Posibniki.com.uaМаркетингУправління конкурентоспроможністю підприємства6.2.2. Методики оцінювання конкурентоспроможності підприємства


< Попередня  Змiст  Наступна >

6.2.2. Методики оцінювання конкурентоспроможності підприємства


До ключових методів оцінки конкурентоспроможності підприємства відносяться методи, в основі яких лежить: життєвий       цикл               товару                 (послуги);    оцінка конкурентоспроможності одиниці продукції; частка ринку; теорія ефективної конкуренції; конкурентна перевага; метод бенчмаркинга; споживча вартість тощо.

Метод, заснований на теорії ефективної конкуренції [167]. Згідно  цієї      теорії  найбільш   конкурентноздатними є    ті підприємства, де найкращим чином організована робота всіх підрозділів і служб. На ефективність діяльності кожної зі служб впливає безліч чинників — ресурсів фірми. Оцінка ефективності роботи кожного з підрозділів припускає оцінку ефективності використання ними цих ресурсів. В основі методу лежить оцінка       чотирьох       групових       показників               —      критеріїв конкурентоспроможності (табл.6.3).

Таблиця 6.2

ХАРАКТЕРИСТИКА КОМПЛЕКСНИХ МЕТОДІВ ОЦІНКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Назва методу Зміст методу Переваги Недоліки

Метод, що базується на оцінюванні

конкурентоспроможності продукції підприємства

Використання методу передбачає оцінювання     рівня конкурентоспромо жності підприємства виходячи                зі споживчої цінності виробленої продукції.

Метод ґрунтується на міркуваннях стосовно того, що конкурентоспромо жність виробника є тим     вищою,     чим вища конкурентоспромож ністьйого продукції. Як     показник,     що оцінює конкурентоспромо жність товару або послуги, використовується співвідношення двох характеристик: якості та ціни. Найбільш конкурентоспромо жним       вважається товар,  що   має оптимальне співвідношення цих характеристик. Чим більша різниця між споживчою вартістю товару для покупця і ціною, котру він за нього сплачує,  тим більшим є запас конкурентоспроможності

Ураховує найбільш важливий критерій,         що впливає   на конкурентоспроможність підприємства     — конкурентоспроможність товару Дає змогу дістати лише         обмежене уявлення   щодо переваг і недоліків у  роботі підприємства, тобто, абстрагуючись від інших аспектів конкурентоспромож ність      підприємства ототожнюється виключно з конкурентоспроможністю товару

Метод, що базується на аналізі

порівняльних переваг підприємств-конкурентів

Метод базується на положеннях теорії міжнародного розподілу       праці, відповідно до яких передумовою       для завоювання галуззю чи  підприємством стійких конкурентних позицій є наявність порівняльних переваг, що дають змогу    забезпечити відносно          нижчі витрати виробництва порівняно    з конкуруючою галуззю         чи підприємством. Оцінка               рівня конкурентоспромож ності здійснюється зіставленням          не лише      виробничих витрат, а і обсягів та норми    прибутку та/або    обсягів продажу,          та/або ринкових часток. Більш    високий рівень  показника при          зіставленні вважається     за достатню умову для того, щоб оцінити підприємство   як більш конкурентоспроможне

Метод достатньо простий  у використанні

Не   дає   змоги зробити    цілісні висновки про рівень конкурентоспроможності,   оскільки використання      як оціночного критерію виключно виробничих витрат не  відображає процеси  взаємодії виробника продукції з ринком

Метод, заснований на теорії

ефективної конкуренції

Як  основний інструмент аналізу конкурентоспромо жності використовується зіставлення показників     стану підприємства з показниками підприємств конкурентів     та     з середньогалузевим и показниками. Згідно     з     теорією ефективної конкуренції, найбільш конкурентоспромо жними вважаються ті підприємства, де найкращим    чином організована робота всіх підрозділів і служб.

На       ефективність діяльності кожної зі служб           впливає велика        кількість чинників             — ресурсів підприємства; оцінка ефективності роботи кожного з підрозділів передбачає     оцінку ефективності використання ними цих ресурсів.

В     основі     методу лежить          оцінка чотирьох групових показників,           чи критеріїв, конкурентоспромо жності (табл. 6.3) із подальшим розрахунком інтегрального показника

Допомагає виявити сильні     та     слабкі сторони                    одного підприємства стосовно       іншого, оцінити          розмір відставання, розробити управлінські         дії щодо        посилення слабких місць Досить     складно зібрати             всю необхідну інформацію;     для достовірної оцінки необхідно здійснювати трудомісткі розрахунки
Інтегральний метод

Інтегральний показник            рівня конкурентоспроможн ості       підприємства включає в себе два елементиспівмножники: критерій,               що відображає     ступінь задоволення потреб споживача (характеризує відносну конкурентоспроможн ість       товару)       та критерій ефективності виробництва         (як такий                 зазвичай, використовується рентабельність активів, рентабельність власного       капіталу або       середня       за певний період норма рентабельності).

У      разі,      якщо інтегральний показник дорівнює 1,                    рівень конкурентоспромо жності аналізованого підприємства відповідає      рівню конкурентоспромо жності підприємствасуперника; в разі, якщо інтегральний показник менше 1, то досліджуваний виробник        менш конкурентоспромо жний,                 ніж суперник; в разі, якщо інтегральний показник більше 1, то досліджуваний виробник           має вищий           рівень конкурентоспромо жності,               ніж суперник

Простота, наочність,          дає змогу          отримати однозначні      оцінки конкурентних позицій виробника Може  бути застосованим лише   для оцінювання конкурентоспромо жності монопродуктових підприємств,     тоді як              стосовно диверсифікованих підприємств потрібний     аналіз не одного виду продукції,     а     усієї товарної         маси. Крім того, знайти для       порівняння два    чи     більше підприємстваконкуренти, абсолютно ідентичні             за видами                 та структурою продукції, нереально
Метод самооцінювання діяльності Має кілька етапів. Спочатку виконується експертне оцінювання основних функціональних сфер     підприємства (конкретний    набір показників визначається обраною     моделлю самооцінювання — Модель        ділової досконалості, Інноваційна модель тощо). Суму оцінок за                  кожним критерієм помножують          на «вагу» критерію та сумують результати.       Далі виводиться загальна         оцінка діяльності.           На цьому розрахункова частина                    аналізу вважається завершеною. Отримана загальна оцінка     має     бути зіставлена                з попередньою оцінкою         самого підприємства або з оцінкою діяльності підприємствконкурентів. Завдяки цьому:

—          з’являється потужний каталізатор удосконалення діяльності підприємства;

—         формується єдина      мета    для підприємства;

—        виявляються пріоритети         для вдосконалення;

—       підприємство отримує обґрунтовані аргументи          для визначення       своїх можливостей          у зовнішньому середовищі. Результати самооцінювання уможливлюють формування стратегічних            і тактичних      планів удосконалення відповідно            до вимог            Моделі ділової досконалості, які в подальшому мають бути реалізовані з використанням усіх наявних методів і засобів

Метод  дає можливість:

розробити відносно простий інструмент       для регулярного оцінювання діяльності     будьякої організації з вирішення завдань її     безперервного вдосконалення;

використовувати процедури, які уможливлюють порівняння  та оцінювання діяльності  на основі національно визнаних критеріїв;

виявити найбільші прогалини         та розбіжності           в планах  або процесах упровадження вдосконалень

Необхідність залучення    до процесу оцінювання діяльності представників всіх підрозділів підприємства. Оцінки є досить суб’єктивними (оцінювання діяльності фірми за критеріями здійснюється експертами)


