< Попередня  Змiст  Наступна >

3.3. Мотивування учнів до навчання


Мотиви навчання та класифікація їх


Мотивація навчальної діяльності є складною багаторівневою неоднорідною системою спонукань, що включає мотиви, в ролі яких можуть виступати потреби, інтереси, установки, емоції, норми, цінності, ідеали тощо, тому можна говорити про полімотивованість цієї діяльності і водночас про наявність домінантних мотивів у її структурі.


Мотивами є конкретні спонукання, причини, що змушують особистість діяти, здійснювати певні вчинки. Мотиви навчання можна розглядати як ставлення тих, хто навчається, до предмета діяльності, їхню спрямованість на цю діяльність.


Мотиви класифікують за різними критеріями (табл. 3.1).


У практиці навчання мотиви поєднують у групи за спрямованістю і змістом: соціальні (соціально-ціннісні), пізнавальні, професійно-ціннісні, естетичні, комунікаційні, статусно-позиційні, традиційно-історичні, утилітарно-практичні (меркантильні).

КЛАСИФІКАЦІЯ МОТИВІВ

КЛАСИФІКАЦІЯ МОТИВІВ



Найпотужнішими мотивами вважаються мотиви досягнення та пізнавальні мотиви. Серед навчальних мотивів вирізняють мотиваційні орієнтації на успіх, на процес, на результат, оцінку викладача, запобігання прикростям, а також почуття самоцінності, престиж, можливість власного розвитку, можливість самостійного мислення та дії, можливість самовираження, почуття правильного виконання завдання, ефективний пізнавальний стан та інші1.


Крім того, розрізняють усвідомлені та неусвідомлені мотиви, реальні та уявні (удавані, надумані, ілюзорні) тощо.


Поведінка людини може бути як зовнішньо, так і внутрішньо мотивованою. Залежно від джерела виникнення мотивів розрізняють внутрішні та зовнішні. Перші залежать від внутрішніх чинників, від власного бажання, інтересів, установок, потреб людини виконувати ту чи іншу діяльність. Наприклад, у навчанні така внутрішня спонукальна сила є мотивом учіння. Другі є результатом дії зовнішніх чинників, що зумовлюються обставинами, іншими людьми. У навчанні, наприклад, такі мотиви породжуються діями тих, хто навчає (викладачів, учителів), їхніми підказками, вимогами, вказівками, обіцянками тощо. Звісно, найдієвішими і гуманнішими для тих, хто навчається, є мотиви учіння.


Мотиви виконують низку функцій. Є. П. Ільїн2 узагальнив різні погляди на виокремлення функцій мотиву і визначив такі функції мотивів:
спонукальна — відображає енергетику мотиву, що мобілізується у зв’язку з виникненням стану потреби — якщо людина вмотивована, вона «гори перегорне», але буде досягати мети;
спрямовувальна — відображає спрямованість цієї енергії на певний об’єкт, на відповідну активність.
Спонукальну та спрямовувальну функції деякі психологи розглядають як «пускову функцію мотиву»;
стимулювальна — пов’язана з продовженням спонукання при здійсненні наміру, вона відображає напругу потреби, значимість мети і характеризує силу мотиву;
керівна функція мотиву (Є. П. Ільїн) діяльності є трансформацією вище зазначених функцій мотиву. Вона певною мірою включає директивну функцію (бути чи не бути, робити чи не робити) (П.А.Рудик), регулювальну функцію, яка вважається центральною в процесі мотивації (М.Ш.Магомет-Емінов та ін.), вона пов’язана з детермінацією (визначенням), розгортанням, управлінням;
організаційна (мислена організація, задум діяльності) (Є.П.Ільїн) або близька до неї структурувальна функція мотиву (О.К.Тихомиров) — детальний аналіз ситуації, елементів задачі, шляхів її розв’язання, критична оцінка їх тощо через усвідомлення важливості результату (мети);


