Дослідження трудових процесів допомагають вирішити велику кількість задач, пов’язаних з НОП. При організації праці найбільше значення мають дві задачі, пов’язані з дослідженням трудових процесів. Перша задача полягає у визначенні фактичних витрат часу на виконання елементів операцій (трудових рухів, дій, прийомів і т. ін.); друга
— у встановленні структури витрат часу протягом робочої зміни або її частини.
Вибір конкретних методів вивчення витрат робочого часу багато в чому залежить від такого: змісту самого виробничого процесу (механічний або фізико-хімічний); ступеня механізації праці робітника; типу виробництва; форми організації праці на робочому місці (індивідуальна, бригадна, багатоверстатна); періодичності повторення і тривалості циклу виробничого процесу (циклічного, періодичного, пезперервного).
Дослідження трудових процесів повинно проводитися з урахуванням того, що час виконання кожного елемента операції або визначеного виду робіт залежить від безлічі організаційно-тех-
ніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо. Під час визначення нормативів часу на обслуговування робочого місця і підготовчо-завершального часу, а також для оцінки ефективності використання робочого часу використовуються дані про структуру витрат робочого часу.
Зокрема, вимірювання тривалості одного і того ж елемента операції в одних і тих самих випадках дає низку величин, які у більшості випадків не збігаються один з одним, тобто результати даного вимірювання становитимуть варіаційний ряд. Внаслідок цього для отримання достовірних висновків про тривалість елементів операцій і структуру витрат робочого часу повинні використовуватися такі методи організації та обробки спостережень, які дозволяють враховувати імовірнісний характер досліджуваних процесів. Для отримання необхідної інформації з мінімальними витратами часу вельми важливе обґрунтування кількості спостережень.
Будь-який трудовий процес протікає в часі. На тривалість окремих трудових процесів впливають види застосовуваних знарядь і предметів праці, а також прийоми і методи роботи. При проектуванні організації роботи працівників необхідно знати, з яких елементів складається їхній робочий час, наскільки ефективно він використовується, а для цього час необхідно вимірювати.
Під вимірюванням часу розуміють встановлення витрат робочого часу на виконання якої-небудь конкретної роботи або її частини. При цьому слід знати не тільки фактичні, а також очікувані (при зміні організаційно-технічних умов) витрати робочого часу.
Вимірювання витрат робочого часу дає відомості про фактичні (існуючі) витрати часу. Очікувані ж витрати робочого часу визначаються за допомогою нормування праці.
Отже, за допомогою вимірювання витрат робочого часу вирішуються три задачі: визначення існуючих витрат праці на виконання операцій, видів робіт або їх складових елементів (трудових рухів, дій, прийомів); виявлення структури витрат робочого часу впродовж робочого дня або його частини і оцінка її складових частин з погляду їх раціональності та необхідності; створення бази для перспективних розрахунків витрат робочого часу
— бази нормування праці.
Методи вивчення витрат робочого часу
— різні організаційно-технологічні підходи до вивчення витрат робочого часу.
Розрізняють два головних методи: метод безпосередніх вимірів (за поточним часом):
нологічних і психофізичних чинників, які зазвичай не піддаються повному контролю.
Для вимірювання праці використовуються різні методи і види спостережень, які наведено в табл. 4.2 і на рис. 4.2.
Таблиця 4.2
КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ ВИВЧЕННЯ ВИТРАТ РОБОЧОГО ЧАСУ № з/п
Ознака класифікаціїРізновид
Безпосередні спостереження:
— суцільні;
За методами спостереження
— вибіркові;
1.
— періодичні;
— циклічні;
— моментні спостереження
Моментні спостереження.
Хронометраж.
За характером спостереження
Фотографія:
2.
— робочого дня;
— використання устаткування;
— виробничого процесу
За об’єктом спостереження Індивідуальні.
Групові (бригадні).
3.
Маршрутні.
Багатоверстатні
Цифрова. Індексна.
За формою запису результатів спостережень
Графічна.
4.
Осцилографічна.
Комбінована.
Фото- і відео зйомка
Візуально.
За способом проведення спостереження
За допомогою приладів (напівавтоматично).
5.
Автоматично (за допомогою відеокамер, осцилографів).
Самофотографія
Методи дослідження трудових процесів можуть класифікуватися за низкою ознак: меті дослідження, кількості спостережуваних об’єктів, способу проведення спостереження, формі фіксації його даних і т. ін.
метод моментних спостережень (коли спостерігач фіксує не тривалість окремих категорій робочого часу, а реєструє сам факт наявності тієї чи тієї категорії в конкретний момент спостереження).
Ц и ф р о в а І н д е к с н а
Г р а ф і ч н а
Ф о р м а з а п и с ур е з у л ь т а т і в
К о м б і н о в а н а
К і н о з й о м к а
В і з у а л ь н и й
Д и с т а н ц і й н и й
А в т о м а т и ч н и й
С п о с і бс п о с т е р е ж е н н я т ар е є с т р а ц і їр е з у л ь т а т і в
5 С п о с т е р е ж е н н яд л яв и в ч е н н яв и т р а тр о б о ч о г оч а с ут ач а с ув и к о р и с т а н н яу с т а т к у в а н н я
1
1
М а с о в а
Г р у п о в а
Ц і л ь о в а
Б р и г а д н а
В и д и с п о с т е р е ж е н н я
О д н о в е р с т а т н а
Х р о н о м е т р а ж І н д и в і д у а л ь н и й
Б а г а т о в е р с т а т н а
С а м о ф о т о г р а ф і я
Ф о т о х р о н о м е т р а ж І н д и в і д у а л ь н и й
В и р о б н и ч о г оп р о ц е с у
Г р у п о в и й( б р и г а д н и й )
Г р у п о в и й( б р и г а д н и й )
Ф о т о г р а ф і яр о б о ч о г оч а с у І н д и в і д у а л ь н а
К л а с и ф і к а ц і яс п о с о б і вт ам е т о д і вс п о с т е р е ж е н н я
Ч а с ув и к о р и с т а н н яо б л а д н а н н я
2 .
4 .
Р и с .
С у ц і л ь н и й ( б е з п е р е р в н и й )
В и б і р к о в и й
Ц и к л о в и й
М е т о д и с п о с т е р е ж е н н я
З ас п о с о б о мз а м і р і в
М о м е н т н и хс п о с т е р е ж е н ь ( в е р с т а т о о б х о д і в )
Б е з п о с е р е д н і хз а м і р і вч а с у
Метод безпосередніх вимірів дозволяє найдетальніше вивчити процеси праці, отримати достовірні дані про їх тривалості в абсолютному вираженні, відомості про послідовність виконання окремих елементів роботи, а також фактичні витрати робочого часу за весь період спостереження. Безпосереднє вимірювання робочого часу проводиться за допомогою суцільних (безперервних), вибіркових та циклових вимірів. Суцільні виміри мають найбільше поширення у всіх типах виробництва, оскільки дають докладні відомості про фактичні витрати робочого часу, його втрати, їх величину і причини виникнення.
Для вивчення окремих елементів операції застосовуються вибіркові заміри. Зокрема, їх використовують для визначення часу на допоміжні дії і прийоми в умовах багатоверстатної роботи та ін.
Різновидом вибіркових спостережень є циклові заміри, які використовуються для вивчення і вимірювання дій невеликої тривалості, коли час на виконання дії не можна визначити безпосередньо. Однак головними недоліками методу безпосередніх замірів є велика тривалість і трудомісткість проведення спостережень та обробка отриманих даних, а також те, що один спостерігач може одночасно вивчати витрати часу тільки невеликої групи працівників.