Таблиця 6.3

КРИТЕРІЇ ТА ПОКАЗНИКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

Критерії та показники конкурентоспроможності

Роль показника в оцінці

Правило розрахунку показника

1. Ефективність виробничої діяльності підприємства

1.1. Витрати на виробництво одиниці продукції, грн

Відображає ефективність витрат         з        випуску продукції

Валові витрати / Обсяг випуску продукції

1.2. Фондовіддача, тис. грн

Характеризує ефективність використання

основних     виробничих засобів

Обсяг   випуску продукції   / середньорічна     вартість основних      виробничих засобів

1.3. Рентабельність товару, %

Характеризує             ступінь прибутковості виробництва товару

Прибуток від реалізації

собівартість продукції

1.4. Продуктивність праці, тис. грн /чол.

Відображає ефективність організації виробництва та                   використання робочої сили

Обсяг випуску продукції / Середньоспискова чисельність

працівників

2. Фінансовий стан підприємства

2.1. Коефіцієнт автономії

Характеризує незалежність підприємства   від позикових джерел

Власні  засоби підприємства/ Загальна сума                      джерел фінансування

2.2. Коефіцієнт платоспроможності

Відображає         здатність підприємства виконувати                свої фінансові зобов’язання і вимірює        вірогідність банкрутства

Власний        капітал        / Загальні зобов’язання

2.3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності

Відображає якісний склад засобів, що є джерелами покриття             поточних зобов’язань

Грошові кошти і цінні папери,       що      швидко реалізуються                    / Короткострокові зобов’язання.

2.4. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів

Характеризує ефективність використання оборотних                             коштів. Відповідає  часу, протягом   якого оборотні                  кошти проходять      всі      стадії виробництва   і звернення

Виручка від реалізації продукції                          / Середньорічний

залишок           оборотних коштів

3. Ефективність організації збуту та просування товарів

3.1. Рентабельність продажу, %.

Характеризує        ступінь прибутковості         роботи підприємства на ринку, правильність встановлення            ціни товару

Прибуток від реалізації × 100 % / Обсяг продажу

3.2. Коефіцієнт затовареності готовою продукцією

Відображає            ступінь затовареності       готовою продукцією. Зростання показника свідчить про зниження попиту

Обсяг           нереалізованої продукції        /         Обсяг продажу

3.3. Коефіцієнт завантаження виробничих потужностей

 

Характеризує            ділову активність підприємства, ефективність               роботи служби побуту

 

Обсяг випуску продукції/ Виробнича потужність

 

3.4. Коефіцієнт ефективності реклами і засобів стимулювання збуту

Характеризує економічну ефективність реклами і засобів стимулювання збуту

Витрати на рекламу і стимулювання збуту / Приріст прибутку від реалізації

4. Конкурентоспроможність товару

4.1. Якість товарів

Характеризує здатність товару         задовольняти потреби відповідно до його призначення

Комплексний метод

4.2. Ціна товару

Характеризує доступність товару для споживача

Визначається     різними методами

До першої групи входять показники, що характеризують ефективність управління виробничим процесом: економічність виробничих      витрат,      раціональність експлуатації   основних фондів,    досконалість       технології      виготовлення       товару, організацію праці на виробництві. У другу групу об’єднані показники,      що     відображають     ефективність      управління оборотними коштами: незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, здатність підприємства розплачуватися за своїми боргами, можливість стабільного розвитку підприємства в майбутньому. У третю групу включені показники, що дають змогу отримати уявлення про ефективність управління збутом і просуванням товару на ринку засобами реклами і стимулювання, а в четвертую групу — показники конкурентоспроможності товару (якість товару і його ціна).

У зв’язку з тим, що кожний з цих показників має різний ступінь  важливості    для      розрахунку    коефіцієнта конкурентоспроможності     підприємства     (KКП ),     експертним шляхом були розроблені коефіцієнти вагомості критеріїв.

Розрахунок критеріїв і коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства   проводиться   за     формулою       середньозваженої арифметичної [167].

Коефіцієнт конкурентоспроможності підприємства (KКП ) розраховується за формулою:

KКП = 0,15ЕВ + 0,29ФП +0,23ЕЗ +0,33КТ ,              (6.1)

де ЕВ — значення критерію ефективності виробничої діяльності підприємства; ФП   — значення критерію фінансового стану підприємства; ЕЗ     — значення критерію ефективності організації збуту і просування товару на ринку; КТ     — значення критерію конкурентоспроможності товару; 0,15; 0,29; 0,23; 0,33 — коефіцієнти вагомості критеріїв.

Критерій     ефективності     виробничої     діяльності      (ЕВ) розраховується за формулою:

ЕВ = 0,31В+0,19Ф+0,40РП +0,10П ,                 (6.2)

де В — відносний показник витрат виробництва на одиницю продукції; Ф — відносний показник фондовіддачі; РП      — відносний показник рентабельності продукції; П — відносний показник продуктивності праці; 0,31; 0,19; 0,40; 0,10 —коефіцієнти вагомості показників.

Критерій фінансового стану діяльності підприємства (Ф ) розраховується за формулою:

ФП = 0,29KА +0,20×KП +0,36KЛ +0,15KОб ,       (6.3)

де K    — відносний показник автономії підприємства; K     — відносний показник платоспроможності підприємства; K      — відносний показник ліквідності підприємства; K    — відносний показник оборотності оборотних коштів; 0,29; 0,20; 0,36; 0,15 — коефіцієнти вагомості показників.

EЗ = 0,37РП +0,29KЗАТ +0,21KЗВП +0,14KР ,   (6.4)

де ЕЗ — критерій ефективності організації збуту і просування товару; РП — відносний показник рентабельності продажів; KЗАТ — відносний показник затовареності готовою продукцією; KЗВП — відносний показник завантаження виробничих потужностей; KР —     відносний     показник     ефективності     реклами     і     засобів стимулювання збуту; 0,37; 0,29; 0,21; 0,14 — коефіцієнти вагомості показників.

Критерій        конкурентоспроможності        товару        (KТ ) розраховується як співвідношення якості товару до його ціни споживання.

У загальному вигляді алгоритм розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності промислового підприємства передбачає три послідовні етапи:

1. Розрахунок одиничних показників конкурентоспроможності підприємства 1.1—4.2 (табл.) і переведення показників 1.1—3.4 у відносні величини (бали).

Для переведення показників 1.1—3.4 у відносні величини проводиться їх порівняння з базовими показниками. Як базові показники      (бази     для     порівняння)     можуть      виступати: середньогалузеві          показники;                       показники          будьякого конкуруючого підприємства або підприємствалідера на ринку; показники оцінюваного підприємства за минулі відрізки часу.

Для     переведення      показників      у     відносні      величини використовується 15ти бальна шкала. При цьому у 5 балів оцінюється показник із нижчим, ніж базовий, значенням; у 10 балів — на рівні базового; у 15 — вище, ніж базовий.

2.        Розрахунок       критеріїв        конкурентоспроможності підприємства за наданими вище формулами.

3.       Розрахунок      коефіцієнта       конкурентоспроможності підприємства.

Переваги          методу.          Наведена          вище          оцінка конкурентоспроможності підприємства охоплює всі найбільш важливі       оцінки      господарської       діяльності      промислового підприємства, виключає дублювання окремих показників, дає змогу      швидко     й об’єктивно     отримати      картину     місце підприємства на галузевому ринку. Використання в ході оцінки порівняння показників за різні проміжки часу дає можливість застосовувати цей метод як варіант оперативного контролю окремих        служб.     Недолік     методу     полягає     в     складності розрахунків, збору необхідної інформації.

Метод бенчмаркингу  один з нових і сучасних підходів до вивчення                       продукції        підприємства,        який        успішно використовується                       в      практиці   японських,      американських, західноєвропейських і скандинавських бізнесменів і вчених [89].

Бенчмаркинг — це метод сучасного менеджменту, за допомогою якого компанія проводить порівняння своєї діяльності з практикою інших компаній для здійснення конкретних змін, що дають            змогу     покращити        діяльність                і              підвищити      її конкурентоспроможність.           Особливості           бенчмаркингу: загальносистемний характер (охоплення всіх аспектів діяльності компанії, включаючи її корінні зміни як системи в цілому); чітка спрямованість     на                досягнення  кращого     рівня;            прикладна орієнтація на досягнення конкурентних переваг (знаходження практичних    рішень    запитання     «Як     здійснити     необхідні поліпшення?»).

Етапи бенчмаркингу [89].

1. Визначення об’єкта. На цьому етапі встановлюються потреби підприємства в змінах, покращенні; проводиться оцінка ефективності його діяльності; виділяються і вивчаються основні операції, які впливають на результат діяльності підприємства, а також   спосіб      кількісного      вимірювання      характеристик; встановлюється, наскільки глибоким має бути бенчмаркинг.

2. Вибір компанії для порівняння. Встановлення типу бенчмаркингу. Зовнішній бенчмаркинг припускає порівняння якості роботи даної компанії з її конкурентами на ринку. Внутрішній бенчмаркинг передбачає зіставлення характеру і якості роботи аналогічних підрозділів в межах компанії за певний час.

3. Пошук еталонних підприємств. Встановлюються контакти з цими             організаціями,    формулюються     критерії,    за    якими здійснюватиметься оцінка й аналіз. Об’єктом для порівняння може виступати як реальна компанія даної галузі (підгалузі), наприклад, найближчий конкурент, так і гіпотетична компанія з середньогалузевими показниками або кращими досягненнями в галузі.     Точнішу                  картину   дає    зіставлення    з     гіпотетичною компанією аналогічного галузевого профілю, побудованою на середньозважених даних про витрати на виробництво одиниці конкретного виду продукції. При зіставленні з реальною компанією можуть бути отримані не зовсім точні результати, оскільки абсолютно однакових компаній не існує (завжди є відмінності в номенклатурі).

4. Аналіз. Проводиться збір інформації про власну організацію та організації партнерів по бенчмаркингу. Джерела отримання інформації — результати обміну передовим досвідом між компаніями, використання даних комерційних і торгових асоціацій; обстежень, проведених незалежними організаціями. Здобута  інформація            класифікується          і                  систематизувався. Вибирається метод аналізу, оцінюється ступінь досягнення мети і чинники, які визначають результат.

5. Упровадження. Розробка плану впровадження, процедури контролю. Проводиться оцінка й аналіз процесу впровадження.

6.     Нова     оцінка.     Бенчмаркинг     —     це     безперервний, систематичний пошук вивчення кращої практики конкурентів і організацій з суміжних галузей, а також постійне порівняння бажаних змін і результатів бізнесу зі створеною еталонною моделлю.     Тому     на     основі     досягнутого     створюється     і підтримується система безперервних покращень результатів бізнесу.

Бенчмаркинг є корисним інструментом у тому випадку, коли необхідно переглянути внутрішню ефективність діяльності компанії та визначити нові пріоритети діяльності. Зіставлення показників ефективності дає можливість зрозуміти уразливі і раціональні        сторони       діяльності     компанії,                        порівняно  з конкурентами та світовими лідерами в аналогічній галузі.

Проблеми        застосування         інтегрального        показника конкурентоспроможності пов’язані з методологічними труднощами його кількісного розрахунку, що приводять до дуже широкого застосування експертних оцінок, унаслідок чого адекватність реальності самих результатів розрахунків викликає зрозумілі сумніви. Різні автори обґрунтовують різні групи чинників, які необхідно включати в сукупний (інтегральний, груповий) показник. Крім того, пропонуються різні способи здійснення експертних оцінок, а часто просто указується, що «вагові коефіцієнти визначаються експертно».

Так, поширений вираз визначення інтегрального показника конкурентоспроможності:

інтегрального показника конкурентоспроможності

де Kі     — часткові показники конкурентоспроможності окремих сторін діяльності підприємства загальним числом N ; Wi      — вагомість окремих чинників у загальній сумі.

Наприклад, І.Максимова, застосовуючи цю формулу, отримує для коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства такий вираз [167]:

Kкп = 0,15Ев+0,29Фс+0,23Ез+0,33Kт ,           (6.6)

де Kкп  коефіцієнт конкурентоспроможності підприємства; Ев — значення      критерію      ефективності      виробничої      діяльності підприємства; Фс — значення критерію фінансового становища підприємства; Ез — значення критерію ефективності організації збуту і просування товару на ринку; Kт — значення критерію конкурентоспроможності товару.

Показники визначені за зваженими адитивними виразами. Коефіцієнти 0,15; 0,29; 0,23; 0,33 визначені експертно способом послідовних порівнянь.

Визначення інтегрального показника  конкурентоспроможності    методом бажаності. Шальмінова для оцінки конкурентоспроможності підприємства пропонує вибирати систему показників ефективності виробничої діяльності    підприємства,    фінансового    стану    підприємства, ефективності           організації      збуту  і      просування  товару, конкурентоспроможності товару й ефективності інноваційного проекту [276]. Інтегральний показник конкурентоспроможності автор отримує методом теорії бажаності. Загальний показник конкурентоспроможності (K)  підприємства розраховується у вигляді середньої геометричної зваженої:

Загальний показник конкурентоспроможності

де     a1,a2, a3, a4, a5    —    коефіцієнти     вагомості    показників ефективності; е , е , е , е , е , — часткові показники ефективності діяльності підприємства.

За рівності коефіцієнтів вагомості формула набуває виду простою середньої геометричної:

Загальний показник конкурентоспроможності за шкалою Харрінгтона

У даній методиці враховується велика кількість чинників, що впливають  на   конкурентний    статус      підприємства.    Проте методика не позбавлена суб’єктивізму, оскільки кількісний показник спочатку суб’єктивно переводиться в якісний, а потім за шкалою Харрінгтона знову в кількісний. Крім того, якщо підприємство має абсолютно неприйнятний критерій за будьяким показником, то йому присвоюється нульове значення функції бажаності. В цьому випадку через рівність нулю частної функції     бажаності   рівень  конкурентоспроможності  також дорівнює нулю. Достовірність оцінки конкурентоспроможності за даною методикою значною мірою залежить від кваліфікації експерта і є багато в чому суб’єктивним процесом, оскільки інтегральний показник розраховується з використанням ваги, визначеної експертами.

Оцінка конкурентоспроможності на основі норми споживчої вартості. Даний метод припускає оцінку не продукту або послуги,      а     сукупності  маркетингових,   управлінських       і організаційних рішень, тобто економічної технології компанії. Розрахунок  проводиться      на      основі      алгоритму оцінки конкурентоспроможності     економічних        технологій,        що використовує показник конкурентоспроможності на основі норми споживної вартості [176].

Даний метод дає змогу достатньо точно виявити й оцінити реальні потреби потенційних споживачів і властивості продукції та послуг. У загальному вигляді формула споживної вартості — це співвідношення суми вимог до товару (суми властивостей товару) до суми потреб у цих властивостях товару.

Норма споживчої вартості — величина безрозмірна. Показник Q (норма споживчої вартості) лежить в межах від 0 до 1. Якщо Q = 0, то це свідчить про повну неконкурентоспроможність продукції.      Якщо      Q 1,      то      це      вказує      на      цілковиту конкурентоспроможність продукції на даному етапі часу.

Даний підхід можна застосувати і до загальної оцінки конкурентоспроможності фірми. До кожної групи застосуємо алгоритм розрахунку показника конкурентоспроможності на основі норми споживної вартості. Він складається з таких етапів:

1. Вивчення     ринку,     конкурентів,     потреб     потенційних споживачів.

2. Визначення цільових сегментів за напрямами.

3. Визначення     стратегічної     і     маркетингової     концепції діяльності фірми.

4. Визначення значущих блоків, властивостей і коефіцієнтів значущості за ними.

5. Розрахунок норми споживної вартості за економічним блоком властивостей.

6. Розрахунок норми споживної вартості за технічним блоком властивостей.

7. Розрахунок норми споживної вартості за екологічним блоком властивостей.

8. Розрахунок норми споживної вартості за соціальнопсихологічним блоком властивостей.

9. Розрахунок норми споживчої вартості за юридичним блоком властивостей.

10. Визначення загальної норми споживної вартості фірми.

11. Аналіз результатів і ухвалення рішення щодо поліпшення конкурентоспроможності підприємства.

Таким чином, загальний показник конкурентоспроможності на основі норми споживної вартості можна представити як:

загальний показник конкурентоспроможності на основі норми споживної вартості

де P — частковий показник конкурентоспроможності на основі норми споживчої вартості за jм блоком значущих властивостей; N,m,y,z — вагові коефіцієнти, що встановлюються залежно від вибраної концепції маркетингу;  n— кількість значущих властивостей і потреб в jму блоці.

Визначаючи показник конкурентоспроможності необхідно враховувати, що він є величина безрозмірна і характеризує конкурентоспроможність за однорідним блоком властивостей. Цей показник лежить в межах від 0 до 1. Якщо P = 0, то це свідчить про повну неконкурентоспроможність у даній групі однорідних    властивостей.     Якщо     P =1     —     про     повну конкурентоспроможність у даній групі однорідних властивостей. Позитивною стороною даного методу є те, що оцінка конкурентоспроможності підприємства ґрунтується на оцінці сукупності   маркетингових,   управлінських     і    організаційних рішень фірми. Це дає можливість точніше оцінити реальні потреби потенційних споживачів і рівень компанії.

Недолік методу. Для збору всієї необхідної для аналізу інформації (вивчення зовнішнього середовища, оцінка чинників) використовуються лише експертні методи, що не дає можливості отримати   максимально  об’єктивні показники конкурентоспроможності, а відповідно, й об’єктивно визначити рівень конкурентоспроможності підприємства.

Оцінка конкурентоспроможності на основі розрахунку ринкової частки  [24]. На споживчому ринку регіону ринкова частка — це основний економікостатистичний показник, що характеризує конкурентоспроможність суб’єктів господарювання у зв’язку з тим, що багато з них є незіставними з галузевого погляду, але зіставними з позиції ефективності господарювання через ринкову частку.

Частка ринку (MS) визначається як питома вага роздрібного товарообігу суб’єкта (RC) у загальному його обсязі на ринку (TC) :

MS = RC/TC .                                      (6.11)

Збільшення або зменшення в інтервалі від 0 до 100 % свідчить про рівень конкурентоспроможності.

Методика оцінки конкурентоспроможності за ринковою часткою дає змогу за характером розподілу часток ринку виділити ряд стандартних положень його суб’єктів: аутсайдери; зі слабкою, середньою і сильною конкурентною позицією; лідери. Величина зміни ринкової частки надає можливість визначити групи господарюючих одиниць: з позицією, що швидко поліпшується; з позицією, що поліпшується; з позицією, що погіршується; з позицією, що швидко погіршується за конкурентними позиціями. Перехресна класифікація розміру часток і їх динаміки дає можливість побудувати конкурентну карту ринку,             на                   підставі      якої     легко   встановити     місце досліджуваного суб’єкта в структурі ринку, ступінь домінування на ринку, особливості розвитку конкурентної ситуації.

Недолік методу полягає в тому, що не можна визначити причини     визначеного   стану   фірми, розробити       необхідну стратегію фірми на ринку.

Інструментарієм     для     вирішення     стратегічних     завдань підвищення конкурентоспроможності        може        слугувати комплексний      підхід      з      розробки та  побудови      моделі конкурентоспроможності промислового підприємства [185].

Метою розробки і побудови моделі конкурентоспроможності підприємства є правильне визначення конкурентної стратегії, узгодженої з  умовами        конкретної      галузі  промисловості, навичками і капіталом конкретного підприємства.

Інструментарієм для розробки і побудови моделі може слугувати застосування математичного моделювання, що дає змогу      виявити  особливості функціонування         економічного об’єкта, і на основі цього передбачати його майбутню поведінку у разі зміни будьяких параметрів. Для будьякого економічного суб’єкта можливість прогнозування ситуації означає насамперед отримання кращих результатів або уникнення втрат. У моделі всі взаємозв’язки змінних можуть бути оцінені кількісно, що надає можливість отримати якісніший і надійніший прогноз.

При побудові економічної моделі виділяються структурні елементи     —        категорія                    конкурентоспроможності      фірми                і конкурентоспроможності товару, виявляються найбільш важливі якісні          характеристики          цих   елементів.        Категорії конкурентоспроможності     фірми     і     конкурентоспроможності товару           взаємопов’язані.     Як           основні           критерії конкурентоспроможності підприємства можна в узагальненому вигляді      запропонувати      дві      оцінні      категорії:    «цінність вироблюваних підприємством товарів (послуг)» і «цінність підприємства як суб’єкта господарювання».

Швидкі      зміни     зовнішнього     середовища     вітчизняних підприємств стимулюють появу нових методів, систем і підходів до управління конкурентоспроможністю. Найбільш поширеними є методи оцінки можливостей конкурентів за допомогою спеціальних експертних досліджень і непрямих розрахунків на основі відомих даних. Широко використовується на практиці для аналізу конкурентів і «метод віддзеркалення», що полягає у виявленні інформації про фірму, що цікавить, у клієнтів або посередників даної фірми. Дослідження конкурентів має бути спрямоване на ті самі сфери, які були предметом аналізу потенціалу    власного    підприємства.    Це    може    забезпечити порівнянність результатів. Зручним інструментом порівняння можливостей підприємства і основних конкурентів є побудова багатокутників конкурентоспроможності, що є графічним відображенням оцінок позицій підприємства і конкурентів по найбільш значущими напрямами діяльності, зображеними у вигляді векторівосей (рис. 6.1).

На першому етапі побудови моделі пропонується побудова багатокутника                 конкурентоспроможності     внутрішніх конкурентних переваг порівнюваних підприємств. Як оцінювані напрями діяльності підприємства й основних конкурентів може бути вибрана визначена чітко обмежена кількість параметрів. Перелік використовуваних параметрів і ступінь їх конкретизації визначалися такими методичними передумовами: кількість оцінюваних характеристик повинна бути достатньо обмеженою для забезпечення оперативності прийняття управлінських рішень;       через складність і багатогранність проблеми та відсутність         загальновизнаних     підходів         до         оцінки конкурентоспроможності, яка вимагає обширних самостійних наукових досліджень, у пропонованій моделі використані результати, здобуті раніше вітчизняними та зарубіжними авторами.

Групування параметрів спирається на аналіз широкого комплексу проблем технічного, економічного та соціального характеру,           завдяки          чому      виявляються   перемінні,       що забезпечують конкурентоспроможність. Початковою точкою такого аналізу є визначення переліку технікоекономічних чинників      конкурентоспроможності,       які      трактуються      як сукупність          критеріїв          кількісної          оцінки          рівня конкурентоспроможності підприємства.

 


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Система показників конкурентоспроможності
6.3. Системно-процесний підхід до управління конкурентоспроможністю підприємства
6.4. Специфічні особливості забезпечення конкурентоспроможності бізнесорганізацій різних типів
Тема 4. РОЗРОБКА ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
Зовнішні та внутрішні передумови, що визначають необхідність розробки програм підвищення конкурентоспроможності
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki