1. Поняття економічної конкуренції та правові основи здійснення державного регулювання в цій сфері.
2. Адміністративно-правовий статус Антимонопольного комітету та його територіальних відділень.
3. Адміністративно-правові засоби державного регулювання у сфері економічної конкуренції.
4. Адміністративна відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.
Перелік знань та вмінь, яких набуде студент після опанування теми
Завдяки вивченню теоретичного матеріалу студенти зможуть з’ясувати: сутність економічної конкуренції та державної антимонопольно-конкурентної політики, її нормативно-правові засади; систему й адміністративно-правовий статус органів державного управління у сфері захисту економічної конкуренції; систему адміністративно-правових засобів державного регулювання; склади правопорушень, за які настає адміністративна відповідальність. Опанувавши зазначений матеріал, студент зможе вільно орієнтуватися в системі антимонопольно-конкурентного законодавства, аналізувати його, давати юридичні консультації та захищати інтереси суб’єктів господарювання у сфері економічної конкуренції.
1. Поняття економічної конкуренції та правові основи здійснення державного регулювання в цій сфері
Однією з основних рушійних сил та регуляторів ринку є механізм економічної конкуренції. Як випливає зі ст. 25 Господарського кодексу України, під конкуренцією слід розуміти змагання між суб’єктами господарювання, що забезпечує завдяки їхнім досягненням здобуття ними певних економічних переваг, унаслідок чого споживачі та суб’єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб’єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.
Добросовісна конкуренція як важливий регулюючий механізм, заснований на чесному суперництві між суб’єктами господарювання, справляє позитивний вплив на стан товарних і фінансових ринків, а відтак, на стан економіки загалом, оскільки спонукає господарюючих суб’єктів до зниження цін, розширення асортименту продукції, поліпшення її якості, переходу до новітніх виробничих технологій, удосконалення організації праці та підвищення її ефективності.
Утім, добросовісна конкуренція є досить виснажливою для суб’єктів господарювання, тому деякі з них вдаються до нечесних методів ведення конкурентної боротьби [1, c. 416], наприклад, використовують чужі позначення, торгівельні марки, рекламні матеріали, упаковку при просуванні на ринку власних
Як і будь-яка інша конкурентна боротьба, економічна конкуренція виявляє сильних і слабких суперників. Економічно сильніші суб’єкти господарювання, які володіють кращими технологіями, доступом до дешевших ресурсів, мають висококваліфіковані кадри, в процесі конкурентної боротьби розвиваються більш активно, охоплюючи більші частки ринку. Таким чином, отримавши більшу економічну владу на ринку, економічно потужніші підприємці поступово витісняють з нього слабших конкурентів. У результаті цього процесу на зміну вільній конкуренції, коли на ринку існує багато продавців і покупців, кожен з яких поодинці не може контролювати умови обігу певного товару, приходять олігополії та монополії, деколи невелика група підприємств або взагалі одне підприємство здатне контролювати весь ринок певного товару.
У таких підприємств нерідко виникає бажання скористатися своїм домінуючим (монопольним) становищем на ринку й максимізувати свої прибутки. Для цього вони можуть створювати штучний дефіцит певного товару на ринку з метою подальшого підвищення цін на нього, додатково нав’язувати покупцям непотрібні їм товари, перешкоджати виходу інших суб’єктів господарювання на ринок відповідного товару. Отже, йдеться про зловживання домінуючим (монопольним) становищем на ринку, що придушує конкуренцію, завдає шкоди споживачам та іншим суб’єктам господарювання, стримує розвиток ринкових відносин. Поряд із недобросовісною конкуренцією зловживання домінуючим (монопольним) становищем на ринку є ще одним негативним проявом економічної конкуренції.
За сучасних умов, коли ринку вільної конкуренції вже майже не залишилося, натомість на більшості товарних ринків панують олігополії та монополії, а суб’єкти господарювання подекуди вдаються до недобросовісних антиконкурентних дій, важливу функцію захисту конкурентного ринкового середовища відіграє держава. Таким чином, сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні
товарів, дискредитації конкурентів шляхом поширення неправдивих відомостей, пов’язаних з діяльністю інших суб’єктів господарювання; неправомірно збирають відомості, що становлять комерційну таємницю їхніх конкурентів; використовують ці відомості у власній господарській діяльності тощо. Така недобросовісна конкуренція є шкідливою, адже призводить до порушення прав споживачів, порушення прав і законних інтересів законослухняних суб’єктів господарювання й отримання неправомірної вигоди підприємцями-правопорушниками.
Функція регулювання конкурентних відносин здійснюється державою шляхом прийняття відповідного антимонопольноконкурентного законодавства, яке встановлює правила гри на ринках, фіксує певні обмеження щодо проявів недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань; контролю за дотриманням цього законодавства суб’єктами господарювання; застосування до його порушників відповідних санкцій; надання згоди на економічну концентрацію (створення монопольних утворень), здійснення інших регуляторних заходів [1, c. 420].
Антимонопольно-конкурентне законодавство України базується на нормах, закріплених у Конституції України. Так, згідно зі ст. 42 Основного Закону України держава забезпечує захист конкуренції в підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Крім того, Конституцією України визначений орган державного управління в сфері захисту конкуренції та закріплений порядок призначення його голови. Згідно з п. 12 ст. 85 Конституції України Верховна Рада України за поданням Прем’єр-міністра України призначає Голову Антимонопольного комітету України.
Відповідно до п. 8 ст. 92 Конституції України тільки законами України визначаються правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання. Ці правила та норми визначено в низці актів законодавства, які повністю або частково присвячені регулюванню економічної конкуренції. Такі норми містяться в Господарському кодексі України, а саме: в ст. 18, де визначено загальні засади формування й реалізації антимонопольно-конкурентної політики, зокрема, зазначено, що органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію чи необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують на ринку обмеження, не передбачені законодавством.
Антимонопольно-конкурентному регулюванню присвячено норми, що містяться в главі 3 Господарського кодексу України «Обмеження монополізму та захист суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції». У цій главі окреслено поняття конкуренції сфері господарювання, природної монополії, визначено загальні риси зловживання монопольним ста-
оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках [2, c. 190, 195].
Більш деталізовані правила конкуренції закріплено у спеціальних законах, якими є Закони України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р., «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р.
Так, ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» конкретизує поняття монополії. Відповідно до цієї статті суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб’єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Вважається, що кожен із двох чи більше суб’єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, немає жодного конкурента або вони не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу до ринку інших суб’єктів господарювання.
Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо:
— сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;
— сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на рин-
новищем на ринку, неправомірних угод між суб’єктами господарювання, дискримінації суб’єктів господарювання, недобросовісної конкуренції. Крім того, глава 28 Господарського кодексу України містить загальні правила притягнення суб’єктів господарювання до відповідальності за порушення антимонопольноконкурентного законодавства.
Крім того, Закон України «Про захист економічної конкуренції» деталізує різновиди зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, різновиди антиконкурентних узгоджених дій; визначає правові засади державного контролю за економічною концентрацією суб’єктів господарювання, регламентує умови та порядок надання згоди на узгоджені дії й економічну концентрацію; передбачає відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, регламентує процедурні питання, пов’язані із розглядом справ про відповідні правопорушення, тощо.
Норми цього закону розвинено в низці підзаконних нормативно-правових актів, передусім таких, як Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання» від 28.02.2002 р. № 219, Розпорядження Антимонопольного комітету України «Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію)» від 19.02.2002 р. № 33-р, «Про затвердження Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання» від 12.02.2002 р. № 26-р та ін.
Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р. деталізуються склади правопорушень, які охоплюються поняттям «недобросовісна конкуренція», визначаються стягнення за ці правопорушення, а також регламентуються процесуальні аспекти розгляду справ про відповідні правопорушення. Так, зазначеним законом усі правопорушення, пов’язані з недобросовісною конкуренцією, залежно від їхнього характеру поділено на такі групи правопорушень: неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання; створення перешкод суб’єктам господарювання в процесі конкуренції; досягнення неправомірних переваг у конкуренції; неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.
Особливості правового регулювання функціонування суб’єктів природних монополій визначено Законом України «Про природні монополії» від 20.04.2000 р. Відповідно до ст. 1 цього Закону природна монополія — це стан товарного ринку, при якому задо-
ку, перевищує 70 відсотків, і при цьому вони не доведуть, що між ними існує конкуренція.
До суб’єктів природних монополій цим Законом віднесено суб’єкти господарювання (юридичні особи) будь-якої форми власності (монопольні утворення), які виробляють (реалізують) товари на ринках, що перебувають у стані природної монополії. Перелік суб’єктів природних монополій складається й ведеться Антимонопольним комітетом. Сферами діяльності суб’єктів природних монополій відповідно до ст. 5 Закону України «Про природні монополії» є: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передача та розподіл електричної енергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; централізоване водопостачання та водовідведення; централізоване постачання теплової енергії; надання спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України. Діяльність суб’єктів природних монополій у зазначених сферах, а також діяльність суб’єктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню.
Законом України «Про природні монополії» також визначаються організаційно-правові засади державного регулювання природних монополій, зокрема органи, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, їхні повноваження; встановлюється відповідальність суб’єктів природних монополій, їхніх посадових осіб та органів, що регулюють їхню діяльність, тощо.
Ще одним важливим законодавчим актом у сфері захисту економічної конкуренції є Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 р. Цим Законом визначено правовий статус Антимонопольного комітету України як державного органу, відповідального за проведення антимонопольно-конкурентної політики. Зазначеним законом закріплюється система
волення попиту на цьому ринку є ефективнішим за відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).
Слід також звернути увагу на такі законодавчі акти, як Закони України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» від 22.12.1998 р., «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» від 22.12.1998 р., «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту» від 22.12.1998 р. Цими законами передбачено механізми захисту внутрішнього ринку від антиконкурентних дій іноземних суб’єктів господарювання.
Так, ст. 16 Закону України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту» передбачено застосування таких спеціальних заходів:
— запровадження режиму квотування імпорту в Україну, що є об’єктом спеціального розслідування, із визначенням обсягів квот та порядку їх розподілу;
— установлення спеціального мита щодо імпорту в Україну, який є об’єктом спеціального розслідування.
Ці заходи застосовують за рішенням Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, якщо зростання обсягу імпорту в Україну відбувається у таких розмірах та (або) у такі строки або на таких умовах, унаслідок яких заподіюється або існує загроза заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику.
Для застосування спеціальних заходів за рішенням Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі Міністерство економіки України проводить спеціальні розслідування, тобто розслідування фактів зростання імпорту в Україну, що заподіює значної шкоди або загрожує заподіянням значної шкоди національному товаровиробнику подібного чи безпосередньо конкуруючого товару.
Поряд із зазначеними спеціальними законами у сфері захисту економічної конкуренції багато інших законів також містять деякі правові норми з питань антимонопольно-конкурентного регулювання. Це, зокрема, Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р, «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» від 17.07.1997 р., «Про особли-
органів Антимонопольного комітету України, його структура, порядок призначення та звільнення його керівництва, завдання та повноваження цього органу тощо. Правовий статус територіальних органів зазначеного Комітету визначено Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженим Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 23.02.2001 р. № 32-р.
Закон України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» встановлює порядок тарифного і нетарифного регулювання імпорту сільськогосподарської сировини та продуктів її переробки для створення рівних умов конкуренції між продукцією вітчизняного виробництва та продукцією нерезидентів. Крім того, цим Законом закріплено деякі норми антимонопольного регулювання внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції. Так, відповідно до ст. 5 зазначеного Закону з метою запобігання створенню штучного дефіциту сільськогосподарської продукції в Україні та спекулятивного збільшення цін на продукти першої необхідності забороняється введення обмежень на вільне переміщення сільськогосподарської продукції вітчизняного виробництва на всій території України, визначення сільськогосподарському товаровиробнику конкретних переробників або споживачів, а також встановлення обов’язкових мінімальних цін їх реалізації (продажу), крім обов’язкових мінімальних цін на реалізацію (продаж) цукрових буряків для виробництва цукру квоти «А» та квоти «В» і цукру квоти «А», які визначаються відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 21.12.1999 року.
З метою захисту економічної конкуренції у сфері телерадіомовлення ст. 8 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» передбачено, що жодна фізична або юридична особа не має права контролювати у будь-який спосіб через вплив на формування управлінських та/або наглядових органів телерадіоорганізацій більше 35 відсотків загальних обсягів відповідного територіального телерадіоінформаційного ринку — загально-національного, регіонального або місцевого. Один суб’єкт господарювання може мати лише одну ліцензію на наземне ефірне мовлення в кожному територіальному сегменті телерадіоінформаційного ринку — загальнонаціональному (на всю територію України), регіональному (на окремий регіон, область), місцевому (на окремий населений пункт або групу населених пунктів, що можуть розглядатися як компактне територіальне утворення). Крім того, цією статтею забороняється застосування демпінгових тарифів на рекламу та надання послуг на телебаченні і радіомовленні.
