Для здійснення владно-організуючого впливу на суб’єктів господарювання в галузі транспорту державою застосовують такі основні методи державного управління:
— встановлення стандартів, норм (нормативів) та інших вимог;
— цінове (тарифне) регулювання;
— ліцензування або надання спеціальних дозволів;
— здійснення контролю (нагляду).
Оскільки функціонування єдиної транспортної системи України пов’язане з технічною експлуатацією значної кількості транспортних засобів, ст. 10 Закону України «Про транспорт» вимагає, щоб транспортні засоби відповідали вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам, мали відповідний сертифікат. У зв’язку з цим важливим засобом владноорганізуючого впливу держави на транспортну галузь є стандартизація. Застосування цього методу державного управління, як можна переконатися з аналізу положень законодавства про транспорт, має на меті:
— реалізацію єдиної науково-технічної політики з питань створення, експлуатації, ремонту, технічного обслуговування й утилізації транспортних засобів;
— підвищення надійності, комфортності та безпечності транспортних засобів, якості робіт та послуг відповідно до розвитку науки і техніки, потреб населення і народного господарства;
— захист інтересів споживачів і держави у питаннях безпеки перевезень для життя, здоров’я людей та майна осіб, охорони довкілля;
— економію всіх видів ресурсів, поліпшення технікоекономічних показників діяльності;
— безпеку об’єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій.
Організацію робіт з розроблення та впровадження стандартів у галузі транспорту забезпечує Міністерство транспорту та зв’язку України. Поряд зі стандартами це міністерство також затверджує різного роду норми, які стосуються технічних й організаційних аспектів функціонування транспортної галузі. З цією
турі Одеської обласної адміністрації функціонує управління морегосподарського комплексу, транспорту та зв’язку [2].
Ураховуючи значний вплив тарифів на транспортні послуги на загальний рівень і динаміку цін, держава застосовує такий метод державного управління на транспорті, як тарифне регулювання. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про транспорт» рівень тарифів на транспорті визначається відповідно до нормативних витрат на одиницю транспортної роботи, рівня рентабельності й сплати податків. Розрахунки зі споживачами послуг транспорту загального користування проводять на підставі чинних тарифів у порядку, визначеному кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими актами законодавства України.
Відшкодування збитків від безплатних перевезень пільгових категорій громадян регулюється нормативними актами Кабінету Міністрів України. Так, Постановою Кабінету Міністрів України вiд 16.12.2009 р. № 1359 затверджено Порядок розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян. Цей нормативноправовий акт визначає механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі.
Правові засади державного регулювання тарифів на залізничні перевезення визначені в ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт», згідно з якою встановлення тарифів на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничним транспортом (за винятком приміських пасажирських перевезень) у межах України здійснюється на підставі бюджетної, цінової й тарифної політики в порядку, що визначає Кабінет Міністрів України.
На даний час тарифи на пасажирські і вантажні перевезення визначені наказами Міністерства транспорту та зв’язку України «Про затвердження Тарифів на перевезення пасажирів, багажу і
метою Міністерством транспорту та зв’язку України видано накази «Про затвердження Експлуатаційних норм середнього ресурсу пневматичних шин колісних транспортних засобів і спеціальних машин, виконаних на колісних шасі» вiд 20.05.2006 р. № 488, «Про затвердження Експлуатаційних норм середнього ресурсу акумуляторних свинцевих стартерних батарей колісних транспортних засобів і спеціальних машин, виконаних на колісних шасі» вiд 20.05.2006 р. № 489.
Тарифи на перевезення пасажирів і багажу в приміському сполученні встановлюються відповідними залізницями за погодженням з місцевими органами виконавчої влади. Якщо рівень тарифів не забезпечує рентабельності цих перевезень, збитки залізниць компенсуються з місцевих бюджетів.
Тарифи на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному сполученні встановлюються відповідно до міжнародних договорів та чинного законодавства України.
Розрахунки за роботи і послуги, пов’язані з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції.
Для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом ухвалене рішення щодо введення відповідних пільг.
