Серед різноманітних видів цінних паперів особливе місце займають ощадні (депозитні) сертифікати, емітентом яких може виступати тільки фінансово-кредитна установа, найчастіше — банк.
У законодавстві України питання випуску та обігу ощадних (депозитних) сертифікатів регулюється Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» та постановами правління НБУ.
Зокрема, зазначений Закон визначає: ощадний (депозитний) сертифікат — цінн ий папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та відсотків, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав. Інакше кажучи, ощадні (депозитні) сертифікати є борговими цінними паперами.
Власник сертифікату має можливість у короткий термін отримати п ідвищений відсоток, а банк — відносно більшу, порівняно з вкладами до запитання, впевненість у тому, що депоновані гроші можна використовувати для надання кредитів іншим суб’єктам господарювання. Крім цього, у банку немає потреби відкривати депозитні рахунки для клієнтів; робити зміни в умовах вкладу (наприклад, у разі вкладу до запи тання клієнт може постійно брати з рахунку гроші або поповнювати йо
го, про що необхідно робити відповідні записи); закривати рахунки клієнтів.
Використання ощадних (депозитних) сертифікатів є вигідним також тому, що у разі його випуску значно прискорюється процес встановлення відносин між банком-емітентом та власником ощадного (депозитного) сертифіката. Прискорення взаємодії на фінансовому ринку означає для банків можливість одержувати додаткові прибутки, що веде у підс умку до того, що банки мають змогу підвищувати відсотки за цими сертифікатами.
Ощадні сертифікати класифікуються:
1) за характером розпорядження: сертифікати іменні і на пред’явника. Іменні ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються у бездокументарній формі, а на пред’явника — у документарній;
2) за видом валюти залучених коштів: випущені у національній та іноземній валюта х;
3) за строками погашення: строкові (випущені на визначений строк) та на вимогу;
4) за особливостями випуску та способом сплати доходів: відсоткові та дисконтні;
5) за способом випуску: емітовані у разовому порядку та серіями;
6) залежно від категорії власника коштів: ощадні (депозитні) сертифікати в Україні виписуються на користь юри дичної або фізичної особи.
Але законодавство конкретної країни визначає індивідуальні особливості щодо визначення виду, умов випуску, обігу та погашення ощадних (депозитних) сертифікатів. Так, у США документи, що засвідчують внесення строкового депозиту в кредитну установу, називаються депозитними сертифікатами, серед яких розрізняють сертифікати, що випускаються: банками в США; банками за ко рдоном у доларах США; іноземними банками в США; позичково-ощадними асоціаціями та ощадними банками в США.
Депозитні сертифікати можуть бути обіговими та необіговими. Обігові сертифікати продаються вільно, необігові зберігаються до погашення і незначно відрізняються від звичайного строкового вкладу.
У США депозитні сертифікати можуть бути іменними та на пред’я вника, зі строком обігу більше одного року — тільки іменними. Депозитні сертифікати випускаються на строк від 1 до 12 місяців.
У Великобританії депозитні сертифікати є обіговими пред’явницькими цінними паперами, які випускаються на строк від
1 до 12 місяців, з фіксованою або змінною відсотковою ставкою.
Мінімальний номінал цих цінних паперів становить 50 тис. фунтів стерлінгів.
Світовий досвід свідчить, що значна кількість депозитних сертифікатів, особливо великих, є обіговими пред’явницькими фінансовими інструментами зі строк ом обігу менше трьох місяців, фіксованою відсотковою ставкою, номіналом 100 тис. дол. США.
У Законі України «Про цінні папери та фондовий ринок» є визначення ощадного (депозитного) сертифіката. У підсумку ототожнення правових статусів депозитного і ощадного сертифікатів призводить до різних зловживань.
Позитивним можна вважати досвід Російської Федерації (далі —
РФ), де ви діляють окремо депозитні і ощадні сертифікати. Їх випуск та обіг регулюється Цивільним кодексом РФ, а також документами Центрального банку РФ.
Депозитні та ощадні сертифікати мають відмінності у правовому статусі. Так, якщо вкладником виступає юридична особа, то оформляється депозитний сертифікат, якщо фізична особа — ощадний.
При цьому власниками сертифікатів можуть бути ві дповідно юридичні особи, зареєстровані на території РФ чи іншої держави, що використовує рубль як офіційну грошову одиницю, або громадяни
РФ чи іншої держави, що використовує рубль як офіційну грошову одиницю. Українське законодавство, на відміну від російського, не обмежує коло власників ощадних (депозитних) сертифікатів.
