3.2. НЕСТАБІЛЬНІСТЬ ЗОВНІШНЬОГО ОРГАНІЗАЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ВИБІР СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА

Слід підкреслити, що розроблення та узгодження стратегій підприємства є прикладним засобом реалізації стратегічної ідеології управління, яка має забезпечити керованість розвитком суб’єктів ринку в непередбачуваних умовах середовища за посиленої інтенсивності конкуренції на переважній більшості конкурентних ринків.

Визначення характеру зовнішнього організаційного середовища — це складний процес пізнання його об’єктивних ознак, які перебувають у постійній динаміці та не завжди мають чітку детерміновану форму. Його результативність значною мірою зумовлена суб’єктивним баченням і аналітичними можливостями суб’єктів такої оцінки. Від рівня професійної підготовки спеціалістів, їхнього досвіду залежить швидкість виявлення змін середовища, визначення їх глибини, значимості для підприємства.

Ще більш складною є проблема з’ясування рівня передбачуваності змін середовища, який є важливим критерієм вибору адекватної методології формування стратегії. Помилкове бачення ймовірності зазначених змін може призвести до суттєвих втрат підприємства, пов’язаних з реалізацією хибної стратегії.

Проблема ідентифікація характеру зовнішнього організаційного середовища привертала увагу багатьох учених, які досліджували його невизначеність, нестабільність, турбулентність, динамізм.

Одними з перших дослідників невизначеності організаційного середовища були Ф. Емері і Е. Тріст, які опублікували фундаментальні праці з теорії динамізму зовнішнього середовища — «Невизначеність побудови організаційного середовища» [128] і «До питання про соціальну екологію» [129].

Вони визначили такі типи зовнішнього середовища організації:

• спокійне зовнішнє середовище, що не потребує помітних змін у діяльності організації;

• спокійне, але сконцентроване середовище, яке потребує зосередженості організації на ідентифікації змін і визначенні адекватних стратегічних дій;

• динамічне, сконцентроване середовище, у якому діяльність організації має досліджувати конкурентні зусилля суперників і діяти на випередження, що потребує точної та швидкої реакції;

• турбулентне середовище, яке відрізняється складністю численних взаємозв’язків, які важко прогнозувати.

128 Emery F. E., Trist E. L. The casual texture of organizational environment // Human relations. — 1965. — Vol. 18.

129 Emery F. E., Trist E. L. Toward a social ecology. — N-Y, 1973.

Заслуговує на увагу структурований підхід до ідентифікації характеру зовнішнього середовища, запропонований Р. Дунканом [130, с. 45].

Його двомірна модель включає дві змістовні складові середовища — ступінь чисельності та подібності факторів зовнішнього середовища. Для «простого» середовища характерна невелика кількість подібних факторів нестабільності, для «складного» — багато різноманітних факторів. Матричне поєднання цих характеристик дає змогу сформувати можливі їх варіанти (табл. 1).

Таблиця 1

ОЦІНЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

ЗА ДВОМІРНОЮ МОДЕЛЛЮ Р. ДУНКАНА

Середовище	Просте	Складне
Статичне	Низька невизначеність: • невелика кількість факторів і компонентів • фактори та компоненти подібні один до одного • фактори та компоненти фактично незмінні Приклад: напої промислового виробництва	Помірно низька невизначеність: • велика кількість факторів і компонентів •фактори та компоненти не схожі один на одного • фактори та компоненти практично не змінюються Приклад: харчова промисловість
Динамічне	Помірно висока невизначеність: • невелика кількість факторів і компонентів • фактори та компоненти подібні один до одного • фактори та компоненти знаходяться в процесі змін Приклад: індустрія швидкого харчування	Висока невизначеність: •невелика кількість факторів і компонентів •фактори та компоненти не схожі один на одного • фактори та компоненти перебувають у процесі безперервних змін Приклад: телекомунікації, комерційні авіаперевезення

На думку автора, за цією моделлю, можна визначити характер зовнішнього організаційного з урахуванням ступеня складності продукту, що виробляє організація. З цього випливає важливий висновок щодо того, що не існує рівня невизначеності середовища поза сферою виробництва та реалізації конкретного продукту. Рівень невизначеності середовища має конкретизовані характеристики щодо сфери діяльності підприємства або навіть окремих його продуктів.

130 Dunkan R. What Is The Right Organization Structura? // Organizational Dynamic’s.

— Winter, 1979.

Розглянуті підходи до визначення типів середовища та їх характеристик мають виключно якісні ознаки, які дозволяють ідентифікувати характер навколишнього середовища на основі експертної оцінки, яка, як відомо, має значний рівень суб’єктивізму. За умови забезпечення кількісного вимірювання тих чи інших його ознак, оцінка спиратиметься на об’єктивні показники, що дає змогу здійснювати порівняльний аналіз невизначеності окремих сегментів зовнішнього середовища, необхідний під час прийняття стратегічних управлінських рішень.

Спробу вирішення цієї складної проблеми здійснив І. Ансофф [131, с. 402], запропонувавши три групи методів визначення майбутніх змін, що відповідають певному рівню динамізму зовнішнього середовища, зокрема, прогнозування, моделювання та експертне оцінювання. Цим він указував на можливість диференційованого підходу до оцінювання та аналізу рівня динамізму зовнішнього середовища на основі різних методичних підходів. З цього можна зробити висновок, що рівень динамізму середовища — це відносна характеристика, яка не може мати незмінних кількісних значень, а отже, їх параметрична фіксація не має вагомого прикладного значення.

Передумовою отримання коректних результатів аналізу організаційного середовища вчений бачив в обґрунтовані вибору чинників, що зумовили характер змін досліджуваного середовища. І. Ансофф виокремив два узагальнюючі аспекти змін зазначеного середовища: «змінюваність маркетингу, що вимірюється очікуваною інтенсивність цієї функції, і змінюваність інновацій, що вимірюється інтенсивністю науково-технічних змін у продукції та технології» [132, с. 280]. Обґрунтованість такого підходу вчений убачав у повноті охоплення всіх можливих чинників впливу на організаційне середовище й незалежності маркетингових та інноваційних процесів. У подальшому має відбуватись їх конкретизація шляхом формування системи показників, що характеризують зміни середовища, яка враховувала б особливості галузі діяльності підприємства, визначеного періоду ретроспективи, наявності необхідного інформаційного забезпечення, коректність якого не має піддаватися сумніву. Крім того, ці показники повинні бути диференційованими за рівнем агрегації елементів середовища й мати кількісний вимір їх значимості щодо можливого впливу на стратегічну діяльність підприємства.

131

Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. — М.: Экономика, 1989. — 519 с.

132

Там само.

Розглянутий підхід відомого вченого відрізняється логічністю викладу та теоретичною обґрунтованістю, проте прикладні умови його реалізації не позбавлені проблем. Так, навряд чи можна стверджувати, що маркетингові та інноваційні процеси повністю охоплюють усі можливі чинники впливу на організаційне середовище. У сучасному економічному просторі важливу роль відіграють інституційні чинники, зокрема державні, які по-різному, але доволі відчутно впливають на середовище діяльності кожного підприємства. Перелік можна продовжити, звернувшись до екологічних і кліматичних змін, рівня політичної нестабільності. Зазначені чинники не лише активно діють, а й змінюють свою інтенсивність, напрями впливу, сферу поширення. Зазначене суттєво ускладнює визначення характеру їхнього впливу на діяльність підприємства.

Не менш складною є проблема створення коректного інформаційного забезпечення кількісного аналізу впливу окремих чинників на діяльність підприємств. Це пов’язано не стільки з певною неадекватність наявних інформаційних потоків, які підпорядковуючись, з одного боку, псевдодержавницьким зусиллям чиновників приховувати та викривляти макростатистичні дані, з другого — корпоративним інтересам щодо мінімізації податків та отримання незаконних субсидій і преференцій, не повною мірою відображають реальний стан підприємств та економіки держави загалом. Більш вагомою є методологічна проблема визначення виокремленого впливу чинників на характер зовнішнього організаційного середовища.

Відомо, що світ й особливо його суспільна складова, постійно змінюється. Більше того, самі зміни постійно змінюються, і це є незворотним та об’єктивним процесом, який ніколи не зупиняється. Але сучасні зміни мають свої особливості.

По-перше, технічні та соціальні зміни прискорюються майже постійно, але люди адаптувалися до них, оскільки їх темп був прийнятний для осмислення та коригування напрямів суспільного розвитку. Сучасні зміни настільки швидкі й масштабні, що часом призводять до запізнілої та неадекватної реакція на них й ускладнюють процес пізнання їх сутності, напряму впливу та об’єктів сприйняття.

По-друге, прискорення змін зумовлює складність проблем, що виникають внаслідок такого прискорення. Це потребує більшого часу для їх вирішення в умовах, коли час реалізації знайдених рішень скорочується в прогресії. Тому в реальних умовах більшість знайдених рішень відносяться до проблем, які вже не існують у первинному форматі.

Зазначені особливості сучасних змін організаційного середовища наштовхують на висновок щодо прикладної обмеженості теорії редукціоналізму, згідно з якою, все, що існує і відбувається навколо нас, може бути зведено до кінцевих неподільних елементів, після ідентифікації і вивчення яких стає можливим пізнання та розуміння цілого. Як наслідок — віра в можливість роз’єднання цілого на елементи зумовила впевненість у тому, що для пояснення всіх взаємозв’язків достатньо одного простого відношення — причинно-наслідкового.

Проте пояснення всіх явищ і процесів за допомогою одного тільки причинно-наслідкового (каузального) відношення породжує кілька сумнівів і застережень.

Так, згідно з логікою редукціоналізму, усі явища мають свої причини. Інакше зв’язати елементи між собою, або зрозуміти їх, неможливо. Тобто, ланцюг «причина — наслідок» безкінечний.

Крім того, згідно з каузального мислення, причина пояснює свій наслідок у повному обсязі і як результат для пояснення цієї причини вивчення оточуючого середовища загалом не потрібне, оскільки можна з’ясувати і її причину.

Проектуючи отримані висновки на організаційне середовище можна стверджувати, що одні й ті ж самі зовнішні зміни порізному впливають на окремі підприємства, а подібні зміни у внутрішньому організаційному середовищі можуть мати різну кількість зовсім різних причин.

Аргументом на користь спірної доцільності кількісного визначення впливу окремих факторів на зміни середовища є надвисока складність цього процесу, що зумовлює значимі ризики отримання некоректних результатів. Так, на стадії виявлення ймовірних зовнішніх чинників не можна стверджувати, що в подальшому їх вплив буде суттєвим. У разі позитивного результату необхідно виокремити рівень зазначеного впливу на середовище загалом і конкретне підприємство зокрема, яке перебуває у сфері дії безлічі обставин, в тому числі й внутрішніх. Отже, вплив окремих чинників і рівень нестабільності середовища як результат дії даних чинників є індивідуально вибудуваними характеристиками, які залежать від суб’єктивного організаційного сприйняття об’єктивних зовнішніх змін. Тому дослідження зовнішнього середовища має бути спрямоване не на оцінювання дії чинників, що зумовили його стан і динаміку, а на виокремлення визначальних ознак нестабільності цього середовища, які є наслідком дії сукупності чинників, зазначимо, не тільки зовнішніх.

З огляду на це вбачається перспективним рішенням щодо дезінтеграції такої складної категорії, як рівень нестабільності зовнішнього середовища на окремі якісні ознаки, які підлягають диференційованому кількісному оцінюванню. Їх визначення має здійснюватися на основі певних критеріїв, які є мірилом рівня нестабільності середовища. Назвемо ці критерії.

1. Критерій ідентифікованої тенденції, який визначає наявність послідовних змін досліджуваних показників, які підпадають під ознаки виявленої тенденції. Наявність тенденції є свідченням можливості прогнозування зазначених показників, що відповідає динамічному детермінованому середовищу.

2. Критерій варіативності змін дає можливість диференціювати рівень нестабільності середовища за відсутності тенденції його динаміки. На основі оцінювання параметрів відхилення досліджуваних показників від їх середньої величини виявляються амплітудні ознаки коливань, що слугують основою з’ясування характеру стохастичності досліджуваного середовища.

3. Критерій спонтанності потужних змін слугує мірилом їх щільності за визначений період. Кількість зазначених змін зазвичай невелика, але їх значимість дає підстави кваліфікувати середовище як нестабільне з елементами стохастичності за збереження певної тенденції динаміки досліджуваного показника.

4. Критерій періодичної диференціації варіативності змін визначає наявність аритмії у варіації відхилень у часі, що є свідченням ненадійності виявленої тенденції, а отже, і значної нестабільності середовища.

На основі цих критеріїв формується уявлення про відповідний тип зовнішнього організаційного середовища: динамічне середовище, у якому відбуваються трансформації, що мають ознаки тренду з незначними відхиленнями та диференційованою інтенсивністю; турбулентне середовище з характерними для нього періодичним прискоренням змін, які провокують хаотичні відхилення в значному інтервалі; стагнуюче середовище характеризується застійними явищами з наближеними до нуля темпами динаміки та відсутністю близьких перспектив зростання; стохастичне середовище відрізняється випадковими безладними змінами, які є результатом дії невизначених факторів, що мають різноспрямований вектор. Зазначене унеможливлює існування фіксованого тренду показників середовища.

Таким чином, диференціація типів зовнішнього організаційного середовища пов’язана з ідентифікацією тенденцій динаміки показників, що визначають його характер. Її наявність є свідченням нестабільності, яка змінюється в тих чи інших межах, має вимірювані параметри й відповідає динамічному або турбулентному типу середовища. Стохастичне середовище не підлягає детермінації та прогнозуванню.

Важливою проблемою, яка не була предметом уваги дослідників, є визначення об’єкта оцінювання, до якого слід застосовувати ознаки динамічності, турбулентності та стохастичності. Одного посилання на зовнішнє середовище підприємства замало, оскільки воно має кілька рівнів агрегації з огляду на вплив на конкретне підприємство. Так, зовнішні чинники мають комулятивний вплив на суб’єкти ринку, результати якого в усередненому форматі представлені динамікою показників розвитку ринку. Вона, своєю чергою, відображає характер зовнішнього організаційного мезосередовища, з урахуванням якого формуються управлінські рішення окремих підприємств. Водночас результатом цих управлінських зусиль є діючий суб’єкт конкурентних відносин — підприємство, яке є елементом зовнішнього середовища інших підприємств-конкурентів. Їх сукупність становить макрорівень зовнішнього організаційного середовища.

Таким чином, об’єктом кількісного аналізу під час з’ясування характеру зовнішнього середовища підприємства мають бути показники динаміки ринку загалом і параметрів діяльності сукупності його суб’єктів зокрема. Їх комплексне врахування дасть змогу сформувати цілісне уявлення про характер зовнішнього середовища конкретного підприємства, а виокремлена оцінка посилить аналітичну значущість та обґрунтованість отриманих результатів.

Слід особливо підкреслити, що встановлення параметрів нестабільності середовища, за якими мають визначатися типи зовнішнього організаційного середовища, не можуть бути універсальними. Як зазначалось вище, сприйняття нестабільності кожним підприємством індивідуальне, а, отже і порогові значення показників нестабільності кожний суб’єкт обирає окремо.

З огляду на запропоновані критерії можна виокремити такі показники оцінювання, що дасть змогу ідентифікувати тип зовнішнього організаційного середовища.

1. Коефіцієнт часової кореляції за визначеним трендом (r). За значимої кореляції (r ? 0,75) динаміка досліджуваного показника має чітку тенденцію, що передбачає можливість здійснення про-

гнозних розрахунків. Дані характеристики свідчать про не стохастичний характер середовища за даним показником.

2. Коефіцієнт варіації у часі (Кв):

Цей коефіцієнт застосовується за умови відсутності тенденції динаміки досліджуваного показника. В іншому випадку високі його значення будуть наслідком значних параметричних зрушень відносно середньої величини, прийнятої до розрахунку.

Високе значення коефіцієнта є свідченням значних хаотичних відхилень досліджуваного показника за відносної стабільності в досліджуваному періоді. Низьке значення дає підставу стверджувати, що досліджуваний показник є незмінним, а середовище перебуває в стані спокою.

Кількісний критерій якісних ознак цього коефіцієнта (високе/низьке) визначається суб’єктом оцінювання залежно від особливостей досліджуваного середовища. За усереднених підходів високе значення коефіцієнта варіації показника нестабільності середовища має бути більшим за 30 %.

3. Коефіцієнт прискорення (Кп): , де I

1 , I

2 , I n — ланцюгові індекси прискорення досліджуваного показника (ланцюгові індекси з ланцюгових індексів); n — кількість ланцюгових індексів прискорення.

Умовою застосування цього коефіцієнта є наявність зростаючої тенденції досліджуваного показника. Свідченням його прискореної динаміки є така умова:

Кп > 1.

Прискорена динаміка передує турбулентним змінам середовища, що робить прогностичні розрахунки умовними.

4. Коефіцієнт щільності пікових відхилень (Кщ): де ?Пп — пікове відхилення досліджуваного показника. ?П — відхилення досліджуваного показника.

Відхиленням слід уважати різницю між наступним і попереднім значеннями досліджуваного показника. Відхилення є піковим за умови: ?П / ? > 1, де ? — середньоквадратичне відхилення досліджуваного показника від теоретичних значень лінії тренду або за відсутності тенденції — від середнього значення за період спостереження.

Коефіцієнт щільності пікових відхилень диференціюється за такими його значеннями:

0 < Кщ < 0,25 — низьке значення;

0,25 < Кщ < 0,49 — високе значення.

Зазначена диференціація зумовлена такими обставинами:

— кількість пікових відхилень не може дорівнювати і перевищувати 50 % загальної кількості досліджуваних відхилень. В іншому випадку значення середньоквадратичного відхилення їх поглине й зазначені відхилення не відповідатимуть вимозі ?П / ? > 1;

— за умови диференціації показника за двома якісними рівнями, рівний розподіл визначеної амплітуди вбачається виправданим.

5. Коефіцієнт аритмії (Ка):

Ка = ? (Кввt ) / Кввс, де Кввt — коефіцієнт відносності відхилення досліджуваного показника за t період; Кввс — середнє значення Квв за весь період спостереження.

Кввt = ?Пt / Пс, де ?Пt

— відхилення досліджуваного показника за визначену частину періоду спостереження; Пс — середнє значення ?Пt.

Коефіцієнт аритмії слід вважати значимим, коли:

Ка >0,1, при цьому частка розрахованих значень Кввt з параметрами, що відповідають умові:

0,9 Кввс, < Кввt > 1,1 Кввс складатиме не менше 50 %.

Призначенням цього коефіцієнта є визначення рівня диференціації варіації досліджуваного показника в часі. Його застосування передбачає наявність ретроспективи щонайменше за два окремі періоди (чотири точки спостереження).

Оцінювання рівня нестабільності зовнішнього організаційного середовища здійснюється на основі запропонованих коефіцієнтів, розрахованих за параметрами показників досліджуваного ринку та узагальнених за допомогою методу матричного позиціонування (табл. 2).

Таблиця 2

КОНФІГУРАЦІЯ ЗНАЧЕНЬ КОЕФІЦІЄНТІВ НЕСТАБІЛЬНОСТІ

ОРГАНІЗАЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА ПІДПРИЄМСТВА*

Коефіцієнт кореляції, r

Коефіцієнт варіації, v

Коефіцієнт прискорення, Кп

Коефіцієнт щільності пікових відхилень, Кщ

Закінчення табл. 2

			rн, vв, Кпн, Кщн
	rн, vн	rн, vн, Кпв**	х
			х
		rн, vн, Кпн	rн, vн, Кпн, Кщв

Примітки: * позначки в, н при коефіцієнтах означають їх високий і низький рівень, відповідно; ** позначаються практично неможливі варіанти конфігурації.

Неможливі варіанти конфігурації коефіцієнтів нестабільності організаційного середовища (х) зумовлені недоречністю або алогічністю поєднання окремих ознак. Зокрема, за високої трендової кореляції (rв) розрахунок варіації досліджуваного показника (v) є недоречним, оскільки він відображає подібну характеристику середовища. Алогічним є поєднання високої трендової кореляції з високими значеннями коефіцієнтів щільності пікових відхилень (Кщ) і аритмії (Ка), які суперечать першій ознаці.

Аналогічна ситуація і з варіантом rн vвКпв, який містить високу ознаку прискорення динаміки показника, що неможлива за відсутності тенденції його зміни.

Отримані реалістичні варіанти потребують аналітичної інтерпретації та визначення типу нестабільності досліджуваного середовища (табл. 3).

Таблиця 3

АНАЛІТИЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ КОНФІГУРАЦІЙ КОЕФІЦІЄНТІВ

НЕСТАБІЛЬНОСТІ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ПІДПРИЄМСТВА

ТА ВИЗНАЧЕННЯ ЙОГО ЯКІСНОЇ ОЗНАКИ

ЗА ДОСЛІДЖУВАНИМ ПОКАЗНИКОМ

Варіанти конфігурацій

Виявлені аналітичні ознаки нестабільності

Узагальнена характеристика нестабільності зовнішнього організаційного середовища формується на основі переважної якісної ознаки щодо досліджуваних показників розвитку ринку.

З’ясування рівня нестабільності середовища є передумовою визначення його прогнозних характеристик, що трансформується в рівень передбачуваності змін зовнішнього середовища.

Змістовною основою цього припущення є коректність використання минулого досвіду та набутих управлінських навичок в перспективі, а у деяких випадках — доречність екстраполяції існуючих тенденцій.

Чимало вчених, захопившись ідеєю зростаючої невизначеності середовища, дотримуються думки щодо неможливості передбачення майбутнього, що й зумовлює пріоритетність «непланової», «виникаючої» природи стратегії.

З цього приводу відомий російський учений М. Кондратьев, який одним з перших звернувся до проблеми передбачуваності змін у соціально-економічній сфері, писав: «Скрізь, де ставиться питання про дії, тобто про те, щоб так чи інакше змінити оточуюче середовище, тим самим ставиться питання про знання та прогноз» [133, 510]. Учений указував на велику ролі знань про попередній розвиток об’єкта як наукової основи передбачення його майбутніх змін. Він назвав такі знання залишками зацікавлюючих нас подій минулого.

Отже, основною складовою наукового передбачення є моделювання минулих подій. Оскільки між моделлю минулого та результатом наукового передбачення існує логічний зв’язок, основою передбачення є причинно-наслідковий зв’язок з минулим. Якщо він відсутній, передбачення стає пророцтвом, яке не має наукової основи.

Зрозуміло, що передбачення майбутніх змін середовища важливе не лише для здійснення впливу на них. На рівні корпоративного управління результат наукового передбачення дуже важливий для вибору методології стратегічного управління та форми представлення стратегії підприємства, придатних для прикладного використання.

Якість наукового передбачення залежить від прогностичних можливостей суб’єкта оцінювання майбутніх змін середовища. Вона, своєю чергою, потребує адекватної інформаційної бази та відповідної професійності аналітиків, що виявляється в їхніх прогностичних здібностях.

Наявна інформація має забезпечити можливість здійснення поглибленого аналізу ретроспективних і поточних ринкових зрушень, застосування варіативного сценарного дослідження змін середовища, а прогностичні здібності розробників — розширити коло методів і прийомів прогнозування, здійснити правильну оцінку рівня довіри до прогностичних характеристик середови

133

Кондратьев Н. Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предвидения: Избр. тр.

— М.: Экономика. — 2002. — 767 с.

ща, визначити та диференціювати так звані «слабкі сигнали», які передують майбутнім значимим змінам. Це доволі складна якісна характеристики, яка не підлягає кількісному вимірювання, оскільки не існує прямих показників її оцінювання, а пошук і врахування опосередкованих суттєво збільшує ризик отримати помилкові результати.

Оцінювання прогностичних можливостей і не потребує математично точних результатів, оскільки рішення щодо рівня передбачуваності змін середовища має управлінський характер і приймається на основі узагальнених якісних характеристик у режимі високий, середній, низький.

Отже, з’ясування рівня передбачуваності змін зовнішнього середовища доцільно здійснювати на основі розрахованих параметрів його нестабільності, трансформованих в якісні ознаки динамічності, стохастичності, турбулентності та експертно визначених рівнів прогностичних можливостей і поінформованості розробників стратегії (табл. 4).

Таблиця 4

МАТРИЧНЕ ОЦІНЮВАННЯ РІВНЯ ПЕРЕДБАЧУВАНОСТІ

ЗМІН СЕРЕДОВИЩА

Ознаки нестабільності середовища, Ср (д — динамічне,	Інформаційна забезпеченість,	Прогностичні здібності розробників,	Рівень передбачувано

Із (з — значна, о — обмежена)

Пз (в — висока, н — низька)

сті змін середовища

с — стохастичне, т — турбулентне)

Срд	Срд, Ізз	Срд, Ізз, Пзв	високий
		Срд, Ізз, Пзн	високий, середній
	Срд, Ізо	Срд, Ізо, Пзв	високий
		Срд, Ізо, Пзн	високий, середній

Срс, Ізз, Пзввисокий, середній

Поєднання зазначених характеристик середовища з відповідним рівнем диференціації їх параметрів за методом багатомірного матричного позиціонування дає змогу сформувати можливі оціночні конфігурації, що відповідають певному рівню передбачуваності змін середовища. Отже, можна стверджувати, що результатом дослідження рівня передбачуваності зовнішнього середовища організації є індивідуальна концепція сприйняття майбутніх змін цього середовища.