення таких деталей, що створюють вузол, є приблизно однаковою.
За комплектно-групової системи планування деталі групуються в комплекти залежно від черговості їх передачі на складання та тривалості виробничого циклу їх виготовлення. Але застосування цієї системи вимагає значної підготовчої роботи й тому використовується тільки тоді, коли замовлення за окремими виробами досить часто повторюються.
Однак слід відзначити, що комплектно-вузлова та комплектно-групова системи сприяють: скороченню трудомісткості як пла-
кваліфікованих робітників. Обладнання, як правило, універсальне та розміщено за однорідними групами. До обсягу робіт із виконання замовлення входить не тільки виробництво виробу, але і вся технічна підготовка (конструкторська, технологічна) та випробування, які становлять значну частину загальної тривалості циклу виконання замовлення.
Головними завданнями оперативно-календарного планування за умов одиничного виробництва є:
• забезпечення своєчасного виконання замовлень відповідно до узгоджених термінів, встановлених замовниками;
• рівномірне завантаження обладнання й робочих місць впродовж планового періоду, що досягається шляхом правильного поєднання замовлень, які паралельно виконуються на одних і тих самих ділянках виробництва;
• побудова циклових графіків виконання замовлення, що повинні забезпечити чітку узгодженість роботи окремих цехів, дільниць і робочих місць за номенклатурою, обсягом та календарними строками виконання робіт.
Оперативно-календарне планування в одиничному виробництві повинно сприяти впровадженню ефективних методів виробництва, які широко застосовуються в серійному виробництві. Зважаючи, що за умов одиничного виробництва допускається серійне виготовлення окремих вузлів і деталей, які використовуються для формування складного технологічного обладнання, створюються сприятливі умови для організації предметних виробничих дільниць, що працюють за принципом замкнутого технологічного циклу на основі уніфікованих технологічних процесів. При цьому застосовуються два способи побудови предметнозамкнутих дільниць: подетальний і агрегатний. За подетального способу на предметно-замкнутій дільниці зосереджено оброблення однотипних деталей для однієї чи різних машин. За агрегатного способу на окремій дільниці організується виготовлення основних деталей певного вузла та організовано вузлове складання. Завдяки організації предметно-замкнутих дільниць досягається скорочення виробничого циклу та маршруту руху деталей.
Під час виготовлення «оригінальних» деталей також можна досягти значного підвищення стабільності завантаження робочих місць шляхом організації групового запуску цих деталей в оброблення. Наприклад, здійснити групування токарних робіт за двома ознаками:
• способом кріплення деталей на верстатах;
• ступенем складності оброблення.
ново-розрахункових робіт, так і організаційно-управлінської діяльності персоналу лінійних функціональних служб підприємства; підвищенню гнучкості оперативного планування, поточного контролю та регулювання ходу виробництва, що в умовах ринкової невизначеності служить для підприємств важливим засобом стабілізації виробництва.
Групування деталей із метою їх подальшого токарного оброблення залежно від способу кріплення надає можливість скоротити підготовчо-заключний час за рахунок ліквідації частого переналагоджування верстата.
Групування робіт за ступенем складності надає можливість підібрати деталі для одночасного запуску на робочому місці відповідно до розряду робітника й визначає мінімальний асортимент необхідного різального та вимірювального інструменту.
Таким чином, суть групового запуску зводиться до принципів типізації та уніфікації технологічних методів оброблення відносно таких деталей, які не піддаються конструктивній нормалізації. При цьому забезпечується відносно постійне закріплення однорідного кола операцій за певними робочими місцями, що сприяє підвищенню продуктивності праці та створює умови для ритмічної роботи на кожному робочому місці.
Виконання замовлення складається з трьох етапів: оформлення замовлення, підготовка виробництва та виготовлення виробів, що входять у замовлення.
Першим етапом оперативного планування є попереднє визначення строків технічної підготовки та виконання замовлення, визначення вартості і технічних умов виконання замовлення. Планово-виробничий відділ на підставі даних про трудо- й матеріаломісткість виробів за окремими замовленнями розробляє типові нормативи й орієнтовно визначає строки виготовлення виробів у виробничих цехах, ураховуючи кінцевий строк виконання замовлення та загальне завантаження цехів роботами за всіма отриманими замовленнями. На підставі нормативів трудо- й матеріаломісткості складається калькуляція замовлення та визначається відпускна ціна виробів.
Ці дані відображаються у проекті договору, всі умови за яким узгоджуються із замовником, після чого замовлення отримує відповідний номер, який повідомляється бухгалтерії, всім цехам і відділам-виконавцям. Основні дані замовлення заносяться до журналу, який називається портфелем замовлень і є основним плановим документом.
