Posibniki.com.uaМікроекономікаЕкономіка аграрних підприємствТема 1. МІСЦЕ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В ЕКОНОМІЦІ ДЕРЖАВИ, ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ І СТАН РОЗВИТКУ


< Попередня  Змiст  Наступна >

Тема 1. МІСЦЕ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В ЕКОНОМІЦІ ДЕРЖАВИ, ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ І СТАН РОЗВИТКУ


1.1. Місце і роль сільського господарства в економіці держави та формуванні ринкового середовища

У кожній державі, в будь-якому суспільстві сільське господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Адже нині понад 80 % фонду споживання формується за рахунок продукції сільського господарства. Тому виробництво її є найпершою умовою існування людства.
Однак для України, яка стала на шлях ринкової економіки, сільське господарство має особливо велике значення тому, що воно є однією з найбільших галузей народного господарства. Про це сві-дчить ряд важливих макроекономічних параметрів. Найважливішим серед них є частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті держави (ВВП). У 1990 р. вона становила 24,4 %. За роки економічної кризи вказаний параметр почав знижуватися і вже у 1993 р. складав 21,5 %, у 1995 р. — 13,4, в 1999 р. — 12,8 %. Таке істотне зниження внеску галузі у створення ВВП поясню-ється переважно ціновим фактором.
Відомо, що валова додана вартість по галузях визначається за поточними цінами звітного року. З цієї причини сільське господарство при визначенні ВВП попадає в нерівні умови з іншими галузями економіки. Адже до 1994 р. держава адміністративними важелями стримувала зростання цін на продукцію сільського господарства, а в наступні роки хоч від такого стримування відмовилася, все ж подальше підвищення цін стримувалося низьким платоспроможним попитом населення. Од-ночасно ціни на промислову продукцію стали вільними з самого початку переходу до ринкової економіки і зростали значно вищими темпами порівняно з цінами на сільськогосподарську продук-цію. Саме за таких «ножиць цін» частка галузі у ВВП є нині істотно заниженою.
Висловлену думку побічно підтверджують і такі дані. Обсяг виробництва валової продукції сільського господарства ( у зіставних цінах) у 1995 р. становив порівняно з 1990 р. 67,7 %, або зме-ншився на 32,3 процентних пункта, тоді як частка галузі у ВВП скоротилася в 1,8 раза (24,4 : 13,4). Зовсім інша ситуація склалася у промисловості. Обсяг виробництва продукції цієї галузі у 1995 р. становив до рівня 1990 р. лише 52 %. Проте за такого істотного спаду виробництва частка промис-ловості у ВВП зменшилася не набагато — з 34,5 % у 1990 р. до 31 % у 1995 р. Зрозуміло, що при-чиною такої невідповідності у темпах зміни обсягу виробництва розглянутих галузей та їх внеску у створення ВВП насамперед є неадекватні зрушення у рівнях цін на продукцію цих галузей.
Про місце галузі в економіці країни засвідчує і той факт, що на початок 2001 р. сільське насе-лення України становило 15,8 млн чоловік, або 32 % від загальної кількості населення. В сільсько-му господарстві зайнято 4,9 млн чоловік, тобто 23,0 % від усіх зайнятих. Споживачі зараз витрача-ють переважну частку своїх доходів на придбання продуктів харчування і товарів широкого вжитку, виготовлених із сільськогосподарської сировини.
Сільське господарство відіграє винятково важливу роль як каталізатор розвитку ринкової еко-номіки. Ринкова економіка — це одне з найвидатніших досягнень світової цивілізації, це природне середовище людства і взаємодії товаровиробників, середовище, якому притаманні певний порядок і саморегуляція завдяки дії основного закону — попиту і пропозиції. В становленні ринкової еко-номіки України ця галузь, враховуючи її масштаби, може відіграти (і вже частково відіграє) ви-ключно важливу роль завдяки своїм специфічним властивостям:
1. Сільське господарство є висококонкурентною галуззю, оскільки в ній діє багато незалежних підприємств, що виробляють переважно ті самі товари. Досить сказати, що в 2000 р. налічувалося 6761 господарське товариство, 3325 сільськогосподарських виробничих кооперативів, 2901 прива-тне (приватно-орендне) підприємство, 38,4 тис. селянських (фермерських) господарств, понад 11 млн селянських особистих господарств. У перспективі кількість аграрних підприємств за названими їх видами може змінитися за рахунок перетворення одних їх типів у інші (наприклад, сільськогос-подарських кооперативів у приватні підприємства), а також завдяки появі нових фермерських гос-подарств. За такої значної кількості підприємств кожне з них поставляє на ринок лише невелику частку певного виду сільськогосподарської продукції від загального обсягу її продажу. Це і є тією першопричиною, що породжує високу конкурентність між сільськими товаровиробниками і водночас ставить заслін будь-якому монополізму в аграрній сфері. В результаті створюється ри-нкове середовище, що стимулює розвиток також в інших секторах економіки.
2. Сільське господарство України в недалекій перспективі може стати одним з головних джерел й експорту. Цьому сприяють і великі масштаби сільськогосподарського землекористування і ро-дючі землі. У поєднанні з працьовитістю українського народу це виводить Україну на одне з про-відних місць за аграрним потенціалом. У перспективі Україна може не лише повністю забезпечити власні потреби в сільськогосподарській продукції, а й істотно збільшити свій експортний потенці-ал. Таким чином, сільське господарство може і повинно стати галуззю, що відіграватиме винятково важливу роль у процесі входження України у світовий ринок.

1.2. Особливості сільського господарства

Сільське господарство як галузь матеріального виробництва має ряд особливостей, що позна-чаються на його функціонуванні в умовах ринкової економіки. Найперша з них пов’язана з віднос-ною іммобільністю ресурсів, яка є бар’єром на шляху перерозподілу їх (крім трудових ресурсів) із сільського господарства в промисловість та інші галузі. А це означає, що дана галузь не бере без-посередньої участі у формуванні середньої норми прибутку між галузями. Теоретично можна уявити, що при зменшенні доходів у сільському господарстві, яке може мати місце в дійсності через зниження цін внаслідок зростання пропозиції сільськогосподарської продукції, фермери в по-шуках прибутковішого бізнесу перерозподілять свої ресурси на користь інших виробництв. В ре-зультаті пропозиція сільськогосподарської продукції зменшиться щодо попиту, отже, зростуть ціни на неї, а з ними — і доходи сільських товаровиробників, урівноважуючись з розміром доходів ін-ших галузей.

Проте в реальному житті такого перерозподілу ресурсів не відбувається, за винятком істотного відтоку сільського населення в промисловість і сферу послуг, що має місце в усіх розвинутих краї-нах. Причина цього полягає в тому, що людські ресурси на селі хоч і скорочуються, але земельні ділянки, якими вони володіли або на яких вони працювали, не будучи їх власниками, продовжують залишатися в сільськогосподарському обороті. На них і далі виробляється сільськогосподарська продукція, що вимагає від товаровиробників достатньої кількості основного та оборотного капіта-лу. Це заважає його перетіканню в інші галузі. Більше того, для забезпечення ефективності вироб-ництва в умовах конкуренції сільські товаровиробники повинні здійснювати інвестиції з урахуван-ням фактичних масштабів землекористування. В цьому саме і виявляється іммобільність ресурсів сільського господарства. Завдяки цьому, а також впровадженню у виробництво досягнень НТП пропозиція сільськогосподарської продукції зростатиме. Тому логічно сподіватися, що в таких умовах ціни на сільськогосподарську продукцію і доходи сільських товаровиробників матимуть тенденцію до зниження. Ця проблема вимагає спеціального розгляду, і до неї ми ще повернемося.
На відміну від промисловості до процесу сільськогосподарського виробництва залучено не три, а чотири ресурси — основні й оборотні фонди, жива праця і земля, причому земля в сіль-ському господарстві є головним засобом виробництва, тоді як в інших галузях (крім добувної) вона є лише просторовим базисом. Як основний засіб виробництва земля вимагає свого відтво-рення на розширеній основі, що породжує ряд специфічних проблем, пов’язаних із збережен-ням і підвищенням родючості ґрунту.
Аграрні підприємства працюють в умовах ризику і невизначеності. Однією з причин цього є те, що в сільському господарстві економічний процес відтворення тісно переплітається з природними (біологічними) процесами. Сільськогосподарська продукція виробляється за допомогою живих організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів), які часто функціонують як засоби виробництва. Оскіль-ки ці живі організми розвиваються за біологічними законами, то цим і зумовлюється відома залеж-ність процесу відтворення в сільському господарстві від природних факторів, що, в свою чергу, вимагає всебічного врахування їх і глибоких знань агробіологічної науки.
Сільськогосподарське виробництво здійснюється в різних ґрунтово-кліматичних умовах — до-брих, середніх і поганих, що безпосередньо позначається на результатах господарської діяльності підприємств і має наслідком (за інших однакових умов) істотну диференціацію рівня їх економіч-ного розвитку. Підприємства, що працюють у відносно гірших природних умовах, менш конкурен-тоспроможні, мають вищу вірогідність банкрутства. В умовах ринку ціновий фактор не може бути тим важелем, який забезпечував би таким підприємствам відносне благополуччя і зменшував ризик збанкрутувати. Тому виникає потреба в державній підтримці таких сільськогосподарських підпри-ємств за допомогою позацінових економічних важелів.
У сільському господарстві робочий період (час безпосереднього використання живої і уречев-леної праці) не збігається з періодом виробництва (час від початку виробництва до одержання готової продукції). У результаті такого незбігу виникає сезонність виробництва, яка виявляється в нерівномірному, переривчастому використанні робочої сили і засобів виробництва, в нерівно-мірному надходженні продукції і доходів протягом року. Це вимагає розробки заходів щодо пом’якшення сезонності і врахування цього фактора при виборі спеціалізації підприємства. Крім того, така залежність від природних умов викликає необхідність створювати на аграрних підпри-ємствах значні страхові резерви насіння, кормів на випадок неврожаю, спричиненого форс-мажорними обставинами — посухою, градобоєм, повенями тощо.
Сільське господарство — це кредитомістка галузь, яка не може нормально розвиватися без залучення зі сторони (банків, інших кредитних установ) додаткових фінансових ресурсів, на-самперед у формі короткострокових кредитів, для здійснення поточних платежів з метою за-безпечення операційної діяльності. Адже в сільському господарстві, як уже зазначалося, існує великий сезонний розрив між вкладенням оборотного капіталу й отриманням доходів. Тому аг-рарні підприємства повинні мати значні суми коштів для покриття сезонних витрат. Тримати спеціально на такі цілі власні кошти тривалий час економічно невиправдано. Значно ефектив-ніше мінімальні виробничі запаси і кошти в розрахунках формувати за рахунок власних дже-рел, а понад цього — позичкових, тобто за рахунок кредитів.
Сільське господарство є менш інвестиційно привабливою галуззю порівняно з рядом інших га-лузей народного господарства. Це спричинено тривалим періодом виробництва сільськогосподар-ської продукції, який продовжується нерідко більше року і характеризується поступовим нарос-танням вкладень від початку виробництва до його завершення й одночасним вивільненням коштів у кінці виробництва при одержанні готової продукції. Потенційні інвестори спрямовують свій ка-пітал насамперед у ті виробництва, де має місце швидкий кругообіг коштів, а отже, де можна отримати і швидку віддачу від його інвестування. За цією характеристикою, як бачимо, сільське господарство є менш привабливою галуззю. Якщо взяти до уваги ще й існування підвищеного ри-зику недоодержання готової продукції в очікуваному обсязі через незалежні від виробника обста-вини — несприятливі природно-кліматичні умови, то стає зрозумілим, чому ця особливість сільсь-кого господарства не є тимчасовою, а органічно притаманна йому і проявляється лише з різною інтенсивністю залежно від стану розвитку галузі й окремих аграрних підприємств та кон’юнктури на ринку інвестицій.
В сільському господарстві порівняно з іншими галузями значно ускладнюється процес управ-ління виробництвом. Це зумовлено наступними причинами:
  • необхідністю розвивати в аграрних підприємствах декілька товарних галузей, які істотно відрі-зняються технологією та організацією виробництва;
  • роззосередженістю працівників по великій території, площею нерідко декілька тисяч гектарів земельних угідь і складністю в зв’язку з цим прийняття оперативних рішень (розпоряджень) відпо-відно до зміни поточної виробничої ситуації;
  • доступністю території аграрних підприємств та їх господарських об’єктів стороннім особам і необхідністю докладання додаткових зусиль для організації збереження власного та орендованого майна, вирощеного врожаю;

  • потребою залучення сезонної робочої сили в періоди збігу сільськогосподарських робіт і труд-нощами управління нею в складі тимчасових організаційних ланок, які нерідко посилюються через низьку кваліфікацію таких працівників;
  • необхідністю подовження робочого дня працівників аграрних підприємств з метою своєча-сного виконання ними важливих технологічних операцій у стислі (оптимальні) агротехнічні строки та існування таких робочих місць, зокрема в молочному скотарстві, що характеризу-ються розірваністю робочого дня працівників.
Специфічною особливістю сільського господарства є існування взаємозалежності і взаємодопо-внюваності окремих галузей, що вимагає всебічного обґрунтування галузевої структури підприєм-ства. Виявом цієї особливості є, зокрема, та обставина, що значна частка продукції даної галузі не набуває товарної форми, а використовується в наступних циклах відтворення.

 


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
1.4. Стан розвитку сільського господарства в кінці ХХ і на початку ХХІ століття
Тема 2. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ДИСЦИПЛІНИ ЕКОНОМІКА АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.2. Методологія науки
Тема 3. ПОПИТ І ПРОПОЗИЦІЯ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКУ ПРОДУКЦІЮ В УМОВАХ РИНКУ
3.2. Цінова еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki