На формування заощаджень населення безпосередньо впливають макро- та мікроекономічні змінні. Кожен банк, формуючи стратегію свого розвитку та інфраструктуру фінансового обслуговування клієнтів, виходить із суто мікроекономічних міркувань, а в результаті створюються макроекономічні умови, у яких діють як самі банки, так і решта учасників ринку. Водночас на стан банківської системи впливає ситуація в реальному секторі економіки, зміни політичних орієнтирів держави та пріоритетів макроекономічного й монетарного регулювання.
Тому актуальним є оцінювання взаємозалежності депозитної активності населення із загальноекономічними процесами та рівнем розвитку банківської системи. Успішна реалізація взаємодії зазначених процесів та управління ними значною мірою визначаються можливістю передбачати ймовірні зміни та вживати відповідні заходи щодо координації напряму руху ресурсів або їх структури та параметрів (термін, вартість, вид тощо) відповідно до змін макроекономічного середовища та фінансового ринку.
Аналізуючи змінні макроекономічного характеру, необхідно пам’ятати, що економіка загалом і фінансовий ринок, зокрема, єсистемою зі зворотним зв’язком, тобто явища або події, що відбуваються сьогодні, залежать від минулих і початкових умов.
До основних макроекономічних змінних, що визначають зовнішнє середовище діяльності комерційних банків у процесі формування ресурсів, належать такі:
1) економічні умови, у яких здійснюють свою діяльність комерційні банки;
2) рівень життя населення й стан соціального середовища;
3) рівень розвитку банківської системи та банківської конкуренції в країні.
Оцінюючи вплив цих чинників на діяльність комерційних банків, необхідно підкреслити, що найвагоміший вплив на формування ресурсної бази банків справляє соціально-економічна політика держави, яка зумовлює рівень фінансового потенціалу населення, та довіра як з боку населення до банків, так і з боку одних банків до інших.
Формування в докризовий період безперспективної споживчої моделі розвитку в результаті поліпшення загальної макроекономічної ситуації, зростання рівня монетизації, переважання імпорту сприяли тому, що населення України стало більше споживати товарів і послуг. Водночас приріст реальних сукупних доходів населення не настільки вагомий, низький рівень оплати праці та соціального захисту громадян України, їх низька купівельна спроможність є тими факторами, що стримують розвиток стійкого зростання банківських депозитів населення, а отже, й формування сталого інвестиційного потенціалу банківської системи.
Складним питанням є посилення довіри до комерційних банків і банківської системи з боку населення. Його вирішення вимагає формування повноцінних відкритих партнерських відносин між банками та клієнтами. Важлива роль у вирішенні цього питання належить Національному банку, який має сприяти створенню атмосфери довіри та стабільності банківської системи. На здатність комерційних банків здійснювати свої функції у сфері залучення коштів впливають ринкова кон’юнктура, темпи розвитку банківського сектора та конкуренції.
Макроекономічні фактори в умовах динамічного середовища та вільного ринку зазвичай порушують рівновагу фінансового ринку через вплив на ощадну поведінку населення. У грудні 2010 року Агентством США з міжнародного розвитку «Розвиток фінансового сектора» (FINGER) було проведене національне дослідження фі-нансової грамотності населення України. Під час дослідження збиралась інформація про можливий вплив фінансової кризи 2008— 2009 років на українські родини та їхню ощадну поведінку [110]. Більш як 2000 респондентам вікової групи від 20 до 60 років було поставлено 64 питання, які стосувалися персональних доходів і захисту прав споживачів. Понад половина респондентів (55 %) повідомили про те, що впродовж останніх трьох років рівень їхніх доходів значно знизився. Більшість респондентів, які відчули на собі зниження купівельної спроможності, зазначили, що причиною цього були втрата роботи або зниження заробітної плати.
У разі неочікуваного падіння доходу респонденти переважно покладалися на себе, зводячи кінці з кінцями завдяки внутрішнім ресурсам родини. Українські домогосподарства скорочували свої витрати та витрачали заощадження (53 %) або ж позичали необхідну суму в друзів і родичів (19 %). Оскільки більшість українських домогосподарств має обмежені ресурси, то основні статті витрат — продукти та повсякденні потреби. 27 % респондентів визнали, що їм взагалі нічого не вдається заощаджувати. Більшість респондентів указала, що причиною відсутності заощаджень є низький рівень доходу (76 %). Значна частина респондентів (14 %) не роблять заощаджень через брак довіри до фінансових установ. 14 % респондентів зазначили, що на кінець місяця після сплати всіх витрат у них залишаються кошти на заощадження, але ці кошти вони залишають у себе в готівковій формі (49 %). Лише 10 % респондентів кладутьгроші на депозитні рахунки в банк, а менше 1 % опитуваних роблять інвестиції в інструменти капіталу.
Дослідження показало, що макроекономічне середовище істотно впливає на домогосподарства й тому для побудови стабільної, стійкої банківської системи важливим є аналіз взаємодії загальноекономічних процесів і процесів формування банківських депозитів населенням. Взаємозв’язок факторів зовнішнього середовища характеризується силою, з якою зміна одного чинника впливає на інші, тобто рівнем кореляції. Щоб скласти повну та цілісну картину макроекономічних чинників, які здійснюють визначальний вплив на формування банківських депозитів, необхідно розглянути всі ці фактори не ізольовано один від одного, а в системі, тобто побудувати певну економетричну модель, яка враховувала б взаємозв’язок цих факторів. Слід зазначити, що більшість науковців, які досліджують це питання, обмежуються просто переліком окремих факторів зовнішнього середовища, не вказуючи на їх взаємозалежність [111, с. 31; 112, с. 188—192; 113, с. 50; 114, с. 29—31].
Для врахування цих чинників побудуємо модель взаємозв’язку та взаємодії між певними макроекономічними показниками, рівнем заощаджень загалом і рівнем депозитів населення, зокрема. Розглянемо динаміку макроекономічних індикаторів: ВВП, доходи, витрати, роздрібний товарооборот, індекси інфляції (індекс споживчих цін та індекс цін виробників).
Валовий внутрішній продукт (ВВП) — показник загального стану економіки країни за певний період. ВВП вимірює виробництво товарів й послуг усіма факторами виробництва, розташованими на території країни, незалежно від їх приналежності своїм або чужим громадянам [32, с. 30]. ВВП виражається у вигляді індексу по відношенню до попереднього періоду, а також у вигляді абсолютного значення суми цін на вироблені товари і послуги. ВВП є узагальнюючим індикатором сили економіки (або навпаки, її слабкості в періоди спадів).
Після майже десяти років падіння реального ВВП у 2000 році в Україні спостерігалося зростання реального ВВП, яке було пов’язане зі стрімким збільшенням експорту. Активізація експорту через сприятливу кон’юнктуру на світовому ринку, а через кілька років і поліпшення доступу до зовнішнього фінансування стимулювали внутрішнє споживання населенням товарів і послуг і надало додаткових стимулів економічному зростанню [115, с. 12].Номінальний валовий внутрішній продукт (ВВП) за період з 2001 по 2011 р. збільшився з майже 170 до 1095 млрд грн [116]. Упродовж 2000—2008 рр. середньорічні темпи приросту реального ВВП становили в середньому близько 6,9 % на рік. Позитивну динаміку економічного зростання країни переважно визначили збільшення експорту промислової продукції (передусім, металургія) у зв’язку з поліпшенням кон’юнктури на зовнішніх ринках та приплив капіталу в країну. Слід зазначити, що в 2005 році темпи приросту реального ВВП уповільнилися до 2,7 % проти 12,1 % у 2004 році [116]. Однак у 2006—2007 рр. темпи приросту реального ВВП пришвидшились і становили в середньому 7,5 % за рік. Значну роль у висхідній динаміці реального ВВП відіграло внутрішнє споживання населенням товарів і послуг, яке зростало як через підвищення рівня доходів громадян, так і через стрімке розширення банківського кредитування населення. Однак макроекономічна стабілізація та пом’якшення соціальних проблем не забезпечили проведення реформ, необхідних для довгострокового розвитку економіки. У результаті зі зміною зовнішньої кон’юнктури внаслідок розгортання світової фінансової кризи за 2009 рік реальний ВВП України скоротився і становив 85,2 % до попереднього року.
Аналіз статистичних даних дає змогу чітко виділити цикли економічного розвитку промисловості України: січень 2000 — січень 2002 року; січень 2003
— січень 2006 року та січень 2006 — липень 2008 років. У четвертому кварталі 2008 року внаслідок зниження попиту та промислового виробництва відбулося різке скорочення прибутків підприємств, що спричинило скорочення витрат на оплату праці. Знизилися зайнятість населення та рівень оплати праці, що призвело до падіння рівня реальних доходів населення і на тлі виплат за банківськими кредитами — падіння кінцевого споживання домогосподарств. Починаючи з другого кварталу 2009 р., ситуація в економіці стабілізувалась і почалося поступове відновлення економічної активності. Економічна ситуація поліпшилася і в 2010 році, коли ВВП зріс до 4,2 % [116]. Інфляція — це процес зростання рівня цін у країні унаслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу перебуває надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових) [55, с. 193]. Така ситуація призводить до здешевлення грошей і зростання цін. Рівень інфляції є невід’ємною складовою відсоткової ставки банку. На сьогодні інфляційні очікування залишаються доволі високими, і населення навряд чи розміщува-тиме в банках свої заощадження під відсоткові ставки, зменшені до інфляційного рівня й навіть нижчі за інфляцію.
Основними показниками, що використовуються для оцінювання й виміру інфляції, є: — індекс споживчих цін — Consumer Price Index (CPI); — індекс виробничих цін — Producer Price Index (PPI). ІСЦ (CPI)
— показник динаміки вартості споживчого кошика, який містить фіксований набір товарів і послуг масового споживання [117, с. 107]. Як ранній індикатор споживчої інфляції він відображає зміну вартості життя в країні, фіксуючи зміни купівельної сили національної валюти [30, с. 227]. Зростання індексу споживчих цін відображає те, що типовий набір (кошик) товарів і послуг підвищився в ціні щодо базового періоду. Індекс виробничих цін
— PPI — оцінює середню зміну цін виробників. Головна відмінність цього індексу від індексу споживчих цін (CPI) у тому, що він охоплює лише товари (без послуг) і на оптовому рівні їх реалізації. Часто цей індекс називають індексом оптових цін [118, с. 148]. Якщо економіка розвивається в нормальних умовах, то зростання показників CPI і PPI може привести до підвищення основних відсоткових ставок в країні. Це, своєю чергою, сприяє зростанню курсу валюти, оскільки збільшується привабливість вкладення коштів у валюту з більшою відсотковою ставкою. Проте високі темпи зростання інфляційних показників, швидше за все, викличуть зворотну реакцію ринку.
Аналіз інфляційної складової розвитку економіки показує, що середнє значення індексу споживчих цін за період з 2000 року по 2008 рік становило 9,2 %, з 2000 року по 2010 рік — 10,8 %. На противагу індексу споживчих цін індекс цін виробників виявив більші коливання. Так, середнє значення цього індексу за весь період становило 14,5 %, а в докризовий період з 2000 року по 2007 рік — 12,7 %. При цьому чітко прослідковуються два мінімальні значення в червні 2002 року (98,6 %) та травні 2006 року (107 %) і два максимальні значення в січні 2005 року (122,5 %) і липні 2008 року (135,7 %) [116]. Аналіз історичних подій чітко вказує, що причиною першого максимуму є політичні події, пов’язані з виборами Президента України, а причиною другого — світова фінансова криза. Необхідно зазначити, що історичного максимуму (137,8 %) індекс цін виробників досягнув у вересні
—жовтні 2008 року.
Зіставлення індексу цін виробників та індексу споживчих цін показує набагато меншу волатильність останнього. Це вказує на те, що торгівельні підприємства України мають доволі значну тор-гівельну націнку, що дає їм змогу знижувати коливання цін виробників у часі. Упродовж 2000—2010 рр. спостерігалася позитивна динаміка роздрібного товарообороту, середнє значення приросту якого за цей період становило 21,2 %.
Кредитний ринок України впродовж 2002—2010 років розвивався доволі динамічно. Так, середньомісячний обсяг кредитів, що надавалися нефінансовим корпораціям, у цей період становив 60,8 млн грн, а середньомісячні темпи приросту — близько 4 %. Іншим сегментом ринку банківських кредитів є ринок кредитів фізичним особам. Як і ринок короткострокових кредитів нефінансовим корпораціям, цей ринок швидко розвивається.
Аналіз відсоткових ставок за кредитами (рис. 2.6.) населенню показує, що вони порівняно з кредитними ставками для нефінансових корпорацій зазнавали більшого коливання. Так, відсоткові ставки за кредитами з терміном погашення до 1 року впродовж 2006 року зросли з рівня 17 % у лютому до 21 % у липні, а потім знову знизилися до 15,5 % у грудні. Починаючи з 2007 року, відсоткові ставки невпинно зростали й на початку 2008 року досягли рівня 22 %. Таке їх зростання пояснюється підвищеним попитом на кредити з боку населення. Водночас починаючи з квітня й закінчуючи груднем 2008 року, на ринку спостерігалося зниження відсоткових ставок з 21,5 % до 17 %. Таке їх зниження на ринку, навіть в розпал фінансової кризи, пояснюється зменшенням попиту на кредити та деякою інерцією комерційних банків. З грудня 2008 року спостерігалося стрімке підвищення відсоткових ставок, які вже в лютому 2009 року досягли рівня 26,5 %. Таке різке підвищення було тимчасовим явищем і вже в березні
—квітні вони знизились до рівня 19,5 % і з певними коливаннями продовжили падати до 17,5 % в грудні 2009 — січні 2010 року.
Аналіз відсоткових ставок за цільовим призначенням показує, що найбільш дорогими є споживчі кредити та інші кредити населенню. Так, відсоткові ставки за споживчими кредитами стабільно підвищувались з майже 15,1 % у березні 2006 року до 26,5 % у квітні
—травні 2010 року. Найбільш дешевими є іпотечні кредити, які подорожчали з рівня 12 % з липня 2006 року по листопад 2008 року на 4,2 п.п. Проте впродовж грудня 2008
— лютого 2010 року відсоткові ставки за іпотечними кредитами зазнали значних коливань і зафіксувались на рівні 15 % річних. Причинами постійного подорожчання кредитів слід визнати значний рівень інфляції.12 ,
0
12 ,
5
13 ,
0
13 ,
5
14 ,
0
14 ,
5
15 ,
0
15 ,
5
16 ,
0
16 ,
5
17 ,
0
17 ,
5
18 ,
0
18 ,
5
19 ,
0
19 ,
5
20 ,
0
20 ,
5
21 ,
0
21 ,
5
22 ,
0
22 ,
5
23 ,
0
23 ,
5
24 ,
0
24 ,
5
25 ,
0
25 ,
5
26 ,
0
26 ,
5
27 ,
0
2005 січень лютий березень квітень травень червень липень серпень вересень жовтень листопад грудень січень лютий березень квітень травень червень липень серпень вересень жовтень листопад грудень січень лютий березень квітень травень червень липень серпень вересень жовтень листопад грудень січень лютий березень квітень травень червень липень серпень вересень жовтень листопад грудень січень лютий березень квітень травень червень
20
06
20
07
20
08
20
09
20
10
Се р ед ня відсоткова ст авк а за к р ед ит ами , %
Ві д с от ко ва ст а в к а за кр е д ит ами з те р м і н ом погаше ння до 1 р ок у , %
Ві д с о т к о ва ст авк а з к р ед ит ами за т е рміном погашення від 1 до 5 р о ків , %
Ві д с о т к о ва ст авк а за к р ед ит ами з те рміном погашення понад 5 р оків , %
Рис . 2.6.
Дина міка се редньої від с откової ставк и за кр е д и т ам и , нада ним и банками
України фізичним ос обам за термінами погаш е ння [1
16]
81Аналіз показав, що рівень життя та доходів характеризується як невисокий, а отже, не створює належної бази для формування значних заощаджень як основного внутрішнього джерела інвестиційних ресурсів. У вітчизняній практиці частки соціальних виплат і заробітної плати майже однакові, що характеризує соціальну політику держави як неефективну. Це дає змогу дійти висновку про необхідність реформування системи оплати праці та зниження впливу соціальних виплат. Запровадження інструментів адресної соціальної підтримки дасть можливість вивільнити значні бюджетні кошти й спрямувати їх на підвищення соціальних стандартів.
Установлено, що в структурі витрат населення витрати на придбання продовольчих товарів становлять понад 50 %, що за світовими стандартами є фактичним показником бідності українського населення. Наслідком сформованої структури витрат населення є обмежені можливості переважної більшості населення України щодо створення заощаджень. Відповідно потрібно на державному рівні запроваджувати програми стимулювання неспоживчих витрат шляхом розвитку іпотечних програм і реалізації серед населення державних цінних паперів з рівнем доходу, що перевищує інфляцію.
Результати аналізу динаміки та структури заощаджень населення України в 2001
