Опціон (від англ. option) — це фінансовий інструмент — контракт, що не вважається обов’язковим, і інвестору надається право вибору виконувати цю строкову угоду або ні, тобто це право (зумовлене сплатою певної суми премії) купити або продати фінансовий інструмент упродовж деякого періоду часу за встановленою ціною.
Відповідно до п.1.27 ст.1 Закону України «Про оподатк ування прибутку підприємств» операція з опціоном — господарська операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає продаж (купівлю) опціону, тобто право придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у будь-який момент протягом визначеного часу, з фіксацією ціни реалізації на день укладання (придбання) опціону.
В опціонній угоді, котра укладається між двома контрагентами, зазначаються кількість і вид базових інструментів, що є предметом купівлі або продажу, дата виконання угоди чи період між двома датами, протягом якого може бути виконана угода, а також фіксується ціна виконання опціону. Одна сторона купує опціон за винагороду, яка називається опціонною премією, одержує право вибору і стає власником опціону. Друга сторона про
дає або виписує опціон, тобто надає право вибору, за що отримує премію.
Для продавця опціон є зобов’язанням виконати умови контракту, якщо покупець вирішить його реалізувати. Продавець опціону бере на себе ризик зміни ціни активу за компенсацію у вигляді опціонної премії, а покупець опціону не повністю звільняється від ризику, а лише обмежує його рівень величиною опціонної премії. Покупець може вийти з угоди трьома способами:
• реалізовувати своє право і пред’явити опціон до виконання;
• продати опціон третій стороні;
• знехтувати правом, наданим опціоном.
Розрізняють два види опціонів: опціон покупця, або колопціон (call option), та опціон продавця, або пут-опціон (put option).
За кол-опціоном власник контракту отримує право, але не обов’язок, на придбання вказаних у контракті цінних паперів (ф’ючерсних контрактів), починаючи з моменту придбання даного контракту і закінчуючи дат ою його виконання, за ціною, визначеною у контракті.
За пут-опціоном власник даного контракту отримує право, але не обов’язок, на продаж вказаних у контракті цінних паперів, починаючи з моменту придбання опціонного контракту та закінчуючи датою його виконання, за ціною, визначеною у контракті.
Опціон на акції, наприклад, ук ладається між двома інвесторами, один з яких виписує його, а інший купує та одержує право у період обумовленого строку або купити за фіксованою ціною певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон на купівлю, або продати їх особі, яка виписала опціон на продаж. Особливість опціону в тому, що в угоді ку півлі-продажу об’єктом є не титул власності, тобто акція, а право на її придбання.
Покупець кол-опціону, укладаючи контракт, розраховує на підвищення ринкової ціни активу. Його потенційний дохід у цьому разі не обмежений (рис. 5.8), а потенційні збитки обмежені розміром опціонної премії.
P
0 P
С
0
Д
Ц
С
Ц
Д
Рис. 5.8. Функція доходу покупця кол-опціону:
Рис. 5.9. Функція доходу покупця пут-опціону:
Д — дохід; P — ринкова ціна на актив;
Д — дохід; P — ринкова ціна на актив;
Ц — опціонна премія; С — страйкова ціна
Ц — опціонна премія; С — страйкова ціна
Покупець пут-опціону сподівається, що після укладання контракту ринкова ціна на актив знизиться. Його потенційний дохід не обмежений, а збитки є обмеженими розміром опціонної премії (рис. 5.9).
Для продавців кол-опціонів і пут-опціонів функції доходу на графіку спрямовані в протилежні сторони (рис. 5.10, 5.11). Продавці опціонів мають потенційно необмежені збитки та обмежений розміром премії дохід. продавця кол-опціону продавця пут-опціону
Опціон, на відміну від ф’ючерсної чи форвардної угоди, є угодою «несиметричною». Якщо ф’ючерсні та форвардні угоди є обов’язковими для виконання обома учасниками угоди, опціон дає власникові право виконати або не виконати угоду, а для продавця є обов’язковим для виконання. Опціон виконується, коли
ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця. Продавець опціону приймає на себе ризики, пов’язані з несприятливими ціновими змінами на ринку і за це отримує від покупця винагороду — премію, яку називають ціною опціону. Ціну активу, зафіксовану в опціонному контракті, за якою було продано цей актив, називають с трайковою ціною (або ціною страйк).
Таким чином, покупці опціонних контрактів мають обмежені потенційні збитки і необмежений потенційний дохід. Продавці опціонів, навпаки, мають необмежені потенційні збитки і обмежений прибуток. Оскільки продавці опціонів ризикують більше, ніж покупці, то початкову маржу сплачують тільки продавці опціонних контрактів.
Залежно від умов виконання розрізняють два типи о пціонів: американський та європейський. Опціон американського типу може бути здійснений у будь-який день протягом зазначеного періоду, а для опціону європейського типу фіксується конкретна дата його виконання. Назви опціонів не пов’язані з географічним місцем укладання угоди. У міжнародній практиці більшого поширення набули опціони американської типу як гнучкіші й зр учніші для покупців.
Опціони класифікують також за такими ознаками:
1) за рівнем впливу часу на ціну — залежні і незалежні від часу. Під опціонами з залежною від часу структурою розуміють опціони зі структурою доходу, яка згідно з договором не змінюється у часі. У цьому разі у контракті зазначено, що умо ви є дійсними впродовж усього терміну дії контракту. В незалежних від часу контрактах дохід може залежати від того, чи відбулася певна подія перед або після встановленої дати;
2) за видом доходу — опціони з чітко визначеним та змінними доходами. Змінний дохід може набувати різних значень, тоді як фіксований дохід при носить або визначену суму, або збитки;
3) за наявністю бар’єрів — бар’єрні та без бар’єрів. Бар’єром є ціновий рівень на ринку, у разі досягнення якого значно змінюється дохід від цінного папера. Високий бар’єр (або верхня точка) — це бар’єр, встановлений вище теперішньої ціни спот. Низький бар’єр (або ни жня точка) — бар’єр, встановлений нижче ціни спот;
4) за кількістю активів, що лежать в основі опціону, — одноактивні та мультиактивні. В основі одноактивного оцпіону лежить лише один актив, а в основі мультиактивного — два або більше активів;
5) залежно від порядку — опціони першого, другого, n-го порядку. Опціон на інший опціон є опціоном другого порядку. Опціон на опціон другого порядку є опціоном третього порядку і т. д.;
6) за траєкторією базового активу — залежні від траєкторії та незалежні від неї. Незалежні від траєкторії опціони — це інструменти, дохід за якими зале жить лише від ціни базового активу на момент закінчення дії опціону, а не від ціни впродовж дії опціону. Дохід за залежними від траєкторії опціонами залежить не лише від кінцевої ціни активу, а й від її значення впродовж терміну дії опціону. Яскравим прикладом залежного від траєкторії опціону є америка нський опціон, оскільки завжди є ймовірність виконання опціону до закінчення терміну його дії. Така ситуація відбувається тоді, коли ціна активу досягає найкращого для виконання рівня. Бар’єрні опціони є також повністю залежними від траєкторії. Якщо ціна активу досягає зовнішнього бар’єра, опціон припиняє своє існування. У разі опціону з вн утрішнім бар’єром, опціон нічого не коштує, доки ціна активу не перевищить відповідний бар’єр, і власник опціону не має можливості виконати опціон до даного моменту;
7) за співвідношенням поточної ринкової ціни та ціни виконання — опціон з виграшем, якщо його виконання приносить дохід власнику, тобто ціна викона ння такого опціону вигідніша його покупцеві, ніж поточна ціна базового інструменту; опціоном із програшем, якщо його виконання є збитковим; опціон без виграшу, коли ціна його виконання дорівнює поточній ціні базового інструменту і у разі негайного виконання не принесе покупцю ані доходів, ані збитків.