Розглянемо реалізацію названих функцій мотиву на прикладі: учень, який усвідомив потребу та поставив собі за мету вступити до престижного ВНЗ (мотив престижу), не маючи в момент рішення достатньої підготовки, почне («пускова», або стимулювальна і спрямовувальна функція мотиву) багато працювати над собою, поглиблювати свої знання, навіть відмовляючись від інших, дотепер цікавих для нього видів діяльності, щоб досягти бажаного. Проте прийняти рішення і почати працювати недостатньо для досягнення мети, оскільки цей процес є тривалим і вимагає докладання зусиль і певних витрат часу. Тут «підключаються» стимулювальна функція мотиву, що підтримує активність учня з підготовки до вступу до ВНЗ, керівна та регулювальна, що підтримують спрямованість активності (піти в кіно чи таки готуватися до вступних іспитів і не відкладати на потім, на останній момент), а також організаційна та структурувальна, завдяки яким майбутній студент визначається, що саме він робитиме, планує й організовує свою роботу якнайефективніше, аналізує власні досягнення, шукає шляхи вдосконалення їх;


смислотвірна функція відображає те, що мотив є основою дії, вчинку, має давати відповіді на запитання: «чому», «заради чого», «який смисл». Так звані смислотвірні мотиви, вважає Леонтьєв, надають діяльності особистісного сенсу, «переводять» суспільно значущі цінності на особистісний рівень, а інші, супутні з ними мотиви, виконують роль спонук (позитивних чи негативних), інколи гостро емоційних, афективних, позбавлених смислотвірної функції (мотиви-стимули);
контролювальна функція (А.В.Запорожець), яка за змістом близька до смислотвірної функції (О.М.Леонтьєв), вона здійснюється не прямо, а через механізм «емоційного коригування», за якого за допомогою емоцій оцінюється особистісний смисл подій і зміна спрямованості діяльності залежно від відповідності їх мотиву.


Наприклад, випускник школи, приймаючи рішення, до якого вищого навчального закладу вступити, задає собі питання і знаходить відповідь, чому саме у цей ВНЗ і чому саме на дану спеціальність, чого досягне у результаті, яку користь для себе від
того він матиме. При цьому широкий пізнавальний мотив — «хочу стати фінансистом, оскільки це цікаво для мене, я люблю математику, економіку і хочу бути з цим пов’язаним усе життя», інколи може бути не таким вирішальним, оскільки ці дисципліни важливі також для бухгалтера, економіста тощо. Більш значущим у цій ситуації може стати матеріальний мотив — «вартість навчання тут менша або після закінчення у мене буде вищий заробіток» або мотив престижу — «цей ВНЗ або спеціальність є найпрестижнішими». Вирішальним у прийнятті рішення також може стати мотив-стимул — обіцянка батьків: «Закінчиш цей ВНЗ — подарую автомобіль або поїдеш працювати до іншої країни, наприклад до Англії»; у тій же ситуації, коли випускник школи, приймає рішення, до якого вищого навчального закладу і на яку спеціальність вступити, особистісний смисл у певному виборі він вбачає в тому, що це найкраще, найцікавіше, найбільше йому подобається і він почуватиметься щасливим, якщо досягне цього;


відображувальна функція мотиву передбачає відображення у свідомості людини потреб і цілей, засобів їх досягнення та своїх можливостей, наслідків для себе та морального самопочуття; через неї формується структура і зміст мотиваційної сфери особистості;


Наприклад, плануючи своє життя на певний період, молода людина усвідомлює власні потреби, цінності, потенційні можливості, інтереси тощо (мотиваційну сферу), а потім ставить перед собою цілі та визначає шляхи їх досягнення. Повертаючись до такого планування неодноразово, вона створює умови для самовдосконалення, цілеспрямованої діяльності, оскільки зміст мотиваційної сфери стає більш усвідомленим і сформованим;


пояснювальна функція мотиву (Н.Є.Єрошина, Є.І.Головаха) — усвідомлене формулювання особистістю джерела своєї поведінки. Тут мотив обґрунтуванням дії чи вчинка.