Зміст методу моментних спостережень полягає в реєстрації та обліку кількості однойменних витрат у випадково вибрані моменти. Важливими перевагами даного методу є простота проведення спостереження, невелика трудомісткість, отримання необхідних відомостей в короткі терміни. Один спостерігач може вивчити витрати часу великого числа робітників. Моментні спостереження можуть проводити не тільки спеціальні спостерігачі, але і всі інженерно-технічні службовці. Недоліками методу моментних спостережень є отримання тільки середніх величин витрат робочого часу, неповних даних про причини втрат робочого часу, а також недостатнє розкриття структури витрат робочого часу.
Спостереження як метод вивчення та раціоналізації виробництва посідає значне місце в роботі по нормуванню праці. Невід’ємність технічного нормування від раціоналізації праці та вдосконалення виробництва та активізація його ролі в комплексі робіт з підвищення ефективності виробництва в значній мірі проявляється при вивченні робочого часу і при встановленні регламенту найбільш продуктивних умов праці при проектуванні норм праці.
Залежно від призначення, мети проведення та змісту вивчення одержуваних витрат спостереження поділяються на фотографію робочого часу, хронометраж і фотохронометраж.
За способом спостережень і реєстрацією результатів розрізняють візуальний, автоматичний і дистанційний методи.
При візуальному методі спостерігач вручну реєструє результати за показниками приладів часу (годинників, секундомірів та ін.), а також лічильників кількості випадків витрат часу. Основні недоліки цього методу: суб’єктивність реєстрації відхилень у трудовому процесі та оцінці темпу роботи; помилки при зчитуванні показників приладів часу, необхідність присутності спостерігача в безпосередній близькості до об’єкта спостереження; складність у дослідженні швидкоплинних процесів, велика напруга уваги спостерігача у зв’язку з тим, що йому доводиться одночасно стежити за працівником, оцінювати характер роботи, визначати моменти зняття показань приладів і вести записи.
Візуальні спостереження значно полегшуються, якщо використовувати прилади, які напівавтоматично вимірюють тривалість елементів процесу.
Особливість автоматичного способу в тому, що результати спостережень фіксують без участі спостерігача спеціальні прилади на кіно-фотоплівку, відео і т. д., що дозволяє фіксувати не тільки час, але і самі процеси. Це дозволяє аналізувати раціональність рухів і дій, порівнювати виконання одних і тих же прийомів різними робітниками, створювати навчальні матеріали для підготовки інших робітників.
Фотографування робочого часу
— це процес вивчення та вимірювання всіх без виключення витрат робочого часу впродовж робочої зміни чи її частини. При цьому фактичні витрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів.
Фотографія робочого часу робиться з метою: удосконалення організації праці шляхом усунення втрат і скорочення нераціональних витрат часу; установлення нормативів підготовчо-завершального часу, часу обслуговування робочого місця і перерв на відпочинок та особисті потреби; установлення раціонального чергування роботи і відпочинку працівників протягом робочої зміни; вивчення передового досвіду організації робочого часу з метою узагальнення і поширення передових форм організації праці і використання робочого часу; удосконалення організації виробництва;
Усі методи дослідження витрат робочого часу складаються з таких основних етапів: підготовка до спостереження; проведення спостереження; обробка даних; аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці.
Залежно від об’єкта спостереження розрізняють такі фотографії: фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, самофотографія); фотографія часу роботи устаткування; фотографія виробничого процесу.
При індивідуальній фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду часу.
У тих випадках, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема за бригадної організації праці, здійснюється групова фотографія робочого часу.
Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу.
Фотографія часу використання устаткування
— це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обґрунтування витрат часу на його обслуговування (одним робітником або кількома).
Фотографія виробничого процесу
— це одночасне вивчення витрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками, другий
— за устаткуванням, тобто двостороннє спостереження.
Варто звернути увагу на те, що кожен із перелічених видів фотографій може бути застосований як для одного робітника чи механізму, так і для групи робітників чи механізмів, залежно від цього фотографія матиме назву індивідуальної чи групової. Різновидом групової є бригадна фотографія робочого часу.
У тих випадках, коли працівник чи механізм у процесі виконання роботи змінюють свої робочі місця (транспорт), застосовують маршрутну фотографію використання робочого часу.
У процесі спостережень методом безпосередніх замірів інформацію фіксують: цифровим, графічним чи комбінованим способами.
Цифровий спосіб
— це занесення до листка спостережень поточного часу виконання роботи і перерв або їх тривалості.
встановлення норм часу обслуговування устаткування і нормативів чисельності працівників; виявлення причин невиконання або значного перевиконання норм виробітку (часу) окремими робітниками.
За графічного способу витрати часу заносяться до спеціального листка спостережень у вигляді відрізків прямої лінії, довжина яких у певному масштабі відповідає тривалості виконуваної роботи чи перерв.
Комбінований спосіб передбачає занесення у листок спостережень як ліній, довжина яких відповідає тривалості виконання робіт чи простоїв, так і цифрових значень.
Найрозповсюдженішим видом фотографії робочого дня є індивідуальна. Індивідуальною фотографією робочого часу називається спостереження усіх витрат робочого часу протягом періоду спостереження та заміри часу за ними. Індивідуальна фотографія звичайно проводиться методом безпосередніх вимірів під час виконання робітником виробничого завдання на індивідуальному робочому місці. Найчастіше об’єктом спостереження є і робітники, які не виконують змінні завдання (тобто виконують менш як на 100 %). Мета: виявити причини, що заважають робітникові протягом зміни. Об’єктом спостереження також можуть бути й передові робітники. В цьому разі мета дослідження полягає у вивченні передового досвіду, щоб ефективніше використовувати робочий час. Спостереження може вестися протягом цілої робочої зміни або окремої її частини. На підготовчому етапі той, хто проводитиме спостереження, після вибору об’єкта спостереження має ознайомитися з технологічним процесом, організацією робочого місця, порядком його обслуговування, взаємозв’язками робочого місця з оточенням тощо. Якщо фотографія робиться з метою виявлення витрат робочого часу, то її виконують за існуючої організації праці з усіма її недоліками. Коли матеріали фотографії потрібні для розробки нормативів і норм часу, то на підготовчому етапі необхідно створити таку організацію праці, на яку будуть орієнтовані ці нормативи і норми.
До початку спостереження на фотокарту заносяться усі потрібні вихідні відомості: назва цеху, дільниці, технологічного процесу, прізвище та ініціали робітника, його професія і кваліфікаційний розряд, дата спостереження.
З моменту початку спостереження (це може бути початок робочої зміни) спостерігач, користуючись приладом реєстрації часу (хронометром, годинником), занотовує на фотокарту послідовно всі фактичні витрати часу на спостережуваному робочому місці незалежно від їх доцільності, одночасно фіксуючи поточний час ± 0,5 хв із заокругленням до однієї цілої хвилини. Сума тривалості всіх елементів повинна дорівнювати загальній тривалості всього спостереження від початку до кінця. Обідня перерва не є
Карта № групової фотографії робочого часу
Лист 2
Порядковий номер виконавця
Усього хв Індекс витрат часу
1234 №Що спостерігалося
Поточний час, годин, хв
12345678
Карта № групової фотографії робочого часу
Лист 3
Порядковий номер виконавця
Поточний час
1234№ годхв.Індекси витрат часу Індекс витрат часу
Карта № групової фотографії робочого часуЛист 4
Зведення однойменних витрат часу
Середній час роботи одного працівника Індекс витрат часу
Сумарний час роботи групи
1234
Назва витрат часу хв%хв%хв%хв%хв%хв%
Тривалість і питома вага витрат часу
1234567891011121314
Зауваження та пояснення спостерігача
Рис. 4.3. Види бланків для фотографії робочого часу
робочим часом, тому її тривалість не враховується при фотографії робочого часу. На рис. 4.3 наведено приклади бланків для фотографії робочого часу.