Опціонні угоди укладаються як на біржовому, так і на позабіржовому ринку. До 1973 р. торгівля опціонами існувала лише на позабіржовому ринку. Учасниками таких угод виступають здебільшого банки та їх клієнти — компанії, фірми. Іноді угоди укладаються на міжбанківському ринку, коли менший за розмірами банк купує опціони у великого банку.
На позабіржовому ринку опціони використовуються як банківський продукт або послуга, що надається клієнтам. Такі опціонні контракти не стандартизовані і можуть укладатися на будь-яку суму і термін за потребами покупця. Позабіржові опціони звичайно банк виписує своїм клієнтам, конкретно пристосовуючись до їхніх потреб. Якщо клієнт вирішить не виконувати опціон, він може продати його лише тому банку, в якому він був придбаний. У такому разі умови повернення опціону диктує банк. Він купить опціон лише за умови, що в ньо
го залишилась часова вартість — різниця між майбутньою ціною базових активів протягом періоду дії опціону та ціною виконання (тобі для банку має сенс виплатити деяку суму для ліквідації опціону).
Основні відмінності опціонів, що перебувають в обігу на біржовому ринку, від тих, які перебувають в обігу поза біржею, полягають у тому, що:
1) біржові опціони мають стандартизовані страйкові ціни та дати виконання;
2) у торгівлі опціонами на біржі, як і в торгівлі ф’ючерсами значну роль відіграють клірингові установи;
3) витрати на здійс нення операцій на біржовому ринку значно менші від витрат на ведення операцій поза біржею;
4) опціони, як і інші цінні папери, що перебувають у обігу на біржі, є більш ліквідними, ніж позабіржові;
5) вторинний ринок позабіржових опціонних контрактів досить обмежений.
Біржова торгівля опціонами відкрилася у США на Чиказькій біржі опціонів у 1973 р. Спочатку це були 16 опціонів на прості акції, які перебували на той час в активному обігу. Операції з опціонами на державні цінні папери розпочалися у 1982 р. Висока ліквідність біржових опціонів та їх доступність приваблює значну кількість учасників ринку.
За технікою біржова торгівля опціонами багато в чому подібна до ф’ючерсної торгівлі. Біржові опціони мають стандартні суми та строки дії угоди, які збігаються з відповідними умовами ф’ючерсних контрактів. Терміни дії більшості біржових опціонів закінчуються в березні, червні, вересні та грудні. Клірингова установа біржі дає гарантію виконання всіх опціонних угод, якими торгують на даній біржі. Біржові опціони, як і ф’ючерси, є високоліквідними похідними фінансовими інструментами.
Для участі в торгах учасник ринку має відкрити рахунок у
брокерській фірмі і зробити гарантійний внесок. За наказом клієнта брокер купує чи продає зазначену кількість опціонів будьякого типу. Після здійснення операції купівлі опціону клієнт займає довгу, а після операції продажу — коротку позицію. Позиції можуть бути закриті укладанням офсетної угоди в будь-який момент часу або виконанням опціону в зазначені терміни. За проведення операцій з опціонами на біржі клієнт виплачує брокерській фірмі комісійну винагороду.
Крім брокерських контор, в опціонних угодах можуть також брати участь фірми-індосанти, які виступають гарантами виконання сторонами своїх зобов’язань. Фірми-індосанти виконують деякі функції клірингових установ і виступають четвертою стороною угоди.
Посередницькі та індосаторські функції не завжди розділені. Іноді їх виконує одна брокерська фірма або контракт укладається взагалі без посередникі в. Звичайно це відбувається між партнерами, які мають давні фінансові зв’язки та першокласну кредитну історію.
