3. Методи державного регулювання у сфері надання фінансових послуг

З метою впорядкування діяльності фінансових установ відповідні органи державного регулювання на ринках фінансових послуг застосовують різноманітні засоби владно-організуючого впливу, основними з яких є:

— встановлення норм (нормативів), вимог та інших правил;

— реєстрація фінансових установ та окремих фінансових операцій;

— ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

— контроль (нагляд).

Для впорядкування господарської діяльності у сфері кредитно-фінансових відносин відповідні органи державного регулювання наділені повноваженнями щодо встановлення різного роду норм (нормативів), вимог та інших правил. Так, зокрема, з метою врегулювання окремих аспектів банківської діяльності Національним банком України видано постанови «Щодо встановлення нормативів обов’язкового резервування для формування банками обов’язкових резервів» вiд 24.11.2004 р. № 565, «Про схвалення Методики розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні» вiд 02.06.2009 р. № 315, «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вiд 10.05.2007 р. № 168, «Про затвердження Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці» вiд 14.07.2006 р. № 267.

них обговорюються питання нагляду за діяльністю з надання фінансових послуг.

Значна кількість фінансових нормативів, правил та вимог міститься в нормативно-правових актах, що затверджуються Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Так, зазначеною комісією видано розпорядження «Про затвердження Положення про критерії та фінансові нормативи діяльності кредитних установ» вiд 28.09.2006 р. № 6261, «Про затвердження Положення про фінансові нормативи діяльності та критерії якості системи управління кредитних спілок та об’єднаних кредитних спілок» вiд 16.01.2004 р. № 7, «Про затвердження Положення про обов’язкові критерії та нормативи достатності, диверсифікованості та якості активів, якими представлені страхові резерви з видів страхування, інших, ніж страхування життя» вiд 08.10.2009 р. № 741, «Про затвердження Правил формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя» вiд 17.12.2004 р. № 3104, «Про затвердження Правил розміщення страхових резервів зі страхування життя» вiд 26.11.2004 р. № 2875 та ін.

Чимало правил, спрямованих на регулювання функціонування фондового ринку, закріплено в рішеннях Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Це, зокрема, рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку — депозитарної діяльності, а саме: діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів» від 26.05.2006 р. № 348, «Про затвердження Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку — діяльності з торгівлі цінними паперами» від 26.05.2006 р. № 346 та ін.

Аналіз положень чинного законодавства у сфері фінансових послуг свідчить, що однією з умов початку діяльності суб’єкта господарювання на ринку фінансових послуг є його державна реєстрація як фінансової установи, адже, як випливає зі змісту ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», особа набуває статусу фінансової установи лише після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ.

Порядок ведення державного реєстру фінансових установ, у тому числі порядок внесення до нього відомостей про фінансові установи, видачі та переоформлення свідоцтв про реєстрацію фінансових установ, видачі дублікатів таких свідоцтв, користування інформацією, що міститься в даному реєстрі, регламентований Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків

Відповідно до зазначеного Положення для набуття статусу фінансової установи заявник відповідно до вимог нормативноправових актів подає до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України такі документи:

— заяву про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ;

— реєстраційну картку юридичної особи;

— реєстраційну картку з інформацією про відокремлені підрозділи юридичної особи (за наявності);

— інші документи, якщо їх подання передбачене відповідними нормативно-правовими актами для окремих видів фінансових установ.

За відсутності підстав для залишення заяви про внесення інформації до державного реєстру фінансових установ без розгляду Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України не пізніше 30 календарних днів від дати її надходження приймає рішення щодо внесення інформації про заявника до реєстру, яке підлягає подальшому схваленню Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України як колегіальним органом, або про відмову в унесенні інформації про заявника до реєстру.

У разі прийняття Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України рішення щодо внесення інформації про заявника до державного реєстру фінансових установ цей орган оформлює свідоцтво про реєстрацію фінансової установи та вносить відповідну інформацію до реєстру протягом п’яти робочих днів від дня схвалення Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України як колегіальним органом такого рішення.

На відміну від інших фінансових установ державна реєстрація банків здійснюється в особливому порядку, основні умови якого визначені ст.ст. 17, 18 Закону України «Про банки і банківську діяльність». За своїми юридичними наслідками головною відмінністю державної реєстрації банків від реєстрації інших фінансових установ є одночасне набуття банком не лише статусу фінансової установи, а й статусу юридичної особи. Інші небанківські фінансові установи спочатку в загальному порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» вiд 15.05.2003 р., набувають ста-

фінансових послуг України «Про затвердження Положення про Державний реєстр фінансових установ» від 28.08.2003 р. № 41.

Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень» від 31.08.2001 р. № 375. Як випливає з положень зазначених нормативно-правових актів, уповноважені засновниками банку особи подають Національному банку України для державної реєстрації такі документи:

— заяву про реєстрацію банку;

— установчий договір (крім державного банку);

— статут банку;

— рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;

— бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком України вимогами;

— інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі, коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів та осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;

— бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітні періоди (квартали) — для учасників — юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік)

— для учасників — фізичних осіб, які матимуть істотну участь в банку;

— відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

— копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;

— нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь в банку;

— копії звіту про проведення приватного розміщення акцій

— для банку, який створюється у формі публічного акціонерного товариства;

тусу юридичної особи і лише після набуття такого статусу реєструються як фінансові установи Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

— відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.

Національний банк України у тижневий термін від дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку. Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку Національний банк України ухвалює не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета зазначених документів.

Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи. Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.

Державна реєстрація як метод державного регулювання застосовується не тільки до фінансових установ, а й до окремих фінансових операцій. Так, ст. 28 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» передбачає як один з етапів емісії цінних паперів реєстрацію Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску цінних паперів при здійсненні їх відкритого (публічного) або закритого (приватного) розміщення; реєстрацію проспекту емісії цінних паперів у разі відкритого (публічного) розміщення їх; реєстрацію вказаною комісією звіту про результати відкритого (публічного) або закритого (приватного) розміщення цінних паперів, а також видачу свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів.

Загальний порядок реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів регламентовано ст. 29 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», згідно з якою Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку впродовж 30 днів після отримання заяви і всіх необхідних документів для реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів здійснює одночасно реєстрацію їх випуску та проспекту емісії або відмовляє в реєстрації.

Реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску та проспекту емісії цінних паперів не може розглядатися як гарантія їх вартості. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідає лише за повноту інформації, що міститься в зареєстрованих нею документах, та за її відповідність вимогам законодавства. Відповідальність за достовірність відомостей, наведених у документах, що подаються для реєстра-

Перелік документів, необхідних для реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів, а також порядок їх реєстрації встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Так, з цією метою Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку прийнято рішення «Про затвердження Положення про порядок реєстрації випуску акцій» вiд 26.04.2007 р. № 942, «Про затвердження Положення про порядок реєстрації випуску (випусків) акцій при заснуванні акціонерних товариств» вiд 30.12.2009 р. № 1639, «Про затвердження Положення про порядок реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду» вiд 24.11.2009 р. № 1478, «Про затвердження Положення про порядок реєстрації випуску акцій корпоративного інвестиційного фонду» вiд 21.12.2006 р. № 1585 та ін.

Одним із найпоширеніших і найефективніших методів державного регулювання на ринках фінансових послуг є ліцензування. Як випливає з положень ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами:

— страхової діяльності;

— діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;

— надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

— діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме чи опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Відповідно до ст.ст. 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність лише після отримання банківської ліцензії, яка надається Національним банком України. На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

— приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

— відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банківкореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

— розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

ції випуску та проспекту емісії цінних паперів, несуть особи, які підписали ці документи.

Указані операції належать до суто банківських операцій, здійснювати які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

Крім зазначених операцій, на підставі отриманої ліцензії банк має право здійснювати такі операції та угоди:

— операції з валютними цінностями;

— емісію власних цінних паперів;

— організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

— здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включно андеррайтингом);

— надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають виконання їх у грошовій формі;

— придбання або відчуження права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

— лізинг;

— послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей і документів;

— випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

— випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій із використанням цих карток;

— надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право на:

— здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

— здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

— перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

— операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами грошового ринку; з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;

— довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

— депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Ліцензуванню також підлягає низка видів діяльності на ринку цінних паперів. Згідно з положеннями ст. 4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку у встановленому нею порядку видає ліцензії на такі види діяльності на ринку цінних паперів:

— брокерська діяльність — укладання торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи;

— дилерська діяльність — укладання торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом;

— андеррайтинг — розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента;

— діяльність з управління цінними паперами — діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду впродовж визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб;

— діяльність з управління активами — професійна діяльність учасника фондового ринку — компанії з управління активами, що провадиться нею за винагороду від власного імені або на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інституційним інвесторам на праві власності;

— діяльність з управління іпотечним покриттям — діяльність, що здійснюється за винагороду банком чи іншою фінансовою установою згідно з відповідним договором про управління іпотечним покриттям;

— депозитарна діяльність депозитарію цінних паперів — діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів, обслуговування правочинів щодо цінних паперів на рахунках зберігачів цінних паперів, а також операцій емітента щодо випущених ними цінних паперів;

— депозитарна діяльність зберігача цінних паперів — діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів, обслуго-

— діяльність із ведення реєстру власників іменних цінних паперів — збирання, фіксація, опрацювання, зберігання й надання даних, які становлять систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їхніх емітентів і власників;

— діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку — діяльність професійного учасника фондового ринку (організатора торгівлі) зі створення організаційних, технологічних, інформаційних, правових та інших умов для збирання та поширення інформації стосовно попиту і пропозицій, проведення регулярних торгів фінансовими інструментами за встановленими правилами, централізованого укладання і виконання договорів щодо фінансових інструментів, у тому числі здійснення клірингу та розрахунків за ними, та розв’язання спорів між членами організатора торгівлі;

— розрахунково-клірингова діяльність — діяльність з визначення взаємних зобов’язань за договорами щодо цінних паперів і розрахунків за ними.

Одним із головних напрямів діяльності зазначених регулюючих органів є здійснення нагляду на ринках фінансових послуг. Так, відповідно до ст.ст. 29, 30, 39, 40 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» основними напрямами нагляду Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України є дотримання встановлених критеріїв та нормативів щодо:

— ліквідності;

— капіталу та платоспроможності;

— прибутковості;

— якості активів та ризиковості операцій;

— якості систем управління та управлінського персоналу;

— дотримання правил надання фінансових послуг.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України має право здійснювати в межах своєї компетенції інспектування фінансових установ, а також їхніх споріднених та афілійованих осіб. Для проведення інспекції Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України може залучати зовнішніх експертів, які мають відповідну кваліфікацію. Для проведення інспекції особа, яка наділена повноваженнями здійснювати інспекцію за місцем знаходження юридичної особи, що перевіряється, має право запрошувати посадових осіб цієї юри-

вування правочинів щодо цінних паперів на рахунках власників цінних паперів;

В ході здійснення нагляду в разі виявлення порушень законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України має право застосовувати такі заходи впливу:

— зобов’язати порушника вжити заходів для усунення порушення;

— вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи;

— накладати штрафи;

— тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг;

— відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначати тимчасову адміністрацію;

— затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи;

— порушувати питання про ліквідацію установи.

Найповніше в законодавстві України врегульовано питання здійснення банківського нагляду. Відповідно до ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їхні підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог законодавства щодо здійснення банківської діяльності. При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їхніх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення чи подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із

дичної особи для надання пояснень та вимагати надання необхідної інформації та документів.

— письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій;

— скликання загальних зборів учасників спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;

— укладання письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов’язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

— видати розпорядження щодо: зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; встановлення для банку підвищених економічних нормативів; підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику; заборони надавати банкові кредити; накладання штрафів на керівників банків та на самі банки; примусової реорганізації банку; призначення тимчасової адміністрації тощо.

Під час здійснення процедури тимчасової адміністрації банку або особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків винятково через консолідований кореспондентський рахунок.

Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі й застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.

У разі розгляду Національним банком України питань щодо застосування заходів впливу до конкретного банку для надання пояснень запрошується голова правління (ради директорів) або голова спостережної ради цього банку, за винятком випадків призначення тимчасового адміністратора або відкликання ліцензії банку і призначення ліквідатора.

При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, Національний банк України співпрацює з відповідними органами цих держав.