Самофотографія проводиться самим працівником. При цьому вивчаються тільки величини втрат робочого часу і непродуктивної роботи та причини їх виникнення. Це дозволяє проводити спостереження, не заважаючи роботі. У карті спостереження працівник записує причини перерв у роботі і причини виникнення непродуктивних витрат часу, час їх початку і закінчення, дає свої зауваження та пропозиції (рис. 4.4).
Карта № самофотографії робочого часу
Організація
Дата спостереження
Початок спостереження
Закінчення спостереження
ЦехДілянка
Прізвище І. П.
ПрофесіяСтажРозряд % виконання норм
Операція №
Характер втрат робочого часу та непродуктивної роботи
Тривалість, хв
Час, год, хв
Причина
ПочатокКінець
Зауваження та пропозиції працівника
Рис. 4.4. Приклад оформлення самофотографії робочого часу
Аналіз матеріалів фотографії починається із складання зведення однойменних витрат, фактичного і нормативного балансів робочого часу у хвилинах і відсотках. Далі проводять обробку одержаних даних, аналіз результатів спостереження і проектування раціонального режиму робочого дня. У ньому показують фактичні втрати робочого часу і причини цих втрат. За фактичним балансом робочого дня визначається коефіцієнт використання робочого часу.
Коефіцієнт зайнятості робітника: %100
ТТТТТТ
К зм вопвідпобсдопоспз зайн ? +++++ = , де Т ос
Т
— тривалість виконання основної роботи; Т доп
— допоміжної роботи; Т пз
— підготовчо-завершальної роботи; Т обс
— обслуговування робочого місця; Т від
— відпочинку; Т воп
— особистих потреб; Т зм
— тривалість змін.
Коефіцієнт оперативної роботи у зміні: %100
ТТ
К зм допос оп.р ? + = .
Т
Коефіцієнт витрат робочого часу внаслідок організаційно-технічних причин: %100
Т
К зм орг.тех орг.тех ?=, де Т орг.тех
Т
— організаційно-технічні причини; Т зм
— тривалість зміни.
Коефіцієнт втрат робочого часу з вини робітника внаслідок порушення трудової дисципліни: %100
Т
К зм дис дис ?= , де Т дисц
Т
— порушення трудової дисципліни; Т зм
— тривалість зміни.
Сумарний коефіцієнт втрат часу в зміні: %100
ТТ
К дисцорг.тех втрат ? + = зм
Т .
Коефіцієнт ущільнення робочого дня: %100
К зм ус ущ ? ? = ? t , де ??t ус
Т
— cума зекономленого часу дорівнює тривалості втрат, які можна усунути.
Для складання нормативного балансу робочого часу за формулою:
ПЗТзм
Топ н + = , де К
К
1
100
— норматив часу на відпочинок, особисті потреби та обслуговування робочого місця у відсотках до оперативного часу.
Коефіцієнт зростання продуктивності праці за рахунок ліквідації витрат часу з організаційно-технічних причин: %100
Т
ПТ відобсдопоспз техорг. техорг. ? ?+++ =? .
ТТТТТ
Коефіцієнт зростання продуктивності праці за рахунок усунення витрат часу з вини робітника: %100
Т
ПТ вопвідпобсдопоспз дисц дисц ? +++++ =? .
ТТТТТТ
Аналіз отриманих результатів дозволяє встановити проектовані величини витрат робочого часу відповідно до раціональної організації праці на робочому місці на основі нормативів.
На відміну від фотографії часу чи фотографій робочого процесу хронометраж є менш об’ємним і точнішим видом спостереження, тому що в цьому разі вивчають лише частину трудового процесу
— окрему операцію або навіть окремі її елементи, які робітник регулярно повторює при виготовленні продукції. Хронометраж є одним з основних способів вивчення витрат часу при виконанні циклічно повторюваних елементів операції. Об’єктом хронометражу найчастіше виступає повторювана технологічна операція або окремі її частини. Як правило, це ручні та машинноручні операції, найвідповідальніші та найчастіше повторювальні. За потреби може проводитися хронометраж витрат часу на виконання підготовчо-завершальної роботи та обслуговування робочих місць.
Хронометраж може проводитися з метою: встановлення фактичної тривалості основних і допоміжних елементів виробничої операції; виявлення причин невиконання норм часу (виробітку), встановлених розрахунковим шляхом;
Хронометраж проводять в основному для отримання вихідних даних для розробки нормативів витрат основного, допоміжного та підготовчо-завершального часу на одиницю продукції, встановлення нормативів на відпочинок (залежно від технологічних особливостей робочого процесу, напруження, інтенсивності та умов праці), нормативів на особисті потреби.
Хронометражні спостереження проводять шляхом відліку (вимірів) за поточним часом безперервно від початку до кінця операції (не робочої зміни), як правило, за допомогою двострілкового секундоміра. Застосовують два способи спостережень: суцільний і вибірковий.
Залежно від кількості працівників, робота яких вивчається хронометражним способом, розрізняють індивідуальний і груповий хронометраж. Індивідуальний хронометраж дозволяє вивчати трудові процеси (операції) найґрунтовніше, з максимальною деталізацією.
Перевагою групового хронометражу є те, що він дозволяє поряд із вивченням структури і трудомісткості операції визначити реальну міру участі у колективному результаті кожного з членів бригади або ланки з метою раціональнішого поділу функцій та обов’язків.
Зміст хронометражу становлять такі основні частини: розкладання операції на складові елементи (прийоми, переходи, комплекси прийомів, дії, рухи); спостереження (вимірювання тривалості виконання кожного окремого елемента); обробка результатів спостереження для встановлення середньої тривалості елементів; аналіз і внесення раціональних змін у зміст і структуру елементів операції, що вивчається; узагальнення матеріалів для встановлення норм часу.
На етапі підготовки до хронометражного спостереження необхідно насамперед визначити об’єкт і мету цього заходу. Велике значення має кваліфікація фахівця, який здійснює хронометражні спостереження. В його обов’язки входить глибоке ознайомлення з призначенням і змістом технологічної операції, організацією та оснащенням робочого місця, кваліфікацією виконавців, а також виявлення основних факторів, від яких залежить тривалість операції.
виявлення і вивчення передових прийомів і методів праці для їх наступного поширення; одержання вихідних даних для розробки нормативів з праці; встановлення нових або уточнених діючих норм витрат праці.
До початку безпосередніх вимірів досліджувану операцію слід розчленувати на складові відносно самостійні частини (технологічні переходи або трудові прийоми), встановити фіксажні точки, визначити необхідну кількість повторних вимірів часу.
Якщо хронометраж проводиться з метою встановлення обґрунтованих норм, необхідно до його початку усунути всі перешкоди нормальній роботі, а за об’єкт спостереження брати робітника чи групу робітників із середнім рівнем виконання норм. Коли хронометраж проводиться з метою виявлення і поширення передових методів праці, за об’єкт спостереження обирають передового працівника і ще кілька інших, щоб можна було порівнювати фактичні витрати часу, встановлювати розміри відхилень та їх причини, але не на рекордному рівні.
Хронометражні спостереження за роботою робітника, що не виконує норми, дає можливість становити справжні причини цього негативного явища і вжити дійових заходів щодо покращення ситуації.
Для забезпечення точності вимірів витрат часу необхідно якнайточніше визначити фіксажні точки, що означають закінчення одного елемента операції і початок наступного. Фіксажні точки краще пов’язувати з чітко фіксованим зоровим чи звуковим сприйняттям. Це можуть бути, наприклад, моменти дотику руки виконавця операції до органів керування верстатом, інструмента, деталі, підхід робітника до машини або момент зупинки тощо. Кінцевою фіксажною точкою може бути момент відняття руки від предмета, зупинка машини, механізму, торкання одного предмета до іншого.