Календарно-планові розрахунки в одиничному виробництві проводять у порядку, зворотному до перебігу технологічного процесу, починаючи від завершальної фази, тобто випробування виробу. Такий підхід зумовлено потребою забезпечити суворе ув’язування строків початку й закінчення робіт на кожному етапі і своєчасний запуск виробу у виробництво.
На підприємствах одиничного виробництва календарно-планові розрахунки включають обчислення тривалості виробничого циклу виготовлення виробу та визначення нормативних випереджень у роботі окремих виробничих підрозділів із виготовлення виробу. Обчислення тривалості виробничого циклу виготовлення виробу вимагає, перш за все, попереднього розрахунку тривалості складання окремих вузлів і остаточного монтажу виробу. Для цього слід визначити кількість виконавців, які виконують кожну операцію, зважаючи, що у деяких випадках можливе одночасне задіяння кількох робітників на одній операції. Іноді збільшення кількості виконавців сприяє скороченню циклу виготовлення виробу. Кількість виконавців за окремими операціями зазвичай визначається в ході розроблення технологічного процесу складання. Календарна схема складання виробу будується з таким розрахунком, щоб забезпечити оптимальне розташування й рівномірне завантаження всіх робітників, що зайняті виготовленням відповідних виробів. Нормативно-розрахунковою базою оперативно-календарного планування в цьому випадку є цикловий графік, що регламентує виготовлення виробу в часі.
Загальний цикловий графік виготовлення та складання виробу будується шляхом поєднання циклових графіків виготовлення окремих вузлів відповідно до схеми складання (рис. 5.3), яка показує послідовність включення окремих вузлів до загального складання. Після внесення до циклових графіків необхідних коригувань з урахуванням завантаженості обладнання вони слугують підставою для визначення планових випереджень у роботі взаємопов’язаних виробничих ланок, що беруть участь у виготовленні відповідних виробів. Під випередженням розуміють календарний проміжок часу, на який кожна попередня частина або стадія виробничого процесу повинна випереджати наступну з метою забезпечення завершення виробничого процесу в запланований термін. Дотримання запланованих випереджень у роботі цехів є необхідною передумовою ритмічного ходу виробництва.
Основним завданням оперативно-календарного планування на підприємствах одиничного виробництва є правильне поєднання роботи виробничих цехів відносно номенклатури, кількості й календарних строків виготовлення деталей, вузлів і виробів за всіма замовленнями, які підлягають виконанню у плановому періоді.
Для цього необхідно поєднати й узгодити циклові графіки виконання окремих замовлень із тим, щоб забезпечити рівномірне завантаження обладнання відповідно до їх пропускної спроможності, а також своєчасний випуск усіх виробів у строки, передбачені планом. Із цією метою складається зведений план-графік підготовки виробництва, який охоплює всі замовлення, що підлягають запуску у виробництво у плановому періоді за підприємством у цілому й за кожним цехом.
Основним плановим періодом, на який розробляється календарний графік, є місяць. Склад замовлень, які включають до місячної виробничої програми цеху, визначається:
• термінами виконання замовлень, передбачених договорами;
• визначеним порядком проходження замовлень цехами й запланованими випередженнями відповідно до зведеного графіка виготовлення виробів;
• ступенем технічної та організаційної готовності замовлення до виробництва у плановому місяці в кожному підрозділі з урахуванням стану заділів за замовленнями, що переходять із попереднього місяця.
Важливі вихідні дані для розроблення місячної виробничої програми цеху містяться в технічній документації з підготовки виробництва. Перш за все, це конструкторсько-технологічна специфікація, яка розробляється за кожним технологічним вузлом і за виробом у цілому. Вона містить повний перелік деталей, які комплектують вузол. Матеріальна специфікація замовлення є систематизованим переліком усіх матеріалів, що використовуються під час виготовлення виробу. Крім того, для кожної деталі визначається технологічний маршрут, який ураховує вимоги повного й комплектного завантаження виробничого обладнання за кожним цехом, що бере участь у виготовленні виробу. Після розроблення всього комплекту технічної документації на кожне замовлення складається план-графік, який містить розподіл робіт для виконання кожного замовлення й завантаження відповідних видів обладнання в кожному цеху, що дозволяє встановити змінність роботи дільниць, окремих груп устаткування та уточнити потребу в робітниках необхідної спеціалізації.
Отже, шляхом вибірки з позамовних календарних графіків для кожного цеху добирається такий склад плану на наступний період (місяць), який би забезпечив своєчасне комплектування кожного замовлення й нормальне завантаження усіх цехів. З огляду на останню обставину об’ємні розрахунки завантаження устаткування і виробничих площ перетворюються на метод розрахункового обґрунтування програмного завдання.