У біржовій торгівлі опціонами велику роль відіграють клірингові установи, які виконують такі функції:
• гарантують виконання сторонами зобов’язань за контрактом;
• забезпечують виконання контракту через проведення офсетної угоди з виплатою різниці між ціною продажу та ціною купівлі опціону без поставки реального активу;
• здійснюють облік усіх укладених угод;
• проводять експертизу документів, що надходять, реєструють угоди;
• після реєстрації угоди стають гарантом виконання умов угоди.
Умови біржової торгівлі опціонами змінюються від біржі до біржі, але ці операції доступні як юридичним, так і фізичним особам. Загалом опціонні контракти використовуються в основному великими банками та фірмами у провідних фінансових центрах торгівлі, тоді як невеликі компанії віддають перевагу дешевшим похідним інструментам.
Котирування опціонів здійснюється за значенням премії, що встановлюється для конкретного контракту в момент укладання угоди в результаті попиту (пропозиції). Однак існує низка чинників, від яких залежить розмір премії. Передусім премія залежить від страйку. Розглянемо цю залежність на прикладі валютних опціонів.
Припустимо, що спот-курс долара дорівнює 5,3 гр н за 1 дол. Торгівлю валютними опціонами на біржі здійснюють за страйками з кроком 0,1 грн, тож можуть, наприклад, торгуватися опціони зі страйками 5,0, 5,1, 5,2, 5,3, 5,4, 5,5 тощо. Страйк, найбільш наближений до поточного спот-курсу, називають центральним страйком. У нашому випадку центральним страйком буде 5,3.
Для покупця кол-опціону, якщо страйк менше поточного споткурсу, то ві н має опціон у грошах; якщо страйк дорівнює поточному спот-курсу — опціон на грошах; якщо ж страйк більше по
точного курсу — опціон за грошима. Залежно від стану опціону змінюється й опціонна премія.
Вважають, що опціонна премія складається з: внутрішньої вартості опціону і часової вартості. Внутрішня вартість дорівнює різниці між курсом і страйком, якщо опціон знаходиться у грошах, і дорівнює нулю в інших випадках. Часова вартість залежить від багать ох чинників: поведінки ринкового курсу, його стійкості, часу тощо. Вид залежності часової вартості від страйку інтуїтивно зрозумілий: зміна ринкового курсу в майбутньому поблизу сьогоднішнього спот-курсу найімовірніша, тому тут часова вартість більша, ніж для сильних змін курсу. Часова вартість залежить і від часу, що залишається до закриття контракту. Чим менше час у залишається до виконання контракту, тим меншою є часова вартість.
Опціонна премія залежить від мінливості (волатильності) вартості базового активу. Чим більша мінливість вартості базового активу, тим вищий ризик продавця опціону, тим вища опціонна премія, і навпаки.
Традиційно базовими активами опціонних контрактів виступають фінансові або інші активи: акції, облігації, това ри, індекси, валюта, ф’ючерсні контракти тощо. При цьому, якщо купівля чи продаж опціону здійснюється за відсутності позиції за відповідним активом, вважається, що відкрита «гола позиція». І відповідно, якщо здійснюється купівля чи продаж опціону за наявності позиції з відповідного активу, вважається, що відкрита «покрита позиція».
Останнім часом з’явил ись особливі види опціонів, основою яких є кілька фінансових активів, або портфелі активів. Наприклад, у так званих альтернативних опціонах базовими виступають два активи. Для виконання опціону обирають той актив, що забезпечує більший дохід. Припустимо, що інвестор придбав альтернативний кол-опціон, який надає йому право придбати через визначений час актив Х за стра йковою ціною 50 грн, або актив Y за ціною 60 грн. На дату виконання опціону ринкова ціна активу Х становить 55 грн, активу Y — 70 грн. Інвестор обирає для купівлі актив Y, оскільки це вигідніше. Справді, страйкова ціна активу Y на 10 грн менша за ринкову, страйкова ціна Х
— на
5 грн мен ша за ринкову.
Ще одним з особливих видів опціонів є опціон, базовим активом якого виступає різниця в ринкових цінах двох активів на дату закінчення опціону. Наприклад, існує два портфелі цінних паперів — А і Б. Інвестор купує опціон, страйковою ціною якого є
різниця в ринкових цінах двох портфелів Ц
А – Ц
Б на дату виконання опціону. Якщо на дату виконання ринкова вартість портфеля А більша від ринкової вартості портфеля Б, продавець опціону сплачує власнику опціону суму, що дорівнює різниці ринкових цін портфелів (Ц
А – Ц
Б ). Якщо ціна портфеля А менша від ринкової ціни портфеля Б, інвестор не використовує даний опціон.
Опціон на індекс являє собою кол-опціон чи пут-опціон, в основі якого лежить фондовий (біржовий) ринковий індекс, такий як S&P 500, S&P 100, індекс Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE) тощо.
Виконання опціонів на індекси передбачає взаєморозрах унок грошовими коштами. Це означає, що, виконуючи опціон, продавець не поставляє актив, як у інших опціонах, а сплачує певну суму грошових коштів власнику опціону. Сума, що сплачується власнику опціону в разі його виконання, дорівнює певному числу, помноженому на різницю значень фондових індексів. Таке число називають множником (мультиплікатором) і воно дорівнює 1
00 для опціонів, що перебувають в обігу на фондовому ринку США. Значення індексу, обумовлене в контракті, називають страйковим індексом. Ціна індексу, або страйкова ціна, дорівнює значенню індексу, помноженому на 100. Власнику пут-опціону сплачується різниця між страйковим індексом і значенням індексу на дату виконання опціону, помножена на
100. Власнику кол-опціону сплачується різн иця між значенням індексу на дату виконання опціону та страйковим індексом, помножена на 100.
Наприклад, інвестор придбав кол-опціон на S&Р100 індекс зі страйковим індексом 400. На дату виконання опціону значення індексу становить 410. Інвестор має право купити індекс за ціною: 400 ? 100 = 40 000 дол. тоді, коли ринкова ціна індексу дорівнює 41 000 дол. Власник опціону виконує контракт. Продавець опціону сплачує йому різницю між страйковою та ринковою ціною індексу, тобто суму, що дорівнює: 41 000 – 40 000 = 1000 дол.
Опціони на ф’ючерсні контракти є переважно опціонами американського типу. Базовими активами в них виступають ф’ючерси на валюту, облігації, золото, нафту тощо. Стра йковою ціною є ціна ф’ючерсного контракту, зафіксована під час продажу опціону.
Кол-опціон на ф’ючерс дає право його власнику в будь-який момент до дати закінчення терміну опціону відкрити довгу позицію за цим ф’ючерсним контрактом, отримавши при цьому від
продавця опціону суму, що дорівнює різниці між поточною ф’ючерсною та страйковою цінами. Продавець опціону зобов’язаний не тільки сплатити різницю, а й посісти коротку позицію за тим самим ф’ючерсним контрактом.
Пут-опціон надає власнику право на відкриття короткої позиції за ф’ючерсним контрактом та отримання від прода вця суми, що дорівнює різниці між страйковою та поточною ф’ючерсною цінами.
Наприклад, інвестор придбав американський пут-опціон на ф’ючерсний контракт на поставку 100 унцій золота за страйковою ціною 380 дол. за унцію. Коли ф’ючерсна ціна золота знизилась до 370 дол. за унцію, інвестор виконав опціон. При цьому він отримав від про давця опціону виграш у сумі 100 (380 – 370) =
1000 дол. і відкрив коротку позицію за ф’ючерсним контрактом.
Опціони на іноземну валюту надають право на купівлю чи продаж визначеної кількості іноземної валюти за визначену кількість національної валюти. Валютні опціони передбачають купівлю чи продаж валюти в обмін на визначену суму американських доларів. У контрактах визначаєтьс я кількість центів або частин центів за кожен лот іноземної валюти.
Відсоткові опціони випускаються на казначейські ноти і казначейські облігації США, казначейські векселі, депозитні сертифікати та інші цінні папери з різними термінами погашення. Крім того, продають опціони на деякі ф’ючерсні відсоткові контракти.
Відсоткові опціони поділяються на три осно вні види: кеп, флор і колар.
Товарні опціони торгуються на ринках, де товари купуються і продаються у кредит. Оскільки лізингова ставка для товару аналогічна дивіденду, то у разі синтетичного утворення опціону товар нагадуватиме індекс акцій, причому лізингова ставка дорівнюватиме дивіденду. Ціноутворення за товарними опціонами і хеджування їх є досить пробле матичним. На практиці вигідніше купувати опціон на товарний ф’ючерсний контракт, ніж товарний опціон.
Продукти опціонного ринку пережили значні зміни після їх виникнення на початку 1980-х рр., але одночасно вони принесли і зміни на фінансовий ринок. З їх допомогою було запроваджено нові ефективні способи торгівлі акціями, нові стратегії інвестування, сере д яких — хеджування інвестиційного портфеля, тактичне розміщення активів, гарантійні фонди, акціонування вільного капіталу, структурні фондові інструменти тощо. Все більшої популярності індексні опціони набувають на міжнародних фінан
сових ринках. На даний момент на цих ринках їх учасники активно застосовують стратегії з використанням опціонних деривативів у таких галузях, як національне та глобальне розміщення активів, удосконалення портфельного трейдингу, індексного ризикменеджменту та технологій арбітражу у взаємодії між ринками деривативів і реальних товарів. Нові способи використання опціонів включа ють дизайн біржових та позабіржових продуктів, які найбільше відповідають інтересам інвесторів. Навіть за умови незначного уповільнення зростання строкових ринків опціонні контракти вже набули визнання одних з найефективніших фінансових інструментів.
Основними напрямами застосування опціонів промисловими компаніями і фінансово-кредитними установами є управління відсотковим ризиком; валютним ризиком; ризиком товарних цін; ризиком зміни цін на акції; ризико м зміни ринкової кон’юнктури; використання опціонів з метою підвищення ефективності управління боргом компанії; використання опціонів як інструменту конкурентної боротьби.
При цьому основними стратегіями використання опціонів є: 1) непокриті; 2) хедж-стратегії; 3) комбіновані; 4) спред-стратегії.
Непокриті стратегії належать до стратегій, що базуються на купівлі кол-опціонів (довга кол-страт егія), продажу колопціонів (коротка кол-стратегія), купівлі пут-опціонів (довга пут-стратегія) і продажу пут-опціонів (коротка пут-стратегія). Ці стратегії не включають позицію, що компенсує або зменшує ризик за іншим опціоном або базовим активом (простими акціями).
Сукупні доходи і збитки від застосування кожної з непокритих стратегій залежать від ціни відповідних акцій на дат у погашення. Найбільше, що може втратити покупець опціону, — це програти на ціні опціону. В той самий час він зберігає вигоди від сприятливого руху курсів акцій (зростання курсу для кол-опціонів і зниження курсу для пут-опціонів). І навпаки, максимальний дохід, який може отримати пр одавець опціону,
— це дохід від ринкової ціни опціону, але в той же час він потерпає від ризику, пов’язаного з несприятливою зміною курсу акцій.
Довга кол-стратегія (купівля кол-опціону) є найпростішою стратегією, що призводить до отримання доходів від зростання курсу акцій та обмеження максимальних втрат ціною опціону. Спекулятивна пр ивабливість опціонів на придбання полягає в тому, що вони надають можливість інвестору вигідно використо
вувати зміну ціни великої кількості акцій за порівняно невеликого розміру інвестованого капіталу. Інвестор, який впевнений у тому, що ціна деяких акцій буде падати або незначно змінюватись, може отримати дохід від продажу кол-опціону. Доходи і втрати продавця опціону на купівлю є дзеркальним їх відображенням для покупця опціону.
Довга пут-стратегія (ку півля пут-опціонів) — найпростіша стратегія отримання доходу від зниження ціни деяких простих акцій. Коротка пут-стратегія (продаж пут-опціонів) застосовується в разі, якщо інвестор очікує, що ціна акцій зросте або залишиться без змін. Максимальний дохід від цієї стратегії — ціна опціону. Якщо ціна акцій знижується до нуля в період по гашення, то інвестор несе за короткою пут-стратегією максимальні збитки.
Таким чином, довгі кол- і короткі пут-стратегії дають виграш, якщо ціна відповідних акцій зростає. Стратегія, яку обирає інвестор, залежить від оцінки ринку інвестором (табл. 5.6).
Таблиця 5.6
СТАН РИНКУ І НЕПОКРИТІ СТРАТЕГІЇ
| Стан ринку |
Стратегія |
| Значно «бичачий» |
Купівля опціонів на купівлю |
| Помірно «бичачий» |
Продаж опціонів на продаж |
| Помірно «ведмежий» |
Продаж опціонів на купівлю |
| Значно «ведмежий» |
Купівля опціонів на продаж |
Хедж-стратегії (покриті стратегії) включають не тільки позиції за опціонами, а й позиції за відповідними акціями. Метою цієї стратегії є бажання врівноважити однією позицією несприятливі зміни ціни іншої позиції. Двома найбільш полярними покритими стратегіями є: 1) покритий продаж кол-опціонів; 2) захисна купівля пут-опціонів.
Покритий продаж кол-опціонів полягає в про дажу цих опціонів на акції, які інвестор має у своєму портфелі. Таким чином, інвестор відкриває «коротку» позицію за кол-опціоном на акції, за якими він має «довгу» позицію. Якщо ціна акцій за «довгою» позицією падає — виникають збитки. Однак дохід, одержаний від продажу кол-опціону або повністю їх компенсу є, або частково,
або нарешті компенсує втрати за «довгою» позицією за акціями з доходом. Інвестор може застрахувати акції від ризику зниження їх ринкової ціни. Одним із способів зробити це за допомогою опціонів є купівля пут-опціону на акції. Інвестор при цьому гарантує ціну продажу акцій не нижче ціни виконання пут-опціону, зменшеної на премію о пціону. Якщо ціна акцій зростає, а не знижується, то інвестор може скористатись падінням ціни для одержання доходу, зменшеного на розмір премії. Ця стратегія має назву захисної купівлі пут-опціонів. Вона включає довгу пут-позицію і довгу позицію за акціями, що включені в портфель.
У комбінованій стратегії одночасно купуються або продаються о пціони на купівлю і продаж на одні й ті самі акції за однаковими ціною і датою виконання. Якщо однакові позиції відкриваються на ідентичну кількість пут- і кол-опціонів, то стратегія називається стелажем, спредом або подвійним опціоном. Це найбільш поширений тип комбінованої стратегії. Прикладом стелажу є купівля одно го пут-опціону і одного колопціону на певні акції з ціною виконання 100 дол. і датою виконання через один місяць. Якщо за цими опціонами займається довга позиція, то така стратегія зветься «довгим стелажем», а якщо коротка позиція — «коротким стелажем».
Спред-стратегія — це позиція з одним або більше опціонів, за якої витр ати на купівлю опціону покриваються повністю або частково за рахунок продажу іншого опціону на той самий актив.
З розвитком ринку опціонів з’явилась велика кількість припущень про ідеальні опціонні стратегії, спроможні постійно давати дохідність вищу за дохідність самих акцій. Наприклад, популярна література і реклама фінансових конс ультантів рекомендують індивідуальним та інституційним інвесторам дотримуватись покритої кол-стратегії, від якої слід очікувати наддохідність. Разом з тим, численні наукові дослідження стратегій пов’язані з опціонами на акції, а не на біржові індекси і мають певні недоліки, зумовлені складністю предмета дослідження. Результатом таких досліджень є висновок, що найкращої опціонної ст ратегії не існує.
