Posibniki.com.ua Економіка Економіка і організація агропромислових формувань Тема 5. Капітал агропромислових формувань. Частина 2


< Попередня  Змiст  Наступна >

Тема 5. Капітал агропромислових формувань. Частина 2


Характерною особливістю оборотного капіталу (оборотних фондів і фондів обігу) є те, що він, на відміну від основного капіталу, повністю споживається протягом виробничого процесу (циклу). Під виробничим (операційним) циклом розуміють проміжок часу з моменту залучення оборотного капіталу у процес виробництва до отримання коштів від реалізації виробленої продукції. До оборотного капіталу агропромислових формувань відносять: виробничі запаси, незавершене виробництво, тварин на вирощуванні та відгодівлі, корми, насіння і посадковий матеріал, підстилку, сільськогосподарську сировину для промислової переробки, дорослу птицю, кролів, готову продукцію, товари, одержані векселі, дебіторську заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти в національній й іноземній валюті.

Важливою складовою оборотного капіталу є виробничі запаси. До них відносять витрати на корми, спільний матеріал, запасні частини, мінеральні добрива, будівельні й допоміжні матеріали, які виробник періодично купує (замовляє) й доставляє в господарство. Особливістю запасів, як виду оборотного капіталу, є те, що вони мають тенденцію до зростання вартості пропорційно періоду складування в господарстві чи орендованому складі. Виходячи з того, що саме змінні виробничі витрати є основними у формуванні прибутку, а витрати на складування є досить суттєвими, оперативне регулювання ними набуває особливого значення. З цією метою використовують методику визначення оптимальної кількості завезення в господарство певного виду ресурсу.

У формалізованому вигляді цю кількість визначають так:

ОКЗ = (2 ? В ? П) / (ІОЦ), де В — вартість завезення (замовлення); П — річна потреба у певному виді ресурсу; Ц — ціна ресурсу; І — норма (процент) відрахувань від ціни на складування.

Витрати на складування (СВ) можна визначити так:

СВ = (І ? Ц ? К) / 2, де К — кількість ресурсу на одне замовлення.

Фактичні витрати на замовлення (ФВ) визначають так:

ФВ = (В ? П) / 2, а загальні витрати за певним видом ресурсів (ЗВ) складаються з складських витрат та фактичних витрат на замовлення:

ЗВ = СВ + ФВ, або ЗВ = (І ? Ц ? К) / 2 + (В + П) / К. Іншим важливим моментом при розрахунку змінних виробничих витрат є оцінка виробничих запасів, які, залучаючись до виробничого процесу, мають значну питому вагу у структурі експлуатаційних витрат. У практиці фермерських господарств зарубіжних країн існує декілька методів оцінки матеріальних запасів. Основні з них такі: оцінка запасів, виходячи з їх фактичної вартості за надходженням у господарство та використанням (застосовується в умовах, коли фермер чітко обліковує виробничі запаси за їх видами та за вартістю й може за цією вартістю переводити запаси у виробництво); оцінка запасів за принципом перше надходження ? перший відпуск або «FIFO» (запаси, що першими поступили на склад, першими й списуються за відповідною їх вартістю); оцінка запасів за принципом останнє надходження ? перший відпуск або «LIFO» (матеріали, що останніми поступили на склад, списуються першими); оцінка матеріальних запасів за їх середньозваженою ціною, виходячи зі всіх надходжень за певний період часу.

Від того, який метод оцінки матеріальних запасів застосовується, залежить собівартість виробленої продукції та прибуток. Це пояснюється тим, що протягом виробничого циклу, наприклад, року, у господарство надходять корми, мінеральні добрива, паливно-мастильні матеріали, запасні частини та інші матеріали у різні періоди часу й за різними цінами. Вартість дизельного палива на початку місяця може бути одна, у середині місяця інша, а у його кінці ще інша. За якою ж ціною потрібно списувати його на виробництво? Вибирають той метод оцінки, що є вигіднішим для виробника. Так, якщо існує чітка тенденція до зростання цін на матеріали, то для виробника доцільним може бути використання методу, що діє за принципом останнє надходження ? перший відпуск («LIFO»). За даних умов цей метод дозволяє штучно підвищити собівартість продукції й тим самим штучно занизити прибутки, створюючи умови для уникнення сплати в повному розмірі податку з прибутку. При тенденції зниження цін на матеріальні цінності доцільним є використання методу «FIFO». У даному випадку досягається результат, аналогічний попередньому ? створюються умови для уникнення сплат певної частини податку з прибутку. Однак виробник зобов’язаний ставити до відома податкову інспекцію про вибраний метод оцінки запасів й не може його змінювати протягом року.

