3. Конкуренція між лобістськими групами.
У структурі міжнародного лобізму як специфічної форми комунікацій із громадськістю можна виокремити кілька основних елементів, які забезпечують його виконання. Клієнтами, що ініціюють комунікацію і представляють інтереси, які лобіюються, можуть бути суб’єкти різного рівня: національні фірми й установи, транснаціональні корпорації, національні держави, міжнародні організації та неурядові інституції національного чи міжнародного характеру — тобто практично всі міжнародні актори та учасники глобального управління.
Аналізуючи лобізм на рівні ЄС, виокремлюють три основні групи інтересів. Однак ці групи представлені не лише в європейському просторі, вони існують і на національному, і на міжнародному рівнях.
Це інтереси виробників (комерційні), що виступають від імені підприємців і лобіюють максимально сприятливі умови для поступового економічного розвитку ЄС, збільшення конкурентоспроможності й отримання прибутку; інтереси невиробничого характеру (некомерційного) сектора, у складі якого були представлені громадські організації й асоціації за професіями та лобіюються або широкі громадські чи групові інтереси членів груп (екологісти, мігранти тощо), або безпосередні інтереси членів груп (наприклад, пільги для професій, які вони репрезентують); інтереси регіонів, що поєднують у своїй діяльності обидва типи мотивацій (і безпосередню матеріальну зацікавленість, наприклад, у просуванні тих чи інших проектів, і збільшення питомої ваги регіональної складової в європейському будівництві в цілому).
Крім того, не слід ігнорувати ще одну, четверту, групу — політичні інтереси, які в європейському просторі репрезентують держави і політичні партії та рухи. Не секрет, що національні інтереси держав та ідеологічні орієнтації політичних лідерів поки що залишаються суттєвими важелями при вирішенні проблем на регіональному і міжнародному рівнях.
Однак найпомітніші позиції, зрозуміло, посідають комерційні інтереси. І це не випадково, оскільки основний обсяг законодавчого регулювання ЄС (до 60 %) стосується бізнесу. За деякими даними, кількісне співвідношення груп, які виступають від імені інтересів виробників і некомерційних інтересів, становить приблизно 100:1. До того ж підприємницькі інтереси краще об’єднані, мають галузеві та міжгалузеві асоціації, спроможні спрямовувати значні матеріальні ресурси на представництво.
Важливу роль у лобіюванні інтересів бізнесу на європейському рівні відіграє Європейський круглий стіл промисловців, який об’єднує понад 40 найбільших промислових європейських і транснаціональних груп і виступає за те, щоб Єврокомісія захищала єдині інтереси всіх країн-учасниць. Члени Європейського круглого столу застерігають від ерозії повноважень виконавчого органу ЄС в економічній галузі на користь окремих країн чи використання принципу розділеної відповідальності.
Водночас дослідники звертають увагу на помітне зростання недержавних і некомерційних груп інтересів як на національному, так і міжнародному рівнях, що призводить до збільшення кількості лобістів, які їх представляють. Так, наприкінці 1960-х років у США спостерігався сплеск активності лобіювання питань організаціями, що переймаються такими проблемами, як громадянські права, екологія, захист споживачів, охорона здоров’я тощо. Це спонукало федеральний уряд активізувати свою діяльність у цих сферах. Найбільшими і найвпливовішими стали дві організації — «Спільна справа», що мала різноманітні цілі, зокрема, удосконалення етики уряду і реформування Конгресу, а також «Член суспільства» — конгломерат груп особливих інтересів, що прагне впливати на державну політику в усіх напрямах. Подібну тенденцію можна зараз спостерігати і на європейському рівні.
Суб’єктами міжнародного лобіювання можуть бути як окремі лобісти (найняті для лобіювання конкретних питань державами, міжнародними організаціями, ТНК, фірмами або штатні фахівці зі зв’язків з громадськістю транснаціональних корпорацій), так і організовані групи — PR-агентства чи фірми, що спеціалізуються у цій галузі.
На думку фахівців, ефективнішим є коаліційне лобіювання, оскільки кожне рішення владних інституцій стосується кількох груп інтересів. І було б стратегічною помилкою не координувати зусилля лобістів, що висувають схожі пропозиції до певної проблеми.
Дослідники зазначають, що європейські PR-агентства, що спеціалізуються на лобізмі, постійно розширюють спектр послуг з підвищення ефективності лобіювання загальноєвропейських інституцій. Наприклад, пропонується послуга «огляд політичних біографій» з аналізом поглядів відповідальних брюссельських функціонерів, або «політичний аудит», у якому розглядається можливий вплив рішень, що готуються, на становище компанії. Їх експертиза
складається не тільки зі звітів, а й містить аналіз подій і тенденцій у Єврокомісії та на парламентському рівні.
