У другій половині XX ст. праці багатьох російських учених були спрямовані на вирішення питань застосування господарського розрахунку, розвитку обліку витрат і калькулюванню собівартості готової продукції в різних галузях народного господарства (Додаток А). Цими питаннями також займалися А. Аксененко, Е. Гільде, М. Баканов, П. Безруких, І. Ламикін, О.Ларіонов, А. Маргуліс, П. Новиченко, В. Палій, М. Пізенгольц, Й. Поклад, О. Трусов та інші. Представники української школи в XX ст. найбільшу кількість наукових праць присвятили вирішенню проблемних питань калькуляції собівартості продукції сільськогосподарських підприємств. Наприкінці XX ст. на початку XXI ст. наукові праці Ф. Бутинця, С. Голова, Б. Литвина, Л. Нападовської В. Сопка, Л. Сука та інших вітчизняних учених розкривали питання ведення обліку витрат і складання калькуляції продукції.
Перші уявлення про оцінку господарських операцій пов’язані з системою облікових регістрів Стародавнього Риму. Давньоримський архітектор Вітровій при оцінці споруд у будівництві планував щоденно зменшувати їх вартість на одну вісімдесяту частину первісної вартості. Таким чином, при продажу будівель розраховували рівномірний (прямолінійний) знос. В епоху Середньовіччя використовувалися різні види оцінки. У трактаті «Про рахунки та записи» Л. Пачолі існують дві протилежні рекомендації щодо оцінки: оцінка за продажними максимально високими цінами і за собівартістю. Застосування оцінки за продажними максимально високими цінами призводило до систематичного завищення величини капіталу й зменшення суми прибутку, що відображався в звітах. Оцінку за собівартістю Л. Пачолі пропонував застосовувати в поточному обліку. Саме в цей період формується поняття оцінки як елементу методу бухгалтерського обліку.
Отже, що у XIX ст., коли зароджуються школи обліку, проблеми оцінки цікавили багатьох учених бухгалтерського обліку. Представники італійської школи, які досліджували економічні аспекти обліку (Дж. Кріппа, Ф. Беста, Р. Коффі), визначали оцінку головним фактором обліку, вимагали проведення оцінки за поточними ринковими цінами.
Французька школа дотримувалася лише експериментальної оцінки, яка ґрунтувалася на фактичних даних зовнішніх угод. Представники французької школи (Е. Леоте та А. Гільбо) пропонували всі цінності оцінювати лише за собівартістю.
Для німецької школи був характерний суб’єктивістський підхід щодо оцінки, зокрема В. Ле Кутр зазначав, що не може бути єдиної оцінки всіх об’єктів, вона залежить від значення об’єкта в господарстві. Саме тому від цінності об’єкта для підприємства може змінюватися й оцінка. Наприклад, для основних засобів пропонується ціна придбання, для товарів — поточні ринкові ціни, для готової продукції — собівартість; а в інших випадках доцільно проведення експертних оцінок. Інший представник німецької школи І. Крайбіг продовжив розвиток напряму проведення суб’єктивної оцінки та запропонував кожну статтю балансу оцінюватися за тими принципами, які найповніше її характеризують. Саме тому вчений запропонував основні засоби, сировину та матеріали оцінювати за собівартістю, товари й предмети, що призначені для реалізації — за продажною ціною. Видатний німецький учений І. Шер зазначав, що проблема оцінки розглядається в літературі як одна з найважливіших проблем усієї балансової справи. Він запропонував застосовувати оцінку за поточними цінами та за принципом мінімальних цін, відповідно до якого у разі перевищення собівартості над продажною ціною — обирається продажна ціна; перевищення продажної ціни над собівартістю — останню й використовувати для оцінки. Також автор підкреслював, що подібна оцінка, а також формування чисельних резервів можуть призвести до появи прихованих джерел.
Е. Шмаленбах запропонував здійснювати оцінку основних засобів за ціною придбання, матеріалів і готової продукції — за нижчою ціною.
Ф. Ляйтнер запропонував класифікацію методів оцінки, згідно з якою ціни поділяються на абсолютні і відносні. Абсолютні поділяються на поточні й продажні (договірні й ринкові). Відносні методи оцінки такі як облікові, номінальні, калькуляційні, прейскурантні, за середніми цінами, за собівартістю, автор запропонував вводити штучно з метою успішного функціонування підприємства.