Основні принципи тарифного регулювання на автомобільному транспорті визначені ст. 10 Закону України «Про автомобільний транспорт». Відповідно до цієї статті тарифна політика на автомобільному транспорті має задовольняти підприємницький інтерес, забезпечувати розвиток автомобільного транспорту, стимулювати впровадження новітніх технологій перевезень, застосування сучасних типів транспортних засобів, а також сприяти вирішенню таких завдань:
— збільшення можливостей суб’єктів господарювання щодо забезпечення потреб споживачів у послугах, залучення інвестицій у розвиток автомобільного транспорту й досягнення сталих економічних умов роботи;
вантажобагажу залізничним транспортом у внутрішньому сполученні» вiд 23.02.2009 р. № 205, «Про затвердження Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов’язані з ними послуги (Тарифне керівництво № 1)» вiд 26.03.2009 р. № 317 та ін.
— стимулювання конкуренції та появи нових суб’єктів господарювання, які належать до автомобільного транспорту;
— забезпечення балансу між платоспроможним попитом на послуги та обсягом витрат на їх надання;
— забезпечення стабільності, прозорості та прогнозованості тарифів.
Реалізація єдиної тарифної політики передбачає затверджену центральним органом виконавчої влади з питань автомобільного транспорту методику розрахунку тарифів за видами перевезень. З цією метою Міністерством транспорту та зв’язку України видано наказ «Про затвердження Методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту» вiд 17.11.2009 р. № 1175.
Загальні засади державної тарифної політики у сфері міського електричного транспорту визначено ст.14 Закону України «Про міський електричний транспорт». Згідно з зазначеною статтею тарифна політика у сфері міського електричного транспорту ґрунтується на принципах забезпечення доступності транспортних послуг та створення умов для здійснення сталих і безпечних пасажироперевезень. Установлення тарифів на проїзд у транспорті здійснюється з урахуванням необхідності забезпечення беззбиткової роботи перевізників та забезпечення захисту малозабезпечених громадян. У разі встановлення рівня тарифу, який не покриває витрат, пов’язаних з перевезенням пасажирів, втрати перевізника компенсуються уповноваженим органом, яким затверджуються тарифи, за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Розрахунки тарифів на проїзд здійснюються відповідно до Порядку формування тарифів на послуги міського електричного транспорту, який затверджується в межах повноважень центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства і центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.
Збір за користування шляхами сполучення України транспортними засобами іноземних власників і плата за транзитні перевезення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У процесі державного управління транспортною галуззю широко застосовують метод ліцензування. Як випливає з положень ст. 8 Закону України «Про транспорт», ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту запроваджується з метою:
— забезпечення безпеки і надійності роботи транспорту;
— обмеження монополізму та розвитку конкуренції;
— створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту.
Види господарської діяльності з надання транспортних послуг, що підлягають ліцензуванню, та механізм ліцензування визначені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. Згідно зі ст. 9 цього закону ліцензуванню підлягають:
— надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом;
— надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом;
— надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт»;
— надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом.
Крім зазначених видів господарської діяльності, відповідно до ст. 13 Закону «Про трубопровідний транспорт» ліцензуванню підлягає діяльність, пов’язана з проектуванням, будівництвом, ремонтом та експлуатацією об’єктів трубопровідного транспорту.
Особливості застосування процедур ліцензування щодо окремих видів транспорту визначені відповідними законами. Зокрема, особливості ліцензування на автомобільному транспорті визначені ст. 9 Закону України «Про автомобільний транспорт». Згідно з цією статтею ліцензування на автомобільному транспорті спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів. Завданням ліцензування на автомобільному транспорті є:
— сприяння становленню сучасного ринку послуг, розвитку автомобільного транспорту й стимулювання впровадження нових видів послуг;
— підвищення ефективності використання транспортних засобів;
— створення конкурентного середовища;
— захист прав споживачів та ринку послуг від небезпечних перевезень;
— забезпечення соціальних стандартів транспортного обслуговування;
— забезпечення використання сертифікованих і дозволених для використання транспортних засобів;
— забезпечення доступності послуг та підвищення якості транспортного обслуговування;
— забезпечення допуску автомобільних перевізників до перевезення пасажирів транспортними засобами на комерційних засадах шляхом попередньої перевірки їх на відповідність вимогам ліцензійних умов.
Підтвердження відповідності перевізника вимогам ліцензійних умов здійснює орган ліцензування шляхом перевірки перевізника за місцем його розташування або надання перевізником органу ліцензування сертифіката відповідності послуг з перевезення пасажирів автобусами ліцензійним умовам. Ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів на такі види робіт:
— надання послуг із внутрішніх перевезень пасажирів автобусами;
— надання послуг із внутрішніх перевезень пасажирів на таксі;
— надання послуг із внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення;
— надання послуг із внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами;
— надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів автобусами;
— надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів на таксі;
— надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення;
— надання послуг з міжнародних перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.
Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі впродовж 30 календарних днів від дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви.
Ліцензія на надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів надає право автомобільному перевізникові надавати послуги з внутрішніх перевезень пасажирів чи вантажів.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про транспорт» разом з ліцензією на кожен автомобільний транспортний засіб видається ліцензійна картка встановленого зразка, яка підтверджує право на надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти автомобільним транспортним засобом на підставі отриманої ліцензії.
З метою забезпечення неухильного дотримання суб’єктами господарювання та громадянами норм чинного законодавства в галузі транспорту держава застосовує методи контролю та нагляду.
Організаційно-правові засади здійснення державного контролю (нагляду) в галузях транспорту визначені різними законами та підзаконними нормативно-правовими актами. Так, ст. 8 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає, що урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті здійснює:
— державний контроль за дотриманням суб’єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів законодавчо регульованої сфери, що визначають організацію перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;
— державний нагляд за забезпеченням суб’єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, безпеки автомобільних перевезень;
— державний контроль за дотриманням вітчизняними та іноземними автомобільними перевізниками норм міжнародних конвенцій і договорів про міжнародне автомобільне сполучення;
— видачу ліцензій на право здійснення господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та контроль ліцензійних умов;
— державний контроль за недопущенням надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільними перевізниками, які не отримали відповідної ліцензії та ліцензійних карток на транспортні засоби, що при цьому використовуються, який здійснюється на автостанціях, автобусних зупинках, у місцях посадки та висадки пасажирів, на стоянках таксі, у місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим та обласні державні адміністрації формують у приміському та міжміському сполученні мережу автобусних маршрутів загального користування, які не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області, та здійснюють контроль за виконанням транспортного законодавства на відповідній території згідно з повноваженнями, визначеними законами України.
Служба міжнародних автомобільних перевезень здійснює у пунктах пропуску через державний кордон України та в пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України контроль за дотриманням ними законодавства України в царині виконання міжнародних автомобільних перевезень.
Державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
Планові перевірки здійснюються не частіше одного разу на рік. Орган державного контролю не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку проведення планової перевірки письмово повідомляє про це автомобільного перевізника, якого буде перевіряти.
Позапланові перевірки здійснюються лише на підставі надходження в письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення автомобільним перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт уповноваженими особами органів, яким надано право здійснення державного контролю, з метою перевірки поданих фактів та виконання припису щодо порушення цього законодавства.
Не частіше одного разу на квартал здійснюються рейдові перевірки дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавчих і нормативно-правових актів у плані забезпечення безпеки пасажирських перевезень та безпеки дорожнього руху.
При проведенні позапланових і рейдових перевірок автомобільного перевізника, що буде перевірятися, не інформують стосовно терміну проведення перевірки.
Посадова особа, яка здійснює державний контроль, має право на безоплатний проїзд під час проведення перевірки транспортних засобів перевізників у межах, визначених у її посвідченні.
Докладніше особливості здійснення державного контролю на автомобільному транспорті визначені Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті» від 08.11.2006 р. № 1567.
Організаційно-правові питання здійснення контролю (нагляду) на інших видах транспорту визначені відповідними актами законодавства, зокрема Повітряним кодексом України від 04.05.1993 р., Водним кодексом України від 06.06.1995 р., Кодексом торгівельного мореплавства України від 23.05.1995 р. та ін.
