Підприємство і мікросередовище, яке його оточує, перебувають під впливом макросередовища. Його ланки щодо підприємства є неконтрольованими факторами, тобто такими зовнішніми силами, що можуть відкривати для нього нові можливості або створювати нові загрози. Підприємство не може вплинути на макросередовище, але воно мусить добре орієнтуватися в ньому, стежити за його змінами і відповідним чином реагувати на них. Якщо ці зміни можуть створити для підприємства сприятливіші умови для виробництва або збуту продукції, воно мусить внести необхідні корективи в тактику, а можливо, і в стратегію своєї діяльності з тим, щоб максимально скористатися з цих умов. Якщо ж зовнішні сили макросередовища несуть у собі загрозу для підприємства, вплив.
Основними ланками макросередовища, що тією чи іншою мірою впливають на підприємства, є такі середовища, як економічне, природно-екологічне, технологічне, науково-технічне, політико-правове, соціально-культурне і міжнародне. Кожна з цих ланок макросередовища здійснює притаманний їй вплив на діяльність підприємств, який може посилюватися або зменшуватися в різні періоди розвитку країни та її суспільного життя. Скажімо, різною може бути роль політико-правового середовища залежно від ступеня зрілості ринкових відносин.
Економічне середовище є однією з провідних ланок макросередовища і характеризується багатьма параметрами: темпами економічного зростання, платіжним балансом, величиною валового внутрішнього продукту та його динамікою, рівнем інфляції або дефляції, ступенем розвитку конкурентного середовища, рівнем зайнятості, податковою політикою, відсотковими ставками банків, динамікою і співвідношенням цін на сільськогосподарські і промислові товари тощо.
В узагальненому вигляді економічне середовище може бути визначене через купівельну спроможність населення. Його доходи на стадії економічного піднесення зростають, ціни на товари, у тому числі сільськогосподарські, стають доступнішими; скорочується безробіття, зростає обсяг продажу, активізується інвестиційна діяльність. В умовах насиченості ринку сільськогосподарською продукцією зростання купівельної спроможності населення є сигналом для аграрних і переробних підприємств до збільшення виробництва насамперед дорогих високоякісних товарів.
З цією метою такі підприємства можуть задіяти додаткові ресурси і недовикористовувані потужності, зняти з консервації частину земельних ділянок, застосувати нові досягнення агрономічної і зоотехнічної науки для підвищення врожайності культур і продуктивності тварин, запровадити у переробне виробництво досконаліші технології.
У період економічного спаду купівельна спроможність знижується як за рахунок зменшення особистих доходів працюючих, так і через зростання безробіття. При цьому підвищуються відсоткові ставки на кредит, скорочується інвестиційна діяльність, зменшується обсяг продажу сільськогосподарської продукції. Через нееластичність цінового попиту на неї це зменшення відбувається повільніше, ніж на промислові товари, але це не означає, що аграрні і переробні підприємства не повинні реагувати на зниження купівельної спроможності населення.
Залежно від конкретних обставин ця реакція може бути різною — від завчасного скорочення виробництва більш дорогих видів продовольства і переорієнтацією на виробництво більш доступних за ціною продуктів, до знаходження нових ринків її збуту, в тому числі і міжнародних. Саме таким чином діяли багато переробних підприємств, особливо молокопереробних і м’ясокомбінатів у період світової економічної кризи 2008 — 2009 рр. господарських підприємств є економічна криза в Україні. Запізнілі кроки держави в регулюванні цін на сільськогосподарську продукцію, диктат переробних підприємств щодо встановлення вигідних для себе закупівельних цін на сільськогосподарську сировину призвели до того, що аграрним підприємствам, іншим сільськогосподарським товаровиробникам стало економічно невигідним виробництво тваринницької продукції, і вони різко скоротили її обсяг. Досить сказати, що в 2009 р. порівняно з 1990 р. обсяг виробництва молока становив лише 47,4 %, м’яса у забійній вазі — 44,8, вовни — 13,8, а у 2010 р. ще менше — лише 45,9, 47,2 і 14 % відповідно.
Потрібно брати до уваги, що економічні кризи рано чи пізно долаються, починається зростання виробництва і пропонування сільськогосподарської продукції і продовольства. Тоді виникає гостра потреба в стимулюванні платоспроможного попиту населення (ПСП). Адже відомо, що коли ПОТППСП? (попит на товари і послуги), у суспільстві настає бідність. За умови, що населення має змогу задовольнити свій попит на товари і послуги, але позбавлене можливості здійснювати нагромадження, без якого не може розвиватися підприємництво.
ПОТП,ПСП?
Тому згідно з вимогами закону обміну, за якого забезпечується нагромадження і зростає ділова активність, необхідно, щоб Тоді споживачі матимуть достатньо грошей для закупівлі товарів і в них з’явиться можливість для здійснення нагромадження. .ПОТП ПСП?
Тут треба брати до уваги, що справедливість такого висновку витримується за умови помірного перевищення ПСП над ПОТП. В іншому разі настає інфляція, зумовлена надмірною масою грошей в обігу. На ринку тоді складається таке негативне співвідношення між важливими макропараметрами економічного середовища: де ПТП — пропонування товарів і послуг. Для його зміни держава повинна вжити низку жорстких заходів, що забезпечать необхідну синхронізацію між зазначеними макропараметрами.
ПОТП,ПСП ПТП??
Економічне середовище в агропромисловому комплексі значною мірою визначається масштабами економічної підтримки сільськогосподарського виробництва з боку держави. При здійсненні такої підтримки треба брати до уваги її вплив на макроекономічну стабільність, оскільки при цьому мають місце підвищення прямого чи побічного податкового навантаження на інші сфери економіки, відносне зменшення використовуваних у них ресурсів через відносне збільшення їхнього виробничого споживання сільськогосподарськими товаровиробниками.
Тому ідеальними інструментами підтримки аграрного сектора можна вважати такі, які стимулюють виробництво потрібної сільськогосподарської продукції, забезпечують зміцнення економіки сільськогосподарських товаровиробників, не спричиняючи при цьому негативного впливу на загальний стан економіки країни через рух доходів від неаграрних секторів до аграрного.
У разі коли сільськогосподарські товаровиробники через інструменти економічної підтримки додатково отримують менше доходів, ніж втрачають їх внаслідок такої державної підтримки аграрної галузі несільськогосподарські то-льство опиниться в економічному програші.
У 2012 р., як і в попередні роки, рівень державної підтримки вітчизняного сільського господарства був значно нижчим, ніж у країнах ЄС, США, Канаді, інших розвинутих країнах (за показниками частки такої підтримки у доходах сільськогосподарських товаровиробників, отриманих від сільськогосподарської діяльності, та в розрахунку на 1 га ріллі). За таких обставин вітчизняне сільське господарство ставиться в нерівні умови розвитку порівняно з умовами, створеними для цієї галузі у розвинутих країнах.
У результаті є загроза, що чимало видів української сільськогосподарської продукції втрачатиме конкурентоспроможність на світовому і навіть на внутрішньому ринках на користь продукції країн з високим рівнем державної підтримки її виробництва. Саме завдяки такій високій підтримці зарубіжні фермери примножують свої можливості щодо здійснення необхідних інвестицій у запровадження новітніх технологій, передової техніки, інших заходів, які в сукупності забезпечують їх продукції конкурентні переваги як за ціною, так і за якістю.
Економічне середовище характеризується також станом економічного розвитку підприємств інших галузей, що виробляють продукцію для сільськогосподарського виробництва. Аграрні та переробні підприємства повинні знати, які товари і за якими цінами вони можуть придбати в своїй країні, а які за рубежем, в яких саме регіонах ціна на них доступніша, де сприятливіші транспортні умови тощо.
Природно-екологічне середовище (стан і характеристики земельних і водних ресурсів, повітряного басейну, температурний режим, кількість опадів, реальний і допустимий рівень забрудненості землі, води, повітря, тенденції в зміні екології тощо) істотно впливає на характер виробничої діяльності аграрних підприємств та АПК, а отже — на переробні підприємства.
Вплив природно-екологічного середовища на цю діяльність посилюється зі зростанням дефіциту окремих видів сировини, подорожчанням енергії, підвищенням вимог до збереження навколишнього середовища. Важливо також зазначити, що багато переробних підприємств є забруднювачами навколишнього середовища (наприклад, молокопереробні підприємства, м’ясокомбінати) через недостатню глибину переробки сільськогосподарської сировини й утворенням у зв’язку з цим відходів. Джерелом забруднення є й діяльність багатьох аграрних підприємств, особливо великих тваринницьких комплексів.
Все ще недостатньо швидко відбувається відхід від технократичного, витратноекстенсивного способу ведення сільського господарства, характерною ознакою якого було нераціональне екологічно небезпечне використання ресурсного потенціалу, надмірне осушення великих масивів земель, надвисокий рівень розораності сільськогосподарських угідь. За дослідженнями вчених, для забезпечення екологічної рівноваги навколишнього середовища в Україні необхідно вивести з обороту близько 7 — 8 млн га ріллі і значно збільшити площу території України (від 8 хоча б до 16
— 20 %), яка б розташовувалась у близькому до природного стану. і відтворення природних ресурсів через Державний комітет охорони природи і його регіональні представництва на місцях. З огляду на це виникає сукупність юридичних (правових) відносин між підприємствами і установами, які відповідають за екологію. Вказані відносини доповнюються діяльністю громадських організацій з охорони природи (наприклад, партія «зелених»).
Аграрні та переробні підприємства не можуть не рахуватися зі змінами в природно-екологічному середовищі і тими формами його регулювання, які діють на момент прийняття ними господарських рішень, оскільки це може призвести до вкрай небажаних наслідків.
Так, постійне зростання цін на нафтопродукти, починаючи від 1990-х років і до 2012 р., змусили аграрні підприємства здійснювати суворий режим економії, насамперед завдяки впровадженню енергоощадних технологій, ширше використовувати енергію вітру й води, а дрібні сільськогосподарські товаровиробники
— розвивати гужовий транспорт.
Аграрні підприємства зобов’язані дотримуватися екологічних та санітарнотехнічних вимог щодо розміщення нових і реконструйованих об’єктів, будівель і споруд, не допускати перевищення концентрації хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у ґрунті понад встановлені державою гранично допустимі норми.
Характерною негативною ознакою природно-екологічного середовища України є високий рівень його забруднення. Внаслідок Чорнобильської аварії з сільськогосподарського обороту вилучено майже 100 тис. га. Великі масиви земель, особливо в Поліссі, в багатьох районах Київської, Вінницької, Чернівецької областей мали високий рівень радіаційного забруднення, що вимагало вжиття спеціальних заходів для його зниження.
На сьогодні рівень такої забрудненості в багатьох регіонах значно знизився завдяки природному самоочищенню, але ця проблема залишається ще не до кінця вирішеною. Через це особливого значення набуває проблема розвитку в нашій країні органічного виробництва (органічного землеробства), яке стало інтенсивно розвиватися в США і країнах Західної Європи у 1980-х роках .
Йдеться про виробництво екологічно чистої сільськогосподарської продукції без застосування мінеральних добрив і отрутохімікатів (дозволено лише використовувати компости, кісткове борошно, сирі породи, наприклад, крейду, вапно, глауконітовий пісок).
Поштовхом для виникнення органічного виробництва став великий попит на екологічно чисті продовольчі товари і високий рівень цін на них. З огляду на Чорнобильську трагедію і високий рівень забруднення навколишнього середовища іншими шкідливими речовинами населенню України вкрай необхідна
1
У світовій літературі і практиці оперують і такими подібними за змістом поняттями: «біологічне землеробство», або система Лемер — Буже (Франція), згідно з якою заборонено використання мінеральних добрив, дозволено застосування органічних і нетоксичних препаратів (ефірні олії, настої з водоростей); органічне (біологічне) сільське господарство — передбачає виробництво сільськогосподарської продукції без застосування мінеральних добрив, пестицидів, регуляторів росту, кормових домішок і використання органічних і зелених добрив, застосування системи сівозмін, посівів бобових культур, біологічних методів боротьби зі шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур. ринку попит на неї, зумовлюють необхідність швидкого розвитку органічного виробництва.
Воно може успішно розвиватися як на великих аграрних підприємствах (прикладом тут може служити СВК «Агроекологія» Шишацького р-ну Полтавської обл.), так і на базі фермерських господарств. Останні в країнах Заходу є основними виробниками екологічно чистої продукції, бо завдяки своїй гнучкості легше вирішують проблему дефіциту робочої сили, що виникає через відмову від пестицидів.
Україна має унікальні умови і можливості для розвитку органічного виробництва. Завдяки високій природній родючості земель сільськогосподарські товаровиробники спроможні одержувати значно вищі врожаї без застосування добрив і отрутохімікатів ніж, скажімо, європейські країни, де родючість ґрунтів значно нижча. Завдяки цьому сільськогосподарські товаровиробники матимуть змогу виробляти органічну продукцію з нижчою собівартістю, а отже, з вищою ціновою конкурентоспроможністю на світовому ринку.
Органічне виробництво нерідко вимагає додаткових витрат живої праці, що має неабияке значення для підвищення зайнятості сільського населення. Треба брати до уваги й те, що за роки аграрної кризи в Україні спонтанно створилися необхідні передумови для розвитку органічного землеробства: на багатьох площах уже роками не вносилися мінеральні добрива й отрутохімікати, що дає змогу здійснити безконверсійний перехід на органічне землеробство (без перехідного періоду в 2 — 3 роки).
У 2012 р. органічне виробництво в Україні перебувало ще на початковій стадії, хоча темпи його розвитку стали прискорюватись. Є потреба в розробці Національної програми розвитку органічного виробництва, якою було б передбачено стратегію виробництва, переробки, збуту органічної продукції, її стандарти, сертифікацію тощо.
Технологічне науково-технічне середовище (далі — технологічне). Це середовище має надзвичайно важливе значення для підприємств, бо саме в цьому середовищі вони можуть знайти відповідь на одне із найбільш ключових питань свого розвитку: яким чином і завдяки чому підприємство може набути конкурентних переваг. Тут йдеться як про створення продукту з новими споживчими характеристиками на основі запровадження новітніх досягнень науки і передової практики, так і про відносне зниження витрат на одиницю продукції, що підвищуватиме її цінову конкурентоспроможність.
Стимулятором розвитку технологічного середовища є конкуренція підприємств галузі, оскільки саме вона примушує їх відповідати щонайменше досягнутому рівню технологічного прогресу галузі або перевищувати його (найкращий варіант). В іншому разі підприємство не набуде конкурентних переваг або ж взагалі під тиском конкурентів вийде з ринку.
Складовими технологічного середовища є патенти, авторські свідоцтва, науково-технічні розробки, інжинірингові розробки, науково-технічна інформація (програмне забезпечення), ноу-хау, кадровий потенціал науково-дослідних і проектно-конструкторських установ, результати оцінки життєвого циклу техно-ня виробництва і продукції, що забезпечує її конкурентоспроможність, а також про темпи зростання наукомістких виробництв.
Викладене дає підстави стверджувати, що аграрним і переробним підприємствам потрібно добре орієнтуватися у змінах, що відбуваються в даному середовищі, і завдяки цьому приймати обґрунтовані рішення про діяльність і можливість запровадження у виробництво нових видів техніки і нових технологій, забезпечуючи таким чином конкурентоспроможність своїх товарів і вищу дохідність від їх реалізації. Коли підприємство не реагуватиме на вплив цього фактора, воно буде приречене на стагнацію і банкрутство.
При запровадженні новацій аграрним і переробним підприємствам слід бути обережними в тому розумінні, щоб сільськогосподарська продукція і продовольство не зашкодили здоров’ю населення. Наприклад, використовуючи досягнення науки в галузі біотехнології, підприємство мусить бути переконане, що застосування, скажімо, нових стимуляторів росту і розвитку тварин не зашкодить здоров’ю людей, не зумовить погіршення смакових якостей і товарного вигляду продукції, не породжуватиме у покупців недовіри до неї, отже, не стане причиною погіршення становища підприємства на ринку.
Технологічне середовище в Україні, у тому числі й агропромисловому комплексі, розвивається і використовується недостатньо, а точніше, значно нижче від своїх потенційних можливостей. Зумовлено це значною мірою еміграцією вчених та висококваліфікованих фахівців, у тому числі програмістів до США, Канади і країн ЄС. Причина еміграції — незатребуваність вітчизняного виробництва і низький рівень заробітної плати.
Цей процес розпочався у 1990-х роках і триває дотепер. Щоб запобігти різкому погіршенню технологічного середовища потрібно вжити кардинальні заходи щодо трансформації вітчизняного виробництва на інноваційній основі та істотного підвищення мотивації вчених і висококваліфікованих спеціалістів. В іншому разі вітчизняні товаровиробники програватимуть конкурентну боротьбу на світових ринках.
В умовах прискореного розвитку наукового техніко-технологічного прогресу велику роль відіграє своєчасне забезпечення підприємств необхідною інформацією щодо кон’юнктури ринку, новітніх досягнень у галузі техніки, технології й організації виробництва, стану і тенденцій розвитку світового ринку. Зрозуміло, що значення такого забезпечення ще більше зростає в умовах високої конкуренції. Воно дає змогу підприємствам швидко вирішувати проблеми вузьких місць своєї діяльності. Адже нерідко підприємствам економічно вигідніше купити певну ідею з готовим механізмом її практичної реалізації, ніж самотужки досліджувати і розробляти її.
Політико-правове середовище містить систему законів та інших юридичних актів, які регламентують підприємницьку діяльність, а також систему політикоправових інститутів, що виробляють ці правові документи і контролюють їхнє виконання.
Значне місце у формуванні політико-правового середовища належить політичним партіям і політичним лідерам, засобам масової інформації, профспіл-ністю справляють опосередкований вплив на діяльність державних установ і окремих осіб, обмежують свободу їх дії або ж сприяють прийняттю відповідних рішень. Особливу роль в аналізованому середовищі відіграє політична стабільність, склад уряду й органів місцевої влади та їх повноваження, судова система.
Кожне підприємство мусить бути добре обізнаним із законодавством, що регулює підприємницьку діяльність, оскільки порушення загрожує штрафними санкціями аж до заборони займатися виробничою діяльністю взагалі. Наприклад, в Україні діють нормативно-правові акти, що охороняють добросовісність конкуренції, інтереси споживачів, оберігають їх від несумлінної ділової практики (випуску неякісних товарів, неправдивої реклами, оманливої упаковки тощо). Законодавство, що регламентує діяльність бізнесу, повинно захищати також вищі інтереси суспільства від такої підприємницької діяльності, яка не забезпечує необхідної якості життя людей з точки зору збереження довкілля.
Як свідчить практика розвинутих країн Західної Європи, США, Канади, інших країн, все більшу роль починають відігравати політичні партії і громадські рухи в захисті інтересів громадськості як на загальнонаціональному рівні, так і на рівні окремих адміністративних територій. У своїй діяльності підприємства повинні зважати на цю тенденцію, враховувати її при плануванні товарів з новими якісними характеристиками і розробці тактики та стратегії маркетингової діяльності.
Політико-правове середовище пронизує всі ланки макро- і мікросередовища, а також внутрішнє середовище підприємств, тому справляє на них відповідний вплив. Отже, є підстави говорити про існування додаткового ризику, пов’язаного зі зміною політичного клімату в державі. Це в свою чергу вимагає системного аналізу сучасної і довгострокової ситуації в сфері державного управління, оцінки тенденцій розвитку політичного і правового поля.
Особлива увага має приділятися й аналізу діяльності уряду щодо його стабільності, своєчасності прийняття (або ж неприйняття) ключових рішень, спрямованих на державне регулювання і контроль діяльності підприємств, забезпечення рівня зайнятості, на боротьбу з корупцією, розвиток міжнародного співробітництва тощо.
Соціально-культурне середовище формується під дією демографічних процесів і змін культурно-освітнього рівня населення, його життєвих цінностей. В умовах дефіциту продовольчих товарів, низької купівельної спроможності значної частини населення цей фактор є малоістотним. Але за насиченості ринку продовольчими товарами і за обмеженого експорту аграрні і переробні підприємства мусять збільшувати обсяги виробництва приблизно такими ж темпами, якими зростає кількість населення. В іншому разі можливе небажане перевиробництво продукції (за умов обмеженого експорту) або виникнення її дефіциту.
Водночас ці підприємства повинні враховувати зміни в структурній будові населення за віковими групами, а також зміни в культурі харчування, смаках, види сільськогосподарської продукції і продовольства та зменшення його на інші. Наприклад, зі старінням населення збільшується попит на овочі, фрукти і зменшується на висококалорійні продукти. Релігійні вірування також істотно впливають на структуру «продовольчого кошика».
З підвищенням добробуту і культурного рівня населення змінюється і ставлення до ма теріалу, з якого виготовляються тканини й одяг. Зростає попит на товари широкого вжитку з натуральних тканин, що економічно змушує аграрні підприємства збільшувати виробництво льону, конопель, бавовнику, вовни. Поширення серцево-судинних захворювань спричиняє зменшення попиту на продукти харчування з високим вмістом холестерину тощо.
Небажання підприємства вивчати і враховувати ці тонкощі впл иву соціально-культурного середовища загрожує втратою позицій на ринку, скороченням обсягу виробництва і зниженням його ефективності.
Таким чином, зміна соціально-демографічної структури споживчого середовища країни (кількість споживачів, якість робочої сили, її кваліфікаційний склад, зміни в окремих вікових групах населення, наявність або відсутність економічного націоналізму — надання переваг вітчиз няним товарам), а також еволюція понять зайнятості, відпочинку, здорового способу життя, його комфорту є тими спонукальними мотивами, що приводять до зміни обсягу, характеру і структури виробництва матеріальних благ та послуг.
Входження України до світового економічного простору, розвиток підприємствами зовнішньоекономічної діяльності зумовлює необхідність врахування ними стану міжнародного середовища і тих зм ін, які відбуваються в ньому. Зокрема, важливо знати кон’юнктуру світового ринку (обмінний курс вітчизняної валюти стосовно валют країн-імпортерів (експортерів); рівень і динаміку цін на товари сільськогосподарського походження і виробничі ресурси, що можуть бути об’єктом імпорту аграрними і переробними підприємствами, масштаби імпорту в Україну товарів, кон куруючих з вітчизняними товарами АПК, доступність виходу на ринок інших країн, зміни політичного та економічного характеру, що відбуваються в цих країнах і є важливими для підприємства тощо. Володіння такою інформацією дає змогу підприємствам приймати обґрунтовані рішення не лише при здійсненні експортно-імпортних операцій, а й при прийнятті рішень, що стос уються діяльності на внутрішньому ринку.
Міжнародне середовище також характеризується можливостями припливу іноземного капіталу до АПК і співробітництвом України з міжнародними організаціями, що сприяють розвитку бізнесу: Європейський банк реконструкції і розвитку, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, ЮНІДО та ін. Досить значну роль у розвитку цього середовища відіграють і віт чизняні посольства та торгові представництва в інших країнах, що сприяють налагодженню міжнародних торгових відносин.
Ознайомлення з окремими складниками (ланками) макро- і мікросередовища дає підстави для висновку, що зовнішнє середовище підприємств є надто зу. При цьому потрібно брати до уваги, що за функціонального підходу до оцінки складників зовнішнього середовища виділяють фактори прямої і опосередкованої дії.
Основна увага менеджменту має спрямовуватися на фактори прямої дії: споживачів, постачальників матеріально-технічних ресурсів, постачальників капіталу, робочої сили, конкурентів, власників, на закони, нормативні акти державного рівня, нормативні акти місцевих органів влади. Решта складників є факторами опосередкованого впливу і для їх оцінки і врахування нерідко виникає потреба в створенні аналітичного відділу та залучення зовнішніх консультантів.