Такий аналіз становить неабиякий інтерес для провідних промислових, комерційних і фінансових структур. Так, англійські фірми — давно не новачки у європейських справах, охоче звертаються до послуг брюссельських PR-спеціалістів. Іноді PR-компанії виконують завдання своїх лондонських клієнтів, в інших випадках лондонські фірми відкривають представництва в столиці Бельгії.
Суттєве значення для підвищення рівня прозорості та відкритості діяльності будь-яких міжнародних структур і лобістів, які при них працюють, повинне мати широке залучення до підготовки і напрацювання рішень усіх зацікавлених сторін. Альтернативою лобістським формам впливу в рамках Євросоюзу стали дискусії про конституцію та реформування ЄС, до яких приєднуються різні європейські та національні організації, національні парламенти, академічні кола і представники громадськості. Комісія ЄС сприяє цьому діалогу за допомогою власного інтернет-форуму — сторінки Futurum (кількома мовами), де всі політичні організації й окремі громадяни можуть опублікувати свої статті, тези, міркування.
Як повідомляв журнал ЄС «Європа», прийнято також рішення проводити частину засідань Ради міністрів відкритими для громадськості. Крім того, В. Ж. д’Естен запропонував зробити систему управління в ЄС і терміни, що використовуються при цьому, більш зрозумілими для пересічних громадян. Він вважав, що варто спростити деякі назви і поняття, допускати їх дублювання, сформулювати у новій, доступнішій редакції багато положень договору про створення ЄС.
Об’єктами міжнародного лобіювання є організації й установи, що ухвалюють рішення, які зачіпають інтереси світової спільноти або її окремих сегментів. Незважаючи на зростання наднаціональної та регіональної складових процесу прийняття рішень, національний рівень, як і раніше, залишається пріоритетною сферою лобістських зусиль. Водночас якщо самоідентифікація учасників процесу розробки і прийняття рішень прив’язана до національного рівня, то зміст цих рішень має наднаціональний характер. Існує ще одна позитивна тенденція, властива євролобізму, — інститути ЄС, які є об’єктами лобіювання, самі стимулюють залучення груп інтересів, що репрезентують некомерційні інтереси, до обговорення актуальних проблем. Зацікавленим групам надаються місця в консультативно-дорадчих органах і навіть утворюються фонди для фінансової підтримки таких єврогруп.
За деякими даними, наприкінці 1990-х років під егідою ЄС працювало близько тисячі комісій, які мали дорадчий, експертний або консультативний статус. Вони зводили разом експертів, що представляли різні інтереси (приватні і державні, комерційні і некомерційні, господарчі і громадські). При їх формуванні і фінансуванні перевага віддавалася єврогрупам, структурно організованим на наднаціональному рівні (наднаціональні асоціації бізнесу, профспілок тощо). Тобто згори заохочувалася тенденція груп інтересів до самоорганізації та інституалізації. Вважають, що таким чином на рівні ЄС складається комітетська система підготовки рішень, що активно взаємодіє з наднаціональними інститутами.
Відповідно до об’єктів лобіювання можна говорити про три рівні міжнародного лобізму
— національний, регіональний і глобальний. Перший пов’язаний із просуванням інтересів інших держав представниками певної країни (внутрішній лобізм), а також тиском транснаціональних корпорацій чи окремих держав на уряди інших країн для прийняття рішень, що відповідають їхнім інтересам (зовнішній лобізм), із впливом на рішення регіональних і міжнародних організацій.
Предметом лобіювання є рішення, що мають наднаціональний характер або стосуються інтересів окремих груп сегментів світової спільноти (частіше, на нашу думку, все ж таки превалює спроба захистити національні інтереси на міжнародному рівні).
Отже, міжнародна лобістська діяльність є взаємодією юридичних чи фізичних осіб зі структурами державної влади та інституціями управління, що складаються на глобальному рівні, для впливу на розробку і прийняття рішень у своїх інтересах чи інтересах конкретних клієнтів.
Основними завданнями лобістської діяльності в міжнародному середовищі є налагодження комунікацій з національними державними структурами і міжнародними інституціями, їх інформування з питань, пов’язаних із предметом лобіювання; моніторинг роботи у сферах, що стосуються інтересів країни чи організації; забезпечення представництва інтересів держави чи організації іншої країни на різних рівнях державної влади або глобального управління; вплив на законодавство, що зачіпає інтереси відповідних сегментів світової спільноти; забезпечення поінформованості і розуміння законодавцями їх проблем і діяльності.
Важливою складовою міжнародного лобіювання є лобіювання інтересів окремих країн або груп країн у регіональних і міжнародних організаціях та союзах.
Як зазначала ще в середині 1990-х років «Нью-Йорк Таймс», компанії повсюди у світі шукають нових шляхів, щоб вступити в контакт з урядовими посадовими особами. Щоразу коли урядовий орган керує ресурсом, якого потребує бізнес (дозволяє, ліцензує, виділяє субсидії), чи встановлює правила, згідно з якими бізнес може функціонувати, виникає лобіювання, щоб впливати на процес управління.
Не випадково, що і ЄС стикнувся з явищем лобізму. Особливого впливу зазнає Єврокомісія, законодавчий і адміністративний орган ЄС з штаб-квартирою в Брюсселі. У 1994 р. їх нараховувалося більше трьох тисяч груп, що використовували понад 10 тисяч лобістів для впливу на членів комісії і чиновників.
Лобісти захищають багато різних інтересів. Майже всі великі європейські корпорації, торгові групи і профспілки мають власних лобістів. Те саме стосується й японських торгових асоціацій і компаній. Американська торговельна палата представляє американські компанії, а деякі з них мають тут власних лобістів. Оскільки Єврокомісія встановлює правила, за якими розвивається загальноєвропейський ринок, ставки дуже високі. У Брюсселі лобісти діють поіншому, ніж у США. Вони можуть, наприклад, готувати довідку для чиновників комісії і співпрацювати більш відкрито з її членами.
Дослідники зауважують, що в умовах демократичного дефіциту ухвалення рішень на рівні різних міжнародних інституцій можна очікувати розширення каналів доступу до цього процесу груп інтересів, представлених лобістами. Вже сьогодні представники громадських організацій вважають, що інституції ЄС відкриті для лобіювання ззовні, хоча голос громадського сектора, на їхню думку, не завжди такий сильний, як урядових, комерційних і промислових лобістських груп. Однак організації, пов’язані із захистом навколишнього середовища, ефективно використовують євролобізмом вже давно.
На рівні ЄС спостерігається не лише визнання, але й прихильне ставлення до лобізму як способу просування інтересів і доведення думок зацікавлених груп до учасників процесу прийняття рішень. Доступ лобістів прямо заохочується органами ЄС, які в умовах кадрового дефіциту захлинаються від величезної поточної роботи. При цьому дослідження лобістської діяльності в ЄС свідчать, що лобіювання сприяє високому рівню розробки технічних аспектів законопроектів за рахунок їх кваліфікованого експертного забезпечення і відкриває доступ до нормотворчості багатьом учасникам.
Національний рівень міжнародного лобіювання забезпечується двояко: вплив на владні структури певної країни можуть ініціювати чи здійснювати як власні лобісти, так і зарубіжні. Внутрішнє лобіювання спрямовується на підтримку різних країн та їх компаній у власній країні. Найбільш ефективним лобістом російського капіталу в Україні є група А. Деркача, об’єднана в рух «В Європу — разом з Росією», що останні два-три роки сприяла зростанню російських інвестицій у проекти, частина яких має стратегічний характер.
На думку вчених, в Україні відсутній цивілізований процес лобіювання: українські політики умовно розділилися на дві групи — перші намагаються просувати інтереси Росії, другі — питання, пов’язані з вимогами міжнародних організацій (МВФ, Всесвітнього банку і ВТО).
Зовнішнє лобіювання, яке ініціюється зарубіжними клієнтами, спрямоване насамперед на формування позитивного до них ставлення, котре може забезпечити прийняття вигідних для них рішень. Політика лобіювання на державному рівні — нормальна світова практика. Це своєрідна мова міжнародного спілкування, володіння якою навіть за наявності у країни авторитету чи економічної потуги відіграє значну роль для її зовнішньоекономічних успіхів.
Лобізм на національному рівні може використовуватися як одна з технологій у PR-кампанії. Так, наприклад, під час проведення такої кампанії 1996 року нігерійським військовим урядом, що мав на меті змінити негативний міжнародний імідж, який погіршився після страти одного з лідерів опозиції, разом з іншими засобами було застосовано лобіювання американського парламенту. Нігерійська влада надіслала до Вашингтона делегацію, яка повинна була вплинути на Конгрес США, переконати його у правомірності дій уряду Нігерії — нібито він все чинив згідно з законодавством. Делегацію очолили два афроамериканці. Завдання було сформульовано так: по-перше, через детальне обґрунтування судочинства у справі страченого опозиціонера опорочити його і створити імідж «канібала» й одночасно піднести лідера уряду військових як «людини честі»; по-друге, переконати Конгрес виявити терпимість до існуючого режиму до передачі влади демократично обраному урядові.
Вважають, що маневр нігерійців, незважаючи на складність завдання, не був марним — адміністрація Б. Клінтона утрималася від таких радикальних санкцій, які застосовувала для
впливу на Іран, Лівію і Кубу. І хоча PR-кампанія не досягла мети, вона допомогла уникнути запровадження нафтового й економічного ембарго.
США також постійно лобіюють власні інтереси в інших країнах, використовуючи найрізноманітніші технології. Так, наприкінці 1994 р. Торговельна палата США організувала в Японії зустрічі з лідером правлячої партії і членами кабінету міністрів, включаючи прем’єра. Це була спроба вийти безпосередньо на людей, які роблять політику. Нерідко американська адміністрація застосовує для впливу на рішення інших держав візити держсекретаря, колишніх президентів, конгресменів. Найпоширенішою американською практикою міжнародного лобіювання є не пряме, а опосередковане лобіювання, пов’язане із впливом на громадську думку в інших країнах за допомогою інформаційних засобів або фінансування гуманітарних проектів.
Отже, лобізм — важливий фактор формування іміджу будь-якої країни в міжнародному середовищі та захисту її інтересів. Проте досі лобістська діяльність не стала ефективним засобом просування інтересів України ані в певних країнах світу, ані на рівні міжнародних організацій. Теоретична розробка цієї проблеми взагалі і зокрема дослідження технологій міжнародного лобіювання може сприяти активізації українського лобі, яке буде забезпечувати позитивний імідж України та її входження до світового економічного, політичного і соціокультурного простору.
Висновки. Лобіювання є визнаним методом зв’язків із громадськістю. В умовах розвинутого громадянського суспільства і нормативної регламентації процесу лобіювання воно є свідченням демократичності суспільства і служить основним каналом взаємозв’язку між соціальними групами й органами влади.
Лобістську діяльність класифікують за об’єктами, методами, рівнями та ін. Важливе місце в структурі лобіювання посідає міжнародний рівень, який в умовах глобалізації світової спільноти стає засобом комунікації між державами і міжнародними інститутами.
Завдання для контролю знань
Запитання
1. Сформулюйте власне визначення лобіювання.
2. У чому полягає позитивна суспільна роль лобіювання?
3. Чому у повсякденному дискурсі переважає негативне ставлення до лобіювання?
4. Яким чином може лобіювати свої інтереси студентство як організована соціальна група?
5. Складіть схему «Різновиди лобіювання».
6. Які існують методи регламентації лобістської діяльності?
7. Яка роль професійного кодексу етики у регламентації діяльності лобістів?
8. Який спосіб правової регламентації лобіювання ви вважаєте найефективнішим?
9. Якими ознаками характеризується лобіювання у демократичному суспільстві?
10. Запропонуйте власні рекомендації до вдосконалення механізмів лобіювання в Україні.
Література
1. Ганжуров Ю. Парламентське лобіювання в контексті політичної комунікації / Ганжуров Ю. // Політичний менеджмент. — 2005. — № 4.
2. Громадські організації в Україні. Нормативно-правове регулювання : зб. / [Роїна О.М. (упоряд.)]. — К. : КНТ, 2007.
3. Громадські організації та органи державного управління: питання взаємовідносин / Хмельницький ун-т управління та права. Центр дослідження проблем публічного права / [Нижник Н.Р. (заг. ред.), Олуйко В.М. (заг. ред.)]. — Хмельницький : ХУУП, 2007.
4. Перегудов С. Группы интересов и российское государство / Перегудов С., Лапина Н., Семененко И. — М. : Эдиториал УРСС, 1999.
5. Про політичні партії в Україні : Закон України № 2777-IV від 07.07.2005 / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К. : Парламентське видавництво, 2006.
6. Сабанадзе Ю. Лобізм: зло чи необхідність / Сабанадзе Ю. // Трибуна. — 2008. — № 1/2.
7. Тихомірова Є. Лобізм як складова міжнародного PR / Тихомірова Є. // Політичний менеджмент. — 2005. — № 1.
