Монетарний означає грошовий, тому можна сказати, що монетарна політика — це грошова політика, а отже вона регулює всі сфери економіки, де мають місце гроші — це узагальнення численних визначень даного поняття. Монетарна політика — це частина економічної політики, спрямована на досягнення стабільності зайнятості і цін, економічного зростання і балансу зовнішніх платежів за допомогою контролю грошової сис теми. Вона намагається впливати на потоки витрат. Основна роль грошово-кредитної (монетарної) політики полягає у зміцненні купівельної спроможності національної грошової одиниці, запобіганні інфляції, а також досягненні стабільного валютного курсу.
Грошово кредитна політика — сукупність заходів центрального банку, спрямованих на регулювання пропозиції грошей в економіці. Розробка та реалізація грошово-кредитної політики — основна ф ункція центрального банку будь-якої держави. Стратегічною метою монетарної політики центрального банку повинна бути кінцева мета економічної політики держави — досягнення такого рівня економічного зростання, за якого буде забезпечено високу зайнятість, стабільність цін і зовнішнього курсу грошової одиниці. Центральний банк повинен сприяти досягненню зазначеної мети.
Монетаризм як самостійний напрям сформувався в середині 50-х років ХХ ст. на основі кількісної теорії грошей. Причиною нестабільності економіки, на думку монетаристів, насамперед це стосується М. Фрідмена, виступає нестабільність грошової си-стеми. Завдяки Фрідмену, грошові чинники економічної стабільності декларуються як основний зміст ділової активності. Головна причина економічного хаосу — в неефективному регулюванні гро шової маси. Найгострішою проблемою для монетаризму є хронічна інфляція, маховик якої дедалі більше прискорюється і охоплює всі сфери економічної діяльності. Теоретичними джерелами обґрунтування суті та механізму здійснення монетарної політики є праця М. Фрідмена «Дослідження в галузі кількісної теорії грошей», яка побачила світ у 1956 р. Важливе значення у становленні монетаризму мала також «Історія грошей Сполуче них Штатів Америки 1868—1960» написана М. Фрідменом і А. Шварцем та видана у 1963 р. Публікацією цих книг фактично завершилося формування монетаризму в самостійну течію західної економічної теорії. На сьогодні використання монетарної політики визначає зміст економічної політики провідних країн світу. Важливими чинниками активного використання монетарних інструментів в економічній політиці стали інтернаціоналізація та соціалізація виробни чого відтворення, інтенсивний тип економічного розвитку, новий етап НТР тощо.
Визначення економічної сутності монетарної політики неможливе поза визначенням позиції щодо трактування сутності грошей. Короткий екскурс в теорію виникнення грошей свідчить про різноматність поглядів на їх природу. Так, Л. Харріс у праці «Грошова теорія» виводить походження грошей із недоліків і незручностей ба ртерного обміну і тією ефективністю, яку дає застосування грошей. Він звертає увагу на врахування історичних чинників виникнення грошового господарства, на мотивацію поведінки окремих людей, груп чи класів, які через механізм погодження приходять до створення відповідних грошових систем. Цікавим є й те, що автор ставить у пряму залежність існу вання грошей та їх форм, яких вони набувають, від соціальної і економічної структури суспільства.
Зважаючи на висновок, що держава є вищою формою організації суспільства, логічно можна зробити наступний висновок про те, що гроші залежать від існування держави. Гроші
— це суспільний феномен, як і будь-яка інша економічна категорія. Гроші набувають ва ртості лише тому, що суспільство за допомогою своїх законів і звичаїв наділяє їх властивістю функціонувати як засіб обігу. На відповідному історичному відтинку часу і в різних географічних точках землі суспільна структура наділяла цією функцією різні предмети, залежно від їх наявності і ступеня рідкісності. Функцію грошей виконували і золото, і черепашка, і п ерлини, і навіть пиво.
У міру зростання масштабності і складності обміну роль держави в організації і регулюванні грошової системи постійно зростає. Звісно, економічних криз чи інфляції повністю обійти неможливо, але те, що країни Заходу вже понад півстоліття обходяться без інфляційних стресів, свідчить про свідоме державне регулювання грошової системи.
Грошові системи формуються історично і залежать від форм о рганізації грошового обігу в країні, які встановлює держава. Грошова система країни включає: грошову одиницю, масштаб цін, валютний курс, види готівкових грошей, регламентацію безготівкового обороту, перелік державних організацій, що регулюють грошовий обіг. Сильна держава мала сильні гроші. Так, у ХІІІ ст. уряд Чінгісхана вільно обмінював паперові знаки на золо то. В 1821 р. Британська імперія зробила фунт стерлінгів конвертованим у золото. На зміну Англії в ХХ ст. прийшли США, грошова одиниця яких на сьогодні є всезагальною стосовно до інших національних валют. Так, рішенням Генуезької конференції 1922 р. на відміну золотомонетного стандарту було запроваджено золотодевізний стандарт. Золото почали вилучати з обігу. А згідно з Бреттон-Вуд ською угодою 1944 р. поряд із золотом як світовою резервною і розрахунковою валютою цю функцію почали виконувати також дві національні валюти — долар США і фунт стерлінгів Англії. Висунення долара на роль світових грошей поставило перед американським урядом умову необхідності зміцнення його конвертованості. Але без згоди інших країн американс ький долар ніколи би не став світовим еквівалентом, незалежно від хоч би яких великих економічних темпів розвитку. Тобто можна зробити висновок, що на стійкість грошової одиниці впливають не тільки об’єктивні показники економічного розвитку, а й суб’єктивна діяльність держави.
Кількісна теорія грошей є вихідним пунктом монетарної політики. В теорії грошей М. Фрід мена одним з найважливіших постулатів є те, що пропозиція грошей вважається екзогенним параметром, тобто визначається поза межами економіки як цілісної системи. Екзогенний характер грошової пропозиції і визначає роль Центрального банку держави — він повинен жорстко та ефективно контролювати грошову пропозицію, використовуючи спеціальні монетарні інструменти.
Монетарна політика — це узгоджена діяльність органів де ржавної влади щодо управління грошима, яка, використовуючи певні специфічні механізми, спрямована на досягнення
заздалегідь визначених макроекономічних цілей. Інакше кажучи, монетарна політика — це сукупність відповідних дій уряду, спрямованих на збільшення або зменшення грошової маси. Відсутність вказівки на цілеспрямований характер цих дій не є істотною вадою, тому що будьякі дії людей, відповідно до людської природи, повинні мати мету. Необхідно допускати, що будь-які дії цілеспрямовані. Цілі монетар ної політики: висока зайнятість, економічне зростання, стабільність цін (інфляція), стабільність відсоткових ставок, стабільність на фінансових та валютних ринках.
Розуміння механізму здійснення монетарної політики повинно спиратися на визнання того, що: по-перше, монетарна політика — це один із секторів економічної політики вищих органів державної влади; по-друге, вищі органи державної влади регулюють гроші як систему відноси н суб’єктів економіки; по-третє, регулювання грошей є одним із механізмів впливу держави на: ? характер та обсяги обміну товарами, роботами та послугами поміж суб’єктами економіки; ? динаміку розподілу створеної доданої вартості на кінцеві споживчі витрати та валове нагромадження основного капіталу, заміну запасів матеріальних оборотних коштів, при дбання цінностей, чистий експорт, пропорції розподілу загальних кінцевих споживчих витрат на кінцеві споживчі витрати домогосподарств, некомерційних організацій, сектору державного управління.
Вищою метою економічної політики є забезпечення стабільних цін. З огляду на сформульовану мету регулювання кількості грошей в обігу набуває першочергового значення для визначення концептуальних основ її реалізації. Виходячи з визначення грошей регу лювання попиту та пропозиції на гроші є регулюванням відносин суб’єктів економічної діяльності. Монетаристи відхиляють фіскальну політику як засіб перерозподілу ресурсів і стабілізації. Вони вважають, що абсолютна безрезультатність фіскаль-ної політики зумовлена ефектом витіснення, згідно з яким збільшення державних видатків призводить до дефіциту бюджету і звертання держави за позиками в ба нк. У результаті збільшується попит на гроші на фінансових ринках і підвищується відсоткова ставка. Через це зменшується попит на гроші для інвестицій, а зменшення останніх призводить до скорочення сукупних видатків і тим самим до зниження ВВП. М. Фрідмен доводив, що фіскальна політика не справляє сильного впливу на економіку, крім тих в ипадків, коли впливає на поведінку грошей. Він зауважував, що зниження податків має якось вплинути на монетарну політику — кількість грошей в обігу і темпи приросту грошової маси.
Монетарна політика, яка нині щораз більше використовується у розвинутих країнах для досягнення різних макроекономічних цілей, насамперед макроекономічної стабільності, є важливим знаряддям макроекономічного регулювання. Інструментарій монета рної політики досить простий і ґрунтується на впливі на пропозицію грошей за допомогою таких інструментів, як операції на відкритому ринку, норма резервування та облікова (дисконтна) ставка центрального банку.
У перехідній економіці монетарна політика повинна застосовуватися для збалансування фізичної і монетарної економіки, усунення нестабільності у сфері цін, досягнення відповідності між заощадженнями та інвестиці ями, між чистими і валовими інвестиціями, між сферами виробництва і зайнятості.
Монетарну (грошово-кредитну) політику держави (зокрема України) здійснює Національний банк, головним завданням якого є розвиток та підтримання ефективності фінансової стабільності в країні. Тобто стратегічною метою монетарної політики є забезпечення стабільності грошової одиниці.
Орієнтирами грошово-кредитної політики держави є зміна грошо вої маси в обігу, обсягу кредитів, рівня відсоткових ставок, а також рівень інфляції та динаміка обмінного курсу гривні. В Україні існують суперечності навіть щодо суті монетарної політики: одні вченіекономісти вважають, що вона має обмежуватися підтриманням стабільності грошової одиниці ( зовнішньої або внутрішньої); на думку інших, ця політика в контексті внутрішньої стабільності має бу ти спрямована на досягнення щодо рівня інфляції; треті вважають, що до всього зазначеного вище вона ще має досягнути мету щодо зростання економіки.
Монетарна політика в Україні за 1991
—2003 рр. пройшла три етапи: 1992
—1996 рр. — етап створення національної грошової си-стеми на основі введення в обіг українського карбованця та підготовки до запровадження на ціональної валюти, інакше кажучи, етап відродження функцій національних грошей в Україні; 1996—1999 рр. — запроваджена національна валюта й відновлена функція грошей; 1999 р. — відбувається стабілізація процесів в економіці країни — це початок нового розвитку грошово-кредитного ринку в Україні.
На першому етапі Національний банк проводив емісійне кредитування бюджету уряду, що стало причиною надзвичайного зростання інфляції. 1992 року вона сягала 2000 %, а 1993 — понад 10 000 %. Це призвело до скорочення рівня виробництва. Підвищився рівень доларизації економіки. Обсяги готівки, що перебувала в обігу, за цей період зросли у 9 разів. Дефіцит бюджету в 1992 р. становив майже 14 % від ВВП. Зн ачно зменшилися доходи населення.
На другому етапі, упродовж 1995
—1996 рр. жорстка монетарна політика НБУ сприяла зниженню інфляції, стабілізації курсу українського карбованця щодо іноземних валют, уповільненню темпів збільшення грошової маси — все це стало передумовами проведення грошової реформи.
Перші два етапи характеризуються процесами гіперінфляції, наслідки подолання якої нагадуватимуть про неї ще не одне десятиліття. Осно вним методом боротьби було обрано зупинку друкарського станка і, відповідно, загальне скорочення грошової маси. Гроші в економічних розрахунках витіснили бартер, взаєморозрахунки.
На третьому етапі, починаючи з 1999 р. було запроваджено заборону так званих бюджетних взаємозаліків та скасування податкових пільг.
Якщо розглянути проведення монетарної політики центральними банками розвинутих країн, можна побачити, що не всі інстру менти цієї політики відігравали однакову роль у її застосуванні. Так, наприклад, у США Федеральною резервною системою, згідно з дослідженями М. Гудфренда і М. Гаргревса, історично такий інструмент як норма резервних вимог використовувався меншою мірою, ніж операції на відкритому ринку та облікова ставка, тобто резервні вимоги відігравали фактично другорядну роль у прове денні монетарної політики в Сполучених Штатах.
За останні чотири роки монетарна політика в Україні була досить нестандартною за своїми параметрами, враховувала функціональну незрілість грошово-кредитної системи України, яка ще не набула рис сталої грошово-кредитної системи ринкового типу; в ній ще зберігаються ознаки перехідних структур, не повністю діють закономірності ринко вого саморегулювання. Це означає, що у нас не повністю працюють стандартні принципи та механізми грошовокредитної політики. Йдеться про відсутність прямої кореляції між динамікою, що характеризує пропозицію грошової маси, та динамікою цін.
Отже, для розвитку монетарної політики у майбутньому необхідно забезпечити істотне підвищення рівня монетизації української економіки, запровадити режим керованого плаваючого валютного курсу і забезпечити на цій основі номінальну курсову стабільність національної грошової одиниці. Величезну роль відіграє й запровадження політики використання курсового якоря, як одного з найважливіших інструментів цінової стабілізації і політики максимального зростання міжнародних валютних резервів. Та все ж, попри оптимістичні прогнози щодо коротко- і середньострокового виміру у загальноекономічному процесі, нео бхідно звернути увагу на ризики, які нині посилюються в економіці з огляду на її динаміку, адже сьогодні незважаючи на подолання багатьох проблем на макрорівні, поточна координація монетарної політики залишається недосконалою, що негативно впливає на монетарну стабільність країни. Саме тому основною метою грошово-кредитної політики в 2005 р. була підтримка стабільності гривні як монета рної передумови поступового переходу від екстенсивного економічного зростання до розвитку на інноваційно-інвестиційній основі та досягнення довгострокових соціальних, структурних й інституційних цілей.
Слід зазначити, що у тривалому періоді банк ще може досягнути цілі щодо рівня інфляції, але досягнення реального зростання ВВП, скорочення безробіття є поза його можливостями. До того ж, спостерігається зна чне відхилення фактичних монетарних показників від установлених індикативними планами. Інфляція, наприклад, систематично перевищує на декілька відсотків заплановані показники, а курс долара, навпаки, систематично відстає від запланованого (адже після кризи 1998 р. гривня поступово посилюється). Водночас грошова база другого півріччя 2004 р. значно відхилилася від тенденції попередніх років та від динаміки попереднього року. Факти чна емісія перевищила заплановану приблизно на 5 млрд грн, що може стати причиною посилення інфляції. За останні 8 років це найбільше зростання грошової бази.
Монетарна політика України звичайно ж не могла забезпечити таких результатів, які спостерігаються в європейських країнах, адже не було умов для здійснення політичних дій із корінними змінами. Однак українська економі ка все-таки пройшла найнижчу точку падіння: значно активізувалась діяльність вітчизняної переробної промисловості; незважаючи на складні умови на початку 2003 р. поліпшився стан справ у сільському господарстві; подолано бюджетний дефіцит, хоча не стільки за рахунок зро-стання доходів бюджету, скільки за рахунок скорочення його витрат; більш-менш вчасно виплачуються заробітна плата, пенсії; спостерігається деяке випереджен ня темпів зростання над темпами інфляції; збільшуються
валютні резерви країни; нормалізується обслуговування зовнішнього боргу; відроджується інтерес іноземних інвесторів до української економіки тощо. І найголовніше для ефективної монетарної політики є те, що в Україні, схоже, утверджується думка про минучість епохи «легких» і «шалених» грошей, розуміння того, що бізнесу необхідно звикати до нормального (5—15 %) рівня прибутковості і загальноприйнятих норм добросовісної, ци вілізованої корпоративної поведінки. Можна погодитись з думкою деяких українських економістів, що головним чинником цих позитивних результатів стало об’єднання грошово-кредитної та монетарної антиінфляційної політики. Важливу роль відіграло й те, що нині уряд допустив деяке розширення грошової емісії, забезпечивши цим необхідні передумови для швидкого подолання кризи.
Розмаїття інструментів грошово-кредитної політики визначає акту альність проблеми її дієвості. Найважливішою вимогою в цьому є забезпечення системності у застосуванні різних важелів монетарного регулювання, їх спрямування на досягнення взаємозв’язаних завдань грошової стабілізації. Загальні правила визначені теорією грошей:
1. Застосування тих чи інших засобів монетарної політики не терпить закостеніння. Грошово-кредитна політика завжди мусить бути гнучкою. Сл ід узгоджувати її з загальними механізмами макроекономічного регулювання, відображати розвиток економіч-ного циклу. Широта застосування напрацьованих світовою практикою інструментів монетарної політики залежить від ступеня розвитку в кожній країні ринкової інфраструктури, дієвості економічних саморегуляторів.
2. Щоб монетарна політика була результативною, її треба тісно узгоджувати як із фіскальною, так і з зовнішньоекономічною, в тому чис лі валютною (необхідність застосування цілісної внутрішньозбалансованої системи заходів фінансово-грошової та валютної політики) політикою.
3. Консерватизм монетарної сфери робить неприпустимим застосування різких корекцій динаміки грошових агрегатів. Ефект від «шокових» заходів грошової політики може бути лише тимчасовим. Досягнутий ними успіх звичайно не забезпечує досягнення тривалих позитивних результатів, а інколи можлива навіть пр отилежна реакція з іще більшою дестабілізацією цін.
4. Плануючи головні параметри монетарної політики та визначення її дієвості, необхідно враховувати ефект запізнення — наявність розриву в часовому просторі між застосуванням регульованих заходів і відповідною реакцією на них як грошової сфери, так і всієї економічної системи загалом.