Наприклад, випускник школи, приймаючи рішення, до якого вищого навчального закладу вступити, задає собі питання і знаходить відповідь, чому саме в цей ВНЗ і чому саме на дану спеціальність, чого досягне в результаті, яку користь для себе від того він матиме;


захисна функція мотиву (К. Обухівська) — підміна справжньої мети «офіційною версією», що необхідна для збереження потрібного рішення, для створення видимості раціональної діяльності (мотивіровка).


Наприклад, студент просить викладача, щоб той відпустив з заняття, пояснюючи тим, що необхідно піти до лікаря, хоча справжньою причиною є непідготовленість до заняття й бажання зайнятися іншими справами.


Індивідуальні особливості мотивації учіння та її діагностика


Учіння є особливим видом діяльності, одною зі сторін навчання, метою та результатом якої є засвоєння знань, умінь, навичок. Учіння протікає не стихійно, а під керівництвом викладача і передбачає виконання завдань викладача самостійно. Це зумовлює наявність мотивів, які б спонукали того, хто навчається, дисципліновано, систематично, відповідально ставитися до навчальної праці. Процес здійснення діяльності учіння кожною людиною є індивідуальним, тому його мотивація має певні індивідуальні особливості й залежить від різних чинників.


По-перше, важливу роль у мотивації відіграє рівень усвідомлення та рівень неусвідомлення мотивів. Усвідомлені й неусвідомлені мотиви не протистоять одне одному, їх важко відокремити одне від одного, оскільки неусвідомлені мотиви визначаються реальним буттям, діяльністю людини в об’єктивному світі. Різниця лише в тому, що неусвідомлені мотиви виступають у непрямому вираженні — у формі переживання, бажання, охоти (О.М.Леонтьєв), до них можна віднести також ваблення, установки.


Причиною неусвідомлення окремих компонентів мотиву, тобто не розуміння смислу та головної причини вчинку і дії, є відсутність аналізу й узагальнення того, що усвідомлюється. Серед перешкод цьому Є.П.Ільїн1 називає:


1)очевидність ситуації, коли багато компонентів мотиву, особливо з блоку «внутрішнього фільтра» (схильність, перевага, установка), скоріше маються на увазі, ніж усвідомлюються та вербалізуються;
2)один мотиватор (причина) може підмінятися іншим;
1 Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. — С. 131.
3)відсутність бажання дізнатися істинну причину свого вчинку через небажання виглядати аморальним у власних очах.


У питанні усвідомленості мотивів вирізняють три аспекти: власне усвідомлення (відчуття, переживання), розуміння, обмірковування. Причому: 1)обмірковування може бути повним чи неповним, тому з’являються моменти усвідомленого і неусвідомленого, обдуманих та необдуманих дій; 2)розуміння включає: розуміння мети («чого» я хочу досягти), розуміння потреби («чому»), розуміння смислу дії чи вчинку («для чого»).


Рівень усвідомлення мотивів — важлива індивідуальна особливість мотивації учіння, оскільки обміркованість та розуміння (реальність або ілюзорність) власних мотивів створює умови для самомотивації, коли людина управляє своєю мотивацією, ефективно використовує самоспонукання, сама регулює вибір — виконувати чи не виконувати або наскільки якісно і вчасно виконувати отримане від викладача завдання.


Навчальні досягнення об’єктивно визначаються, якщо дидактичний процес опирається на реальні мотиви. Це створює передумови для виникнення нових, більш високих та дієвих мотивів, що існують зараз як перспективні у програмі вдосконалення. Ілюзорність, уявність, надуманість мотивів, які могли б діяти за певних умов чи обставин, створюють перешкоди на шляху мотивації та самомотивації учіння.