Для випуску депозитних чи ощадних сертифік атів російський банк повинен затвердити умови їх випуску та обігу. Для цього вони мають бути подані у трьох екземплярах до Головного територіального управління Центрального банку РФ, Національного банку республік у складі РФ за місцезнаходженням кореспондентського рахунку в десятиденний строк з дати прийняття рішення про випуск. Умови випуску сертифікатів повинні міст ити повний порядок випуску та обігу сертифікатів, опис зовнішнього вигляду сертифікату та зразок (макет) сертифіката. Крім цього, до банків, що мають намір здійснювати випуску сертифікатів, висуваються певні вимоги щодо дотримання економічних нормативів та банківського законодавства, розміру резервів тощо. Дотримуючись цих вимог і реєстрації умов випуску сертифікатів, банки можуть розпочинати безпосере дньо їх випуск в обіг.
В Україні ощадні сертифікати можуть бути номіновані в національній та іноземній валютах. Вони оплачуються у гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, — в іноземній валюті.
У разі настання строку вимоги депозиту банк здійснює платіж проти пред’явлення сертифіката на підставі заяви власника або особи, уповноваженої на здійснення цієї операції, в якій зазначається рахунок, на який мають бути зараховані кошти. Пр и цьому розрахунки за придбання сертифікатів та виплати сум за ними для юридичних осіб здійснюються тільки в безготівковій формі, а для фізичних осіб — як у готівковій, так і у безготівковій формах.
Банк має передбачити можливість дострокового подання строкового сертифіката до оп лати. У цьому разі власнику сертифіката виплачується його сума і відсотки за зниженою відсотковою ставкою, яка визначається під час видачі сертифіката. За українським законодавством у разі дострокового пред’явлення ощадного (депозитного) сертифіката до оплати банк виплачує ціну вкладу та відсотки (за вкладами на вимогу), якщо умовами випу ску сертифіката не передбачено інший розмір відсотків.
Недоліком ощадних сертифікатів є те, що бланк сертифіката не можна губити, оскільки обов’язковою умовою погашення є його повернення у банк, інакше факт придбання сертифіката буде важко довести. У такий спосіб банківські установи захищають себе від можливих махінацій з використанням дублікатів сертифікатів, коли спра вжній, але ненадовго «зниклий» сертифікат пред’являється до погашення через декілька днів після дубліката. Іменні ощадні (депозитні) сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним. Таким чином, вони незначно відрізняються від депозиту.
Найбільш привабливим для інвестора має бути сертифікат на пред’явника, оскільки його можна дарувати, нас лідувати, передавати третім особам.
Поряд з недоліками в ощадного сертифіката є й переваги. Зокрема, незмінність відсоткової ставки на весь строк дії як для юридичних, так і для фізичних осіб. Сьогодні більшість комерційних банків у депозитні договори, особливо на строк більше одного року, вносять пункт про можливість зміни ставк и на свій розсуд. Тому у разі вкладення коштів на строк більше року клієнту надійніше купити сертифікат — депозитні ставки за гривневими вкладами хоч і повільно, але постійно знижуються.
На українському ринку цінних паперів існує такий вид цінного папера, як депозитний сертифікат Національного банку України. Порядок його випуску, розміщення та обігу регулюється Пол ожен
ням НБУ про депозитний сертифікат, затвердженим постановою Правління НБУ від 9 вересня 2002 №335. Положення було розроблене відповідно до Закону України «Про Національний банк України».
Депозитний сертифікат Національного банку України визначається як один із монетарних інструментів, що є борговим цінним папером НБУ в бездокументарній формі, який засвідчує розміщення в Національному банк у коштів банків та їх право на отримання внесеної суми і відсотків після закінчення встановленого строку. Цей інструмент використовується у формуванні грошово-кредитної політики, тому випускається, розміщується та обертається виключно у банківській системі України.
Особливості депозитних сертифікатів Національного банку України:
• емітентом виступає НБУ, який приймає рішення про доцільність здійснення первинного розміщення залежно від розвитку ситуації на грошово-кредитному ринку, потреби здійснення регулятивних операцій щодо обсягів грошової маси;
• первинне розміщення відбувається шляхом проведення аукціонів, до участі в яких допускаються банки, що відповідають певним вимогам: не мають заборгованості за короткостроковими кредитами та кредитами «овернайт» Національного банку, забезпечують формування резерву для відшкодування можливих втрат за активними операціями, своєчасне і в повному обсязі формування обов’язкових резервів тощо;
• обертаються на вторинному ринку лише серед банків, а також можуть використовуватися як застава на міжбанківському
кредитному ринку;
• випускаються у бездокументарній формі на строк від 1 до 180 днів (у формі записів на рахунках у системі кількісного обліку СЕРТИФ);
• випуск, розміщення та розрахунки за ними здійснюються лише в безготівковій формі в грошовій одиниці України.
