Як видно з рис.2.1, об’єкти і суб’єкти ринку та ринкових відносин протистоять один одному як рівнозначні величини, бо все, що має вартість, має свого правовласника. А це означає, що в основі ринку та ринкових відносин лежить теорія двоїстості (подвійності) — кожна величина в бухгалтерському обліку одночасно виражається у двох значеннях: як вартість і як власність.
Рис. 2.1. Об’єкти і суб’єкти ринку та ринкових відносин, відображувані в бухгалтерському обліку
Суспільний продукт містить усі матеріальні та нематеріальні, культурні та інші блага — продукти харчування, одяг, взуття, житло, паливо, знаряддя, предмети праці тощо, вироблені за певний період часу (рік). У виготовленні суспільного продукту беруть участь фізичні та юридичні особи — усі сфери суспільного відтворення (діяльності): виробнича, комерційна та грошовокредитна (банківська). Уречевлений суспільний продукт створюється у сфері виробництва, яка охоплює промисловість (добувна, обробна), сільське господарство, будівництво. Крім того, існують самостійні галузі промисловості, де продукт процесу виробництва вже не є новим речовим продуктом. Зокрема, це такі галузі, як вантажний транспорт і зв’язок, що обслуговують виробництво.
Для здійснення процесу відтворення (виробництва, обміну, розподілу і споживання) кожним суб’єктом суспільного відтворення власник (господарство) має певну кількість засобів виробництва, предметів обігу і споживання, які становлять його майно.
Майно (праця минулих років, уречевлена в матеріальних благах — засобах виробництва, предметах обігу і споживання, крім особистого майна населення) є власністю окремих (фізичних або юридичних) осіб. Господарюючі структури використовують майно як матеріальну основу своєї діяльності. Фіксування наявності та руху цього майна в кожній формі покладено на бухгалтерський облік.
На виробництво суспільного продукту затрачаються речовина і сила природи — жива та уречевлена праця (сировина, матеріали, паливо, запасні частини, енергія, обладнання, праця людей) — та здійснюється низка інших затрат. Бухгалтерський облік відображає всі затрати, пов’язані з процесом створення суспільного продукту. На підставі одержаних показників визначається собівартість новоствореного продукту, а також відображаються його наявність і рух. Усе це становить зміст бухгалтерського обліку у сфері виробництва кожного учасника ринку.
Створений продукт обмінюється або споживається на місці, тобто частина його використовується для обміну та подальшого відтворення, а частина — для особистого споживання та створення різних резервів і страхових фондів. Структура обміну та розподілу визначається структурою виробництва. Обмін і розподіл й самі є продуктом виробництва — не тільки за змістом, бо обмінюватися та розподілятися можуть тільки результати виробництва, а й за формою, бо певний спосіб участі у виробництві визначає певну форму обміну та розподілу.
Форма, в якій беруть участь учасники обміну та розподілу, завжди визначається відповідно до економічних законів ринку.
Обмін та розподіл суспільного продукту мають суворо контролюватися. Контроль за наявністю і рухом суспільного продукту, що обмінюється та розподіляється за відповідними розрахунками між суб’єктами господарювання, й покликаний здійснювати бухгалтерський облік. Через сферу обігу (торгівля) здійснюється подальший обмін уже первісно обміняного суспільного продукту.
Процес обліку затрат, пов’язаних із просуванням суспільного продукту, облік наявності та руху суспільного продукту в грошовій і натуральній формах, а також правові відносини, пов’язані з його рухом від виробництва до споживача, від одного власника до іншого, — усе це є змістом бухгалтерського обліку в ланках сфери обміну (у комерційній діяльності).
Зі сфери обміну суспільний продукт надходить до сфери виробничого, невиробничого та особистого споживання.
Виробниче споживання є власне процесом виробництва.
Невиробниче споживання здійснюється у сферах освіти, охорони здоров’я, загального управління тощо, на утримання яких витрачається значна частина суспільного продукту. Після невиробничого споживання предмети праці (сировина, матеріали, паливо, тощо) споживаються остаточно, вибувають з ринку і далі не функціонують як матеріальні предмети процесу обміну.
Облік спожитого невиробничою сферою суспільного продукту, тобто облік затрат на її утримання, а також облік запасів суспільного продукту в її ланках і розрахунки, пов’язані з їхньою діяльністю, є основним змістом бухгалтерського обліку в ланках бюджетної сфери. Суспільний продукт, проданий зі сфери обігу в особисте споживання членам суспільства, виходить за межі бухгалтерського обліку суб’єктів господарювання.
У процесі створення, обміну, розподілу і споживання суспільного продукту виникають різні правові відносини суб’єктів господарювання. Облік і контроль за цими відносинами також здійснює бухгалтерський облік.
Отже, найсуттєвішими складовими бухгалтерського обліку, які визначають його предметну сутність, є такі:
1) наявність і рух майна, ресурсів господарств, що є матеріальною основою їхньої діяльності;
2) процес створення (виробництва, добування) суспільного продукту, його обмін, розподіл і споживання;
3) правові відносини (розрахункові, кредитні та ін.), вимоги, зобов’язання, що виникають у процесі обміну між суб’єктами господарювання.
Виходячи із сутнісного визначення обліку, зумовленого економічною та правовою природою системи господарювання, та узагальнюючи світову теорію і практику обліку, основним його змістом можна вважати: майнові об’єкти (ресурси); учасників (правовласників); процес створення (виробництва) суспільного продукту; його обмін, розподіл, споживання в умовах ринкових відносин (рис.2.2).
Рис. 2.2. Економіко-правові та математичні витоки бухгалтерського обліку як системи знань
Отже, предметом бухгалтерського обліку є ресурси (майно) суб’єктів господарювання, його рух у процесі діяльності — виробництва, обміну, розподілу і споживання суспільного продукту — та правові відносини (тобто зобов’язання), що виникають при цьому між суб’єктами господарювання стосовно майна.