Розглянемо приклад розрахунку виробничих витрат з застосуванням чотирьох вище описаних методів оцінки матеріальних запасів. Протягом місяця в період інтенсивних польових робіт фермеру довелося двічі купувати дизпаливо. На початку місяця він купив 10 ц палива за ціною 40 грн за центнер й усередині місяця ? 7 ц за 50 грн за центнер. Розрахуємо собівартість палива за чотирма методами його оцінки за умови, що фермер виконував протягом місяця три види робіт і повинен віднести на собівартість продукції рослинництва вартість дизпалива, відповідно, 6, 8 і 2 ц. В таблиці 5.4 наведено приклад розрахунку вартості дизпалива за чотирма методиками її визначення. Для розрахунку фактичної вартості дизпалива, яке списується на виробництво за першим методом його оцінки (за конкретним надходженням й використанням) ми робимо припущення, що фермер використовував спочатку куплене в даному місяці дизпаливо, а не брав його зі своїх запасів. У такому випадку вартість дизпалива складе 700 грн. (6 ц ? 40 грн + 4 ц ? 40 грн + 4 ц ? 50 грн + 2 ц ? 50 грн). Залишок дизпалива на кінець місяця дорівнюватиме 140 грн (3 ц ? 30 грн + 1 ц ? 50 грн).

Таблиця 5.4

РОЗРАХУНОК ВАРТОСТІ ДИЗПАЛИВА ЗА ЧОТИРМА МЕТОДИКАМИ ЙОГО ОЦІНКИ (грн)

Показники Методи оцінки матеріальних запасів
За фактичним надходженням і використанням Перше надходження ? перший відпуск Останнє надходження ? перший відпуск За середньозваженою ціною
1. Залишок дизпалива на початок місяця (3 ц ? 30 грн) 9,0 9,0 9,0 9,0
2. Загальна вартість купленого дизпалива протягом місяця (10 ц ? 40 грн + 7 ц ? 50 грн) 750 750 750 750
3. Фактична вартість дизпалива, списаного на виробництво 700 640 710 672
4. Залишок дизпалива на кінець місяця 14,0 20,0 13,0 16,8

За методом оцінки дизпалива перше надходження ? перший відпуск, його фактична вартість становитиме 640 грн (3 ц ? 30 грн + + 3 ц ? 40 грн + 7 ц ? 40 грн + 1 ц ? 50 грн + 2 ц ? 50 грн), а залишкова вартість ? 200 грн. Таким чином фермер відносить на собівартість виробництва спочатку дизпаливо, що він мав у запасі за його вартістю, а потім те дизпаливо, яке він купив першим.

Фактична собівартість дизпалива, що списується на виробництво за методом останнє надходження ? перший відпуск, дорівнює 710 грн (6 ц ? 50 грн + 1 ц ? 50 грн + 7 ц ? 40 грн + 2 ц ? ? 40 грн), вартість залишку дизпалива ? 130 грн (1 ц ? 40 грн + 3 ц ? 30 грн). Тобто спочатку списується дизпаливо, що поступило в господарство за його ціною.

Останній з методів списання матеріальних ресурсів ? оцінка запасів за середньозваженою ціною всіх надходжень ресурсів. За цим методом спочатку визначають середню зважену ціну дизпалива, яка у нашому прикладі дорівнює 42 грн (3 ц ? 30 грн + 10 ц ? ? 40 грн + 7 ц ? 50 грн) / (3 ц + 10 ц + 7 ц). Потім визначають собівартість використаного дизпалива (6 ц + 8 ц + 2 ц) ? 42 грн = = 672 грн) і вартість його залишку 168 грн (3 ц + 10 ц + 7 ц) ? (6 ц + + 8 ц + 2 ц) ? 42 грн).

