Posibniki.com.ua Економіка Трансформаційна економіка 5. НАГРОМАДЖЕННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ У ВИРОБНИЧІЙ СФЕРІ


< Попередня  Змiст  Наступна >

5. НАГРОМАДЖЕННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ У ВИРОБНИЧІЙ СФЕРІ


Недосконалість економічних відносин та господарського механізму зумовила відповідні процеси у сфері виробницт-

ва. «Нічийність» засобів виробництва, помножена на неефективний механізм їх використання, спричинили невпинне зниження рівня ефективності суспільного виробництва. Так показник фондовіддачі в народному господарстві (вироблений національний дохід на один карбованець виробничих основних фондів) знизився за 1981

—1985 рр. на 3,3 %, а за 1986—1990 рр. — вже на 3,5 %. У 1990 р. рівень фондовіддачі становив у промисловості 98 коп., а в сільському гос подарстві — 45 коп.

У результаті неекономного використання матеріальних ресурсів темпи зниження собівартості продукції уповільнились. Так, якщо за період 1981—1985 рр. витрати на 1 крб товарної продукції промисловості зменшувались в середньому за рік на 0,3 %, то за період 1986—1990 рр. — вже на 0,15 %, тобто удвічі менше.

Нестабільність планових показників і анархія в матеріальнотехнічному постача нні змушували керівників підприємств накопичувати обладнання «про всяк випадок», що, зрозуміло, створювало потенційну можливість його неефективного використання. Так, якщо станом на 1 січня 1986 р. запаси невстановленого обладнання в капітальному будівництві становили 14 402 млн крб, то станом на 1 січня 1991 р. — 19 627 млн крб, у тому числі імпортного — відповідно 6068 млн. крб і 6573 мл н крб, причому майже половину імпортного обладнання становили поставки із капіталістичних країн. Вартість зайвого обладнання збільшилась із 414 млн крб у 1986 р. до 751 млн крб у 1991 р., а законсервованого на довготривале зберігання — відповідно з 221 млн крб до 229 млн крб.

Структура основних виробничих фондів протягом тривалого періоду практично не змінюва лася, хоча і була вкрай недосконалою. Якщо у високорозвинутих країнах на активну частину основного капіталу припадало 2/3 його вартості (відповідно на пасивну частину — 1/3), то у колишньому СРСР ситуація була оберненою. Так, у 1990 р. вартість будівель і споруд становила 60,2 %, а машин і обладнання

— 39,8 % вартості основних виробничих фондів. Причому за попередні 10 років це співвідношення поліпшилось лише на 2,4 %.

Структурна недосконалість і невисокий технічний рівень основних виробничих фондів компенсувалися шляхом їх екстенсивного нарощення. Так, за період 1980—1989 рр. вартість основних фондів (у зіставних цінах) виросла з 1742 млрд крб до 2840 млрд крб, тобто більше ніж у 1,5 разу. Але це нарощення основних фондів не су проводжувалося відповідним оновленням їх. Більше того, ситуація в цьому плані навіть погіршувалась. Так, якщо у 1980

р. коефіцієнт оновлення (введення в дію виробничих основних фондів у відсотках від їх наявності на кінець року) становив 8,8 %, то у 1990 р. — лише 5,9 %. Коефіцієнт вибуття (вибуття виробничих основних фондів у відсотках до їх наявності на початок року) практично не змінився за цей період, хоча і становив лише 1,9 %. Це означало, що за умо в збереження таких темпів оновлення основні виробничі фонди повністю оновились би через півстоліття.

В результаті курсу на досягнення мети «виробництво заради виробництва» народногосподарський комплекс країни мав спотворену структуру. Це стосується насамперед показника індустріалізації, згідно з якими частка промислового виробництва у соціалістичних країнах сягала рівня, який зага лом перевищував розумний допустимий рівень. Натомість, сфера послуг відповідно не дотягувала до такого рівня. Сільськогосподарське виробництво, яке зазвичай є завжди малоприбутковим (у всякому разі, здебільшого дотується державою) становило невиправдано велику частку ВВП.

