Норма витрат робочого часу на виготовлення будь-якого виробу (деталі) може бути також виражена у вигляді норми виробітку, тобто кількості продукції (штук, метрів, тонн), що повинна бути виготовлена (оброблена, перероблена, вироблена) за одиницю робочого часу (зміну, годину).
Норма виробітку характеризує мінімальну кількість одиниць продукції чи роботи (встановлену методом технічного нормування), яку повинен виробити, виконати робітник за одиницю часу (як правило, зміну) за певних організаційно-технічних умов. За-
ником упродовж дня різноманітних робіт, під час зміни яких можливі тривалі паузи, за бригадної форми організації праці, коли можлива взаємозамінність робітників, а також за машинних та автоматизованих операцій із тривалим часом активного і пасивного спостереження час на відпочинок у складі норми часу, як правило, не передбачається. Час на особисті (природні) потреби передбачається для усіх видів робіт у розмірі 2 % від оперативного часу.
Застосовують два способи визначення величини норми виробітку: виходячи з норми штучного часу ;
Т
Т
Н;
Н перобслоп зм
В шт зм в ++ == виходячи з норми оперативного часу оп пзперобслзм в
ТТТ
Т
Н ++=, де Т о6сл
Т )ТТ(ТТ
— час обслуговування робочого місця за зміну; T пер
— час на відпочинок (регламентованих перерв), віднесений до тривалості зміни; Т пз
— підготовчо-завершальний час, віднесений до тривалості зміни.
Перший спосіб застосовується переважно в одиничному малосерійному і серійному виробництвах, другий
— у крупносерійному і масовому виробництвах, у виробництвах з однотипною номенклатурою устаткування, виробів і операцій.
Час на обслуговування робочого місця, відпочинок та особисті потреби зазвичай встановлюють на зміну. Нормативна тривалість технологічної частини процесу визначається шляхом спеціальних лабораторних чи експериментальних досліджень.
У практичній роботі часом доводиться розраховувати, як зміниться норма виробітку, якщо змінюється норма часу, і навпаки.
Між зміною норми виробітку і норми часу існує така залежність: якщо норма часу зменшується на х %, то норма виробітку зростає на у %: .
Т
Н
Н ч ч змв в х у =+
Н
100
Н
100
Після відповідних перетворень і враховуючи попередню формулу, отримуємо: .
100 ;
100 у у х х х у + = =
100
100
звичай встановлюють змінні норми виробітку або для одного робітника, або для бригади робітників.
У практиці вітчизняного технічного нормування праці норми виробітку визначаються як вихідне мінімальне завдання, яке кожний з робітників може виконати на 100 % або перевиконати відповідно до своїх психофізіологічних особливостей за рахунок підвищення інтенсивності праці. Отже, збільшення кількості продукції для робітників-відрядників призводить до відповідного зростання прямого відрядного заробітку, а для робітників з погодинною оплатою
— до відповідного зростання преміальних надбавок.
Крім індивідуальних норм виробітку, існують так звані бригадні норми виробітку та комплексні норми часу, що використовуються при застосуванні бригадної форми організації праці. За такої форми планування обрахунок результатів праці бригади здійснюють за загальною трудомісткістю виконання всього комплексу робіт, закріпленого за бригадою. Оплата праці в такому разі відбувається за кінцеві результати праці всієї бригади. Слід зазначити, що розроблення комплексних норм праці не виключає поопераційного нормування робіт, одиничних норм часу і розцінок. Бригадний трудовий процес, як правило, значно ефективніший за індивідуальний, тому що економію часу створюють взаємодія і взаємозаміна членів бригади, раціональніший розподіл праці між робітниками (кваліфікованіші виконують складніші роботи, некваліфіковані
— найпростіші роботи), середній вищий ритм колективної праці (внаслідок соціального контролю співробітників) та ін.
У зарубіжній практиці, крім цього, має місце попереднє врахування можливого рівня перевиконання норми при визначенні так званої встановленої норми, яка обчислюється на базі так званих основних норм. Встановлені норми (Н вст ) призначені для стимулювання інтенсифікації праці до рівня, заданого основною нормою, оскільки вони розраховані за результатами спостережень за досвідченими робітниками. Тому встановлена норма для звичайних робітників уже містить певний відсоток перевиконання (d %) менш напруженої основної норми (Н осн ): ? ? ? ? ? ? +?=
1НН оснвст d .
100 %
Годинна ставка оплати праці встановлюється на основну норму, тому перевиконання основної норми виробітку (що може бути лише в межах досягнення встановленої норми, тобто не більше d %) зумовлює відповідне підвищення заробітку робітника і
Забезпечення високої напруженості встановленої норми виробітку досягають заздалегідь визначеним жорстким темпом її виконання за допомогою вирахування так званого нормалізованого часу виконання операцій. Він визначається на основі хронометражних спостережень, скоригованих за темпом праці. Урахування темпу праці здійснюють шляхом суб’єктивного зіставлення фактичного темпу роботи з нормальним, внесенням відповідних поправок у зафіксовану в ході хронометражних спостережень тривалість виконання робітником ручних операцій.
Нормалізований час (В н ) визначається за формулою: де Т
РТ?= н
В,
РТ?= н
В,
— тривалість виконання операції, встановлена на основі хронометражних спостережень, хв; Р
— коефіцієнт темпу праці, тобто відношення темпу, що спостерігається під час виконання операції, до нормального темпу, прийнятого за 100 %, частки одиниці.
Уперше метод урахування темпу роботи було запропоновано Ш. Бедо. Саме такий підхід до нормування праці застосовується у зарубіжній практиці та є одним з головних способів інтенсифікації праці робітника за його власною ініціативою.