Таким чином, використовуючи різні методи оцінки матеріальних запасів та їх списання на виробництво, можна регулювати рівень виробничих витрат й розмір прибутку. У свою чергу це впливає на суму податків і на загальний рівень прибутковості господарювання. З переходом системи бухгалтерського обліку України на світові стандарти фактор оцінки виробничих запасів та його вплив на собівартість продукції сільського господарства набуватиме все більшого значення. Основними двома питаннями при організації функціонування капіталу є:

1. Скільки капіталу має бути залучено у виробництво?

2. Як розмістити капітал за напрямами його використання?

При відповіді на перше запитання потрібно виходити з принципу, що оптимальна кількість залучення капіталу у виробництво та, при якій вартість маржинального продукту дорівнює вартості маржинального ресурсу. В даному випадку ресурсом виступає капітал. Стосовно відповіді на друге запитання слід відмітити, що не завжди виробник може мати і, як правило, не має достатньо капіталу, кількість якого відповідала б оптимальній, коли вартість маржинального продукту дорівнює вартості маржинального ресурсу. В цьому випадку він стоїть перед проблемою отримання кредиту і вибору напряму використання лімітованого капіталу.

Співвідношення між позиченим і власним капіталом показує відповідний коефіцієнт. Якщо цей коефіцієнт дорівнює нулю, то це означає, що половина капіталу належить фермеру на правах власності, а половина ? це позичений капітал. З підвищенням питомої ваги позиченого капіталу зростає і коефіцієнт. У табл. 5.5 показано залежність між даним коефіцієнтом і віддачею від капіталу.

У випадку, коли середня віддача від усього капіталу (20 і 15 %) є вищою від проценту за позики (10 %), то з підвищенням коефіцієнту співвідношення спостерігається і підвищення віддачі від власного капіталу (відповідно, 2

0, 25, 30, 35, 40 % і 15, 17,5, 20,0, 22,5, 25 %). І навпаки, коли середня віддача від усього капіталу нижча від процентів за позику (5 і 2 %), спостерігається тенденція до зниження віддачі від власного капіталу зі збільшенням коефіцієнта співвідношення (відповідно, 5,0; 2,5; 0,0; – 2,5; ? 5,0 і 2,0; ? 2,5; ? 6,0; ? 10,0; ? 14,0). Низька віддача від капіталу і висока питома вага позиченого капіталу створюють ризик для втрати власного капіталу. В таблиці 5.6 показано приклад такого роду ризику. З аналізу даних табл. 5.6 випливають такі два основні висновки.

Таблиця 5.5

ВПЛИВ КОЕФІЦІЄНТУ СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ ПОЗИЧЕНИМ І ВЛАСНИМ

Середня віддача від усього капіталу, % Віддача від власного капіталу, %
Коефіцієнт співвідношення між позиченим і власним капіталом
0 0,5 1,0 30,0 20,0 10,0 0,0 – 6,0 1,5 2,0
20 15 10 5 2   20,0 15,0 10,0 5,0 2,0   25,0 17,5 10,0 2,5 – 2,0     35,0 22,5 10,0 – 2,5 – 10,0   40,0 25,0 10,0 – 5,0 – 14,0

КАПІТАЛОМ НА ВІДДАЧУ ВІД КАПІТАЛУ По-перше, гроші доцільно позичати тільки тоді, коли очікувана віддача від капіталу буде вищою, ніж процент за позику. По-друге, в умовах, залучення капіталу на правах позики виникає ризик втрати власного капіталу, коли точно невідомо, яка ж віддача від капіталу буде отримана.

Позичений капітал має бути повернений в обумовлений строк з виплатою процентів за позику. Суми, що виплачуються як повернення позики, мають назву «принципові платежі». При виплаті, як принципових платежів, так і процентів за позику, може бути застосовано декілька підходів. Наприклад, принципові платежі можуть сплачуватися в однаковому розмірі протягом всього терміну, на який видано кредит, а проценти за позику нараховуватимуться на початковий баланс, або ж принципові платежі і проценти становитимуть постійну суму протягом всього терміну повернення кредиту.