Конкретизація оцінювання інвестиційних якостей ощадних і депозитних сертифікатів здійснюється за такими параметрами:
1) оцінювання надійності банків-емітентів;
2) оцінювання характеру обігу ощадного (депозитного) сертифіката на ринку цінних паперів;
3) оцінювання умов емісії ощадного (депозитного) сертифіката.
Оцінювання надійності банків-емітентів передбачає використання низки показників, що ха рактеризують інвестиційну привабливість цих установ (рентабельність активів, фінансова стійкість тощо). Крім цього, така оцінка включає абсолютні показники, наприклад: суму активів банку, розмір його капіталу, суму прийнятих депозитів і виданих кредитів, розмір балансового прибутку тощо.
У закордонній практиці оцінювання надійності банку здійснюється за системою CAMEL, що являє собою абревіатуру з перших літер таких показників:
С — достатність капіталу банку;
А — якісна структура активів;
М — якість (ефективність) управління;
Е — рівень дохідності (рентабельності); L — рівень ліквідності.
За результатами оцінювання банк може бути охарактеризований як: «добрий», «задовільний», «достатній», «критичний», «незадовільний».
Показники, що використовуються для оцінювання інвестиційних якостей сертифікатів за другим і третім параметрами, аналогічні показникам оцінювання відповідних параметрів облігацій.
Менш поширені в Україні казначейські зобов’язання України
— державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов’язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов’язань України.
Обсяг емісії казначейських зобов’язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов’язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Емісія казначейських зобов’язань України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов’язаннями
України гарантується доходами Державного бюджету України.
Казначейські зобов’язання України можуть бути: довгострокові — понад п’ять років; середньострокові — від одного до
п’яти років; короткострокові — до одного року.
Емітентом казначейських зобов’язань України виступає держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.
Казначейські зобов’язання України можуть бути іменними або на пред’явника. Вони розміщуються у документарній або бездокументарній формі. У разі розміщення казначейських зобов’язань
України у документарній формі видається сертифікат.
Особливості погашення та реалізації прав за казначейськими
зобов’язаннями України визначаються умовами їх розміщення.
Рішення про розміщення казначейських зобов’язань України приймається згідно з Бюджетним кодексом України. У рішенні передбачаються умови розміщення та погашення казначейських зобов’язань України.
Умови розміщення казначейських зобов’язань України можуть передбачати їх погашення шляхом зменшення зобов’язань перед Державним бюджетом України власника казначейського зобов’язання України на вартість цього зобов’язання.
Порядок визначення вартості продажу казначейських зобов’язань України під час їх розміщення встановлюється Міністерством фінансів України.
Україні доцільно звернутися до досвіду США, де практикується випуск казначейських паперів. Зобов’язання Казначейства США вважаються першокласними, дуже надійними паперами. Тому інвестиційні, пенсійні фонди, комерці йні банки та інші фінансові інститути зобов’язані тримати частину своїх активів саме у цих паперах. Крім того, папери Казначейства США — ідеальна застава під час банківського кредитування (іноді краще взяти короткостроковий кредит у банку, заставивши 10-річні папери, ніж їх продавати).
Казначейство США пропонує інвесторам різні за строками види державних цінних паперів: ка значейські векселі (на 3, 6, 12 місяців), або Т-bills; казначейські білети (від 1 до 5 років), або Notes; довгострокові облігації (від 5 до 30 років), або Bonds.
Державні цінні папери США можуть купувати і нерезиденти, причому тут немає обмежень. Існують електронні брокери, що спеціалізуються на операціях з такими паперами. Знайти такого брокера українському інвестору до поможе банкір або спеціаліст ринку цінних паперів. Комісійні за одну таку угоду становлять не менше 50 дол. США. При цьому вони укладають угоди на суму від 1 тис. дол. Дохід за державними цінними паперами без перешкод репатріюється в Україну і включається у сукупний оподаткований дохід.
Поширеним фінансовим інструментом для продажу і пе репродажу є вексель. Операції з векселями — одна з найстаріших банківських операцій. Виникнення цього першого виду цінних паперів, як специфічного товару на фінансовому ринку, пов’язане з практикою торговельних та лихварських операцій. Батьківщиною векселя прийнято вважати Італію, де вже в ХІІ ст. генуезькі купці вносили гроші місцевим мі няйлам в обмін на зобов’язання сплатити цю суму в іншому місці. Сам термін «вексель» — cambium — означав «обмін».
Згідно Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель — цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зо
бов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Векселі мають такі ознаки, які відрізняють їх від інших цінних паперів:
1) вони є грошовими документами, що засвідчують наявність відносин безумовної заборгованості;
2) вони виступають засобом кредитування, оскільки між датою виписки або виста влення векселя та датою погашення завжди існує певний період часу, протягом якого існують відносини заборгованості. Погашення векселя означає виконання боржником своїх грошових зобов’язань, а також їх закінчення;
3) вони можуть бути предметом застави.
Обіг векселів у зарубіжних країнах регулюється законом про вексель, що спирається на вексельне пра во. Процедура випуску
— вкрай ліберальна, не треба державної реєстрації (лише наявність права та дієздатності). Однак простота випуску компенсується суворістю виконання його умов сторонами угоди.
Вирізняють векселі двох типів: комерційні, тобто забезпечені товарним покриттям, що враховуються комерційними банками, і банківські — приятельські (бронзові), що не мають товарного покриття, або фінансові векселі, що купу ються банками. Крім того, є державні векселі терміном на 3, 6 і 12 місяців, що не містять відсоткових купонів і реалізуються зі знижкою порівняно з номіналом, а викуповуються за повною номінальною вартістю. Номінальну вартість векселя встановлено законодавством, а вивезення цих документів за кордон заборонене.
Найбільш істотне значення для інвестора з поз ицій принципових відмінностей інвестиційних якостей векселів має поділ векселів на прості та переказні.
Простий вексель виписується та підписується боржником. Переказний вексель (тратта) виписується та підписується кредитором (трасантом) і є наказом боржнику (трасату) про сплату в зазначений строк визначеної суми грошей іншій особі (ремітенту). Передача відбувається з до помогою індосаменту — спеціального передатного напису, який міститься на звороті формуляра. Індосамент не потребує нотаріального засвідчення. Він є підтвердженням володіння цим цінним папером. Особи, які поставили свої підписи на векселі, у тому числі й індосанти, несуть за ним солідарну відповідальність.
Такий вексель містить наказ сплатити борг, що виходить від особи, яка вида ла вексель, але це ще й зобов’язання здійснити
платіж з боку трасата. Тому переказний вексель повинен бути підтверджений ним (акцептований). Акцепт — письмова згода на сплату вказаної у векселі суми, тобто прийняття зобов’язань за ним. Акцепт є одностороннім, безумовним і абстрактним зобов’язанням. На лицьовому боці формуляра векселя повинен міститися напис «згоден» або «прийнято до сплати».
З метою пі двищення надійності векселя в обігу на ньому ставиться також підпис спеціального поручителя (гаранта). Цей підпис називається авалем. Аваль може стосуватися як усієї суми боргу, так і її частин, тим самим особа, що здійснила аваль (аваліст), бере на себе відповідальність за здійснення платежу, якщо трасат, трасант або індосант не зм ожуть це зробити. Існують чіткі вимоги законодавства щодо авалю. На лицьовому боці формуляра векселя або на додатковому аркуші (алонжі) повинен бути зроблений напис «вважати за аваль».
Досвід установлення вексельного обігу у постсоціалістичних країнах та активного функціонування в розвинутих країнах визначає такі можливі операції:
• облік векселів;
• позика під заставу векселів;
• інкасація векселів;
• авалювання векселів;
• акцептування векселів;
• форфейтингові операції з векселями;
• випуск власних векселів банком;
• переоблік векселів центральним банком.
Облік векселів полягає у тому, що векселедержатель передає вексель банку за індосаментом до настання строку плати по ньому і отримує за це вексельну суму, зменшену на визначений відсоток. Цей відсоток має назву облікового відсотка, або дисконту.
Оскільки векселедержатель, який пред’явив вексель до обліку, отримує пл атіж негайно, не чекаючи закінчення строку платежу за векселем, то для нього це означає отримання кредиту від банку. Тому облік векселів є традиційними способом надання банківських позик. За таку операцію банк бере певну плату — визначений відсоток — дисконт.
Дисконт знімається банком із суми векселя одразу ж у момент його обліку. За векселями з платежем не у місці обліку вираховується порто (сума поштових витрат) і дампо (комісія іногородніх банків за інкасацію іногородніх векселів).
