Опанування теоретичного матеріалу вказаної тематики допоможе поглибити навички з аналізу відповідного законодавства, надання юридичної підтримки діяльності фінансових установ та органів державного регулювання в кредитно-фінансовому секторі.
1. Правові засади та основні напрями державного регулювання у сфері надання фінансових послуг.
2. Система та адміністративно-правовий статус органів державного регулювання у сфері фінансових послуг.
3. Методи державного регулювання у сфері надання фінансових послуг.
4. Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері надання фінансових послуг.
Перелік знань та вмінь, яких набуде студент після опанування теми
Вивчення даної теми допоможе студентам зрозуміти: сут
1. Правові засади та основні напрями державного регулювання у сфері надання фінансових послуг
Важливим сегментом економіки будь-якої країни є її кредитно-фінансовий сектор, який забезпечує функціонування системи грошово-кредитних відносин за умов ринкової економіки. Від злагодженої роботи кредитно-фінансового сектора залежить ефективність функціонування решти галузей народного господарства.
Зважаючи на вагоме значення цього сектора для економічного розвитку країни, в Україні напрацьовано значний масив законодавства, що регулює питання кредитно-фінансової діяльності. Основу цього законодавства становлять відповідні положення Конституції України, в тому числі й ті, які визначають організаційно-правові засади формування та реалізації грошово-кредитної політики держави. Так, ст. 100 Основного Закону України встановлено, що Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.
До основних нормативно-правових актів у сфері кредитнофінансових відносин належать Закони України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р., «Про цінні папери та фондовий ринок» вiд 23.02.2006 р., «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» вiд 30.10.1996 р., «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р., «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р., «Про кредитні спілки» від 20.12.2001 р., «Про страхування» від 07.03.1996 р., «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 р., «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.2001 р. та ін.
На міжнародному рівні правове регулювання здійснюється на підставі відповідних багатосторонніх та двосторонніх міжнародних договорів, у тому числі таких, як Домовленість про зобов’язання у сфері фінансових послуг (СОТ) вiд 15.04.1994 р., Рішення про фінансові послуги (СОТ) вiд 15.04.1994 р., Рішення про організаційні та фінансові наслідки, що випливають із впровадження Угоди про створення Світової організації торгівлі (СОТ), вiд 15.04.1994 р., Конвенція УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг вiд 28.05.1988 р., Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про фінансове співробітництво вiд 20.02.2004 р. та ін.
Чільне місце в системі вказаних нормативно-правових актів належить Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який визначає засади функціонування фінансових установ. До фінансових установ цей закон відносить юридичних осіб, які надають одну чи кілька фінансових послуг та які внесені до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, винятковим видом діяльності яких є надання фінансових послуг.
Під фінансовими послугами розуміють операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку чи збереження реальної вартості фінансових активів. Фінансовими вважаються такі послуги: випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо подальшого повернення їх; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту; надання гарантій та поручительств; переказ грошей; послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; торгівля цінними паперами; факторинг тощо.
Поряд із регулюванням фінансової діяльності Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає організаційно-правові засади державного регулювання у фінансовому секторі економіки, зокрема мету і форми державного регулювання ринків фінансових послуг. Згідно з положеннями ст.ст. 19, 20 цього Закону метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є:
— проведення єдиної й ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;
— захист інтересів споживачів фінансових послуг;
— створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;
— створення умов для ефективної мобілізації й розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;
— забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їхніх учасників;
— дотримання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;
— запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;
— контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;
— сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.
Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:
— ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;
— нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;
— нагляду за діяльністю фінансових установ;
— застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;
— проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.
Поряд із загальними засадами державного регулювання ринків фінансових послуг, визначених зазначеним законом, деякими законодавчими актами визначено засади державного регулювання на ринках окремих видів фінансових послуг. Так, відповідно до ст.ст. 2, 3 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:
— реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їхніх похідних;
— створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;
— отримання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги й характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;
— забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;
— гарантування прав власності на цінні папери;
— захисту прав учасників фондового ринку;
— інтеграції в європейський та світовий фондові ринки;
— дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;
— запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;
— контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів.
Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється в таких формах:
— прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;
— регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов’язків учасників ринку цінних паперів;
— видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;
— заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів за відсутності ліцензії на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;
— реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів;
— контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;
— створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;
— контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам;
— встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням;
— контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів;
— контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;
— проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів.
Одним із різновидів фінансових установ є банківські установи. Відповідно до ст. 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» державне регулювання діяльності банків здійснює Національний банк України в таких формах:
— реєстрація банків і ліцензування їхньої діяльності;
— встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
— застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
— нагляд за діяльністю банків;
— надання рекомендацій щодо діяльності банків. II. Індикативне регулювання:
— встановлення обов’язкових економічних нормативів;
— визначення норм обов’язкових резервів для банків;
— встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
— визначення процентної політики;
— рефінансування банків;
— кореспондентських відносин;
— управління золотовалютними резервами, включно з валютними інтервенціями;
— операцій з цінними паперами на відкритому ринку;
— імпорту та експорту капіталу.
У процесі реалізації державної політики в кредитно-фінансовому секторі державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється на підзаконному рівні прийняттям відповідних нормативноправових актів. Так, наприклад, Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України видано розпорядження «Про затвердження Положення про обов’язкові критерії та нормативи достатності, диверсифікованості та якості активів, якими представлені страхові резерви з видів страхування, інших, ніж страхування життя» від 08.10.2009 р. № 741, «Про затвердження Положення про Будівельний страховий пул» від 09.07.2009 р. № 542, «Про затвердження Положення про критерії та фінансові нормативи діяльності кредитних установ» від 28.09.2006 р. № 6261, Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності філіями страховиків-нерезидентів від 07.09.2006 р. № 6201, «Про затвердження Ліцензійних умов здійснення переказу коштів небанківськими фінансовими установами» від23.03.2006 р. № 5523 та ін.
Підзаконне нормативно-правове регулювання діяльності банківських установ здійснює Національний банк України, який затверджує з цією метою відповідні постанови. Так, зокрема у процесі державного регулювання діяльності банківського сектора Правлінням Національного банку України затверджено постанови «Про запровадження Національним банком України валютних аукціонів» від 29.12.2008 р. № 469, «Про затвердження Правил
