Posibniki.com.uaІсторіяІсторія міжнародних відносин і зовнішньої політики ХХ — початок ХХІ ст.МА 8 ЗАГОСТРЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»


< Попередня  Змiст  Наступна >

МА 8 ЗАГОСТРЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»


8.1. Німецька проблема в міжнародних відносинах

У повоєнний період німецька проблема неодноразово була причиною загострення міжнародних відносин. Рішення Берлінської (Потсдамської) конференції мали суперечливий характер. З одного боку, в Німеччині необхідно забезпечити демократичні свободи, введення принципу виборності влади і, що дуже важливо, створити централізований німецький уряд, який мав ухвалити документ про мирне врегулювання. А з другого — Потсдамська угода фактично за фіксувала поділ Німеччини на три західні (американську, англійську, французьку) та східну (радянську) зони окупації.

В окупованій чотирма державами Німеччині йшли процеси, які унеможливлювали її об’єднання. У радянській зоні окупації формувались органи влади, контрольовані радянськими діячами Соціал-демократичної партії Німеччини та комуністами. У квітні 1946 р. СДПН і КПН об’єднались у Соціалістичну єдину партію Ні меччини (СЄПН).

Представники США та Великої Британії 2 грудня 1946 р. у Вашингтоні підписали угоду про економічне та адміністративне об’єднання американської та англійської окупаційних зон і створення так званої Бізонії. У лютому 1948 р. до цієї угоди приєдналася Франція, а Бізонія трансформувалася в Тринзонію.

У 1948 р. припинила свою роботу Союзна Контрольна Рада в Німе ччині, що була створена згідно з рішеннями Потсдамської конференції. На Лондонській нараді 1948 р. представниками США, Англії та Франції з державами Бенілюксу без СРСР було вирішено питання про скликання у Західній Німеччині установчих зборів для підготовки конституції, проведення грошової реформи і введення Західної Німеччини в зону дії американс ького плану економічної допомоги — плану Маршалла. Збройні сили союзників мали залишатись на німецькій території до досягнення єдності Німеччини. Таким чином, лондонська конференція проголосила курс на створення західнонімецької держави та її інтеграцію в західний блок.

Водночас у Варшаві відбулася скликана радянським керівництвом нарада східноєвропейських держав, яка засудила рішення Лондонської конференції і повніст ю підтримала курс СРСР щодо врегулювання німецької проблеми.

Радянська військова адміністрація Східної Німеччини і Східного Берліна, враховуючи безпеку дестабілізації валюти і гос-подарства у своїй зоні окупації (в результаті проведення реформ у Західній Німеччині), ввела транспортні обмеження у пересуванні в Берлін та між Західною і Східною Німеччиною. Цим самим населення Західного Берл іна було поставлене в скрутні умови: не вистачало продовольчих товарів і предметів першої потреби.

Командувач американськими військами в Німеччині Л. Клей наполягав на проведенні воєнної операції з деблокади Берліна. В Англію було направлено угруповання бомбардувальників Б-29 (носіїв ядерної зброї), американські війська в Європі і на Далекому Сході були приведені в бойо ву готовність.

Проте збройного конфлікту вдалось уникнути. США організували повітряний міст у Західний Берлін. СРСР мусив визнати провал блокади Берліна, і 4 травня 1949 р. у Нью-Йорку було досягнуто угоди, згідно з якою 12 травня скасовувалися всі обмеження зв’язку, транспорту й торгівлі між Берліном і західними землями Німеччини, між східною і західними зона ми Берліна, а також між західними і східною зонами окупації Німеччини.

Берлінська криза 1948—1949 рр. була спричинена геополітичними, ідеологічними і психологічними чинниками. Основний прорахунок радянського керівництва полягав у недооціненні фінансово-економічних і військово-технічних можливостей Заходу, його рішучості домагатися реалізації курсу на створення західнонімецької держави. Згодом кризу було врегульовано за столом переговорів ціною розколу Німеччини. 23 травня 1949 р. військовими губернаторами союзних держав було схвалено Основний Закон Західної Німеччини. Ця дата вважається днем створення ФРН.

Ще 19 березня 1949 р. Німецька народна рада ухвалила проект Конституції Німецької Демократичної Республіки. У квітні відбулися вибори до Німецького народного конгресу, а 7 жовтня 1949 р. було сф ормовано тимчасову Народну палату. Цей день і став днем створення НДР. 15 жовтня 1949 р. НДР і СРСР встановили дипломатичні відносини.

Першим канцлером ФРН став семидесятитрирічний Конрад Аденауер (блок партій Християнсько-демократичний союз і Християнсько-соціальний союз — ХДС/ХСС). Він перебував при владі до 1963 р. Уряд Аденауера однозначно орієнтувався на США і на цінн ості західної демократії. У 1952 р. він відкинув план СРСР про об’єднання Німеччини.

На Паризькій нараді дев’яти держав — США, Англії, Франції, Канади, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, що відбулася у жовтні 1954 р., було прийнято рішення про вступ ФРН у Західноєвропейський союз і НАТО. Паризькі угоди передбачали скасування окупаційного режиму у ФРН, у свою чергу уряд ФР

Н оголосив про те, що він ніколи не вдаватиметься до сили для об’єднання Німеччини або зміни існуючих кордонів. Західнонімецька держава взяла на себе зобов’язання не виробляти атомної, бактеріологічної та хімічної зброї.

Паризькі угоди набули чинності після всіх передбачених формальностей 5 травня 1955 р. ФРН здобула с уверенітет на засадах нової версії Загальної угоди. 7 травня вона вступила до ЗЄС, 9 травня — до НАТО, що завершило розкол Європи на два ворожі табори.

Помітною подією міжнародних відносин став візит канцлера ФРН К. Аденауера до Москви, що відбувся у вересні 1955 р. Його безпосереднім результатом стало встановлення дипломатичних відносин між ФРН і СР

СР, хоча меморандум, переданий Аденауером радянській стороні, знову не визнавав кордону Одер

—Нейсе й ігнорував НДР.

Від самого початку НДР перебувала в зоні впливу СРСР. У липні 1952 р. ІІ Конференція СЄПН ухвалила рішення про початок будівництва «основ соціалізму» за радянською схемою: індустріалізація, колективізація, культурна революція.

Після смерті Сталіна керівництво СЄПН прого лосило «новий курс» складовою якого було підвищення норм виробітку на 10%. 16 червня 1953 р. у НДР розпочався страйк будівельників, який наступного дня переріс у глобальні заворушення по всій країні, котрі набрали форми протесту проти політики уряду, СЄПН та державного апарату. Режим НДР було врятовано лише завдяки втручанню радянських військ.

Для НДР однією з най болючіших була проблема Західного Берліну, який був відкритим анклавом ринкової економіки у центрі планової, і цим користувалися його мешканці (2 млн осіб), скуповуючи дешеві продовольчі й інші товари. Втрати НДР за двадцять років відкритості кордонів становили 120 млрд марок. Західний Берлін став «вікном», через яке у ФРН від’їжджали мешканці НДР. До 1961 р. виїх ало майже 2 млн осіб.

У планах військового командування НАТО і ОВД Західний Берлін розглядався як база для майбутньої «армії вторгнення», як найвірогідніше місце початку нової світової війни. Берлін став місцем дії майже 60 розвідувальних служб різних країн світу.

Початок «берлінської кризи» пов’язують із нотами радянського уряду урядам США, Англії, Франції, ФРН та пропозицією про перетворення Західного Бе рліна на «демілітаризоване вільне місто». Ультимативний характер цієї пропозиції був очевидний. На «міркування» західним країнам давалося півроку, після чого контроль над комунікаціями між ФРН і Західним Берліном повністю перейде до уряду НДР, який «здійснюватиме свій суверенітет на землі, воді й у повітрі». В разі спр об силового прориву з боку західних держав їм дадуть відсіч розташовані в НДР радянські війська.

Західний погляд на німецьку проблему базувався на ідеї створення єдиної німецької держави з наданням їй права участі у військових союзах і розміщення на своїй території закордонних військових баз. Цей чинник, поряд із відверто негативним ставленням ФР

Н до пропозицій СРСР, зумовив відсутність конструктивних результатів у розв’язанні німецької проблеми.

В цьому контексті доволі реалістично виглядав план міністра закордонних справ Польщі А. Рапацького про створення «без’ядерної зони» на території ФРН, НДР, Польщі та Чехословаччини. Він надавав ФРН серйозні переваги: бундесвер і війська союзників не володіли б ядерною зброєю на західноні мецькій території, а СРСР міг базувати ядерну зброю тільки в межах своїх кордонів. Але К. Аденауер відмовився. Непохитність ФРН у «ядерному питанні» відіграла свою негативну роль.

Лідери СРСР і НДР знайшли «нестандартний вихід» з «берлінської кризи». У ніч з 12 на 13 серпня 1961 р. навколо Західного Берліна був споруджений мур дов смуга від 150 до 8 м завширшки. Було збудовано 25 патрульно-пропускних пунктів і обладнано 245 вогневих позицій.

Оскільки СРСР не встановлював блокаду на відміну від 1948—1949 рр., то кризу, що виникла, було швидко подолано. Американські й радянські війська, виведені на вулиці Берліна, через два дні повернулися до своїх казарм. Так з’явився символ «холодної війни», розколу Німеччини і Європи.

У 60-х рок ах ХХ ст. німецька проблема залишалась актуальною і суттєво впливала на розвиток міжнародних відносин.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
8.3. Розпад колоніальної системи. Вихід країн, що визволилися, на міжнародну арену
8.4. Дипломатична боротьба за обмеження ядерних озброєнь
МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ 70-Х—ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 80-Х РОКІВ ХХ СТ.: ВІД ПОЛІТИКИ РОЗРЯДКИ ДО ПОСИЛЕННЯ КОНФРОНТАЦІЇ МІЖ ПРОТИЛЕЖНИМИ СИСТЕМАМИ
9.2. Радянсько-американські відносини та їх вплив на розрядку міжнародної напруженості
9.3. Гельсінкський процес. Підписання Заключного акта НБСЄ. Основні принципи Гельсінкського акта та його історичне значення
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki