Становлення соціальної економіки як науки заведено датувати кінцем 40-х
— початком 50-х років ХХ ст. Воно пов’язувалося із післявоєнним відновленням Федеративної Німеччини під керівництвом Л. Ерхарда та К. Аденауера. Тоді зародилася базова концепція соціальної економіки, що нині вважається класичною,
— економіко-філософська доктрина соціальної ринкової економіки (нім. Soziale Marktwirtschaft).
Передумовами формування соціальної ринкової економіки були гостра соціально-економічна криза післявоєнної Німеччини, антитоталітарні і водночас антиколективістські настрої у суспі
1
Також відома як «соціальне ринкове господарство», «соціально орієнтована ринкова економіка», «рейнський капіталізм».
Головним автором цієї концепції був міністр економіки з 1963 р.
— федеральний канцлер Німеччини Людвіг Ерхард (1897
—1977). Поняття «соціальна ринкова економіка» у 1947 р. вперше запропонував економіст Альфред Мюллер-Армак (1901
—1978), професор Мюнстерського (Вестфальського) і Кельнського університетів, після 1952 р.
— керівник відділу очолюваного Л. Ерхардом міністерства економіки. У розробці та реалізації концепції взяли участь такі відомі вчені і політики, як Конрад Аденауер (1876
—1967), Франц Бьом (1895
—1977), Вальтер Ойкен (1891
—1950), Вільгельм Рьопке (1899
—1966), Олександр Рюстов (1885
—1963).
Перелічені діячі представляють Фрайбурзьку школу 30-х і 40-х років минулого століття, що також відома як школа ордолібералізму . Концепція ордолібералізму спирається на економічне вчення про вплив інституцій і правил на поведінку економічних суб’єктів. Ордоліберали вважають, що особиста свобода суспільства є цінністю сама по собі. Вони переконані, що лише господарський (або економічний) порядок (Wirtschaftsordnung), що ґрунтується на свободі та відповідальності кожного індивіда, може ефективно забезпечити суспільство обмеженими благами і неухильно підвищувати загальний добробут. Як одне з основних завдань сучасної ліберальної держави розглядається захист конкуренції. Вважається, що конкурентна політика має стати справедливою для всіх. Має бути прийнятий принцип універсальної конкуренції, який протистояв би усім спробам приватних осіб і держави в цілому монополізувати ринок. Розвинута система конкурентних ринків дозволяє всім членам суспільства незалежно від їх соціального статусу вести гідний спосіб життя. Соціальна ринкова економіка розглядається ордолібералами не як набір рекомендацій із відновлення зруй
1
Часто вказується, що ордолібералізм є німецькою версією неолібералізму, а проте це твердження не має під собою достатніх підстав.
льстві, традиція держави добробуту і правової держави, що зародилася в Німеччині протягом останньої третини ХІХ ст. Соціальна ринкова економіка стала реалістичною політичною та економічною альтернативою крайнощам капіталізму нерегульованого ринку та колективістської планової економіки. Вона ґрунтувалася на поєднанні суперечливих цілей: з одного боку, соціальних гарантій, державної політики соціального захисту населення і, з іншого, збереження особистої свободи, формування ефективного конкурентного порядку.
Доктрина соціальної ринкової економіки має своєю основою запропоновану В. Ойкеном теорію економічного порядку. Ця теорія описує принципи та методи, згідно з якими розробляються, координуються і реалізуються плани окремих економічних одиниць за умов конкурентної економіки. Економічний порядок розуміють як правила, що регулюють організаційну структуру економіки, здійснення економічних процесів, дію сукупності інститутів, відповідальних за управління нею та надання економіці конкретної організаційної форми. Він включає: порядок, який регулює права власності; грошовий та валютний порядок; конкурентний порядок; порядок, що регулює зовнішньоекономічну діяльність. Соціальний порядок
— це сукупність інститутів і норм, які визначають соціальний стан громадян та окремих груп населення, а також соціальні стосунки між членами суспільства. Соціальний порядок охоплює: порядок у сфері праці; порядок у системі соціального страхування, соціальної допомоги; майновий порядок; житловий порядок; пенсійний порядок та ін.