Тривалий час недоліки господарювання вдавалося елімінувати нещадною експлуатацією працівників. В окремі періоди існування Радянського Союзу сама стру ктура сукупної робочої сили наближалася до рівня рабовласницької епохи. Так, частка ув’язнених у складі робочої сили сягала 25 % і практично збігалась із часткою державних рабів у Шумері третьої династії Ура, а частка продукту, виробленого «соціалістичними рабами», сягала 33 % промислового виробництва і 50 % відсотків будівництва. І хоча ця аномалійна ситуація мала постійн у тенденцію до виправлення, механізм запроваджуваного економічного примусу до високоефективної праці щодалі частіше почав давати збої. Так, протягом останніх 10

—15 років існування Радянського Союзу почала чітко вимальовуватись переорієнтація у трудовій мотивації працівників. Атмосфера трудового ентузіазму, в якій втілювався рух за комуністичну працю, поступово наповнювалась «соціалістичним практицизмом». Такі ідеологічні стимули, як «честь працівника», «честь колективу» та інші дедалі більше втрачали стимулювальні функції. Більше того, згідно з офіційними даними, в 1990 р. у всіх галузях народного господарства погіршилася трудова дисципліна, збільшилася кількість прогулів, простоїв. Втрати робочого часу в промисловості й будівництві виросли в 1,2 разу і становили 53 млн людино-днів, що рі внозначно щоденній відсутності на своїх робочих місцях 200 тис. осіб.

Все це зумовило суттєве падіння реальних доходів населення. Так якщо в 1985 р. річний темп приросту цього показника становив 2,4 %, то вже у 1989 р. він був від’ємною величиною – 3 %.

Отже, підводячи підсумки функціонування централізовано керовано економічної системи, можна зазначити наступне.

Централізоване планування економіки було неефективним і працювало без жодного зв’язку з по требами споживачів. Домінуюча державна власність щораз більше ставала неефективною, не стимулюючи колективи підприємств і не задіюючи достатньо особисті стимули працівників. Централізований розподіл ресурсів породжував волюнтаризм і відгукувався швидше на особисті контакти керівників міністерств та підприємств, аніж на необхідність задоволення певних потреб. Високі виробничі витрати покривалися д ержавними дотаціями та масовим списуванням боргів, що призводило до масштабного марнування ресурсів. Зрозуміло, що за таких умов життєвий рівень населення не міг бути високим, поступаючись високорозвинутим країнам у декілька разів.

Таким чином, криза центрально-керованої економічної системи — це криза її саме як системи. Сутність її полягає у не здатності, неспроможності цієї системи забезпечити ефективне функціонування і розвиток суспільного виробництва. Конкретноекономічними формами цієї кризи є:

— несприйняття досягнень науково-технічної революції, що зумовило технічну й технологічну відсталість країни;

— екстенсивний тип відтворення як домінуюча форма розвитку суспільного виробництва;

— витратний характер функціонування економіки;

— нездатність задіяти стимули до продуктивної праці;

— низький рівень народного споживання.

За цих умов хворе суспільство потребувало не терапевтичного, а хірургічного втручання. Я. Карнаї у своїй праці «Шлях до вільної економіки» писав про це так: «1. У кінці середньовіччя людство перейшло до ринкової економіки, заснованої на приватній власності. Це Перший шлях. Радянський Союз був першою країною — за ни м пішли слідом інші країни, що повернули на Другий шлях, який привів до панування бюрократичної командної економіки, заснованої на суспільній власності. З’ясувалось, що Другий Шлях веде у глухий кут. Хоча за декілька десятиліть було досягнуте значне економічне зростання, однак ціна його була страшною: страждання людей, занепад ряду га лузей господарства. … Третього шляху не дано. Народи, які десятиліттями прямували Другим шляхом, отримають

мир, злагоду і нормальну економіку тоді і тільки тоді, коли після довгих і хворобливих пошуків вони вийдуть на Перший шлях.

2. Ключовий момент перетворень полягає у тому, щоб на перший план вийшла приватна ініціатива, отримала юридичний захист приватна власність. Даремно сподіватись на значне поліпшення ситуації в економіці, поки в розв’яза нні цих питань зберігається двоїстість, поки приватні підприємства водночас і заохочуються, і переслідуються, і схвалюються, і зневажаються».


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
ВИСНОВКИ
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
2. ДЕРЖАВА В СИСТЕМІ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН. РОЛЬ І ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ У ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЯХ
3. РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВЛАСНОСТІ ЯК ОСНОВА ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ ВІДНОСИН
4. ПРОБЛЕМИ САМОРЕГУЛЮВАННЯ У ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)