1. Сутність зовнішньоекономічної діяльності та правові засади її здійснення.
2. Основні напрями міжнародної економічної інтеграції України: членство України в СОТ, перспективи інтеграції в Європейський Союз.
3. Система органів державного управління зовнішньоекономічною діяльністю та міжнародною економічною інтеграцією та їхній адміністративно-правовий статус.
4. Адміністративно-правові методи державного управління зовнішньоекономічною діяльністю.
5. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність.
1. Сутність зовнішньоекономічної діяльності та правові засади її здійснення
Як будь-які інші важливі суспільні процеси, відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності потребують відповідного правового забезпечення і на національному, і на міжнародному рівні.
Суспільні відносини, що складаються у сфері зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання України, регламентовані, передусім, такими базовими нормативно-правовими актами національного законодавства, як Конституція України, Господарський кодекс України та Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», які закріплюють загальні принципи ведення зазначеної діяльності.
Конституція України містить фундаментальні норми, що стосуються господарської, в тому числі й зовнішньоекономічної діяльності, на яких базується поточне законодавство. Так, згідно зі ст. 116 Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України. Це положення поглиблено у ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 16.05.2008 р., де зазначено, що Кабінет Міністрів України забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює регулювання зовнішньоекономічної діяльності; бере участь у складанні платіжного балансу й організовує роботу зі складання зовнішньоторгівельного балансу України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів тощо.
Розділ VII Господарського кодексу України визначає поняття зовнішньоекономічної діяльності, її суб’єктів, основні засади державного регулювання, зокрема митного регулювання, ліцензування та квотування у сфері зовнішньоекономічної діяльності, основні принципи укладення й державної реєстрації зовнішньоекономічних договорів, отримання суб’єктами господарювання України кредитів в іноземних фінансових установах тощо.
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» конкретизує й деталізує положення, закріплені в Господарському кодексі України. Щоправда, подекуди ці законодавчі акти містять
відповідного законодавства та застосування його на практиці під час забезпечення правового супроводу зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання та взаємодії їх з відповідними органами державного управління.
До видів зовнішньоекономічної діяльності відповідно до ст. 4 цього Закону належать:
— експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
— надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб’єктами господарської діяльності суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України;
— наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційних засадах;
— міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;
— кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб’єктами господарської діяльності зазначених установ на території України;
— спільна підприємницька діяльність між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами госпо-
різні дефініції одних і тих самих категорій. Це стосується, передусім, поняття зовнішньоекономічної діяльності. Так, згідно зі ст. 377 Господарського кодексу України, зовнішньоекономічна діяльність — це господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетину митного кордону України майном та/або робочою силою. Водночас відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічною діяльністю визнається діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Враховуючи зазначені визначення, в юридичній літературі під зовнішньоекономічною діяльністю розуміють господарську діяльність за участю вітчизняних та іноземних суб’єктів господарювання, складовою якої є перетин митного кордону України майном та/або робочою силою і яка здійснюється у спеціальному правовому режимі [2, c. 633].
— підприємницька діяльність на території України, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгівельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;
— організація та здійснення діяльності у сфері проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційних засадах, за участю суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;
— товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;
— орендні, в тому числі лізингові, операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;
— операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;
— роботи на контрактних засадах фізичних осіб України з іноземними суб’єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактних платних засадах із суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами.
Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України відповідно до ст. 3 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визнаються:
— фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно із законами України і постійно проживають на території України;
— юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місце знаходження на території України;
— об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно із законами України,
дарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;
— структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами (філії, представництва), але мають постійне місцезнаходження на території України.
Органи місцевого самоврядування діють як суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності лише через створені ними зовнішньоекономічні комерційні організації, які мають статус юридичної особи.
Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхніх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи. Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці. Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони є суб’єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є.
Усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право відкривати свої представництва на території інших держав згідно із законами цих держав, а також право на участь у міжнародних неурядових економічних організаціях. Іноземні суб’єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрацію представництв інших іноземних суб’єктів господарської діяльності здійснює центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики впродовж шістдесяти робочих днів з дня подання іноземним суб’єктом господарської діяльності документів на реєстрацію. Акредитацію філій і представництв іноземних банків здійснює Національний банк.
Поряд із зазначеними базовими положеннями, що лежать в основі зовнішньоекономічної діяльності, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» містить цілий ряд інших норм, що регламентують, зокрема, укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів), ведення розрахунків, кредитування, страхування, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, заходи щодо захисту економічної конкуренції у сфері зовнішньоекономічної діяльності, заходи України у відповідь на дискримінаційні
але які мають постійне місце знаходження на території України та яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;
Окрім законів, які містять загальні положення щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності, слід звернути увагу на деякі інші законодавчі акти, присвячені окремим аспектам цієї діяльності. До таких актів, зокрема, належать Митний кодекс України від 11.07.2002 р., Закони України «Про Єдиний митний тариф» від 05.02.1992 р., «Про Митний тариф України» від 05.04.2001 р., «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15.09.1995 р., «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.1998 р. та ін.
Митним кодексом України визначено засади організації та здійснення митної справи в Україні, яка відповідно до ст. 3 цього нормативно-правового акта включає порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов’язане із встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил. Крім того, цей кодекс регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України.
Законом України «Про Єдиний митний тариф» регламентовано порядок формування та застосування Єдиного митного тарифу України при ввезенні на митну територію України та вивезенні за межі цієї території товарів та інших предметів, що встановлюється з метою обкладення митом зазначених товарів. Єдиний митний тариф України — це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Єдиний митний тариф затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. На даний час митні ставки визначені Законом України «Про Митний тариф України» від 05.04.2001 року.
Положеннями розділу ІІ Закону України «Про Єдиний митний тариф» визначено такі види мита:
— адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
— специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
та/або недружні дії інших держав, митних союзів чи економічних угрупувань, а також передбачають заборону щодо експорту та імпорту деяких видів товарів тощо.
— комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.
Крім цього, зазначеним Законом урегульовано застосування ввізного, вивізного та сезонного мита, а також особливих видів мита.
Відповідно до ст. 8 цього Закону ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при ввезенні їх на митну територію України. Ввізне мито є диференційованим:
— до товарів та інших предметів, що походять з держав, які разом з Україною входять до митних союзів чи утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України;
— до товарів та інших предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, котрий означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги щодо мит, за винятком випадків, коли зазначені мита та пільги щодо них встановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України;
— до товарів, що походять з України, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, визначені Митним тарифом України;
— до решти товарів та інших предметів застосовуються повні (загальні) ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України.
Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при вивезенні їх за межі митної території України. На окремі товари та інші предмети може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.
З метою захисту економічних інтересів України, українських виробників незалежно від інших видів мита можуть застосовуватися особливі види мита, а саме: спеціальне мито; антидемпінгове мито; компенсаційне мито.
Спеціальне мито застосовується:
— як засіб захисту українських виробників;
— як засіб захисту національного товаровиробника у разі, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах та (або) за таких умов, що заподіюють значної шкоди або створюють загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику;
— як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності;
— як заходи у відповідь на дискримінаційні та (або) недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та (або) ущемляють інтереси України. Зазначений вид мита застосовується відповідно до Закону України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну».
Антидемпінгове мито застосовується відповідно до Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту»:
— у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом демпінгу, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику;
— у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення заподіює шкоду.
Компенсаційне мито застосовується відповідно до Закону України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту»:
— у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом субсидованого імпорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику;
— у разі вивезення за межі митної території України товарів, для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо або опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіює шкоду.
Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.
Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється також на підзаконному рівні: постановами Верховної Ради України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади тощо.
Важливе значення має, зокрема, Указ Президента України «Про Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час урегулювання спорів, розгляду у закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб’єкта та України» від 25.06.2002 р. № 581/2002, яким визначено механізм взаємодії
Серед нормативно-правових актів Уряду України, насамперед, слід назвати Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності» від 12.12.2002 р. № 1863, згідно з якою Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) є товарною номенклатурою Митного тарифу, затвердженого Законом України «Про Митний тариф України», що складається на підставі Гармонізованої системи опису та кодування товарів і Комбінованої номенклатури Європейського Союзу та використовується для цілей тарифного й інших видів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ведення статистики зовнішньої торгівлі, здійснення митного оформлення товарів.
Постановами Кабінету Міністрів України щороку визначаються переліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню та квотуванню (наприклад, Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та квот на 2010 рік» вiд 23.12.2009 р. № 1406, «Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та обсягів квот у 2009 році» вiд 27.12.2008 р. № 1123, «Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, та обсягів квот у 2008 році» вiд 29.12.2007 р. № 1411).
На виконання Закону України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 29.04.1999 р. № 756 затверджено переліки товарів (робіт і послуг), експорт та імпорт яких за товарообмінних (бартерних) операцій забороняється.
З-поміж нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності, потрібно, передусім, виокремити накази Міністерства економіки України — спеціально уповноваженого органу у сфері реалізації зовнішньоекономічної діяльності. Важливе практичне значення має, зокрема, Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України «Про затвердження Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» вiд 06.09.2001 р.
органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій України для забезпечення захисту прав та інтересів України під час урегулювання спорів за участю іноземного суб’єкта (іноземної держави, юридичної, фізичної особи) у закордонних юрисдикційних органах.
На міжнародному рівні зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарювання України регулюється міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Серед таких договорів слід відзначити міжнародні договори, укладені в рамках ООН, такі як Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами від 18.05.1965 р.; договори СОТ такі як Генеральна угода про торгівлю послугами вiд 15.04.1994 р., Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи вiд 15.04.1994 р., Угода про технічні бар’єри у торгівлі вiд 15.04.1994 р., Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року вiд 15.04.1994 р.; міжнародні документи, укладені в рамках СНД, такі як Конвенція про захист прав інвестора вiд 28.03.1997 р., міжнародні документи ІКАО, наприклад, Конвенція про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень вiд 28.05.1999 р. та ін. За своєю юридичною силою міжнародні договори слідують за Конституцією України та мають пріоритет над законами України. Таким чином, якщо норми законів з питань зовнішньоекономічної діяльності суперечать положенням міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються положення міжнародних договорів.