Перелік складових елементів операції та фіксажні точки, що їх розділяють, заносяться до відповідних граф хронокарти. Хронометражист розчленовує операцію таким чином, щоб полегшити в подальшому нормування операції або аналіз попередньо встановлених на неї норм.
Визначити необхідну кількість замірів для отримання найвідповідніших тривалості окремих елементів операцій; унаслідок впливу різних (залежних і незалежних від виконавця) факторів, одні й ті ж прийоми, рухи, різнотривалі, але за досить великої кількості спостережень більша частина випадкових і помилкових замірів взаємно компенсується.
Тому діють правила: чим коротша операція, тим більшою має бути кількість спостережень; чим більше відхилення та розсіювання окремих замірів від середньої чи такої, що зустрічається найчастіше тривалості даного елемента операції, тим більше слід
Необхідно вжити заходів щодо забезпечення нормальних умов на робочому місці та нормальної безперебійної роботи об’єкта спостереження.
Провести інструктаж робітника-виконавця щодо мети, завдань та особливостей хронометражу саме на цьому робочому місці, врахувати всі зауваження робітника у матеріалах спостереження.
Кількість замірів при проведенні хронометражу: ,3 )1К( )1К(
2 ст
2 + +? -? = с t n x де t x
2500 ст
2
— величина, що враховує ймовірність відхилення; К ст
— нормативний коефіцієнт стійкості хроноряду; с
— необхідна точність спостережень; 3
— додається у тому випадку, якщо без нього і можна одержувати менше 20 спостережень.
Визначити безпосередньо час спостереження (з урахуванням коливання працездатності робітника). Згідно з кривою працездатності слід проводити хронометрування в період сталої працездатності. Тому спостереження слід починати лише після того, як спостерігач буде впевнений, що операція виконується у нормальному темпі (приблизно через 1 годину після початку робочої зміни та приблизно через 0,5 години після обідньої перерви). Тривалість хронометражного спостереження має становити не менше 25 % часу зміни (2
—3 години).
На етапі проведення спостереження відбувається безпосереднє спостереження та вимірювання витрат часу (суто хронометрування).
Вимір кожного елемента можна здійснювати за окремими відліками часу: коли хронометр вмикають у момент початку елемента, що спостерігається (на фіксажну точку «початок»), і зупиняють у момент закінчення елемента (на фіксажну точку «закінчення»); у бланку спостереження відзначають тривалість даного елемента у хвилинах і секундах; залежно від цілей спостереження може фіксуватися лише один елемент операції (тоді спостерігач чекає наступної його появи), а можуть фіксуватися кілька елементів (тоді спостерігач послідовно вмикає хронометр на початку кожного елемента та вимикає при його завершенні). У хронокарті записи мають вигляд: 3, 4, 4, 5, З і т. ін. Це обумовлено неминучим відставанням у натисканні кнопки та поверненні
провести спостережень; чим вищі вимоги до точності результатів, тим більше потрібно замірів.
Після закінчення спостереження починається обробка його результатів. Насамперед слід визначити тривалість кожного елемента операції. Для цього від показника поточного часу закінчення даного елемента віднімають показник поточного часу закінчення попереднього елемента. Одержана різниця становитиме час тривалості даного елемента, а відповідний запис робиться у клітині рядка «Т». Після таких розрахунків у хронокарті проти кожного елемента в рядку «Т» утвориться ряд неоднакових, проте близьких за величиною чисел, що утворюють хронометражний ряд або скорочено
— хроноряд.
Людина, виконуючи ручні трудові прийоми, не може працювати у такому усталеному темпі, як машина. Тому кожен хроноряд, незалежно від способу його одержання, становить низку неоднакових числових величин затрат робочого часу. Співвідношення між найбільшою і найменшою величиною хроноряду, обчислене у вигляді коефіцієнта, характеризує сталість хроноряду, тобто: .К min max с T
