До об’єктивних передумов становлення ринку муніципальних запозичень в Україні належить історичний досвід таких запозичень, що був нагромаджений в Україні, який можна поділити на кілька етапів. Зокрема, перший етап такого досвіду розпочався після реформ 60—70 років XIX ст. Другий етап муніципальних запозичень на землях України розпочався із 1880 р., коли такі запозичення стали регулярними. Третій етап муніципальних запозичень пов’язаний із Першою світовою війною. Четвертий етап запозичень завершив їх існування у 1917 р., коли міста та регіони фактично були позбавлені власних доходів, а муніципальні запозичення заборонені, за винятком кількох випадків.

До 1917 р. Київ був одним із найбільших місцевих позичальників у царській Росії. Фактично за рахунок цих запозичень, а їх було зроблено понад двох десятків, місто було в змозі швидко розвиватися, оскільки швидке зростання населення вимагало поліпшення розвитку саме міської інфраструктури. Потрібнобуло звести велику кількість об’єктів, таких як міські ринки, бібліотеки, водонапірні станції, казарми, пожежні частини. Також була необхідність у формуванні або модернізації міської системи водопостачання, каналізації, електричного освітлення, значні кошти були потрібні для розвитку міського транспорту. Багато з необхідних тоді капітальних вкладень місто робило за рахунок коштів від випуску саме муніципальних облігацій.

Ураховуючи постійне зростання видатків міського бюджету, муніципальні позики стали одним із основних джерел фінансування розвитку територій. Запозичені міською думою кошти спрямовувалися насамперед на будівництво громадських споруд (4,2 млн руб.), каналізаційні роботи і викуп каналізації (3,1 млн руб.), укладання бруківки (1,4 млн руб.) та спорудження комунальних підприємств (1,3 млн руб.). Як бачимо, на той час це були чималі кошти. За рахунок муніципальних облігацій у Києві було профінансовано будівництво головних вулиць міста, спорудження та утримання гавані в затоці Оболонь на Дніпрі, будівництво та розбудову каналізації. За ці ж кошти зведено міський театр, поліцейські дільниці, криті ринки, казарми для військових, розширено міську лікарню, пожежні частини, міську публічну бібліотеку тощо .

У 1913 р. Київ здійснив найбільшу і, внаслідок історичних причин, останню емісію місцевих цінних паперів, обсяг якої сягав 6 млн 195 тис. крб. На жаль, вона, як і багато інших, до кінця не була реалізована. Революція 1917 р. поклала край практиці муніципальних запозичень у Києві. Нова більшовицька влада відмовилася від попередніх боргів, і розвиток інфраструктури міста Києва за допомогою такого інструменту, як муніципальні запозичення фактично припинився майже на 80 років.

Сучасна практика здійснення місцевих запозичень в Україні

Практика запозичень органами місцевої влади в Україні показала, що ринок облігацій місцевих органів влади є тим сектором фінансового ринку, котрий найбільшою мірою залежить від впливу суб’єктивних чинників, неопрацьованість параметрів окремих емісій негативно вплинула на розвиток ринку загалом.

Слід назвати низку обставин, які на сучасному етапі негативно впливають на інвестиційну привабливість облігацій місцевих позик: економічні негаразди; нестабільні правила оподаткування; слабка інформаційна відкритість емітентів, яка негативно впливає на потужності й ліквідності ринку; довготривала процедура оцінювання кредитного рейтингу (великі міста віддають перевагу мобілізації коштів за допомогою кредитів, а не облігацій); рівень професіоналізму фінансистів місцевих органів влади.

Можна виокремити такі етапи здійснення запозичень та надання гарантій місцевими органами влади в Україні.

Перший етап: 1995 — перша половина 1998 рр.

Першу в Україні емісію місцевих облігацій здійснила Київська міська державна адміністрація. Кошти від розміщення (5 трлн 163 млрд крб.) планувалося спрямувати в будівництво житла та метрополітену. Ставка розміщення у січні

1

Падалка В. Вісімдесят років по тому. Муніципальні запозичення: із ХІХ століття в ХХІ // Дзеркало тижня. — № 29. — 30 липня 2005.

1996 р. визначалася на рівні облікової ставки НБУ плюс 5 %. Згодом емітент прийняв рішення про призупинення запозичення через можливість невиконання своїх зобов’язань.

Наприкінці 1995 р. Харківська міська рада запропонувала інвесторам облігації місцевої позики (облігації випускалися на два роки, обсяг емісії — 150 млрд крб.). Залучені кошти передбачалося спрямувати на розвиток міського транспорту Харкова. Другу позику на суму 4 млн грн було проведено з 1 грудня 1996 р. до 31 грудня 1998 р. З метою розвитку пасажирського автотранспорту міста, стабілізації роботи міської енергосистеми, активізації надходжень продовольчих товарів на споживчий ринок міста та прискорення розрахунків з підприємствами — виробниками і переробниками сільськогосподарської продукції. Фахівці вважали цю позику найуспішнішим запозиченням на ринку місцевих облігацій. Надалі Харків планував вийти на зовнішній ринок запозичень із п’ятирічною позикою на суму близько 20 млн дол. США, однак через фінансову кризу був вимушений відмовитися від цієї ідеї.

У Черкасах випускалися цільові облігації «Житло для всіх» (50 тис. шт. цільової місцевої позики загальним обсягом 80 млрд крб., номінальна вартість облігації — 0,1 м 2 житла).

Перший етап завершився невдалим випуском місцевих облігацій Одеською міською радою у 1997 р. Облігації терміном обігу один рік мали фіксовану ставку дохідності 40 %, а третину власників таких облігацій становили нерезиденти. Термін погашення облігацій було встановлено з 1 травня до 15 червня 1998 р., однак лише у липні за ними було сплачено 250 тис. грн замість 91,5 млн грн. Після численних переговорів про реструктуризацію боргу за місцевими запозиченнями перед Московським клубом кредиторів погашення облігацій припинилося, а емітент визнав себе неплатоспроможним.

Загалом за цей час, за даними Міністерства фінансів України, в обігу перебували облігації місцевих позик загальним обсягом понад 190 млн грн.

Другий етап: 1998

—2003 рр.

Характеризувався тимчасовим призупиненням діяльності ринку місцевих цінних паперів, що було спричинено наслідками світової фінансової кризи (навесні 1998 р.), а також частково невдалим випуском та невиконанням зобов’язань за одеськими муніципальними облігаціями у 1998 р.. Окрім недосконалої інфраструктури ринку місцевих цінних паперів свій вплив справляли відсутність достатньої кількості інвесторів, передусім вітчизняних, та обмежений вибір фінансових інструментів.

Третій етап: 2003 — перша половина 2008 рр.

У 2003 р. місцева влада Києва випустила єврооблігації на суму 150 млн дол. США, терміном погашення десять років, а також було розміщено внутрішні облігації місцевої позики на суму 100 млн грн з дохідністю 8,75 % річних. Внутрішні облігації місцевої позики випустило також м. Південне на суму 1,2 млн грн. Наприкінці червня та у першій декаді липня 2003 р. Донецьк, Запоріжжя та Харків випустили облігації на загальну суму 220 млн грн. З метою залучення коштів до бюджету розвитку для спрямування їх на реконструкцію доріг міста Вінницькою міською радою здійснено випуск 10 тис. облігацій внут-

рішньої місцевої позики серії F у сумі 10,0 млн грн. Терміном на п’ять років Донецькою міською радою було здійснено випуск 170 тис. облігацій місцевих позик, 170 млн грн, отриманих від їх розміщення, спрямовано на житлове будівництво, будівництво об’єктів комунального та соціально-культурного призначення і розвиток транспортної інфраструктури.

Четвертий етап: друга половина 2008 р. — до цього часу.

У другій половині 2008 р. ринок місцевих цінних паперів відчув наслідки світової фінансової кризи, які позначилися зменшенням частки ринку місцевих цінних паперів та обсягу торгів місцевими облігаціями (зниження становило порівняно з минулим роком 25 % (0,59 млрд грн), у 2007 р. — 0,74 млрд грн). У 2009 р. Донецька міська рада здійснила випуск місцевих облігацій на суму 60 млн грн терміном на п’ять років з метою будівництва та реконструкції об’єктів комунального та соціально-культурного призначення і розвитку транспортної інфраструктури у зв’язку з підготовкою до проведення фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу 2012 р..