У процесі здійснення фінансово-господарської діяльності кожне підприємство взаємодіє з іншими суб’єктами господарювання, у результаті чого відбуваються операції, які призводять до виникнення дебіторської заборгованості. Це спричиняє зайве відволікання грошових коштів з господарського обороту, зниження темпів виробництва і результативних показників діяльності підприємства, тобто супроводжується непрямими втратами його доходів.
Методологічні основи формування облікової інформації про дебіторську заборгованість і порядок її розкриття у фінансовій звітності регулюється П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість».
льним таку індексацію здійснювати раз на рік і при звільненні працівника з підприємства.
Аналіз наукової літератури дає підстави стверджувати, що серед науковців немає єдиного підходу щодо тлумачення дефініцію «дебіторська заборгованість», що зумовлює актуальність дослідження даної тематики.
Згідно із зазначеним П(С)БО 10, дебіторська заборгованість — сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Також Стандартом передбачено класифікацію дебіторської заборгованості на поточну і довгострокову.
У свою чергу, термін «поточна дебіторська заборгованість» — сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.
Але необхідно відмітити, що термін «дебіторська заборгованість» у міжнародній практиці суттєво відрізняється за змістом і розрізняють Аccounts Receivable та Receivables.
Аccounts Receivable (дебіторська заборгованість, обсяг продажу або дебітори) — суми, що мають надійти від покупців і відображені в бухгалтерських книгах підприємства, але не підтверджені векселями, траттами або акцептами (відкриті балансові рахунки), тобто сукупна сума, що має бути виплаченадебіторами. Receivables (розстрочена дебіторська заборгованість) — вимоги до третіх осіб на отримання в майбутньому грошей, товарів, послуг. Дана дебіторська заборгованість включає рахунки на отримання заборгованості від покупців яким надано розстрочку, заборгованість по векселям. Існують кілька підходів щодо класифікацій поточної дебіторської заборгованості, але традиційним є визначений в П(С)БО 10, що передбачає виокремлення заборгованості за рівнем впевненості в погашенні:
1. Несумнівна дебіторська заборгованість — поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість її погашення боржником.
2. Сумнівна дебіторська заборгованість — поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість погашення її боржником.
3. Безнадійна дебіторська заборгованість — поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про неповернення її боржником або за якою минув термін позивної давності.
Дебіторська заборгованість, що є фінансовим активом, відповідно до вимог П(С)БО 10, оцінюється за чистою реалізаційною вартістю, тобто сума поточної дебіторської заборгованості за мінусом резерву сумнівних боргів
Також необхідно відзначити, що П(С)БО 10 визначає тільки загальні критерії, згідно з якими заборгованість може бути віднесена до сумнівної. Зважаючи на це, однією з ключових проблем стосовно дебіторської заборгованості є доцільність створення та методика розрахунку резерву сумнівних боргів.
П(С)БО 10 визначено 2 методи обчислення резерву сумнівних боргів:
— застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості;
— застосування коефіцієнта сумнівності.
Практика застосування зазначених методів вказує на наявність певних обмежень у їх використанні, зокрема перший з них передбачено для невеликої кількості дебіторів, а другий — повинен розраховуватися щоквартально, але, у більшості випадків, це робиться раз на рік, що суттєво зменшує точність, достовірність і своєчасність інформації.
Створення резерву сумнівних боргів завжди є витратами підприємства і водночас спричиняє вилучення значних коштів із обігу, які могли бути спрямовані на розширення виробництва, удосконалення асортименту, виплати премій та ін. Також за існуючої методики створення резерву сумнівних боргів залишається незрозумілим, у складі яких витрат і в якій сумі відображати даний резерв, щоб це задовольняло вимоги податкового законодавства.
Вирішення цієї проблеми передбачає зміни в законодавстві, яке повинне вдосконалити порядок розрахунків між контрагентами, а також збільшити покарання за несплату, що унеможливить фальсифікацію фінансової звітності.
Отже, поточну дебіторську заборгованість за продукцію, товари, роботи і послуги включають до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюють величину резерву сумнівних боргів.
Висвітлені проблеми щодо визнання, оцінки та обліку дебіторської заборгованості потребують подальшого дослідження та удосконалення.
Література
1. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 10.07.1999 р. №996-ХІV, зі змінами.
2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість»: Затверджене наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 р. №237, зі змінами.