Наприклад, студенту треба виконати самостійну роботу, але створилася ситуація, коли необхідно зробити вибір — або зустрітися з друзями, або відмовитися від цього і виконувати СР. Він може вибрати зустріч з друзями, оскільки мотив інтересу, бажання отримати позитивні емоції від спілкування дуже сильні. Не усвідомлюючи або не бажаючи усвідомлювати цей мотив, студент не замислюючись іде на зустріч, пояснюючи це тим, що йому там треба щось з’ясувати (надуманий мотив — це можна зробити і телефоном). Якщо ж справжній мотив буде усвідомлено, то студент робить свідомий вибір, визначивши пріоритети.
По-друге, мотиви, що спонукають до навчання та зокрема учіння, у кожної людини поєднуються по-різному й перебувають у динамічному зв’язку. Це поєднання і зумовлює спрямованість того, хто навчається, на навчання, являє собою рушійну силу учіння. Воно залежить від особистості, умов зовнішнього середовища, в якому вона зростала і перебуває у даний момент.
По-третє, навіть на перший погляд один і той самий мотив виявляється по-різному.


Наприклад, різні учні по-різному пояснюють, чому хочуть вивчати економіку: бо подобається дисципліна, бо подобається викладач, це потрібно для вступу до ВНЗ, бо її знання необхідні для подальшого життя тощо.


Підвищення ефективності навчання не може бути забезпечене без систематичного вивчення мотивації, виявлення реального рівня та можливих перспектив зони її найближчого розвитку у тих, хто навчається, як окремо взятих, так і групи загалом, тобто без її діагностики (моніторингу).


До методів мотиваційної діагностики належать: спостереження, опитування (анкетування, бесіда, інтерв’ю, тестування) тих, хто навчається, експертна оцінка, експеримент.


Розглянемо особливості кожного з методів.


1.Спостереження — навмисне, систематичне й цілеспрямоване сприйняття та фіксація різних проявів мотивації (ставлення до навчання, емоції, що виявляються під час учіння тощо) тих, хто навчається. Це найпростіший спосіб дізнатися більше про мотиви того, хто навчається, або групи. Здійснюється спостереження за природних умов: під час проведення занять, у позаурочний час, під час консультацій, бесід тощо. Головне при цьому занотовувати, точно і систематично реєструвати діяльність того, хто навчається, у звичній для нього обстановці.


Для проведення спостереження необхідно:


- по-перше, визначитися зі способом спостереження, а також фіксування результатів (фактів, що характеризують мотивацію навчання та умови, в яких вона виявляється — спеціальна карта, журнал для заміток, магнітофон, відеозапис, кінофільм); важливо скласти план і програму дослідження.
Наприклад, перебіг та результат діяльності з формування мотивації передбачає фіксацію початкового та наступного, зміненого рівня її вияву за допомогою конкретних показників, відповідаючи на запитання (І. П. Подласий):
1.Цілі
Які цілі ставить та реалізує той хто навчається?
2.Мотиви
Заради чого навчається?
3.Емоції
Як той, хто навчається, переживає учіння?
4.Уміння навчатися
Як той, хто навчається, організовує та здійснює навчальні дії?
5.Рівень навченості
Яких результатів досяг той, хто навчається?
7.Характеристика навчуваності
Потенційні можливості, яких успіхів міг би досягти?

- по-друге, спрямувати спостереження на ті явища, що можуть дати відповіді саме на запитання, що стосуються потреб і мотивів у навчанні, не концентруватися на другорядному, при цьому не втручатися в перебіг дій, бажано, щоб ті, хто навчаються, не здогадувалися, що за ними спостерігають;

- по-третє, щоб запобігти необ’єктивних, викривлених результатів, врахування випадкових фактів, слід провести повторні спостереження на тому самому об’єкті у різний час, у різних умовах і ситуаціях;

- по-четверте, постаратися свідомо поставитися до власних, особистих, суб’єктивних особливостей, стереотипів, ставлень, щоб мінімізувати їхній вплив на аналіз та зроблені висновки.


2. Опитування — отримання інформації про об’єктивні чи суб’єктивні факти зі слів респондентів (опитуваних), якими є ті, хто навчається, що стосується окремих видів мотивації (наприклад мотиву досягнення) або певної сукупності мотивів.
За допомогою опитування збирають інформацію, джерелом якої є словесне повідомлення, судження опитуваного, ґрунтоване на безпосередній (бесіда, інтерв’ю) або опосередкованій (анкетування) соціально-психологічній взаємодії дослідника й опитуваного.
Бесіда та інтерв’ю передбачають наявність вербальної комунікації, метою якої є з’ясування уявлень тих, хто навчається, їхніх думок, понять, цілей, переживань, бажань, інтересів, преференцій тощо, що можуть відкрити досліднику причини того чи іншого ставлення до навчальної діяльності, тих чи інших спонукань до неї й виявити питання, які необхідно піддати спеціальній експериментальній перевірці, узагальнити досвід і прогнозувати поведінку того, хто навчається, в певних ситуаціях.


Наприклад, у процесі бесіди з’ясувалося, що учень надає великого значення у навчанні процесу навчання, він любить читати, відшукувати щось нове, узагальнювати, але кінцевий результат для нього не є важливим. У цьому випадку необхідно ставити перед ним такі вимоги і такі завдання, які б, забезпечуючи цікавий процес набуття знань чи вмінь, сприяли досягненню проміжних результатів і цілеспрямованій орієнтації на кінцевий результат.


3. Тестування тих, хто навчається (англ. test — іспит, випробування) дає можливість, з одного боку, визначити психологічні якості, наприклад здібності, вподобання тощо, з іншого — діагностувати (перевірити) знання, вміння, навички, рівень засвоєння яких разом з іншою інформацією уможливить висновки щодо мотивації навчання тих, хто навчається. Основними видами
тестів, які використовують у психодіагностиці, є тести інтелекту, досягнень, креативності (творчих здібностей), а також проективні та особистісні тести. Прикладом тесту, що стосується власне мотивації людини до діяльності, зокрема і до навчання, є «Опитувальник для оцінки мотивації до досягнення мети — до успіху (за Т.Елерсом)».


4. Експертна оцінка здійснюється за допомогою спеціальних експертних методик, відповідно до строго визначеної процедури, із залученням колег-викладачів або інших спеціалістів-експертів, психологів. Конче важливим при цьому є чітке формулювання цілей експертизи та виду експертного висновку, визначення кваліфікації експертів, нешкідливість процедури, обґрунтованість висновків тощо.


Наприклад, можна застосувати найпростіший практичний спосіб експертної оцінки мотивації учнів — опитування вчителів, які викладають у даному класі. Для цього усім учителям-експертам ставлять однакові запитання щодо мотиваційної сфери особистості тих, хто навчається, а потім, проаналізувавши їх, складають індивідуальну або групову картину сформованості мотивів і роблять загальні висновки щодо рівня розвитку мотиваційної сфери як усіх учнів, так і класу загалом.


5. Експеримент. Цей метод дослідження є найнадійнішим способом отримання ймовірної інформації. За допомогою його той, хто навчає, спеціально організовує у природних або у штучних умовах взаємодію між тим, хто навчається, та експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії та змінних, від яких вона залежить.


Моніторинг мотивації за допомогою проведення експерименту здійснюють у різний спосіб. Наприклад:
1) у процесі природного експерименту використовують низку спеціальних прийомів її вивчення (табл. 3.2).


Таблиця 3.2


СПЕЦІАЛЬНІ ПРИЙОМИ ВИВЧЕННЯ МОТИВАЦІЇ МЕТОДОМ ЕКСПЕРИМЕНТУ

Спеціальний прийом Призначення Сутність, приклад
Створення ситуацій виявлення, як відбувається зміна поведінки тих, хто навчається, при зміні умов Змінити умови навчання (опитування, виконання завдань тощо), створивши, наприклад, проблемну ситуацію
Прийом вибору партнера виявлення міри самостійності мотивів, їх залежність від взаємодії з іншими Надати учневі можливість вибрати собі партнера, наприклад для виконання практичної роботи або написання твору
Прийом незакінчених речень виявлення потреб, мотивів, міркувань Запропонувати досліджуваним 10 речень, які потрібно дописати, наприклад: «Я думаю, що коли…», «Я був би радий, якби…» тощо
Прийом незакінченої розповіді те саме, що у попередньому, але у більш розгорненому вигляді Запропонувати продовжити розпочату розповідь, наприклад про студента, який чомусь погано вчився
Розповідь за картинкою виявлення проблем, що хвилюють тих, хто навчається Запропонувати скласти розповідь за наданою картинкою



