Posibniki.com.ua Філософія Філософія ОНТОЛОГІЯ


< Попередня  Змiст  Наступна >

ОНТОЛОГІЯ


Т

Е

М

А

2

ПРОБЛЕМА БУТТЯ. ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗМІСТ ПОНЯТТЯ «МАТЕРІЯ»

Схема 2

Онтологія — вчення про буття

Буття — категорія онтології для позначення об’єктивної реальності та її сутнісної основи

Небуття — категорія онтології, протилежна категорії буття

Характеристики буття як філософської категорії

Для буденної свідомості «буття» констатує факт існування предмета, явища або процесу. Існувати — це значить бути зафіксованим у думці

Буття як філософська категорія віддзеркалює сутність, першопричини існування, субстанцію світу й відповідає на питання «що таке існування?»

Субстанція — самостійна сутність, що існує сама по собі й не від кого не залежить

Проблема буття

Буття природи

Буття людини

Буття духовного

Буття соціального

Основні форми буття

20Схема 2 (закінчення)

21

Проблема буття

21Учення про буття дістало назву «онтологія», а сама проблема буття стала однією з найголовніших у філософії. Становлення й розвиток філософії розпочався власне з вивчення проблем буття.

Давньоіндійська, давньокитайська, антична філософії цікавилися насамперед онтологією, прагнули в межах своїх можливостей дати відповідь на питання: «Як існує світ?», «Які особливості існ ування буття?», «Що є основою (першопричиною) існування світу й людини?». Філософські роздуми над цими питаннями дали можливість створити одну з перших філософських картин світу

1 , визначити форми ставлення людини до навколишньої дійсності.

Поняття «буття» ввів у філософію давньогрецький філософ

Парменід (V ст. до н. е.). Він уважав, що буття реально існує, воно є незмінним, однорідним та абсолютно непорушним. У світі немає нічого іншого, окрім буття. Думка людини відображує буття, дає йому логічне тлумачення. Парменід зазначав, що «бут тя є думка про буття, а думка про буття є саме буття». Платон обстоював протилежний погляд. Зокрема він говорив, що справжнє буття — це світ ідей, які є істинними й незмінними. Геракліт уважав, що буття існує в єдності з небуттям, воно є плинним і змінним (наприклад, як вогонь, що є основою світу). Але незважаючи на ро збіжності тлумачення, філософи античності під буттям розуміли все, що істинно існує, що є вічним і незмінним і має причину в самому собі (самопороджує себе). Середньовічні мислителі надавали онтології теологічного змісту — ототожнювали поняття буття та Бога.

Обґрунтування всіх філософських систем розпочиналося з онтології. У матеріалізм і XVII–XVIII ст. буття ототожнювалося з природою, що водночас заперечувало саму онтологію. Згідно з позицією І. Канта, не могло бути онтології як учення, незалежного від учення про принципи пізнання, а це означало збіг онто

1

Картина світу — конкретно-історична сукупність світосприйняття та світовідчуття, що передбачає як раціонально-понятійні, так і чуттєво-образні аспекти сприйняття та оволодіння світом. Картина світу формується на основі висхідних світоглядних настанов (міфологічних, релігійних, філософських, наукових тощо). Картина світу дає змогу усвідомити світ як складно організовану та структуровану систему, в якій людині відведені певне місце та роль. Найважливішими компонентами картини світу є простір, час, причина, доля, взаємозв’язок частини й цілого, чуттєвого й трансцендентного тощо.

У сукупності ці концепти визначають своєрідну «сітку координат», завдяки якій окремі представники певної культури сприймають та усвідомлюють своє місце у світі. Картина світу реалізується в різноманітних семіотичних знакових системах, що мають універсальний характер.

23логії з гносеологією. У XVIII ст. інтерес до онтології різко знизився, з’явилися гносеологічні та психологічні трактування онтології. Буття з об’єктивного перетворюється на суб’єктивне.

Сучасна філософія знову повернулася до теми онтології як універсальної теорії буття. На основі синтезу природничонаукових, філософських та інших знань вона пропонує свої різнома нітні погляди на сутність буття — екзистенціоналізм трактує буття як внутрішню здатність людини (екзистенцію), її неповторність, одиничність, протилежність «предметному буттю»; неотомісти під буттям розуміють «чисте буття» — Бога — тощо.

Сучасна матеріалістична філософія вважає, що буттяце реально існуюча стабільна, самостійна, об’єктивна, вічна, безмежна субстанція, що містить у собі все суще мате ріального й духовного світу (матерія і дух перебувають у стані єдності, але водночас вони є протилежними за своєю сутністю). В основі категорії буття лежить ідея, що реально існуючий світ розвивається в просторі й часі й має внутрішню причину, джерело руху в самому собі. Тому буття не є незмін ним, нерухомим, безформним, а завжди має певну структуру, у ньому можна виокремити такі відносно самостійні форми:

1. Буття природного, яке поділяється на буття: а) «першої природи» — буття предметів і процесів, які існують незалежно від волі людини та її діяльності, тобто сукупність природних умов існування людського суспільства; б) «другої природи» — буття шт учних матеріальних умов існування суспільства, тобто предметів та явищ, створених людиною в процесі перетворення першої природи.

2. Буття людини — це реальне існування людини, яке також має два аспекти: а) існування людини як частини природи; б) існування людини як суспільної істоти (у суспільних відносинах, активній трудовій діяльності). Інакше кажучи, буття людини — це її реальне існування як єдності матеріального та ду ховного, буття людини самої по собі та її буття в матеріальному світі.

3. Буття духовного (ідеального) — існування духовного як самостійної реальності у вигляді індивідуалізованого духовного буття й об’єктивізованого (позаіндивідуального) духовного буття. Це буття охоплює сферу свідомого та несвідомого, є тотожни м поняттю свідомості (мисленню) індивіда. Існує як духовний світ окремої людини у вигляді переживань, ідей, думок, ціннісних орієнтацій, переконань, вражень тощо. Буття духовного є продуктом духовного обміну людей, незалежним від індивідів (наукові ідеї, моральні норми, культура спілкування). Елементи

244. Буття соціального — система суспільних процесів, що віддзеркалює буття людини у суспільстві та буття (життя, існування, розвиток) самого суспільства.

Окрім зазначених форм буття філософія виокремлює також «ноуменальне буття» (від ноумен — річ у собі) — буття, що реально існує незалежно від свідомості та від того, хто його споглядає, а також «феноменальне буття» (від слова феномен — явище, яке існує в досвіді людини) — це ілюзорне буття, що існує лише як момент процесу пізнання на рівні суб’єкта пізнання.

Категорією, протилежною буттю, є категорія «небуття» — повна відсутність будь-чого, абсолютне ніщо. Небуття — це запереченн я буття щодо існування окремого предмета, межа, за якою цей предмет ще не існує або вже не існує. Це стан, протилежний буттю, що водночас перебуває в єдності з ним.

Небуття є такою самою реальністю, як і буття. Небуття є також однією з найдавніших філософських категорій. Парменід, який заклав осно ви вчення про буття, стверджував, що ніхто не може довести те, що те, чого немає, існує. М. Гайдеґґер уважав, що Парменід помилявся, бо в ту мить, коли ми говоримо про буття, ми вже стверджуємо про існування небуття. Лише у філософії Нового часу, зокрема в німецькій класичній філософії, починають досліджувати діалектичний взаємозв’язок між буттям і небуттям. Категорія «небуття» поширена в сучасній філософії, особливо в екзистенціоналізмі, в якому вона посідає важливе місце. Екзистенціоналісти, зокрема Ж.-П. Сартр, під небуттям розуміють специфічну активність, виявами якої є рух, розвиток, свобода. Витлумачене у такий спосіб небуття заперечує інертне «в собі буття» природи й зближуєтьс я з головною категорією екзистенціоналізму — екзистенцією. Категорія «небуття» позначає проблему відсутності існування будьчого до його виникнення й після його знищення (смерті). Небуття, тобто існування неіснуючого, аргументується порізному. Наприклад, теперішність розташована між двома сферами небуття — між минулим (тим, чого вже немає) і майбутнім (тим, чого ще немає). Християнство наголошує на творенні буття з нічого, визнаючи реальність небуття: людина приходить з небуття й пов ертається в небуття. Світоглядна орієнтація на абсолютизацію небуття, визнання його первинності породжує особливу, відмінну від європейської, культуру й релігію — буддизм.

25Категорія буття — це щонайбільше узагальнене філософське поняття (абстракція), яке об’єднує за принципом існування різноманітні явища, процеси природи, людські спільноти й окремих людей, соціальні інститути, певні форми та стани людської свідомості.

Спроби вирішити питання про загальну основу всього сущого акцентують увагу на понятті «субстанція». Філософський зміст цього поняття має два аспекти: 1) першопричину, яка не має зовнішньої причини свого існування; 2) реальність, що сприймається як її внутрішня єдність, межа існування її визначеності. Залежно від того, чи визнається можливість існування однієї або кількох су бстанцій, виокремлюють такі філософські вчення, як монізм, дуалізм, плюралізм. У моністичній системі можливі два головних варіанти побудови картини світу — матеріалістичний або ідеалістичний, залежно від того, що вважається першоосновою світу — матерія чи дух. Протилежними монізму є дуалізм, який визнає існування двох незалежних субстанцій (матеріальної та ідеальної), а та кож плюралізм, який визнає наявність багатьох субстанцій.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
ДІАЛЕКТИКА ЯК ЗАГАЛЬНА КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ТА ЇЇ АЛЬТЕРНАТИВИ
ПРОБЛЕМА СВІДОМОСТІ У ФІЛОСОФІЇ
ГНОСЕОЛОГІЯ
ЛОГІКА ТА МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ
АНТРОПОЛОГІЯ ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ У ФІЛОСОФІЇ.
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)