У рамках досліджень і розробки політики із досягнення соціальної безпеки особливе місце посідає запропонована Програмою розвитку ООН модель, що дістала назву «людська безпека» (англ. human security).
Людська безпека належить до двох напрямів досліджень
— до міжнародних відносин (політологія) та до людського розвитку (економіка). Ця концепція була розроблена наприкінці минулого століття. Біля її витоків стояли індійський економіст, лауреат Нобелівської премії Амартья Сен (Amartya Sen) і пакистанський економіст Махбуб уль-Хак (Mahbub ul Haq). Зазначена модель
1 W?ver O. Identity, Migration and the New Security Agenda in Europe / O. W?ver, B. Buzan, M. Kelstrup, P. Lemaitre.
— London : Pinter, 1993.
— P. 23.
і вплинула на трактовку змісту соціальної безпеки європейськими дослідниками. Дістала загальне визнання пропозиція Копенгагенської школи досліджень миру (О. Вейвер, Б. Бузан та ін.) розуміти під societal security «здатність суспільства зберегти свої основні (культурні) риси в умовах поточних змін та можливих чи наявних загроз» . Об’єктом захисту соціальної безпеки, за версією Копенгагенської школи, є не державний суверенітет чи інтереси окремого індивіда, а ідентичність певної спільноти, під якою розуміють сукупність прийнятих у соціальній групі рис та способів поведінки, за якими ідентифікуються її члени. Автори концепції вважають основними загрозами ідентичності та соціальній безпеці міграцію, депопуляцію, горизонтальну та вертикальну конкуренцію. Міграція призводить до більшого тиску іншої культури на місцеву через зростання кількості її носіїв. Депопуляція безпосередньо зменшує кількість носіїв місцевої культури. Горизонтальна конкуренція відчувається як культурний вплив більш могутнього сусіда без безпосередньої імміграції його представників (вплив Росії на Україну). Вертикальна конкуренція виявляється у зміні людьми ідентичності, якщо з’являється більш приваблива ширша чи вужча ідентичність (радянська спільнота стала українською
— захворювань, відсутності доступу до питної води та якісного харчування, браку освіти, бідності, дискримінації, погіршення екології, насильства тощо. Модель виділяє сім основних складових безпечного життя
— економічну, продовольчу, екологічну, особисту, суспільну і культурну, політичну, безпеку здоров’я. Ця концепція заперечує провідну роль держави в забезпеченні безпеки. Замість цього, за поліпшення людського добробуту відповідають і держави, і міжнародні та громадські організації, і місцеві громади.
Концепція людської безпеки дістала широке міжнародне визнання після того, як їй була присвячена Доповідь ПРООН про людський розвиток за 1994 рік. Автори цієї публікації зазначили:
— «Концепція безпеки надто довго розвивалася, виходячи із побоювань можливих міждержавних конфліктів. Надто довго безпеку прирівнювали до загроз державним кордонам. Надто довго держави прагнули озброїтися для захисту своєї безпеки. Сьогодні відчуття небезпеки у більшості людей виникає не через побоювання світових катаклізмів, а внаслідок щоденних життєвих негараздів. Зайнятість та доходи, здоров’я, екологія, захист від злочинності є тими аспектами людської безпеки, що виходять на перше місце в усіх куточках світу... Людська безпека
— це дитина, яка не померла, хвороба, що не поширилася, робоче місце, яке не скоротили... Людська безпека
— це не питання зброї, це питання людського життя та людської гідності».
Модель людської безпеки є міждисциплінарним підходом, що на основі сучасних уявлень про соціально-економічний розвиток пропонує гуманістичний погляд на міжнародні відносини, сферу національної та державної безпеки, соціальну політику. З часу поширення у Доповіді ПРООН ця концепція дістала на Заході широке визнання. Вона покладена в основу зовнішньої політики Канади, Республіки Македонія, Норвегії, Японії. Вона відіграє вагому роль у розробці безпекової політики Європейського Союзу, є важливим предметом обговорення на численних міжнародних форумах.
Попри таке міжнародне поширення людська безпека досить повільно набирає популярності у вітчизняному науковому, навчальному, практичному середовищі. В Україні видано небагато присвячених людській безпеці робіт. Одним із кращих україно-
постулює, що в сучасних умовах ключові загрози добробутові людини походять не від зовнішньої агресії (що свого часу було покладено в основу теорії національної безпеки), а від гуманітарних проблем
Отже, розглянемо зміст цієї моделі «зблизу». Людська безпека визначає комплекс умов, що необхідні для розкриття життєвого потенціалу людини, суспільства, держави та міжнародної спільноти в цілому. Людська безпека розглядається як умова забезпечення людського розвитку. Вона включає два аспекти
— захист від постійних загроз і запобігання виникненню неприємних несподіваних ситуацій (рис. 7.9).
Чотирма покладеними в основу людської безпеки принципами є всезагальність, взаємозалежність, попередження та людиноцентризм. Людська безпека всезагальна, вона актуальна для всіх куточків світу
— і для заможних, й для бідних спільнот. Загрози людській безпеці взаємозалежні, оскільки виникнення однієї проблеми тягне за собою інші. Таким проблемам, як епідемії чи погіршення якості системи освіти, легше заздалегідь запобігти, аніж згодом розв’язати. Людська безпека зорієнтована на індивіда. Вона стосується того, як люди живуть у суспільстві, наскільки вільно вони обирають свої життєві можливості і чи живуть вони в мирному чи конфліктному середовищі. «Поповнення безпекового дискурсу концепцією „людська безпека“... знаменує собою переніс фокусу... від держави до окремих індивідуумів та спільнот» як у сенсі суб’єктів (тепер відповідальною за сферу безпеки вважається не лише держава, а й неурядові організації, громади тощо), так і в сенсі об’єктів (безпека
— не лише стійкість державного суверенітету та кордонів, а й можливість реалізовувати багатоманіття людських і суспільних інтересів).
1
Воротнюк М. Людська безпека як імператив сучасності: переніс фокусу з держави на людину / М. Воротнюк, О. Сушко.
— К. : Фонд ім. Фрідріха Еберта: Представництво в Україні, 2010.
— С. 2.
мовних оглядів цієї концепції є видана 2010 року брошура авторства Марини Воротнюк та Олександра Сушка «Людська безпека як імператив сучасності: переніс фокусу з держави на людину», де авторам вдалося поєднати лаконічну форму подачі матеріалу з винятковою змістовністю, деталізованістю й глибиною викладу сучасної теорії та практики реалізації цієї концепції. Тематиці людської безпеки було присвячено міжнародну конференцію «Human Security and Security Strategy: Institutions and Policies in a European Perspective» (м. Вишгород, травень 2011 р., див. http://ainstud.at.ua/index/report/0-35) та Перший київський безпековий форум для молоді «Людський вимір безпеки у міжнародних відносинах» (листопад 2012 р., див. http://www.openukraine. org/ua/news/news5079).
Процес розширення свободи вибору людьми можливостей свого життєвого шляху
Людський розвиток
Для досягнення свободи людського вибору
Можливість використовувати право вибору в умовах свободи і безпеки, а також цілковита впевненість у тому, що ця можливість буде наявною й завтра
Людська безпека
Виокремлюють два основні виміри людської безпеки…
Свобода від раптових, несподіваних потрясінь, що змінюють звичний перебіг життя
Свобода від таких постійних загроз, як голод, хвороби, репресії
Свобода від нужди: первинним джерелом загроз є бідність, голод, хвороби, природні катаклізми, майнове розшарування. Для подолання цих проблем необхідно поліпшувати соціальні й економічні умови життя
Свобода від страху:
Основні загрози походять від насильства, збройних конфліктів, міжетнічних сутичок, тероризму.
Захист від цих загроз має бути симетричним у сенсі зустрічного застосування насильницьких інструментів …і два способи розуміння її сутності
Рис. 7.9. Людська безпека як умова людського розвитку
Схоже, що дослідники поки що уникають надання поняттю людської безпеки формальної, самодостатньої дефініції, вважаючи, що або це поняття є самоочевидним (у сенсі «люди мають значення»), або його краще розкривати через перелік його складових. Так, широко визнано, що людську безпеку утворює дихо-
необхідна наявність багатьох умов
— «свободи від страху» (freedom from fear) та «свободи від нужди» (freedom from want) 2 . Поборники забезпечення свободи від страху вважають, що основні загрози сучасній людині походять від насильства, збройних конфліктів, міжетнічних сутичок, тероризму. Захист від цих загроз має бути симетричним у сенсі зустрічного застосування насильницьких інструментів. Отже, свобода від страху має досягатися за допомогою традиційних силових засобів національної безпеки.
Поборники необхідності забезпечення свободи від нужди заперечують самостійну результативність застосування насильницьких засобів. Вони вважають, що первинним джерелом загроз для людини є не так насильство саме по собі, як бідність, голод, хвороби, природні катаклізми, неякісне державне управління, майнове розшарування. Через ці негаразди сьогодні гине значно більше людей, аніж унаслідок воєнних дій, геноцидів і тероризму разом. Адекватні інструменти подолання цих проблем
— в економічній та соціальній площинах і пов’язуються із поліпшенням умов людського розвитку.
Прагнучи до поєднання двох зазначених моделей в єдину схему, ПРООН наголошує на тому, що свобода від страху більш важлива для національної безпеки, а свобода від нужди
— для людської безпеки. Організація виокремила сім основних аспектів людської безпеки та такі відповідні їм ключові загрози (рис. 7.10):
1. Економічна безпека (economic security) пов’язана із гарантуванням необхідного рівня доходу для кожної людини. Зазвичай джерелом доходу має бути оплата праці людини. У випадку безробіття чи хвороби людина має одержувати кошти для існування від держави через систему соціального забезпечення. У цьому сенсі економічна безпека нині реалізована лише для однієї чверті населення нашої планети. Низькі доходи є безпосередньою загрозою для населення країн, що розвиваються. У розвинутих країнах основною загрозою для постійного одержання доходів є безробіття. Наведене тлумачення, звернімо увагу, суттєво відрізняється від того, що прийнято розуміти під економічною безпекою у нас.
1
Дихотомія
— поділ явища рівно на дві складові, не пов’язані між собою.
2
Уперше ці свободи сформулював президент США Ф. Рузвельт у щорічному посланні «Про стан країни» від 6 січня 1941 р., яке увійшло в історію під назвою «Промова про чотири свободи». Він запропонував чотири фундаментальні свободи, якими мають бути наділені всі мешканці земної кулі: 1) свобода слова; 2) свобода віросповідання; 3) свобода від нужди; 4) свобода від страху. Див.: F.D. Roosevelt. The Four Freedoms.
— http://americanrhetoric.com/speeches/fdrthefourfreedoms.htm
томія двох моделей політики безпеки
Виміри людської безпеки
Зміст виміруОсновні загрози
Безробіття, бідність, «ризикована зайнятість» (контрактна форма найму, сезонні роботи)
Забезпеченість достатніми доходами
Економічна безпека
Залежність від імпорту продовольства, голод, відсутність доступу до якісної питної води
Доступ до базових продуктів харчування та питної води
Продовольча безпека
Неповноцінне харчування, несприятливі умови праці, нові біотехнології (у т.ч. ГМО), передчасна смертність
Життя у безпечному для здоров’я середовищі, доступність медичного обслуговування
Безпека для здоров’я
Радіаційне, хімічне, електромагнітне забруднення, розміщення шкідливих виробництв поруч із житловими приміщеннями
Захист від забруднення навколишнього середовища, антропогенних катастроф, природних катаклізмів
Екологічна безпека
Зростання злочинності, бойові дії, насильство у різних формах
Захист від загроз насильства
Особиста безпека
Руйнування інституту сім’ї, монополізація ЗМІ, маніпулювання суспільною свідомістю, нерівність можливостей різних соцгруп
Культурне багатоманіття, збереження суспільних цінностей, відсутність міжетнічних конфліктів
Суспільна і культурна безпека
Політичні переслідування, репресії, ідеологічний контроль, цензура
Визнання основних прав і свобод людини та громадянина
Політична безпека
Рис. 7.10. Сім аспектів людської безпеки
2. Продовольча безпека (food security) полягає у забезпеченні постійного доступу всіх людей до основних продуктів харчування, причому як фізичного (наявність продуктів у продажу або їх
3. Безпека для здоров’я (health security)
— це захищеність людини від захворювань, тобто можливість жити у безпечному для здоров’я середовищі та доступність медичного обслуговування. Це включає розвинену систему боротьби із поширеними в суспільстві захворюваннями (наприклад, з інфекційними хворобами в африканських країнах або із серцево-судинними захворюваннями в розвинутих державах), пропаганду та ведення здорового способу життя, наявність чистої води та ліків.
4. Екологічна безпека (environmental security)
— захищеність від природних катаклізмів, наслідків катастроф антропогенного характеру та погіршення стану навколишнього середовища. До загроз екологічній безпеці, які існують у будь-якому регіоні світу, належать забруднення води й повітря, викиди парникових газів, глобальне потепління.
5. Особиста безпека (personal security)
— захист від насильства. Насильство може походити від держави (війна, репресії), інших людей (злочинність
— вважається провідною загрозою у цій складовій безпеки), від самого себе (вживання наркотичних засобів, суїцид), а також відтворюватися у стосунках усередині родини.
6. Суспільна та культурна безпека (community security ) відображає стійкість культурного різноманіття, суспільних зв’язків і цінностей, відсутність міжетнічних конфліктів та насильства з боку сект, забезпечення стабільного розвитку суспільства. Певні міжетнічні конфлікти нині існують у половині країн світу.
7. Політична безпека (political security) пов’язана із визнанням основних політичних прав і свобод людини та громадянина. Вимірами політичної безпеки людини є ставлення до дисидентів, цензура, зникнення людей, свобода слова, політична нестабільність, загальна наявність у країні антидемократичних тенденцій.
Бачимо, що перелічені виміри безпеки людини є взаємопов’язаними. Загрози в одній сфері людського життя одразу стають
1
Також перекладається як «безпека меншин».
вирощування власними силами людини), так і економічного (наявність коштів для придбання продуктів). Сьогодні людство загалом виробляє достатньо продуктів харчування. Проблема полягає у неспроможності багатьох людей їх придбати, а також у недосконалій системі постачання харчових продуктів в окремі регіони світу, через що близько 800 млн осіб у світі страждають від постійного недоїдання. Особливим, часто найважливішим напрямом забезпечення продовольчої безпеки є наявність доступу до чистої прісної питної води належної якості.
— це ті проблеми, які в різних країнах виявляються із різною інтенсивністю. Водночас жодна держава ще не подолала їх повністю.
Вищенаведений перелік став найвідомішим, найцитованішим та водночас найбільш спірним та гостро критикованим способом розкриття змісту людської безпеки. Серед основних його проблем
— туманність формулювань і виняткова всеосяжність змісту. Туманності цій концепції надає не лише вищезгадувана відсутність чіткого тлумачення її сутності. За словами А. Сена, людська безпека стає настільки заяложеною фразою й так часто згадується у доречних та недоречних контекстах, що це несприятливо впливає на її переконливість і змістовність. «Схоже, що наявна загальна згода щодо цінності підходу людської безпеки, проте мало одностайності щодо того, до чого цей підхід має призводити».
Людська безпека в її ПРООН-інтерпретації є надто широкою концепцією. «Автори оригінального формулювання концепції ПРООН керувалися бажанням здійснити прорив у трактовці людської безпеки. Аби дістати ширшу підтримку своїх ідей, вони запропонували всеосяжну й інтегративну концепцію, не визначивши її меж»,
— зазначає Б. Ердстром . Сформульовані компоненти людської безпеки значною мірою повторюють перелік загальновизнаних прав людини, тому їх самостійна цінність є невизначеною. Практично всі несприятливі для людини чинники можна вважати загрозами її безпеці й включити до змісту відповідної концепції. Такі загрози існують усюди та завжди. Незрозуміло, починаючи з якої межі на них слід реагувати й яка передбачається реакція. Які загрози можна усунути зусиллями окремої держави, а які потребують міжнародного співробітництва? З огляду на багатоманіття вимірів людської безпеки, які з них є пріоритетними, а які
— другорядними?
Звідси постає питання балансу між багатоманіттям обставин, що визначають якість життя, умови реалізації потреб та інтересів людей, та виокремленням лише ключових, життєво важливих
1 Erdstrom B. Op. cit.
— P. 27. «За наявної суміші пов’язаних із концепцією принципів та цілей... людська безпека, здається, здатна обґрунтувати практично будь-які цілі
— включаючи ті, що їй суперечать,
— залежно від смаків та інтересів конкретного дослідника» (Paris R. Human Security: Paradigm Shift or Hot Air? // International Security.
— 2001.
— Vol. 26.
— No. 2.
— P. 93).
ризиками в іншій. ООН наголошує на універсальному характері таких загроз, що означає, що вони тепер існують у кожній країні, у будь-якому куточку світу. Безробіття, наркотики, злочинність, забруднення навколишнього середовища та порушення прав людини
Водночас було б дивно, якби найбільш критикована риса концепції не вважалася кимось її безперечною перевагою. Критика абстрактності окремих положень людської безпеки водночас стає черговою згадкою про неї. Багатобарвність моделі сприяє її популярності, оскільки кожен знаходить у ній щось для себе. Мало хто сьогодні не підтримав би ідей, на яких наголошує людська безпека. Тому ці ідеї зручно транслювати в публічний інформаційний простір. Повторюючи логіку людського розвитку та захисту прав людини, людська безпека зайвий раз закликає спільноту звернути увагу на наявні тут проблеми.
Спробуємо конкретизувати зв’язок між ідеями людської безпеки та людського розвитку як дещо відмінними поглядами на чинники реалізації життєвих можливостей. Обидва погляди сформувалися у спільному дослідницькому середовищі. Вони поділяють засади людиноцентричності та мультидисциплінарного підходу, висвітлюють можливості людського вибору та реалізації людських свобод. Проте людський розвиток
— це концепція визначення ресурсів, наявних для поліпшення життя індивіда та суспільства, тоді як безпека останніх пропонує певне бачення шляхів захисту від проблем та неприємностей. Людський розвиток є стратегічною ціллю місцевої спільноти та людства в цілому, а аналіз стану людської безпеки висвітлює поточні, сьогоденні загрози й ризики. Тривимірний, за версією ПРООН, людський розвиток є ширшим за людську безпеку із її сімома основними складовими та спробами сфокусуватися й звузити бачення цих складових.
Заслугою авторів концепції людської безпеки є побудова містка між безпекою та розвитком як традиційно незалежними сферами. Національна безпека часто не враховувала справжніх гуманітарних причин насильства, тоді як дослідники розвитку недооцінювали загроз розвитку, що можуть походити від внутрішніх і міжнародних протистоянь та конфліктів. Нова концепція, отже, посприяла усвідомленню більш тісного зв’язку між конфліктами та добробутом.
Френсіс Стюарт вказує, що «політика безпеки може стати частиною політики розвитку, адже поліпшення рівня безпеки є внес-
чинників добробуту, сукупність яких свідчитиме про досягнення певного рівня чи якості людської безпеки. Такий баланс треба визначити для конкретизації змісту політики забезпечення людської безпеки. Вона не може й не повинна розпорошувати увагу на безмежну кількість обставин; жоден уряд не здатен сфокусуватися одразу на всіх проблемах, що існують у суспільстві.
— людська безпека є важливою складовою добробуту, а тому
— метою людського розвитку;
— метою розвитку є розширення життєвих можливостей. Людська небезпека скорочує тривалість життя, стримує використання людського потенціалу, таким чином перешкоджаючи досягненню цієї мети;
— брак людської безпеки негативно впливає на економічне зростання, отже, на розвиток;
— незбалансований розвиток, що призводить до горизонтальної нерівності, є джерелом конфліктів як форми небезпеки;
— можливе виникнення спіралей «брак розвитку
— розгортання конфліктів» або, навпаки, «поліпшення розвитку
— пом’якшення конфліктів».
Можемо бачити, що завдяки новій концептуалізації відбувся рух від перебування безпеки та розвитку в абсолютно різних дослідницьких площинах до надмірного поєднання, змішування цих явищ. Тому представимо в табл. 7.4 деякі лінії розмежування між двома підходами, що їх виявила французька дослідниця Шарбану Таджбакш.
Таблиця 7.4
ЛЮДСЬКА БЕЗПЕКА І ЛЮДСЬКИЙ РОЗВИТОК
КритерійЛюдський розвитокЛюдська безпека
Основні дефініції
Розширення діапазону людського економічного, соціального, культурного, політичного вибору (Махбуб уль-Хак).
Здатність людини здійснювати вибір безпечно і вільно, гарантування того, що можливості, надані розвитком сьогодні, не буде втрачено завтра (Доповідь
Розширення людських свобод як засіб і мета розвитку (Амартья Сен)
ПРООН про людський розвиток
1994).
Свобода від страху, свобода від нужди, гідне життя
ЦінностіДобробутБезпека, стабільність, сталість досягнень розвитку
Спрямованість
Рухається вперед, є прогресивною та об’єднавчою. «Разом ми підносимось»
Дивиться на індивідів, що залишилися позаду. «Розділені ми падаємо»
ком у розвиток; так само, політика розвитку може стати складовою політики безпеки, оскільки ефективніший розвиток поліпшує безпеку». Він конкретизує зв’язки між людською безпекою та людським розвитком так:
Закінчення табл. 7.4
КритерійЛюдський розвитокЛюдська безпека
Часова перспектива
ДовгостроковаПоєднує поточне усунення ризиків із перспективними запобіжними заходами
ЦіліСправедливе зростання.
Розширення вибору та можливостей людей вести звичне життя Ідентифікація ризиків, подолання їх причин, пом’якшення та уникнення їх впливу
Політичні принципи й завдання
Уповноваження, сталість підтримки, рівність, результативність заходів
Захист і сприяння виживанню людей (свобода від страху), звичному способу життя (свобода від нужди), запобігання приниженням (захист людської гідності)
Джерело: Tadjbakhsh S. Human Security / Human Development Insights.
— Issue 17.
— New York : UNDP HDR Networks, 2008.
— P. 2.
Людська безпека приділяє окрему увагу загрозам конфлікту та військових дій, чого немає в явному вигляді у моделі людського розвитку. З погляду дій та створення інституцій, людський розвиток є довгостроковою програмою дій щодо, наприклад, розбудови освітнього, наукового, культурного середовища. Людська безпека
— це насамперед система реагування й допомоги в разі поточних подій
— посуха, землетрус, повстання, техногенна аварія тощо. Відмітною рисою людської безпеки є те, що вона фокусується не стільки на «внутрішніх» проблемах розвитку, скільки на регіональному чи макрорівні, що зумовлює необхідність регіонального підходу до її забезпечення.
Отже, сприяючи зближенню досліджень розвитку й безпеки, концепція людської безпеки наголошує на самодостатній цінності інтересів індивіда. Вона посилила тезу про необхідність захисту радше людей, аніж територій і не за допомогою зброї, а сталого розвитку через удосконалення охорони здоров’я, освіти, поліпшення економічного добробуту. Ця теорія допомагає обґрунтуванню таких засад представленої у ній ліберальної ідеології, як захист прав людини, розширення політичних свобод, підтримка культурного й релігійного багатоманіття суспільства.
Окремим напрямом дискусій стосовно механізмів посилення людської безпеки і захисту прав людини є питання гуманітарних інтервенцій.
Сучасні дискусії про права людини і політику безпеки піддають сумніву традиційно непорушний принцип гарантування державного суверенітету. Набуває популярності теза, що за певних обставин захист прав людини може стати важливішим за дотримання суверенітету держави (на чому завжди наполягали теоретики національної безпеки). Так, у сучасних дослідженнях міжнародних прав людини сформувалася концепція гуманітарних інтервенцій, що передбачає припустимість або необхідність збройного втручання міжнародної спільноти у внутрішні справи держави, якщо та вдається до масових порушень невідчужуваних прав громадян (зокрема, до політики геноциду, апартеїду та ін.). У цій концепції безпеки (вона включена і до моделі людської безпеки) принцип захисту прав людини переважає над принципом заборони втручання інших країн у внутрішні справи держави.
Світова спільнота дійшла консенсусу в тому, що легітимна гуманітарна інтервенція повинна бути санкціонована резолюцією Ради Безпеки ООН, хоча ця вимога виконується далеко не завжди. РБ ООН санкціонувала всього шість гуманітарних інтервенцій: до Югославії (1992
—1993), Сомалі (1992
—1994), Руанди (1994), Гаїті (1994), Східного Тимору (1999) та Лівії (2011). Натомість із середини ХХ століття проведено десятки одно- і багатосторонніх гуманітарних інтервенцій поза егідою РБ ООН. Найбільшого розголосу набула інтервенція НАТО на територію Косова у 1998
—1999 рр. Вона стала поштовхом до нової хвилі гострих академічних і політичних дискусій щодо можливостей використання цього політичного інструмента. Зокрема, неодноразово критикувалася практика застосування механізму гуманітарних інтервенцій тільки тоді, коли країни-інтервенти поруч із захистом мирного населення вбачають у цьому суттєву додаткову вигоду для себе; історія свідчить, що світове товариство часто є байдужим до масштабних порушень прав людини в різних регіонах світу. Тому механізм гуманітарних інтервенцій як інструмент захисту від масових надмірних порушень прав людини ще повинен дістати своє місце у дискусіях про національну, соціальну та людську безпеку.
У цілому ідею гуманізації безпеки нині, найшвидше, варто розглядати як стратегічне завдання майбутнього. Надання кожному мешканцеві земної кулі необхідних умов для забезпечення його гідного життя
— це мета, яку світове співтовариство ставить перед собою вже багато років, але водночас і мета, шляхи досягнення якої ще не є відомими. Ситуація тут є неоднозначною.
Загалом, людська безпека пропонує продуктивні способи бачення та структурування актуальних проблем, що стоять на світовому порядку денному й у безпековій політиці України. Очевидним першим кроком на шляху застосування цих підходів є необхідність зважити ключові позиції цієї моделі проти загальноприйнятого бачення проблематики національної, соціальної, економічної безпеки, визначити їх суперечливі позиції та можливості взаємного збагачення. Наша політика безпеки як традиційно закрита від широкого загалу сфера здатна виграти від більшої відкритості, уваги до інтересів окремих людей і спільнот, ширшого включення інституцій громадянського суспільства до її розробки та реалізації,
— від тих «м’яких» засад, на яких наполягає логіка людської безпеки.