2) організовують рольову гру за чітко розробленим сценарієм за участю не самого дослідника, а його асистента, про призначення якого (реагування відповідним чином чи виконання відповідних дій) під час експерименту учасники не здогадуються. Це має бути ретельно поставлений спектакль, що дасть змогу імітувати проблемні ситуації, пов’язанні з навчальною діяльністю. Дослідник тут має бути режисером, сценарій задається гіпотезою, а «п’єсу» грають актори, які не здогадуються про справжні цілі їхньої діяльності.


Наприклад, у спеціально обладнаній (розміщення столів, стільців, наявність наочності тощо) кімнаті або у природних умовах учасникам (залежно від гіпотези і цілей) пропонують вирішити проблему вибору завдань (їх кількості, змісту, якості виконання, тощо) з кількох дисциплін. Процес обговорення може розкрити, які мотиви до навчання домінують у кожного з учасників: процесуальні, інтересу, пізнавальні тощо.


Таким чином, мотивація взагалі і навчання зокрема має індивідуальні особливості і залежить від багатьох чинників. Щоб ефективно досягати цілей навчання, той, хто навчає, має постійно вивчати мотиваційну сферу кожного з вихованців, застосовуючи методи та прийоми діагностики мотивації навчання. Причому важливо запам’ятати, що ця діагностика (моніторинг) буде тим інформативнішою, чим більшу кількість методів та прийомів буде використано для її здійснення. Сформовані первинні висновки щодо мотиваційної сфери тих, хто навчається, рекомендується фіксувати у спеціальних педагогічних щоденниках, де
накопичуються спостереження щодо різних виявів їх мотивації, зареєстровані у довільній формі.


Мотивування навчання: підходи, засоби


Мотивування — це процес впливу на студента з метою спонукання його до певних дій шляхом формування відповідних мотивів. Воно становить основу управління навчанням. Залежно від цілей та завдань, що досягаються і розв’язуються, виокремлюють два основні типи мотивування1:


І тип мотивування передбачає формування зовнішніх мотивів, що спонукають до бажаних для мотивуючого суб’єкта результатів. Важливою умовою його ефективності є глибока взаємодія та порозуміння між двома сторонами.


Наприклад, вищий навчальний заклад здійснює комплекс заходів і створює низку умов, що вможливлюють здобуття студентом належного рівня знань, умінь та навичок. Студент, своєю чергою, у відповідь має сумлінно навчатися отримувати високі оцінки. За відсутності порозуміння та взаємодії між ними результативність навчання буде недостатньою, оскільки зовнішня вмотивованість студента буде на низькому рівні.


ІІ тип мотивування спрямований на формування мотиваційної структури особистості. Важливою умовою його ефективності є особлива увага формуванню та підсиленню позитивних, тих, що сприятимуть досягненню високих результатів, мотивів (бажання, наполегливість, сумлінність, спрямованість на навчання тощо) і, навпаки, послаблення тих мотивів, які заважають ефективному навчанню (невпевненість, інфантильність, неуважність, неорганізованість тощо).


Цей тип мотивування характеризується тим, що: 1)часто не пов’язаний з певним конкретним результатом, але має виховний характер і тому робить неабиякий внесок у мотивацію навчання; 2)його результати значно перевищують результати першого типу мотивування; 3)вимагає значно більших зусиль, знань і кмітливості з боку мотивуючого суб’єкта для його реалізації.


Наприклад, якщо культивувати у студента відчуття гордості за те, що він належить до категорії студентства, що характеризується високою динамічністю, прогресивністю і є такою категорією населення, від якої залежить майбутнє країни, то цінності, пов’язані із навчанням, будуть у нього набувати дедалі більшого значення й опосередковано впливатимуть на ставлення до навчання та його результати.