Для своєчасного отримання платежу за обліковим векселем банк веде картотеки за строками надходження платежів у розрізі вексе
ледержателів і векселедавців. Для контрою за своєчасним отриманням платежів за обліковими векселями банк щодня складає спеціальні відомості, куди включаються дані з усіх векселів, строк оплати за якими припадає на дане число, вказується порядковий номер векселя у книзі реєстрації банку, найменування векселедавців, пред’явників і суми кожного векселя. Під час отр имання платежів у відомості робиться відмітка, а вексель повертається платнику.
Відмінності позики, яку надає банк під заставу векселів, від обліку векселів полягає в тому, що вексель не переуступляється його власником банку, а лише закладається у банку на певний строк. Після погашення позики вексель повертається його власнику. Векселі приймаються для за безпечення позики не на повну суму, а на 60—90 % від їхньої номінальної вартості.
Видача кредиту під заставу векселів проводиться банком у межах встановленого для кожного клієнта ліміту кредитування.
Кредит під векселі і у формі спеціального позикового рахунку відкривається солідними клієнтами, які мають значну кількість надійних векселів, строк оплати за якими ще не настав. Інкасація векселів банками — це викона ння ними доручень векселедержателів з отримання платежів за векселями під час настання строку. Векселі, що передаються для інкасації, повинні містити перепоручництво (напис) на ім’я банку — інкасовий індосамент. Прийнявши вексель на інкасо, банк зобов’язаний своєчасно переслати його в установу банку за міс цем платежу і поставити до відома платника повісткою про надходження документів на інкасо. Таким чином, під час інкасації векселів банки беруть на себе відповідальність лише після пред’явлення векселів у строк сплати та отримання платежів. Якщо платіж поступає, вексель повертається боржнику, а у разі несплати банк пр ед’являє протест від імені довірителя. Роль банку під час інкасації векселів зводиться до точного виконання інструкцій клієнтів.
Аваль — це вексельне поручництво, через яке забезпечується платіж за векселем повністю або частини вексельної суми. За видачу аваля авалісти беруть плату у вигляді надписного відсотка.
Підписавши вексель, аваліст відповідає за ним так само, як той, за якого ві н дав аваль.
Акцепт векселя — підтвердження платником згоди на сплату суми за переказним векселем. Векселі, акцептовані банком, широко застосовуються у зовнішньоторговельних операціях (акцептний кредит).
Форфейтинг — це операції з купівлі права вимоги на поставку товарів та послуг, прийняття ризику виконання цих вимог та їх ін
касових операцій. Форфейтинг використовується як один зі способів фінансування інвестиційної діяльності під час кредитування зовнішньоторговельних операцій у формі купівлі у експортера комерційних векселів, акцептованих імпортером, без обороту на продавця. Відмінність форфейтингу від операцій з обліку векселів полягає у тому, що у даному разі покупець відмовляється від права регресу до прод авця. Всі ризики — економічні та політичні — повністю переходять до форфейтора. Вексель передається форфейтору шляхом індосаменту. Загальна вартість форфейтингових операцій складається із вартості банківського кредиту на строк до настання платежу за векселями. Це, як правило, разова операція, пов’язана з купівлею-продажем кожного отриманого векселя.
Крім вище вказаних операцій з векселями клієнті в, комерційні банки активно займаються випуском власних векселів. На відміну від класичних векселів банківські є векселями під вклад, тобто подібні до депозитних сертифікатів, однак за правовим режимом — це повноправні векселі. Серед банківських векселів в обігу переважають прості (соловекселі), як являють собою одностороннє, нічим не зумовлене зобов’яза ння банку виплатити визначеній у векселі особі або за її наказом, або його наступнику певну грошову суму у встановлений строк.
Банківські векселі можуть випускатися одиничними або серіями. Банківський вексель може бути відсотковим, дохід за яким визначається у відсотках до номіналу, або дисконтним, коли банк продає вексель зі знижкою. Найбіл ьшою популярністю користуються короткострокові (3 місяці) векселі. Інвесторів приваблює високий дохід та можливість дострокового обліку в банкуемітенті. Для підвищення ліквідності векселів банки постійно котирують векселі, оголошуючи курси їх купівлі-продажу.
Переоблік облікованих векселів — це один з інструментів рефінансування комерційних банків у центральному банку. Специфіка цих операцій поля гає у тому, що центральний банк викуповує у банків векселі їх клієнтів, обліковані на умовах їх зворотного викупу у встановлені строки. Комерційні банки, представляючи векселі до переобліку, несуть відповідальність за їх товарність, платоспроможність векселедавців, справжність і правильність підписів на векселях.
