В Україні донедавна державна освітня система менеджерів не готувала. В цьому не було потреби, оскільки ідеологи соціалізму менеджмент сприймали як атрибут капіталістичної системи господарювання, як засіб збільшення прибутків капіталістів.
Наслідком такого ставлення до менеджменту був підбір спеціалістів на пос ади керівників головним чином з числа осіб з інженерно-технічною освітою на підставі не так ділових, як політичних якостей (перебування у лавах КПРС, партійні переконання, політична
лояльність). Тому не випадково державою загалом і виробництвом зокрема управляли здебільшого інженери, а економічну політику визначали фахівці з дипломами Вищої партійної школи.
Ринкова економіка не сумісна з таким підходом до підбору та підготовки кадрів управління. Тому з перших днів незалежності Україна приступила до реформування вищої освіти у напрямі інтеграції до с вітової освітньої системи. Було докорінно переглянуто концепцію підготовки економістів, здійснено перехід до рівневої системи вищої освіти (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр), укрупнено номенклатуру економічних спеціальностей, розпочато підготовку менеджерів, фахівців з маркетингу, аудиту, міжнародних економічних відносин тощо.
Важливими умовами ефективності навчання менеджерів є цілеспрямованість і системність. У наш час мо жливості для навчання досить широкі. Головне — добре обґрунтувати потреби у навчанні працівників, визначити цілі, методи навчання, потрібні ресурси та забезпечити належний контроль.
Усю різноманітність методів навчання менеджерів можна об’єднати у дві групи: первинна професійна підготовка і післядипломне навчання.
Первинна професійна підготовка має масовий характер та зд ійснюється організовано за стандартними навчальними планами і програмами; перебуває під постійним контролем держави. У системі вищої освіти України підготовка фахівців для різних галузей і сфер національної економіки проводиться за освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст (неповна вища освіта); бакалавр (базова вища освіта); спеціаліст і магістр (повна вища освіта).
Як найбіль ш поширена форма первинна професійна підготовка є відносно недорогою. Основним її недоліком є універсалізм. Щоб стати добрим фахівцем на конкретній посаді, випускник ВНЗ повинен пройти певний період професійної та соціальної адаптації.
Щоб претендувати на керівну посаду, необхідно попрацювати в організації певний час на нижчих посадах, вивчити виробництво, набратись досвіду, показати себ е у конкретних справах.
Післядипломне навчання реалізується за великої кількості різних форм, методів, програм тощо. Традиційно окремо розглядають два види післядипломного навчання: підвищення кваліфікації та перепідготовку. Але це дуже умовний поділ, який, в першу чергу, відбиває потреби статистики. Фактично будь-яка перепідготовка теж сприяє підвищенню кваліфікації працівника, хоча формально у документа х це не фіксується, а зміна професії чи спеціальності закріплюється у певному кваліфікаційному документі.
Перепідготовка як спосіб набуття другої професії чи спеціальності може здійснюватись по-різному. Поширеним варіантом в
Україні є здобуття людиною другої вищої освіти з метою кращого працевлаштування чи поліпшення досягнутого посадового статусу за місцем роботи, виконання складніших посадових обов’язків.
Другу вищу освіту в Україні надають університети, академії, інститути, спеціалізовані факультети пр и вищих навчальних закладах ІІІ
—IV рівнів акредитації.
Підвищення кваліфікації відбувається з метою вдосконалення, поглиблення знань, умінь, навичок і способів службового спілкування у зв’язку зі зростанням вимог виробництва до працівника чи підвищення його у посаді.
Залежно від конкретної мети і фінансових можливостей навчання менеджерів може відбуватися всередині організації (вн утрішньовиробниче) і поза нею (позавиробниче). Кожен з цих варіантів має свої переваги й недоліки. За внутрішньовиробничого навчання програма і методика підготовки працівника добре узгоджуються з потребами та специфікою організації, процес передачі знань і результати легко контролюються, витрати відносно невеликі. Недоліком можна вважати обмежені можливості використання новіт ніх досягнень науки та практики.