Мотивування може здійснюватися за допомогою різних засобів і прийомів впливу на тих, хто навчається. До них, зокрема, належать:


- стимулювання (процес використання різних стимулів для формування внутрішніх і зовнішніх мотивів),
- тренінг (процеси, пов’язані з формуванням мотивації).


Тренінги поділяються на чотири основні напрями: мотивації досягнень, причинних схем, особистої причинності та внутрішньої мотивації.


1. Тренінг мотивації досягнень передбачає з метою підвищення успішності навчання розвиток відчуття власної гідності й прагнення поліпшення власних досягнень через формування синдрому досягнення шляхом: 1)навчання тих, хто навчається, зіставляти власні досягнення із досягненнями інших (як правило, кращих) учнів; 2) навчання способам поведінки, типовим для людини з високою мотивацією;

- вивчення конкретних прикладів з власного повсякденного життя, а також життя людей із високорозвиненою мотивацією досягнення.


За Д.Мак Клелландом результат формування синдрому досягнення буде добрим, якщо поступово пройти такі стадії:


1)залучення уваги тих, хто навчається, до змісту навчання;
2)отримання досвіду мислення, поведінки й емоційного реагування;
3)засвоєння спеціальних понять і термінів мотивації досягнень;
4)співвіднесення власних реальних мотивів з ідеалом;
5)практичне виконання отриманих настанов у реальних життєвих ситуаціях;
6)поступове зменшення зовнішньої допомоги, дедалі більша опора на власні сили1.


2. Програми тренінгу причинових схем передбачають зміну суб’єктивного уявлення учнів про причини невдач таким чином, щоб будь-які причинні пояснення замінити лише однією причиною — браком власних зусиль. Необхідність у цьому викликана існуванням явища «психологічної причинності», яке полягає в тому, що люди по-різному пояснюють причини власних вчинків. Існують навіть типові «схеми» пояснень та виправдань. Вони істотно впливають мотиваційну сферу і на результативність діяльності.


Наприклад, студент, який склав іспит незадовільно, пояснює, що йому дістався важкий білет, йому не пощастило, викладач не видав вчасно екзаменаційні запитання або ці запитання не вивчали упродовж семестру, або викладач занадто вимогливий тощо. Іжодної спроби визнати, що не допрацював сам. Проблема в тому, що по-різному пояснюючи свою поведінку, той, хто навчається, прогнозує перебіг своїх дій відповідно до власних пояснень. Щоб цьому запобігти, необхідний тренінг причинних схем, який безпосередньо вплине на мотивацію, або спонукатиме того, хто навчається, до відповідної поведінки (в даному випадку до докладання зусиль), або, за потреби, викликатиме у нього байдуже ставлення та утримання від дій.


3. Тренінг особистісної причиновості має на меті навчити тих, хто навчається, шукати причини власних невдач передусім у самому собі та, за можливості, менше залежати від інших людей, адже самостійність — важлива риса особистості, яка тим більше виявляється, чим менше людина залежить від інших.


Допомога тим, хто навчається, полягає у навчанні: а)ставити перед собою реалістичні цілі; б)співвідносити власні цілі та можливості; в)знати власні сильні й слабкі сторони; г)визначати конкретні дії; д)планувати перспективу; е)правильно оцінювати ситуацію, що складається; ж) постійно аналізувати виконання власної програми й те, наскільки дії наближають до цілей.


4. Тренінг внутрішньої мотивації передбачає формування внутрішніх мотивів, завдяки яким людина отримує задоволення безпосередньо від самої поведінки, від самої діяльності.


До чинників успішності тренінгу внутрішньої мотивації належать: переживання тими, хто навчається, власної автономії або особистісної причетності; відчуття власної компетентності; можливості власного вибору. Негативний ефект на внутрішню мотивацію учіння справляють такі чинники як брак часу й необхідність виконання роботи у жорстко зафіксований термін.
Важливими є рекомендації щодо формування внутрішньої мотивації навчання (з огляду на дослідження розвитку внутрішньої мотивації персоналу Р. С. Вейнберга, Д. Голда): 1)забезпечувати успішний досвід у навчанні; 2)забезпечувати відповідність заохочення та важкості виконуваних завдань; 3)різні види заохочення та оцінювання; 4)включати тих, хто навчається, до різних видів навчальної діяльності; 5)залучати тих, хто навчається до прийняття рішень, наприклад, вибір завдань, контроль та оцінювання товаришів, а також самоконтроль та самооцінка тощо; 6)задавати реальні завдання, що відповідають можливостям тих, хто навчається, використовувати диференційований підхід до розроблення та надання завдань.


Доктор психологічних наук С.В.Іванова серед інших пропонує такі способи розвитку внутрішньої мотивації і зокрема, самомотивації, які можуть бути використані тими, хто навчає і навчається:


1)створення карти мотивів, відібравши мотиви, що спонукають до навчальної діяльності;
2)диференціювати мотиви на такі, що «за» і «проти» виконання навчальної діяльності, та знайти мотиви «за», що є протилежними і долають мотив «проти»;
3)здійснити рефреймінг — психологічно подіяти на власне світосприйняття, змінивши бачення факту дії під новим кутом зору1: а) у власній свідомості «Я маю» перетворити на «Я хочу і буду»; б)подолати негативну інформацію; в)розглянути проблеми крізь призму «що робити» і «хто винен»;
4)відчути повноту власних можливостей — «Я знаю, Я можу»;
5)усвідомити себе (і тільки себе) причиною всіх дій, завдяки чому з’явиться відчуття самостійності, задоволення діяльністю — «Я — “джерело”» тощо.


Той, хто навчає, має підказувати своїм вихованцям прийоми самомотивації, наприклад2:


1)планувати на довгострокову перспективу;
2)шукати такого партнера з навчання, у процесі спілкування з яким ви зможете чогось навчитися і якому теж зможете щось дати;
3)встановити постійний час занять (години, дні тижнів);
4)визначити в загальному вигляді цілі та завдання власного навчання;
5)з’ясувати, яким чином ви можете ввести зміст навчання у вашу сьогоднішню і завтрашню практику, просто в повсякденне життя;
6)розподілити зміст навчання на розділи залежно від легкості чи важкості засвоєння, і починати із засвоєння змісту середньої важкості, потім переходити до важких і, зрештою, до легких;
7)доповнити те, що вивчаєте, власним малюнком, приміткою, структурними схемами, а можливо, й критичними зауваженнями;
8)сказати собі приємні слова, якщо виконаєте завдання;
9)з-поміж тем, які найбільше цікавлять, почитати додаткову літературу або обговорити їх з викладачем, товаришами;
10)щоб знання були міцними, повторювати основний зміст і закріплювати вивчений матеріал за допомогою вправ.


Крім цього ті, хто навчається мають знати:


—результат навчання перебуває в прямій залежності від міри самоповаги;
—успіхи навчання є каталізатором навчального процесу;
—невдачі у навчанні можуть призвести до небажання вчитися;
—відчуття радості й інтерес полегшують учіння;
—страх і напруження ускладнюють процес навчання.


Отже, розуміючи важливість досягнення цілей навчання, викладач має не тільки застосовувати методи стимулювання, а й створювати умови для виникнення, формування та підтримання сталих мотивів до навчання. І для цього існує цілий арсенал засобів, знання і застосування яких потребує постійного творчого пошуку й удосконалення себе як викладача.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
3.5. Методи і прийоми мотивації навчання
Тема 4. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ
4.2. Організація навчання із використанням різних форм і методів
4.3. Засоби навчання
4.4. Умови навчання
Дисциплiни

МаркетингАнглійська моваПравоЕтика та естетикаІсторіяБухгалтерський облікЕкономікаІнформатикаМенеджментПолітологіяСтатистикаФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki