В умовах сучасних глобальних процесів різко зростає інтеграція економік різних країн, спрямована на формування міждержавних регіонально-просторових систем, основним завданням яких є підвищення ефективності функціонування виробництва, його конкурентоспроможності та здатності забезпечити високий рівень якості життя населення. Особливо активно ці процеси здійснюються в прикордонних територіях тих країн, населення яких тривалий час проживає разом на суміжних територіях. Завдяки цьому тут переплітаються та взаємозбагачуються різні культури, традиції, звичаї, мова і спільна ментальність народів, які населяють суміжні регіони цих країн. Транскордонна співпраця тут здійснюється століттями, у найпростіших його формах (вільного руху товарів, людей і капіталів через кордон) і відбувається постійно. Інтегрований простір у транскордонному регіоні формується й розвивається зазвичай динамічно. Ці процеси прискорюються добросусідськими відносинами між країнами та завдяки дії глобальних чинників. Можна стверджувати, що транскордонна співпраця є попереднім, доповнюючим і зв’язуючим елементом інтеграції сусідніх країн.
Транскордонна співпраця означає будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, які перебувають під юрисдикцією двох або декількох Договірних Сторін, та на укладання з цією метою будь-яких необхідних угод для досягнення домовленостей між ними. Транскордонна співпраця здійснюється в межах компетенції територіальних общин або влади, визначених внутрішнім законодавством.
У сучасних умовах розвитку світової економіки все більшу роль у міждержавних відносинах відіграють регіони, особливо ті, які мають спільні кордони. Для України, яка обрала курс зовнішньоекономічної політики на інтеграцію в Європейський Союз, транскордонна співпраця має надзвичайно важливе значення, оскільки за умови ефективного здійснення є рушієм економічного розвитку регіонів і спонукає їх до прискорення процесів конвергенції та міжнародної інтеграції.
З метою вирішення поставлених завдань у стратегії розвитку транскордонних регіонів необхідно поглиблювати співпрацю між ними на основі розробки законодавчо-нормативної бази та прийняття міждержавних угод, які регулювали б ці процеси.
До документів, які становлять міжнародну законодавчу базу для транскордонної співпраці та формування єврорегіонів належать договори, укладені міжнародними організаціями, зокрема Радою Європи та Асоціацією Європейських Прикордонних Регіонів. Основними нормативно-правовими актами у сфері регулювання процесів транскордонної співпраці є: ? Північна угода про транскордонну співпрацю між муніципалітетами (1977 р.); ? Європейська рамкова Конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або владами та додаткові протоколи до неї, які, однак, не можуть бути реалізовані безпосередньо, а виконують роль рамкових угод, що мають бути застосовані через дво- і трьохсторонні міжнародні угоди (Мадрид, 21 травня 1980 р.); ? двосторонні угоди, такі як Бенелюкська угода, Німецько-Нідерландська та низка інших угод (кожна з яких ґрунтується на Мадридській конвекції), що спрощують співпрацю для транскордонних регіональних і місцевих органів влади та реалізацію транскордонних програм;? численні конвенції, договори, угоди та протоколи, які мають двосторонній чи трьохсторонній характер, учасниками яких є як національні, так і регіональні й місцеві органи влади. Ці документи зазвичай містять декларації щодо готовності до добросусідської співпраці, партнерства тощо, однак не створюють можливості для формування транскордонних структур; ? регіональні та місцеві угоди, які привели до створення багатьох прикордонних регіонально-просторових інтеграційних об’єднань — Єврорегіонів і подібних структур — на внутрішніх і зовнішніх кордонах суміжних держав Європи, зокрема й України; ? з метою спрощення співпраці в прикордонних регіонально-просторових системах розробляються, узаконюються та реалізуються прямі двосторонні регіональні та місцеві угоди, а також європейські та національні правові інструменти (наприклад, спільні економічні компанії); ? у 1981 році було підписано Європейську Хартію прикордонних і транскордонних регіонів, у 1985 році — Європейську Хартію місцевого самоврядування, а в 1997 році — Європейську Хартію регіонального самоврядування. Ці угоди систематизували й стимулювали прикордонну співпрацю Європейських країн, зокрема й України. Завдяки цим угодам зростає ефективність міждержавної співпраці в регіонально-просторових системах, їх роль в економіці своїх країн і в підвищенні життєвого рівня населення.
Упродовж останніх років Україна стала активним учасником європейських інтеграційних процесів, що значною мірою, зумовлене існуванням спільних кордонів з країнами, які є членами Європейського Союзу. Унікальне розташування мають західні регіони України і, зокрема, Закарпатська область. Унікальність цієї області полягає в тому, що вона має спільний кордон з чотирма державами — з Румунією, Угорщиною, Словаччиною та Польщею. Специфікою всього Карпатського регіону, до складу якого входять чотири області: Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська та Чернівецька, є подібність тенденцій соціально-економічного розвитку: периферійність розташування щодо національних центрів, різноманітність етнічного складу населення, відставання в темпах розвитку від решти території національних держав. Усе це сприяє прагненню регіонів суміжних країн спільними зусиллями ефективно вирішувати схожі проблеми свого розвитку. Крім того, транскордонна співпраця сприяє поглибленню взаємовигідних контактів між населенням України та сусідніх країн.
Транскордонне співробітництво в Україні розглядається нині в двох площинах — як інструмент розвитку прикордонних територій і як чинник реалізації її євроінтеграційних прагнень. Важливе значення транскордонна співпраця України, крім країн ЄС, має також із суміжними районами Росії, Білорусі й Молдови. Ефективність співпраці з прикордонними регіонами цих країн визначається їх доволі тривалим спільним перебуванням у складі єдиної держави, що сприяло формуванню спільної ментальності, мови, багатьох традицій і звичаїв.
Перші практичні кроки з підготовки спільних програм регіональної співпраці на принципах, що застосовуються в Європейському Союзі, були окреслені в програмах сусідства, розробка яких здійснювалася країнами-членами, країнами-кандидатами та країнами — партнерами ЄС згідно з положеннями Комунікації Європейської Комісії від 1 липня 2003 року «Підготовка шляхів до запровадження Нового інструменту сусідства». Програми сусідства розроблені й підготовлені до впровадження з 2007 року. Європейська комісія підготувала 12 програм сусідства, у чотирьох з яких бере участь Україна:
1. Програма сусідства «Польща — Білорусь — Україна» (в Україні поширюється на Волинську, Львівську та Закарпатську області).
2. Програма сусідства «Угорщина — Словаччина — Україна» (в Україні поширюється на Закарпатську область).
3. Програма сусідства «Румунія — Україна» (в Україні поширюється на Закарпатську, Івано-Франківську, Чернівецьку та Одеську області).
4. Україна також приєдналася до четвертого раунду Транснаціональної програми CADSES (в Україні поширюється на Волинську, Львівську, Закарпатську, Тернопільську, Чернівецьку та Одеську області).
У рамках названих програм сусідства існують конкретні механізми оголошення спільних конкурсів: подання єдиної заявки, запровадження спільної процедури відбору Комітетами сусідства проектів для подальшої реалізації. Чітко визначаються бюджети на відповідні періоди. Здійснюється гармонізація системних процедур моніторингу, звітування та оцінювання впровадження проектів.
Україна активно бере участь у діяльності регіональних міжнародних організацій та асоціацій. Зокрема регіони країни залучені до роботи таких об’єднань, як Асамблея європейських регіонів, Конгрес Регіональних та Місцевих влад Європи, Асоціація європейських прикордонних регіонів, Конференція приморських регіонів Європи та ін.
Після підписання офіційної Угоди про визнання столиці України — м. Києва — європейським регіоном року, з 2005 року Київ і Київська область стали Єврорегіонами. У 2010 році Київ претендував на звання культурної столиці Європи.
Налагоджуються контакти на державному рівні та на рівні органів місцевого самоврядування з Комітетом регіонів Євросоюзу, відповідними структурами Ради Європи та ЄС, Асоціацією європейських прикордонних регіонів (АЕBR), Радою європейських муніципалітетів і регіонів (CEMR), конференцією периферійних морських регіонів Європи (CPMR), об’єднанням найбільших європейських міст (EUROCITIES).
На сьогоднішній день більшість областей України вже уклала угоди про співпрацю із сусідніми територіями суміжних країн, а також угоди про співпрацю з регіональними органами влади багатьох держав світу. Кількість таких угод коливається від однієї (Херсонська область) до 49 (Харківська область).
У рамках Європейського інструмента сусідства та партнерства (ENPI) існуючі програми сусідства зазнають деяких змін. Так, вони поступово трансформуються в програми прикордонної співпраці. Зокрема, програма сусідства «Угорщина — Словаччина — Україна» трансформується в програму прикордонної співпраці «Україна — Угорщина — Словаччина
— Румунія», а двосторонній формат співпраці між Україною та Румунією трансформовано в тристоронній (Україна — Румунія — Молдова). Програма сусідства «Україна — Польща — Білорусь» залишилась у тому самому складі. Крім того, у рамках нової програми «Чорне море» братимуть участь усі держави Чорноморського басейну, зокрема й Україна.
Транскордонна співпраця спрямована на подолання негативних аспектів існування кордонів і наслідків, які виникли на прикордонних територіях через їх розташування на національних окраїнах держав і має на меті ефективне вирішення схожих проблем спільними зусиллями, підвищення ефективності суспільного виробництва та поліпшення умов життя населення.
У жовтні 1992 року в Україні було ухвалено Закон «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», у якому було закріплено основні положення, мета та завдання ВЕЗ. На жаль, завдання, які стояли перед вільними економічними зонами України, через об’єктивні та суб’єктивні причини не були виконані. Ефективність функціонування вільних економічних зон та їх роль в економіці країни знизилися після скасування в них пільг. Саме це та деякі інші причини значно скоротили приток іноземних інвестицій, що, звісно, не сприяло розвитку в них економіки та виходу з економічної кризи. Тому сьогодні основним завданням, що стоїть перед державними інституціями, є розробка такого законодавчо-нормативного забезпечення, яке відповідало б загальноприйнятим у цивілізованому світі правовим нормам. Це дасть можливість забезпечити юридичну захищеність іноземних інвестицій, їх збільшення та ефективне використання як добре відомого в світі інструмента підтримки економіки окремих регіонів. Прикладом цього є країни Південно-Східної Азії, зокрема Китайська Народна Республіка, Республіка Корея, Тайвань, Малайзія, Сінгапур, Індонезія та низка інших країн, які завдяки створенню вільних економічних зон залучили мільярди доларів США іноземних інвестицій (Японії, США, країн Західної Європи), у 60-х
—80-х роках вийшли з економічної кризи й успішно розвивають нині свою економіку.
Контрольні запитання
1. Назвіть і проаналізуйте сутність, мету й завдання Державної програми економічного і соціального розвитку (ДПЕСР).
2. Обґрунтуйте завдання, що стоять перед державною політикою в сфері внутрішньо- і зовнішньоекономічної діяльності?
3. Що є головною метою державної політики у сфері управління регіональнопросторовим розвитком?
4. Поясніть сутність, мету та основні завдання державної регіональної політики.
5. Обґрунтуйте роль державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у вирішенні завдань державної регіональної політики.
6. Яку роль відіграє законодавчо-нормативна база в забезпеченні раціонального природокористування в регіонах?
7. До яких міжнародних ініціатив у галузі раціонального природокористування та забезпечення стійкого розвитку приєдналась Україна?
8. Поясніть сутність транскордонної співпраці, її мету та завдання.
9. Що становить міжнародну законодавчу базу транскордонної співпраці та формування єврорегіонів?
10. Проаналізуйте основні нормативно-правові акти у сфері регулювання процесів транскордонної співпраці.
11. У яких європейських програмах співпраці бере участь Україна?
Творчі завдання
1. Запропонуйте можливі варіанти активізації інтеграційних зв’язків України на Європейському та Євразійському просторах.
2. Які будуть ваші пропозиції щодо удосконалення регіональної політики держави за рахунок удосконалення законодавчо-нормативного забезпечення регіонально-просторового розвитку?
Навчальне завдання
1. Назвіть і проаналізуйте основні складові механізму здійснення державного регулювання розвитку економіки.
2. Проаналізуйте сучасний стан законодавчо-нормативного забезпечення раціонального природокористування (за різними видами ресурсів) в Україні.
Тестові питання
1. Основним завданням Державної програми економічного та соціального розвитку (ДПЕСР) є: а) розширення зовнішньоекономічних зв’язків України; б) посилення ролі регіональної економічної політики в наповненні державного бюджету; в) досягнення стабільного економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення; г) вирішення демографічних проблем.
2. Складовими частинами державного управління економікою є: а) управління персоналом, зовнішньоекономічна діяльність, регіональна політика; б) державне регулювання економіки, програмування, фіскальна політика, законодавчонормативна база; б) управління соціально-культурним, демографічним, фінансовим потенціалом; г) правильної відповіді немає.
3. Фіскальна політика держави — це: а) нарощування фінансових ресурсів; б) інноваційно-інвестиційна діяльність; в) політика доходів і витрат держави, закріплених в її бюджеті; г) шляхи покриття дефіциту бюджету держави.
4. Формування міжнародних економічних просторів пов’язано з: а) розвитком соціально-культурних зв’язків; б) розвитком демографічних зв’язків; в) розвитком міждержавних економічних зв’язків, які мають розгалужену структуру; г) розвитком прикордонної співпраці.
5. Головною метою державної регіональної економічної політики є: а) максимальне використання потенціалу регіонів і створення самодостатньої конкурентоспроможної економіки; б) підвищення ролі зовнішньоекономічних зв’язків у розвитку економіки регіонів; в) вирішення демографічних проблем; г) вирішення соціальних проблем.
6. Розробку та виконання загальнодержавних програм з розвитку регіонів Конституцією України покладено на: а) органи місцевого самоврядування; б) обласні та районні ради; в) територіальні громади населених пунктів;
г) Кабінет Міністрів України, а затвердження цих програм — на Верховну Раду України.
7. Основною законодавчо-нормативної бази раціонального природокористування України є: а) Закон «Про охорону навколишнього природного середовища»; б) Рамкова конвенція ООН про зміну клімату та Кіотський протокол до неї; в) Конституція України; г) Конвенція ООН про біорізноманіття і Картахенський протокол до неї.