Ойкен зазначає, що замість неминучої зміни одного економічного порядку іншим (теза марксистського історичного детермінізму) можливі створення та зміна економічного порядку шляхом вольових політичних рішень. Політика порядку створює і змінює довготермінові рамкові умови діяльності економічних суб’єктів. Адже економічний порядок не створюється самостійно, його творчо формує правова держава. Основною регулюючою функцією держави вбачається нейтралізація економічних коливань, обмеження влади монополій. Держава має створювати економічний конкурентний порядок, а не регулювати природні економічні процеси. Об’єктом політики порядку є не лише конкурентний порядок, а й система відносин власності, конституція підприємств, фінансова, валютна, зовнішньоекономічна та соціальна системи.
Політика порядку має доповнюватися політикою регулювання (інша назва
— політика процесу). Головним важелем державного регулювання є політика зростання та стабілізації, що використовує інструменти грошової, фіскальної, валютної політики та політики оплати праці. Для забезпечення сумісності з ринком окремих економіко-політичних кроків ці кроки не повинні блокувати або ж спотворювати ринковий механізм, що ґрунту-
нованої економіки, а як програма, спрямована на формування політичного, економічного порядку і тих сфер, в яких свобода є основною умовою ефективності.
— соціальна політика. Як частина економічної політики вона має свідомо використовувати досягнення ефективної ринкової системи для перерозподілу доходів державою.
Вирішальна роль у створенні описаного «порядку», як уже зазначалося, відводиться забезпеченню вільної конкуренції. В. Ойкен сформулював такі засади конкурентного порядку:
— недоторканність приватної власності як основа індивідуальної свободи та ринкової координації;
— стабільність грошового обігу та національної валюти, мінімальний вплив держави на систему цін;
— відкриті ринки;
— свобода укладання всіх угод і договорів, за винятком тих, метою яких є обмеження конкуренції;
— контроль за діями монополій і за викривленнями ринкових процесів;
— відповідальність кожного індивіда за прийняті ним економічні рішення;
— політика перерозподілу доходів;
— стабільність, передбачуваність економічної політики.
В. Ойкен упровадив в економічний аналіз поняття двох ідеальних типів господарства: централізовано регульоване і ринкове (мінове). Науковець класифікував їх, відштовхуючись від способу управління господарським процесом, форми координації діяльності окремих господарських одиниць. Він наголошував, що ринкове господарство керується ринком, а центрально-кероване виключає «вільний ринковий обмін», управляється центральним керівним органом.
Наслідуючи ці ідеї, А. Мюллер-Армак запропонував концепцію соціальної ринкової економіки як модель поєднання принципу конкуренції та свободи ринку із принципом соціальної компенсації. Соціальна ринкова економіка трактується як третій шлях між капіталізмом і комунізмом, себто як система, що рівною мірою виступає як проти державної монополізації економічної влади за соціалізму, так і проти приватної монополізації економічної влади за капіталізму.
Економічний порядок, за словами Мюллера–Армака, має на меті «на основі конкурентної економіки поєднати вільну ініціативу з гарантованим саме завдяки економічній ефективності соціальним поступом». Дослідник твердить, що соціальноринкове господарство
— це не впровадження «спонтанного
ється на вільній пропозиції, вільному попиті та гнучких цінах. Другий важливий важіль державного управління
— конкурентної ринкової економіки, що ґрунтується на приватній власності, та держави, яка за допомогою притаманних їй механізмів впливає на розподіл і перерозподіл національного доходу з метою забезпечення соціальної справедливості.
Мюллер-Армак стверджував, що тогочасні економічні системи з елементами державного регулювання неминуче призводять до звуження економічної свободи окремої людини і порушують ринковий механізм формування цін. Лише у соціальній ринковій економіці він убачав забезпечення економічної свободи щодо держави. Тільки така економіка, в основу якої покладений принцип соціальної справедливості, здатна гарантувати кращі можливості для всебічного економічного розвитку.
З-поміж умов формування соціальної ринкової економіки Мюллер-Армак виокремлював:
— створення центральних адміністративно-правових органів, які під власну відповідальність здійснюватимуть економічну та фінансову політику;
— проведення податкової реформи за рахунок зниження податкового навантаження до рівня, що стимулює особисту економічну заінтересованість у розширенні виробництва;
— проведення реформи фінансової системи за допомогою радикального зниження витрат і забезпечення бюджетної рівноваги з метою запобігання заборгованостям;
— проведення антимонопольної політики для запобігання проявам зловживань економічною владою.
Варто зазначити, що трактувати соціальну ринкову економіку лише як економічне вчення про організацію господарського життя було б хибним. Проект нового економічного порядку Німеччини, що постав у роки після Другої світової війни, виник на основі християнських цінностей. Соціальна ринкова економіка спирається на три етичні засади:
1. Принцип індивідуальності: у центрі уваги не колектив, держава чи абстрактне загальне благо, а людина як особистість, її гідність. Економічний порядок повинен забезпечувати свободу і право на самовизначення, самовідповідальність та особистий розвиток.
порядку», тобто не абсолютизація ринкових відносин, а цілеспрямований свідомий «синтез», коли досягнення ринкової економіки з усіма її перевагами стають надбанням усіх членів суспільства. Неодмінними складовими «соціального ринкового господарства» Мюллер-Армак вважав поєднання двох провідних сил
2. Принцип солідарності: люди перебувають у взаємозв’язку та взаємній відповідальності одне перед одним, що вимагає подолання соціальної несправедливості та вирішення наявних конфліктів інтересів мирним шляхом.
3. Принцип субсидіарності: усе, що окрема людина в змозі досягти з власної ініціативи та власними зусиллями, не має зазнавати перешкод з боку суспільства чи держави; водночас принцип субсидіарності визнає необхідність і важливість посередницьких груп та інституцій у суспільстві, наприклад, солідарних співтовариств, груп самодопомоги, об’єднань тощо. Інституційне правило допомагає реалізувати одночасно принципи індивідуальності і солідарності. Воно захищає окрему людину, її свободу та індивідуальні права на самореалізацію в усіх сферах життя.
Р. Клапгам та С. Мєзєнцев відносять до ключових підвалин соціальної ринкової економіки такі (рис. 2.1):
1. Правова держава і приватна автономія. Правова держава
— сформульована у Німеччині в роботах І. Канта кінця XVIII ст. доктрина, згідно з якою державна влада функціонує за принципом верховенства права, діють усталені правові норми, гарантуються права і свободи людини, захищається її приватна власність. У правовій державі, яка покликана гарантувати свободи та забезпечувати справедливий порядок, приватні економічні суб’єкти надійно захищені від утручань держави в реалізацію їх повноважень.
2. Конкурентний порядок: існування та дієздатність ринкової економіки залежать від існування відкритої та ефективної конкуренції на якомога більшій кількості ринків. Конкурентна політика здійснюється шляхом перешкоджання і покарання за картельні та цінові змови, недопущення кроків з обмеження конкуренції з боку фірм, які домінують на ринку, контролю за об’єднанням підприємств.
3. Політика грошового порядку спрямована передусім на запобігання інфляції у коротко- і довгостроковій перспективі. Обов’язковою умовою її здійснення є гарантування автономії центрального банку.
4. Соціальний порядок передбачає створення низки законодавчих та інших інституційних умов для спрямування діяльності приватних і державних агентів на соціальні цілі. Соціальний порядок має бути гідним сучасної людини.
Шість засад соціально орієнтованої ринкової економіки
Правова держава і приватна автономія
До приватної автономії в економічній сфері належать такі інституції та правила:
— приватна власність;
— свобода укладення договорів;
— свобода пересування;
— свобода вибору місця проживання;
— свобода вибору роду занять і професії;
— свобода об’єднань
Конкурентний порядок
Забезпечується такими інструментами:
— антимонопольна політика;
— нагляд за недопущенням зловживань;
— контроль за об’єднанням (злиттям) підприємств
Грошовий (валютний) порядок
Функціональна і кадрова незалежність центрального банку як запорука ефективної реалізації «магічного чотирикутника»
— стабільність грошей, повна зайнятість, збалансованість платіжного балансу, адекватні темпи економічного зростання
Соціальний порядок
Економічний розвиток сприяє досягненню соціальних цілей людей. Забезпечується за таких засад:
— успішна економічна політика є одночасно доброю соціальною політикою;
— коригування результатів ринку;
— соціальний захист від загальних життєвих ризиків;
— принцип рівних можливостей;
— соціальне партнерство в економіці
Ринкова сумісність економічної політики
Будь-які економічні рішення повинні перевірятися і зважуватися відповідними державними органами з погляду їхнього впливу на конкурентний порядок і економічну та політичну систему країни
Екологічний порядок
Еколого-економічна політика спрямована на гармонізацію завдань зростання добробуту та збереження природних основ життя людей на основі оптимального використання обмежених природних благ за досягнення за цієї умови максимального добробуту
1
Рис. 2.1. Засади соціально орієнтованої ринкової економіки
1
Складено за: Соціальна ринкова економіка: орієнтир для України / Р. Клапгам, М. Ломанн, О. Олійник та ін.; за ред. Р. Клапгама.
— 2-е вид.
— К.: ФАДА, ЛТД, 2006; Мезенцев С. Д. Международное христианско-демократическое движение: Теория и практика / С. Д. Мезенцев.
— М.: Директмедиа Паблишинг, 2005.
5. Дослідження ринкової сумісності економічної політики передбачає класифікацію заходів економічного регулювання за такими ступенями сумісності з ринком:
— необхідні для системи (наприклад, для забезпечення свободи укладення договорів);
— сприятливі для системи (наприклад, лібералізація зовнішньої політики);
— адекватні системі (наприклад, загальна конкурентна політика);
— негативні для системи (наприклад, дотації на збереження неконкурентоспроможних підприємств);
— руйнівні для системи (наприклад, заморожування цін або зарплат).
6. Екологічний порядок: збереження навколишнього середовища, енергоефективність, використання альтернативних відновлюваних джерел енергії. За сучасних технічних і цивілізаційних умов проблеми довкілля найкраще вирішуються у соціальній ринковій економіці, де марнотратство у виробництві не допускається завдяки конкуренції. Там, де функціонують ринок і конкуренція, пристосування виробників і споживачів до нових екологічних умов і вимог здійснюється швидко і всеосяжно. При цьому на перший план виходить не подальше усунення завданої навколишньому середовищу шкоди, а зміна виробничих і споживчих процесів так, аби така шкода не завдавалася взагалі. Основним шляхом досягнення цього є підтримка високих цін на використання обмежених природних ресурсів і безумовна їх сплата підприємствами.
Отже, соціальну ринкову економіку розуміють як економічну систему, що завдяки активній державній політиці забезпечує високу ефективність ринкової економіки і на цій основі гарантує населенню країни максимум соціальної справедливості, забезпеченості і соціально-економічного прогресу. В основу цієї економічної системи покладено індивідуалізм, свободу, особисту відповідальність, приватну власність, соціальну справедливість і партнерство індивідів, конкуренцію. Ринкове господарство в силу конкуренції, що ґрунтується на боротьбі за об’єктивні результати діяльності, виключає будь-які спроби держави зловживати економічною силою як інструментом політичної влади. Завданням державної політики порядку є поєднання свободи, порядку, індивідуалізму і колективізму в гармонійне ціле з метою досягнення «добробуту для всіх». Так кожній особі забезпечується необхідний мінімум і створюються умови для того, щоб кожна людина могла забезпечити собі бажаний максимум.
Реалізація засад соціальної ринкової економіки в Західній Німеччині стала загальновизнаним прикладом економічного дива, за яке завдячують Л. Ерхардові. На час завершення Другої світової війни країна перебувала в стані гуманітарної катастрофи. Обсяг промислового виробництва у 1946 р. становив 33% від довоєнного рівня, виробництво сталі скоротилося у 7 разів, видобуток вугілля впав понад удвічі. У ході війни Німеччина позбулася 25 % своєї території (у кордонах 1937 р.), втратила близько 7 млн осіб, близько 12 млн осіб було виселено. Було зруйновано 20 % промислових будівель, 40 % транспортної інфраструктури, 20
— 25 % житла, 25 % житла було пошкоджено. У 1947 р. промисловість Німеччини могла забезпечити кожному німцю одну тарілку раз на 5 років, одну пару взуття раз на 12 років і один костюм раз на 50 років.
Сільське господарство було відкинуто на 30 років назад. Німці голодували. Виробництво зерна і картоплі порівняно з 1936 р. у західній частині країни впало удвічі, поголів’я худоби скоротилось утричі, а населення за рахунок вимушених біженців зі сходу зросло на понад 6 млн осіб. Одяг, взуття і харчі з-за кордону практично не ввозилися. Крім того, згідно з рішенням країнпереможців, Німеччина мала сплатити близько 14 млрд дол. репарацій, зокрема промисловим обладнанням. Тимчасовий окупаційний уряд (США, Англія, Франція) встановив низку обмежень щодо обсягів промислового виробництва і кількості збройних сил Німеччини, аби не допустити її нової мілітаризації (ці обмеження відомі як «план Моргентау» ).
Згодом ситуація почала змінюватися. Прийшло розуміння, що сильна, а не слабка Німеччина стане запорукою непоширення радянської загрози в Європі. План Маршалла від 1947 р., згідно з яким Західна Німеччина одержала 1,4 млрд дол. допомоги плюс продукти харчування і промислові товари, пом’якшив обмеження, накладені тимчасовим урядом. Улітку 1948 р. була проведена успішна грошо
1
А саме, у березні 1946 р. західні союзники погодили зі Сталіним секретний «Індустріальний план» для Німеччини. Він передбачав, що обсяги промислового виробництва в країні у майбутньому мають становити 50
—55 % довоєнного рівня, важке машинобудування, авіа-, суднобудування і ще 11 галузей важкої промисловості мають бути повністю знищені, німецький експорт має зводитися до вугілля та іншої сировини, а життєвий рівень населення не має перевищувати 74 % довоєнного, себто бути на рівні 1932 р.
— піку Великої депресії. Тому глобальні плани Ерхарда зі створення в Німеччині ефективної соціально-економічної системи були елементарно не потрібні західним союзникам (Пидлуцкий О. Людвиг Эрхард: творец социальной рыночной экономики / О. Пидлуцкий // Зеркало недели.
— 25.03.2011 г.).
— ось у чому полягає сучасна ринкова економіка». ХДС прийняв програму Ерхарда, а у 1949 р. виграв парламенські вибори. Аденауер став першим повоєнним канцлером, а Ерхард
— міністром економіки в його уряді.
Проваджені командою канцлера К. Аденауера та міністра економіки Л. Ерхарда реформи увійшли в історію як «німецьке економічне диво». Починалися вони з таких кроків:
— використати стабілізуючий ефект грошової реформи і провести якомога ширшу лібералізацію цін (за винятком групи 10% важливих товарів, ціни на які регулювалися до кінця 1950-х рр.);
— скасувати численні регламентації і постанови, що обмежують суб’єктів господарювання (з юридичного погляду рішення було унікальним: скасовувався не визначений перелік актів, а всі акти, за винятком окремо перелічених);
— створити максимально сприятливі умови для вільної конкуренції, прийнявши жорстве антимонопольне й антикартельне законодавство;
— максимально протидіяти лобістським зусиллям великого бізнесу;
— використати соціальні амортизатори для захисту слабких і незахищених членів суспільства.
Основні результати німецького економічного дива 1947
— 1960 рр. такі:
— якщо у 1948 р. обсяги виробництва становили 57 % від показників 1936 р., то у 1949 р.
— 85 %, 1950
— 107 %, 1951
— 127 %;
1
Грошова реформа здійснювалася за сценарієм американської адміністрації. 20 червня 1948 р. кожен німець одержав по 40 новеньких «твердих» марок, пізніше
— ще по 20. Зарплати і пенсії відтак мали виплачуватись у співвідношенні 1:1. Половина грошової готівки і заощаджень громадян обмінювалася 1:10, друга половина
— пізніше, у співвідношенні 1:20. Грошові зобов’язання підприємств перераховувалися як 1:10, а зобов’язання банків і державних установ колишнього Третього рейху анулювалися. Реформа мала «грабіжницький» характер, але давала шанс покласти край гіперінфляції і почати економічний розвиток з «чистого аркуша».
ва реформа , що супроводжувалася прийняттям пакета соціальних законів із захисту знедоленої частини населення. Л. Ерхард запропонував свою програму порятунку країни, що ґрунтується на засадах соціально орієнтованої ринкової економіки, Християнськодемократичному союзі, очолюваному К. Аденауером. Виступаючи на з’їзді ХДС 28 серпня 1948 р., Ерхард зазначив: «Не вільна ринкова економіка, пов’язана з ліберальним пограбуванням минулої ери… а економіка, що бере на себе соціальні зобов’язання… що оцінює особистість людини вище за все, що надає прибуток тому, хто за своєю працею його заслужив,
— промисловість досягла рівня 1936 р. вже у 1949 р.;
— з 1950 по початок 1960-х рр. ВВП Федеративної Німеччини потроївся, його середньорічне зростання становило 9 %. Споживання м’яса за цей період зросло на 70 %, яєць
— удвічі, цитрусових
— утричі;
— у 1955 р. Німеччина вийшла на друге місце в світі за промисловим виробництвом і золотовалютними резервами, а у 1959 р.
— за обсягом експорту;
— з 1953 р. почалося бурхливе зростання виробництва товарів народного споживання і житлового будівництва, це був «рік споживача»;
— вісім мільйонів західнонімецьких сімей переселились у нові приватні будинки і квартири;
— під час війни завод «Фольксваген» був на дві третини зруйнований. Вже у 1950 р. завод випускав щоденно по 300 «жуків», за кілька років з конвеєра сходило по кілька тисяч «жуків» на день, вони стали тисячами продаватися в США і потіснили місцевих автомобільних гігантів. Дорогами самої Німеччини бігало 8 млн нових автомобілів .
Отже, протягом 15 років країна практично реалізувала гасло «Добробут для всіх». Уже на початку 60-х рр. минулого століття рядовий німець не лише не мав проблем із одягом та харчуванням, а й був власником окремої квартири, мав легковий автомобіль, телевізор і холодильник, раз на рік міг собі дозволити відпочинок за кордоном. Л. Ерхард підсумував ці результати такими відомими словами: «Жодна економічна ситуація не може бути настільки безнадійною, аби воля і чесна праця всього народу не могли впоратися з нею. Я далекий від того, щоб говорити про якесь німецьке „диво“. Нас вивели вперед цілком реальні сили й фактори».
Успішність реалізації доктрини соціально орієнтованої ринкової економіки в Німеччині визначалася низкою чинників. Доктрина має комплексний багатофакторний характер, вона включає велику кількість вимог і напрямів соціально-економічної політики. Було необхідно забезпечити їх взаємну несуперечливість і одночасне неухильне виконання усіх теоретично обґрунтованих
1
Докладніше про результати реформ Л. Ерхарда див.: Эрхард Л. Благосостояние для всех / Л. Эрхард.
— М.: Начала Пресс. 1991.
— 261 с.; Смирнов А. Послевоенное возрождение Германии: немецкое экономическое чудо / А. Смирнов // Научный вестник ИЭПП.ру.
— Июль 2009.
— № 16; Берков А. Людвиг Эрхард и «немецкое чудо» / А. Берков [Электронный ресурс].
— Режим доступа: http://www.rau.su/observer/N03_00/ 03_18.HTM.
— стан глибокої кризи, а водночас
— наявність, достатню популярність і впливовість політичних сил, готових впровадити потрібну для подолання цієї кризи політику. Остання дістала суспільнопсихологічну підтримку населення, яке виявилося готовим сприйняти відповідні ідеї та застосувати їх у щоденному житті. Адже покладений в основу соціальної ринкової економіки і відомий в усьому світі як візитна картка Німеччини принцип «порядку» є для цієї країни не лише сукупністю різних напрямів економічної політики, а й філософією, способом мислення та щоденної моральної й відповідальної поведінки населення.