В англо-американській школі в другій половині XIX ст. вчені А. Літтлтон, Р. Де Рувер, Б. Ямей застосовували переважно принцип інвентарної оцінки (переоцінки цінностей) і балансовий метод. Однак, наприкінці XIX — на початку XX ст. стали застосовувати оцінку за ринковою вартістю. Серед представників цієї школи варто зазначити Ф. Пікслея, який пропонував здійснювати оцінку за собівартістю та підкреслював, що перманентність оцінки призводить до утворення прихованих резервів. Це обумовлено двома причинами:
1) неможливість відображати в обліку та звітності — засоби, які не мають вартісної оцінки;
2) обов’язковість фінансової автономії підприємства. І. Фішер уперше чітко визначив ідею бухгалтерського номіналізму — оцінку за собівартістю та зазначив, що всі об’єкти бухгалтерського обліку повинні бути виражені в єдиному грошовому вимірнику, а засобами переоцінки мають бути індекси цін. Отже, передбачалось проведення регулярної переоцінки цінностей, відображених у бухгалтерському обліку.
Е. Купер найповніше обґрунтував принцип інвентарної оцінки (переоцінки цінностей) і запропонував визначати прибуток як приріст активу, після того як його вартість буде оцінена за справедливою оцінкою. Таким чином, учений пояснював сутність прибутку як реального приросту капіталу (власності) підприємства. Г. Свіней стверджував, що оцінка безпосередньо
пов’язана з цілями господарської діяльності підприємства та вважав важливим рівень ефективності використання предмета в майбутньому, незалежно від його теперішньої або минулої вартості. Для цього він пропонував використовувати штучно визначену ціну виробництва.
Засновник російської школи Карл Арнольд вважав за доцільне визначати оцінку за поточними цінами. Він заперечував проведення оцінки товарів за купівельними цінами або за собівартістю. О.П. Рудановський підкреслював, що оцінка поширюється на всі об’єкти бухгалтерського обліку, а не лише на активи (майно). Зокрема він писав: «...кількісна оцінка активу завжди зводиться якісно до вартості, а кількісна — грошова оцінка пасиву зводиться до цінності...» [3, с. 71]. Учений пропонував здійснювати проведення оцінки за собівартістю та підкреслював зв’язок оцінки з іншими елементами методу бухгалтерського обліку, і, зокрема, з балансом.
Л. Гомберг пов’язував оцінку із цілями обліку та надав одну з перших класифікацій оцінок за видами: первісна, ринкова, відновлювальна, номінальна, експертна, promemorie (для пам’яті), залишкова, правова. Він зазначав, що єдино правильною може бути лише проведення оцінки матеріальних цінностей за їх собівартістю. І. Ніколаєв підкреслював, що ні оцінка за поточними ринковими цінами, ні оцінка за ціною придбання (собівартістю) точного уявлення про майновий стан господарства на даний момент часу дати не можуть. Стверджував, що при застосуванні мінімальної (найменшої) оцінки можна одержувати баланс, який перекручує дійсність. Питання оцінки активів широко обговорювалися й у радянському бухгалтерському обліку, в якому застосовували оцінку майна за первісною вартістю (фактичною собівартістю). Оцінка за собівартістю розвивалася в бухгалтерському обліку з кінця XIX і до початку XX ст. Слід також зазначити, що поряд з оцінкою майна за фактичною собівартістю в поточному бухгалтерському обліку використовувались облікові ціни, зокрема планова собівартість, прейскурантні ціни, фактурні ціни постачальників.
Тлумачити оцінку як складову методу бухгалтерського обліку у радянський період почали С. К. Татур (1952 р.) і М. Л. Леонтьєв (1953 р.). Зокрема, С. К. Татур відзначав [4, с. 15], що за наявності товарно-грошових відносин особливістю методу бухгалтерського обліку є використання грошової оцінки. М. Л. Леонтьєв підкреслював, що оцінка є неодмінною умовою, без якої неможливо ведення бухгалтерського обліку.
Навпаки, такі визначні вчені радянського періоду, як П. В. Мезенцев і П. П. Німчинов не включали оцінку до складу методу бухгалтерського обліку. Так, П. П. Німчинов звертав увагу, що грошова оцінка є важливою умовою, за наявності якої можна здійснювати бухгалтерський облік і відносив оцінку до загального вимірника коштів, прийнятого в народному господарстві. Безперечно, оцінка передбачає представлення об’єктів у грошовому вимірі. Вчений радянського періоду Я. М. Гальперин висловив думку, що використання в бухгалтерському обліку грошової оцінки створює умови для пізнання дійсності. В. Ф. Палій і Я. В. Соколов стверджували, що оцінка є складовою методу бухгалтерського обліку. Значний внесок у теоретичне обґрунтування сутності та функцій оцінки зробив Я. В. Соколов у праці «Основи теорії бухгалтерського обліку» [2, с. 197—233]. Зокрема, дослідник значно розширив тлумачення сутності оцінки та зазначав, що призначення оцінки полягає у можливості переведення натуральних облікових об’єктів у грошовий вимірник і виконання завдань бухгалтерського обліку. У бухгалтерському обліку відбувається обчислення собівартості готової продукції, наданих послуг, відбувається калькулювання нової оцінки, тобто трансформація оцінок чинників виробництва у оцінки готової продукції. Я. В. Соколов також розробив класифікацію оцінок за предметом, методом і функціями в інформаційному відображенні господарських процесів, провів критичний аналіз оцінювання за історичною вартістю і розкрив різні способи калькулювання оцінок. Реалізація функцій оцінки, на який базуються всі інші, починається з первинної функції — вимірювання вартості об’єктів бухгалтерського обліку.
Категоріальний апарат оцінки має спиратися на сучасні знання про товарно-грошові відносини і бути єдиним для усіх сфер застосування оцінки. Реалізувати цю вимогу без загальної класифікації економічних оцінок складно. Особливо це стосується країн, які ще не мають сталих ринкових відносин. Система економічних оцінок має єдині методологічні засади, які залежать від виду економічної діяльності підприємства. У методологічних засадах розкривають вимоги до оцінок і підходи до їх обчислення, сутність яких розкрито в Міжнародних стандартах оцінки (МСО) [5]. Міжнародні стандарти оцінки призначені для регулювання професійної оцінки як виду підприємницької діяльності. Однією із сфер застосування результатів проведення професійної оцінки є бухгалтерський облік.
Після набуття Україною незалежності тлумаченням економічної сутності оцінки, визначенням її властивостей і наданням класифікації в бухгалтерському обліку займалися Л. Г. Ловінська, Н. М. Малюга, Н. М. Урбан, І. Й. Яремко та інші вітчизняні науковці.
Нове тлумачення оцінки в сучасній системі бухгалтерського обліку пропонує у 2002 році І. Й. Яремко. Так, у монографії «Економічні категорії в методології обліку» він зазначає, що з процедурної точки зору основним елементом методу обліку виступає подвійний запис, а з економічної — оцінка майна і капіталу [6, с. 96]. Учений одним з перших у вітчизняній науці спробував пов’язати методологію бухгалтерського обліку з методологією фінансового менеджменту і проілюстрував значення різних видів оцінок, які використовуються в бухгалтерському обліку для прийняття управлінських рішень фінансового характеру.
Л. Г. Ловінська [7] підкреслювала, що економічні оцінки мають одну спільну властивість, пов’язану з відтворенням у вартісному вимірі різних аспектів економічної діяльності. Сутність оцінки обумовлює функція управління, яка впливає на вибір методу розрахунку та джерела даних для проведення оцінки. Отже, метод оцінки та його інформаційне забезпечення з позиції загальної класифікації оцінок є компетенцією окремих функцій управління. Оцінки в бухгалтерському обліку характеризують об’єкти бухгалтерського обліку як кількісно, так і якісно. Кількісні оцінки характеризують вартість об’єктів бухгалтерського обліку або надають «вартісну оцінку». Цей показник, як підкреслює Л.Г. Ловінської, не варто змішувати з натуральним вимірником. Якісні оцінки характеризують діяльність менеджменту та фінансовий стан підприємства, критерії визнання об’єктів бухгалтерського обліку та такі характеристики облікової інформації, як доречність і достовірність. Класифікація економічних оцінок є суб’єктивною. Наприклад, можна класифікувати за такими ознаками, як: функція управління, призначення (залежно від видів), метод розрахунку та джерело даних.
Стосовно економічних оцінок у законодавстві та підзаконних актах використовуються наступні терміни: оцінка майна, оцінна вартість активів, оціночна вартість майна, оціночні процедури.