Таблиця 5.6

ПРИКЛАД ЗБІЛЬШЕННЯ РИЗИКУ ВТРАТИ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ (грн)

  Коефіцієнт співвідношення між позиченим і власним капіталом
0 0,5 1,0 2,0
1. Власний капітал 2. Позичений капітал 3. Всього капіталу 4. Втрати власного капіталу при 10 % віддачі 5. Втрати позиченого капіталу 6. Всього втрат 7. Втрати власного капіталу, % (п. 6 : п. 1) 50 000 0 50 000 5000 0 5000 10,0 50 000 25 000 75 000 7500 2500 10 000 20,0 50 000 50 000 100 000 10 000 5000 15 000 30,0 50 000 100 000 150 000 15 000 10 000 25 000 50,0

В таблицях 5.7 і 5.8 наведено приклад таких розрахунків за умов отримання позики в розмірі 10 тис. грн, строком на 5 років з виплатою 10 % річних і початком сплати за кредит з січня 1997 року. Будь-яке рішення стосовно розширення чи реорганізації виробництва пов’язане із залученням додаткового капіталу. Капітал в даному випадку може бути двох видів ? інвестиційний і операційний. До інвестиційного капіталу відносять землю, машини, обладнання й інші ресурси довгострокового користування. До операційного капіталу належать хімікати, добрива, садівний матеріал, інвентар та ін. Слід відмітити, що виходячи з економічної теорії, під капіталом розуміють тільки ресурси, засоби виробництва в уречевленій формі, а не в грошовій. Однак у прикладній економіці і менеджменті під капіталом розуміють як ресурси, так і грошові засоби.

Таблиця 5.7

ПРИКЛАД РОЗРАХУНКУ ВИПЛАТ ЗА КРЕДИТ ПРИ РІВНОВЕЛИКИХ

ПРИНЦИПОВИХ ПЛАТЕЖАХ (ГРН)

Строки виплати кредиту Початковий баланс Принципові платежі Процент за позику Всього виплат Кінцевий баланс
01. 1996 ? ? ? ? 10 000
01. 1997 10 000 2000 1000 3000 8000
01. 1998 8000 2000 800 2800 6000
01. 1999 6000 2000 600 2600 4000
01. 2000 4000 2000 400 2400 2000
01. 2001 2000 2000 200 2200 0
Всього   10 000 3000 13 000  

Основними джерелами капіталу є власні кошти і кредит. Третім джерелом капіталу є оренда або лізинг основних засобів. Всі рішення, пов’язані із залученням кредиту, спрямовані на зростання прибутку. Це може здійснюватися такими основними шляхами:

1. Розширення існуючого або створення нового виробництва.

2. Підвищення ефективності існуючого виробництва, наприклад, заміна ручної праці механізованою, збільшення кількості внесення мінеральних добрив.

3. Зміна умов виробництва, що перш за все пов’язано зі змінами існуючих технологій.

4. Згладження сезонності виробництва.

5. Зниження ризику виробництва. Так, виходячи з того, що в сільському господарстві погода, хвороби тварин і рослин, а також ціни на сільськогосподарську продукцію є основними факторами невизначеності, то кредит відіграє роль страхування у випадку виникнення непередбачених обставин.

Таблиця 5.8

ПРИКЛАД РОЗРАХУНКУ ВИПЛАТ ЗА КРЕДИТ ПРИ РІВНОВЕЛИКИХ

ЗАГАЛЬНИХ СУМАХ СПЛАТ

Строки виплати кредиту Початковий баланс Принципові платежі Процент за позику Всього виплат Кінцевий баланс
01.2001 ? ? ? ? 10 000
01.2002 10 000 1600 1000 2600 9000
01.2003 9000 1700 900 2600 6400
01.2004 6400 1960 640 2600 3800
01.2005 3800 2220 380 2600 1200
01.2006 1200 2480 120 2600 0
Всього ? 9960 3040 1300 ?

Короткотерміновий, або виробничий чи операційний кредит надається до одного року на терміни: до 90 днів, 6 місяців, рік під купівлю насіння, добрив, кормів, молодняку тварин. Середньотерміновий кредит надається терміном від одного до десяти років, як правило на 3—4 роки для купівлі машин, маточного поголів’я худоби, обладнання. Довготерміновий кредит надають на термін понад 10 років для купівлі землі, будівель, будівництва. Наприклад, для купівлі землі кредит надається строком на 20

—40 років.

Виробничими витратами, пов’язаними з функціонуванням кредиту, є проценти за позики, які відносять до постійних виробничих витрат.

Визнання власного капіталу. Згідно з національними положеннями бухгалтерського обліку власним капіталом визнається частка в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Але це визначення не розкриває суті категорії — власний капітал.

Складові власного капіталу поділяються за двома критеріями. По-перше, за вимогами законодавства щодо реєстрації внесків учасників — виділяється статутний капітал, реєстрація якого є обов’язковою та інший нереєстрований капітал. По-друге, за джерелами створення — виділяється статутний і пайовий капітал, які формуються за рахунок внесків засновників, резервний капітал

— формується тільки за рахунок прибутку, формування додаткового капіталу проводиться за рахунок усіх джерел, що є в розпорядженні підприємства, зокрема, додаткові внески засновників, прибуток, вартість безоплатно наданих підприємству активів. Статутний і додатковий капітал виконують різні функції. Так, статутний капітал — це первісне джерело інвестування і формування майна підприємства. На відміну від додаткового, він забезпечує регулювання відносин власності і управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму.

Капітал підприємства, створення різних резервів та отримання фінансування відображається на рахунках 4 класу нового плану рахунків бухгалтерського обліку. В пасиві балансу власний капітал і різні резерви відображаються в різних розділах, таким чином 1 розділ пасиву балансу містить у собі суми, що відносяться тільки до власного капіталу. Одним з невід’ємних компонентів фінансової звітності є звіт про власний капітал. Зміст і форма даного звіту розкривається положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 5 «Звіт про власний капітал» і стосується підприємств, організацій і інших юридичних суб’єктів всіх форм власності за винятком банків і бюджетних організацій.

Таблиця 5.9

ВІДОБРАЖЕННЯ В БАЛАНСІ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ

Стаття балансу Рахунок
I. Власний капітал  
Статутний капітал 40
Пайовий капітал 41
   
Додатковий вкладений капітал 42
   
Інший додатковий капітал 42
   
Резервний капітал 43
   
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) 44
   
Неоплачений капітал 46
Вилучений капітал 45
   
Усього за розділом I

В агропромисловому формуванні організація використання капіталу пов’язана перш за все з функціонуванням його активної частини ? техніки. В цьому зв’язку менеджер вирішує наступні питання:

1. Скільки потрібно мати сільськогосподарської техніки за її видами?

2. Що є доцільнішим ? купувати нову техніку чи ту, яка була в експлуатації?

3. Купувати техніку чи орендувати її?

4. Чи доцільно кооперуватися з іншими господарствами при використанні техніки?

5. Які повинні бути строки заміни техніки?

При відповіді на ці питання враховується як розмір земельної площі, так і ряд інших факторів. Так, якщо техніки буде недостатньо, то втрачається фактор своєчасності виконання робіт, що звичайно негативно вплине на кількість і якість продукції, а це означатиме зменшення прибутку. Якщо техніки буде більше, ніж потрібно на певні площі та обсяги робіт, то прибуток також знижуватиметься внаслідок високої собівартості продукції. Крім того, важливим фактором, що впливає на рівень виробничих витрат, є проведення технічних обслуговувань і ремонтів техніки. Найперше це стосується дотримання строків проведення цих робіт, від чого залежить і термін служби техніки, а також безпосередньо самі витрати на технічне обслуговування та ремонти.

Всі виробничі витрати, пов’язані з використанням сільськогосподарської техніки поділяються на постійні та змінні. Постійні витрати ? це амортизація самої техніки, приміщень, де вона знаходиться, ремонт цих приміщень, страхування техніки та приміщень. Ці витрати не залежать від інтенсивності використання техніки. До змінних виробничих, або експлуатаційних витрат, відносять витрати на паливно-мастильні матеріали, технічне обслуговування і ремонт техніки, оплату праці.

При розрахунку витрат на утримання техніки розробляють відповідний кошторис для кожної одиниці техніки. В кошторисі відображають інформацію про марку, потужність, розміри техніки, її балансову вартість, нормативний строк служби, ліквідаційну вартість і години або обсяги роботи за рік. Кошторис розробляють на кожний рік використання техніки. Співвідношення між постійними і змінними виробничими витратами і його вплив на прибуток має важливе значення при прийнятті рішення стосовно того, яку техніку купувати. Так, купуючи дорогий і потужний трактор, можна знизити питомі постійні витрати (з розрахунку на 1 га), якщо розширити земельну ділянку (додатково взявши землю в оренду) або використовувати трактор за межами свого господарства. При цьому експлуатаційні витрати на 1 га землі хоча і зростуть, але це збільшення компенсуватиметься скороченням термінів виконання робіт.

Таким чином, при комплектуванні машинно-тракторного парку менеджер повинен виходити з мінімальної питомої потужності трактора при виконанні різних механізованих робіт. Основним критерієм при цьому має бути своєчасність виконання всіх агротехнічних операцій, тобто фактор впливу на урожайність сільськогосподарських культур. Менеджер має вирішити, на яку урожайність він буде орієнтуватися при виборі техніки ? середню чи максимальну? Чим на вищу урожайність він розраховує, тим більш потужну техніку потрібно мати. При цьому також враховується запас потужності техніки для перестрахування на випадок несприятливих погодних умов. Звичайно ж, враховується також рельєф місцевості, де знаходиться ферма, тип ґрунтів, розміри і конфігурація полів, можливості технічного обслуговування і ремонту певної марки техніки.

Плануючи використання техніки, менеджер повинен зіставляти питомі виробничі витрати за можливими варіантами своїх рішень. Як показують статистичні дослідження ферм США, багато фермерів, вкладаючи значні кошти в сучасну техніку, не досягають бажаних результатів. При цьому, чим менше за розмірами господарство, тим все частіше спостерігаються переінвестиції в техніку. Вихід з такого становища полягає або у збільшенні розмірів господарства, або в оренді техніки.

Залучення до роботи в господарстві техніки зі сторони для виконання певних видів робіт може дати економію виробничих витрат. Перш за все це може бути економія постійних витрат. Іншою перевагою залучення сторонньої техніки може бути вища кваліфікація спеціаліста, що є власником техніки чи обслуговує її. Однак для прийняття рішення про доцільність купівлі техніки або її оренди потрібно мати відповідні розрахунки, що показали б можливі результати прийнятого рішення. Інший шлях зниження виробничих витрат на техніку ? це спільне володіння. Декілька господарств або фермерів можуть купити потужний трактор або зернозбиральний комбайн. Такий варіант використання техніки є доцільним для тих господарств, де обсяг виробництва і певних видів механізованих робіт не окуповують витрати на придбання тієї чи іншої машини. Звичайно ж, при цьому важливим є довіра між спеціалістами і погодження графіка використання техніки.

З часом виникають питання строків заміни техніки. Як показує зарубіжний досвід, можуть бути такі причини цього: ? виробничі витрати (постійні і змінні) на стару техніку перевищують витрати, які були б при купівлі нової техніки; ? через часті поломки техніка стає ненадійною і підвищується ризик щодо виконання робіт в оптимальні агротехнічні строки; ? потужність старої техніки не дозволяє впоратися з усім обсягом робіт у господарстві, оскільки виробництво розширилося; ? існують досконаліші машини з точки зору дизайну і престижності (неекономічні мотиви).

Виробничі витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією старої техніки, можуть перевищувати витрати на нову техніку внаслідок значних витрат на ремонт, питомої витрати палива. Хоча на стару техніку амортизація і не нараховується, але експлуатаційні витрати можуть перекривати економію на амортизації. Тому при вирішенні питання про заміну техніки знову ж таки необхідно зіставити виробничі витрати за варіантами використання старої і нової техніки. Баланс витрат покаже, використання якої техніки є більш прибутковим.

Важливою формою залучення і використання капіталу є його оренда.

Оренда — це угода, згідно з якою одна зі сторін надає належне їй майно в користування іншій стороні на взаємно погоджених умовах і на чітко визначений строк. При цьому орендодавець не втрачає права власності на це майно, а орендар


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
5.7. Завдання для самоперевірки знань
6.2. Методичні основи нормування праці в агропромислових формуваннях
6.3. Побудова системи оплати праці в АПФ
6.4. Питання для обговорення
6.7. Термінологічний словник
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)