Позавиробниче навчання має за головну мету оволодіння новітніми технологіями, набуття кращого виробничого досвіду. Недоліком є відрив працівника від виробництва, нерідко — висока плата за навчання, недостатнє узгодження навчальних програм з конкретними потребами організації.
Уникнути недоліків цих двох різновидів можна шляхом їх поєднання, якщо для уча сті у розробленні навчальних програм залучати висококваліфікованих зовнішніх консультантів, а заняття проводити на базі підприємства власними силами і з залученням викладачів інших закладів освіти без тривалого відриву від роботи працівників, які навчаються.
Перспективним напрямом розвитку бізнес-освіти є створення так званих корпоративних університетів. На сьогодні відомі три різновиди таки х навчальних закладів:
• створювані великими підприємствами спільно з традиційними університетами;
• створювані підприємствами самостійно з переважним використанням власних навчальних ресурсів;
• незалежні (автономні) корпоративні університети.
Наприклад, у 2000 р. лише у США функціонувало близько
1600 корпоративних університетів [25, с. 19].
У табл. 4.1 подано зведену інформацію про методи навчання менеджерів на робочому місці, мету і форми реалізації кожного з них.
Таблиця 4.2 також містить подібну інформацію щодо позавиробничого навчання менеджерів.
Таблиця 4.1
МЕТОДИ НАВЧАННЯ МЕНЕДЖЕРІВ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ
| Метод навчання |
Мета і форми реалізації |
| 1.Виробниче інструктування |
Ознайомлення з новими методами роботи, новою інформацією. Інструктивні поради та бесіди, наставництво |
| 2.Колективне обговорення складних питань, перспективних завдань |
Пошук шляхів і способів розв’язання проблеми. Виробничі наради, засідання вчених і технічних рад |
| 3.Планомірна зміна робочого місця і посадових функцій (ротація) |
Формування широкого виробничого кругозору, розуміння системності організаційних та інформаційних зв’язків на підприємстві. Відбувається за індивідуальним планом згідно з програмою підготовки резерву керівників |
| 4.Виконання обов’язків помічника, стажиста, дублера керівника, заступника |
Прискорене засвоєння методів і прийомів роботи керівників. Відбувається за індивідуалізованими програмами та графіками |
| 5.Колективна творчість у рамках розроблення складних виробничих проектів |
Засвоєння навичок роботи в команді, ділового спілкування, аргументування власних ідей і думок, збагачення новою інформацією. Відбувається у формі як формальних організаційних структур, так і в тимчасових творчих групах іноді із залученням зовнішніх консультантів |
Позавиробниче підвищення кваліфікації менеджерів традиційно поділяється на короткострокове (до 12 год) і довгострокове (від 72 до 500 год). Підвищення кваліфікації в Україні забезпечується спеціалізованими факультетами вищих навчальних закладів, а також відомчими (галузевими) центрами підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів.
В умовах ринкової економіки та жорсткої конкуренції вижити і знайти власне місце на ринк у здатні лише ті підприємства, до складу яких входять високоосвічені, а головне — підприємливі менеджери. Підприємницькі риси і навички керівників важко сформувати під час перебування молодої людини на студентській лаві. Випускник університету має пропрацювати певний час за набутим фахом на підприємстві, осягнути всі складнощі та проблеми технології, організації та е кономіки виробництва. Якщо
такий фахівець виявить у собі схильність до управлінської діяльності, то йому варто було б попрацювати кілька років на одній з нижчих керівних посад. Щоб стати досвідченим менеджером, треба додатково опанувати сучасною бізнес-освітою.
Таблиця 4.2
МЕТОДИ ПОЗАВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ МЕНЕДЖЕРІВ
| Метод навчання |
Мета і форми реалізації |
| 1.Лекційні заняття |
Засвоєння нової управлінської та соціальнополітичної інформації. Проводяться висококваліфікованими викладачами у спеціально підготовлених аудиторіях |
| 2.Конференції, семінари, круглі столи |
Одержання нової інформації, набуття навичок організованої дискусії та презентації. Проводяться для обговорення відносно вузького тематичного кола питань |
| 3.Стажування на передових підприємствах, у наукових установах, кращих зарубіжних університетах, участь у міжнародних виставках |
Вивчення передового світового досвіду з метою застосування на своєму підприємстві. Здійснюється за індивідуальними планами |
| 4.Цілеспрямоване короткострокове інтерактивне навчання: кейс-метод, ділова гра, моделювання виробничо-економічних проблем |
Набуття практичних навичок підготовки управлінських рішень в умовах обмеженого часу та дефіциту потрібної інформації. Здійснюється досвідченими викладачами у бізнес-школах та на спеціальних факультетах вищих навчальних закладів |
| 5.Опанування теорією і практикою сучасного менеджменту у бізнес-школі (бізнесосвіта) |
Підготовка резерву керівників на ключові посади як виробничих, так і функціональних підрозділів. Реалізується за програмами МВА та за вузькоспеціалізованими короткостроковими програмами |
Перші школи бізнесу з’явилися наприкінці ХІХ ст. в США:
1881 р. у Філадельфії та 1898 р. у Чикаго. На початку 30-х років ХХ ст. керівники американських корпорацій Альфред Слоун («Дженерал Моторз») і П’єр Дюпон («Дюпон де Немур») уперше створили систему післядипломної управлінської підготовки фахівців з вищою освітою і досвідом роб оти за програмою «Магістр ділового адміністрування» (Master of Business Administration).
Це був успішний проект, навчальні програми МВА стали швидко множитись у Північній Америці, а згодом і в Європі. У наш час підготовка щорічно в США близько 70 тис. магістрів ділової адміністрації та десятків тисяч в інших розвинених країнах стала вагомою причиною ефективного менеджменту провідних міжнародних і національних компаній [28, с. 154—155].
Бізнес-осв іту в Україні започатковано 1989 року, коли в Києві відкрився перший у СРСР Міжнародний інститут менеджменту, створений професорами Б. Гаврилишиним (Швейцарія) та О. Білорусом (Україна). 1990 року у Львові професором В. Пинзеником та І. Крамарчуком (США) був заснований Львівський інститут менеджменту з метою підготовки магістрів ділової адміністрації.
Під різними назвами школи бі знесу пізніше були створені в багатьох містах України. Вони існують як у державних вищих навчальних закладах, так і на базі великих недержавних університетів ІІІ
—IV рівня акредитації.
На базі Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана функціонують Центр магістерської підготовки, Український інститут розвитку фондового ринку. Відомі бізнес-школи Національного уніве рситету ім. Тараса Шевченка,
Київського національного торговельно-економічного університету, КПІ, Києво-Могилянської академії та інших столичних ВНЗ, а також університетів Харкова, Львова, Одеси, Донецька, Дніпропетровська, Луганська.
Сьогодні кожен менеджер повинен мати достатні знання з теорії управління, технології, організації та економіки виробництва, господарського і трудового законодавства. Але не мен ш важливим є володіння вміннями і навичками «мотивувати самого себе»; працювати в команді; уважно спостерігати і відбирати, відкидаючи усе зайве, важливу для аналізу інформацію; визначати проблему і аналізувати альтернативні варіанти її вирішення; зосереджуватись і приймати необхідні рішення у стресових ситуаціях» [65, с. 28].
Практика свідчить, що такі вміння і навички мож на здобути лише у процесі добре підготовлених і проведених висококваліфікованими фахівцями інтерактивних занять. Це підтверджують і підсумки досліджень Національної лабораторії тренінгу США, які ілюструє рис. 4.2.
Як видно з рис. 4.2, ефективність лекційних занять дуже мала, лише 5% почутої інформації засвоюють студенти. Читання текстів дозволяє засвоїти 10% інформації, що теж недостатньо. Тому в більшості прові дних шкіл бізнесу США, Західної Європи, а те
пер і в Україні прагнуть використовувати активні форми навчання слухачів, що забезпечують засвоєння матеріалу на 50% і більше [28, с. 156—157].
Рис. 4.2. Рівень засвоєння матеріалу залежно від використання різних форм навчання
Активізація навчального процесу в бізнес-школах забезпечується широким використанням кейс-методів, ділових ігр, тренінгів, дискусій, презентацій тощо.
У сучасному динамічному світі кар’єра менеджера, ефективність його діяльності багато у чому залежать від рівня його професіоналізму, інформованості, широти світогляду, загальної ерудиції. Для цього потрібно постійно поновлювати й оно влювати знання, вчитися усе життя не лише за рахунок свого роботодавця чи держави, а й за власний кошт — добровільно й цілеспрямовано.
Згідно з класифікацією ЮНЕСКО, освіту поділяють на формальну, неформальну та інформальну [66, с. 212].
Формальну освіту можна здобути в традиційних навчальних закладах, що надають загальну середню, вищу освіту і підвищення кваліфікації. Це масова п ідготовка, яка коштує достатньо недорого. Вона здійснюється за стандартними програмами і контролюється державою. У зв’язку з тим, що первинна професійна підготовка фахівця недостатньо узгоджена з цілями та потребами конкретних організацій, об’єктивною є потреба у продовженні
навчання випускників вищої школи у нетрадиційних формах і різними методами.
Неформальна освіта також являє собою організований процес поглиблення знань, але поза рамками формальної освіти: у бізнесшколах, корпоративних університетах, приватних закладах підвищення кваліфікації, на різноманітних курсах, семінарах тощо. Метою неформального навчання є надання слухачам актуальних практичних знань у пе вній вузькій галузі. Таке навчання організовують, фінансують і контролюють, як правило, роботодавці, що об’єктивно зацікавлені у підвищенні конкурентоспроможності персоналу. Інформальна освіта — це індивідуальний процес постійного накопичення, оновлення знань, удосконалення вмінь і навичок людини головним чином через самовдосконалення.
Самоосвіта може здійснюватись менеджером повністю автономно і за власний кошт. Основні фо рми самоосвіти: опрацювання фахової літератури, постійне відстежування новинок, передплата фахових періодичних видань, формування і поповнення спеціальною літературою домашньої бібліотеки, відвідування без відриву від виробництва курсів, лекцій, семінарів, виставок, участь у конференціях, пошук потрібної інформації в мережі Інтернет тощо.
Процес самоосвіти і самовдосконалення менеджера може бути набагато ефективнішим, якщо у цьому буд е заінтересована фірма. Результативною є самоосвіта менеджера у рамках програми його ділової кар’єри, коли організація бере участь у визначенні цілей, форм, методів, термінів окремих етапів навчання, бере на себе частину витрат, створює відповідні організаційні умови тощо.
Однак за будь-яких методів навчання, а головне у процесі самовдосконалення, людині потрібні неабияка си ла волі та цілеспрямованість, сувора самодисципліна, наполегливість і завзятість у послідовному наближенні до мети без огляду на труднощі, помилки та тимчасові невдачі. ?
Питання для самоконтролю
1. Поясніть, чому у фаховій літературі немає єдності поглядів серед науковців щодо переліку вимог до менеджерів з боку роботодавців.
2. Чим пояснити відмінність у структурі затрат робочого часу менеджерів вищого, середнього та нижчого рівнів управління?
3. Які кваліфікаційні характеристики претендента на керівну посаду є важливими для роботодавця?
4. Назвіть основні складові професійних (ділових) якостей менеджера.
5. Наведіть перелік морально-етичних якостей вдалого менеджера.
6. Які складові охоплює група професійно важливих психічних властивостей особистості?
7. Чим обумовлена необхідність безперервного навчання менеджерів, оновлення та поповнення їх знань?
8. Охарактеризуйте методи на вчання менеджерів на робочому місці.
9. Наведіть перелік і прокоментуйте методи позавиробничого навчання менеджерів.
10. Розкрийте сутність, значення і способи реалізації бізнес-освіти.
11. Що являє собою формальна освіта за класифікацією ЮНЕСКО?
12. Чим відрізняється неформальна освіта від інформальної?
13. Яке значення для кар’єри менеджера має самоосвіта? Наз віть форми самоосвіти?
