На основании анализа исполнения процедуры ликвидации банков, в статье обгрунтовываются причины и условия, при которых банки теряют свои активы и доходы. В частности указывается, что одной из таких причин является неадекватная существующей экономической ситуации кредитная политика банков. Авторы обращают внимание на необходимости формирования комплекса мер касательно обеспечения безопасности технологии кредитных операций банков. В статье также освещаются проблемы, возникающие с имущественными активами и архивацией документов банков во время процедуры их ликвидации и даются некоторые предложения касательно устранения причин возниконовения таких проблем. This paper substantiates the reasons and conditions of the banks’ assets and incomes loss on the basis of bank-liquidation process analysis. In particular, it is pointed out that one of the abovementioned reasons is inade-quacy of bank credit policy pertaining to the existing economic situation. The authors pay attention to necessary formation of the complex of the meas-ures directed to the maintenance of the bank credit transactions security. Moreover, the article raises the problems connected with property assets and ar-chiving of bank’s documents during bank liquidation procedure. It is also given some advises relating to the removing the causes of such problems appearing.
Ключові слова: ліквідація банків, активи банків, доходи банків, кредитна діяльність банків, ліквідатор банку
Банківська система України, здійснюючи свою діяльність, знаходиться під впливом різноманітних факторів, характерних для періоду переходу до ринкової економіки. Становлення та діяльність комерційних банків проходить в умовах жорсткої конкуренції, недосконалого законодавства, високого рівня економічної злочинності, нестабільної внутрішньополітичної ситуації. Всі ці фактори у сукупності з не зовсім досконалим банківським менеджментом створюють суттєві загрози банкам та банківському бізнесу. Результатом реалізації цих загроз є порушення, а то і © К. Е. Раєвський, М. І. Зубок, 2006
Характерною рисою практично для всіх банків, що зазнали процедури ліквідації є значна втрата ними активів та доходів. Як раз саме через втрату своїх активів та доходів банки втрачали свою ліквідність та платоспроможність. Саме на такі причини вказує Національний банк України при ініціюванні відкликання в банках банківської ліценції та запровадженні процедури їх ліквідації. Про які ж активи насамперед може іти мова з втратою яких пов’язується неплатоспроможність банків?
Аналізуючи структуру активів банків неважко помітити, що уже протягом тривалого періоду основне місце в них займає кредитний портфель. Частка кредитного портфелю в структурі активів банків стабільно тримається на позначці 68—69 %, [1, 2, 3, 4]. Така надмірно велика частка кредитного портфелю в активах банків є з одного боку свідченням орієнтації банків на отримання доходів саме від кредитних операцій, а з іншого вказує на підвищений ризик банків від концентрації їх на кредитній діяльності.
Розглядаючи ж структуру доходів банків можне зазначати, що домінуючою складовою всіх банківських доходів (56
—66 %) є процентні доходи, основу яких формують доходи від кредитних операцій.
Таким чином, нескладно зробити висновок, що втрата банками своїх активів і доходів, як одна із головних причин запровадження процедури їх ліквідації, пов’язана перш за все з негативною кредитною діяльністю банків. Такий висновок підтверджується і вивченням матеріалів з постанов Правління Національного банку України про відкликання банківської ліценції і запровадження процедури ліквідації банків. Неодмінною складовою причин ліквідації банків у зазначених постановах вказується ризикова кредитна політика банків, яка призвела до втрати значної частини ресурсів банків і як наслідок до настання їх неплатоспроможності. Так, з 20 банків, які ліквідуються на даний час у
14 серед причин, що призвели до втрати їх ліквідності Національним банком України акцентувалась увага саме на недоліках кре-
втрата банками своєї ліквідності, недотримання ними встановлених Національним банком України нормативів банківської діяльності і, як наслідок, вжиття щодо окремих із них заходів впливу, в тому числі і таких, як ініціювання ліквідації. На серйозність таких загроз вказує той факт, що за період існування України як незалежної держави було ліквідовано більше 70 банків. На даний час в процедурі ліквідації знаходиться 20 банків і є рішення Національного банку про запровадження процедури ліквідації ще в одному банку (ВАТ АКБ «Гарант»).
Підтвердженням такого висновку є аналіз причин ліквідації одного із найбільших вітчизняних банків — АКБ «Україна», зроблений тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради України [5]. В доповіді керівника комісії народного депутата України В. М. Короля, зробленій на одному із пленарних засідань Верховної Ради України в жовтні 2001 р., зокрема вказувалось на виснаження кредитних ресурсів банку через неефективну, недалекоглядну та протиправну кредитну політику, яка проводилась в зазначеному банку, що і стало однією із причин втрати банком своєї ліквідності та кредитоспроможності.
Результати вивчення матеріалів ліквідації банку « Україна» та інших банків [1, 6] вказують на те, що негативна кредитна діяльність є головною причиною втрати банками своїх активів і доходів і такою, що домінує у формуванні їх неплатоспроможності. За таких умов є необхідність більш детально розглянути таку ситуацію через призму ліквідаційної процедури банків, так як саме у ході ліквідації банків з’ясовується істинна ситуація з їх кредитною діяльністю.
Як показує практика ліквідації банків, основними їх активами на початок процедури ліквідації (за незначним виключенням) є дебіторська заборгованість. Остання за своїми обсягами майже дорівнює обсягом кредиторських вимог. Наприклад дебіторська заборгованість банків, які на даний час перебувають у процедурі ліквідації складає 2 073 566 тис. грн проти 2 641 984 тис. грн кредиторських вимог, тобто майже 80 % зобов’язань банків. Разом з тим левову частку дебіторської заборгованості (85 % і більше) складає саме заборгованість за кредитними операціями [1]. У той же час ліквідатори банків протягом процедури ліквідації забезпечують повернення лише незначної частки кредитних коштів (у межах 10—20 %). Чому так?
Приклад банку «Україна» показує, що на початок його ліквідації в структурі кредитного портфелю банку проблемні кредити становили близько 70 %. Приблизно така ж картина зберігається і по інших банках. Тобто, з огляду на зазначені вище показники можна говорити, що невиконання банками своїх зобов’язань виникає саме через втрату своїх кредитних ресурсів, появу значних обсягів простроченої (проблемної) кредитної заборгованості. Тут можна говорити про те, що якби банкам вдалось вирішити питання з своїми проблемними кредитами, то це дозволило б на
80 % зменшити кількість випадків їх ліквідації.
дитної діяльності і значному ризику проведення кредитних операціях.
В той же час, наявність в структурі кредитного портфелю банків значної частки проблемних кредитів може говорити про те, що темпи нарощування проблемної заборгованості значно випереджали темпи повернення кредитних боргів. Як показує приклад того ж банку «Україна», значна частка проблемних кредитів (до 55 %) була створена в термін з 01.97 р. до 09.98 р., тобто менше ніж за два роки. Більш того, якщо проаналізувати динаміку втрати активів і доходів банками, що в даний час знаходяться у ліквідаційній процедурі, то можна помітити, що значне нарощення обсягів таких втрат відбулось у останні 1—1,5 років перед запровадженням процедури їх ліквідації або ж вжиття Національним банком таких заходів впливу, як тимчасова адміністрація. Виходячи з таких обставин можна припустити, що існує певна межа у структурі кредитного портфеля, за якою банки не в змозі самостійно зупинити зростання проблемних кредитних боргів та покривати збитки від кредитних операцій власними коштами. Саме в цей період банки для підтримання своєї ліквідності активізують роботу по залученню додаткових коштів чим, як правило, ускладнюють ситуацію і підпадають у залежність від своїх кредиторів. Але якою може бути ця межа?
Концепцією розвитку банківської системи України до 2010 р. визначено, що питома вага проблемних кредитів в обсязі чистих активів банку має складати на рівні 5 % [7]. Враховуючи рівень дохідності процентних активів банків (5,72 % у 2004 році) [1] та їх можливості по нарощуванню всіх видів доходів можна говорити про те, що вказаний показник обсягів проблемних кредитів є таким, який має вказувати банкам на те, що подальше нарощування ними обсягів проблемних кредитів буде формувати підвищений ризик їх кредитної діяльності. Збільшення ж обсягів проблемних кредитів у структурі кредитного портфелю банків до 10 % має вимагати від них концентрації зусиль на ліквідації такого виду заборгованості, так як у цьому випадку банки вимушені будуть покривати збитки від зазначених видів боргів за рахунок інших коштів. А враховуючи зменшення обсягів працюючих кредитних ресурсів та необхідність додаткового відволікання коштів на формування резервів під проблемні кредити існує велика імовірність поступового зниження рентабельності активів банків та загалом ефективності їх діяльності.
Аналіз результатів роботи ліквідаторів по поверненню кредитної заборгованість вказує не тільки на незначні обсяги повернутих коштів, але і на те, що якість такої заборгованості досить низька. У структурі кредитних боргів переважають сумнівні та без-
Непоодинокими є випадки, коли у банків, що знаходяться у процедурі ліквідації, недостатньо доказів і аргументів щодо відстоювання своїх прав у судах, що дає боржникам можливість ухилятись від повернення боргів. Особливо такі ситуації часто виникають коли банки недостатньо приділяють уваги формуванню умов кредитування та зобов’язань сторін у кредитних договорах та договорах щодо забезпечення виконання кредитних зобов’язань позичальниками.
Виходячи з вище наведеного можна зробити висновок, що банками не вживалось достатньо заходів по поверненню кредитних боргів, з їх боку була присутня певна пасивність, проблемні борги накопичувались стаючи непомірним тягарем для банків, але останні не вдавались до активної роботи з ними. Практика показує, що при обсягах проблемних кредитів у 20 і більше відсотків у структурі кредитного портфелю, банки мають виділити роботу по поверненню боргів в окремий напрямок і зосередити частину своїх зусиль саме на роботі з цими боргами. У цьому випадку банки крім претензійно-позовної роботи можуть залучати інших суб’єктів (підприємства, що надають юридичні послуги з повернення дебіторської заборгованості) для роботи з такими боргами, вдаватись до різних заходів економічного характеру (капіталізація боргів, санація кредитних операцій, уступка права вимоги чи продаж боргів та ін.).
Як було уже зазначено вище, особливістю ситуації з великим обсягом проблемних боргів є активний пошук банками додаткових коштів для підтримання своєї ліквідності у зв’язку з чим збільшуються обсяги кредиторських зобов’язань банків. На жаль збільшення таких зобов’язань не супроводжується активізацією активних операцій, як правило, залучені кошти використовуються для забезпечення поточної ліквідності банків. Зазначена ситуація має бути сигналом для Національного банку України, який повинен вживати відповідних заходів щодо її зміни та і відновлення робо-
надійні до повернення борги, терміни позовної давності по яких або прострочено, або ж позовна робота не дала результатів. Забезпечення, за рахунок якого можна було б відшкодувати збитки завдані банком позичальниками, у переважній кількості випадків відсутнє. Значна частина боржників банківських кредитів на час запровадження процедури ліквідації банків має велику кредиторську заборгованість перед першочерговими кредиторами і ініціювання банками процедури банкрутства щодо таких боржників як правило суттєвих результатів не дає. Частина боржників ліквідована як юридична особа.
Разом з тим, аналізуючи умови кредитної діяльності банків необхідно зазначити, що на даний час в Україні гарантовано надійних позичальників, таких, які б відповідали всім вимогам їх кредитоспроможності, досить мало. В основному банки працюють з позичальниками, надійність яких досить хитка або умови, в яких вони здійснюють свою діяльність, утворюють суттєвий ризик. За таких обставин використання тільки класичних методів забезпечення безпеки кредитних операцій не може бути дійовим та ефективних. Досвід кредитної діяльності банків показує, що лише незначна частина позичальників свідомо іде на неповернення банківських кредитів. Основна їх кількість попадає в боргову ситуацію перед банком внаслідок певних обставин або власного непрофесіоналізму. І в першому, і в другому випадку визначення та прогнозування ситуації формується через інформаційну складову кредитної операції. Тобто, забезпечення виконання позичальниками своїх кредитних зобов’язань має поширюватись не тільки на правові та економічні відносини, а ще і на інформаційні стосунки з позичальником та середовищем його діяльності.
Технології кредитних операцій банків в сучасних умовах серед засад забезпечення власної безпеки мають передбачати різні складові: правову — як забезпечення відповідальності позичальника за повернення кредитів, економічну — як формування додаткових джерел погашення кредитного боргу, інформаційну — як
ти банку. На жаль, як показує досвід, Національний банк України не завжди своєчасно реагував на зміни в діяльності банків, які несуть їм загрозу втрати ліквідності. У більшості випадків дієві заходи вживаються уже після значної втрати банками своїх активів та доходів, тобто коли банки вже не спроможні без сторонньої допомоги відновити ситуацію. В той же час порушення саме в кредитній діяльності банків є найбільш частими. Так, протягом 2004 року Національним банком були виявленні порушення нормативів Н7 (максимальний розмір кредитного ризику на одного позичальника), Н9 (максимальний розмір кредитів, гарантію та поручительств наданих одному інсайдеру), Н10 (максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру), які допустили більше 10 банків [1]. З врахуванням же інших ризиків (ризик галузевої концентрації кредитів, ризик зростання частки негативно класифікованих кредитів та ін.) можна говорити про наявність на даний час загроз, які за певних умов можуть утворювати ситуацію за якої банки будуть нести суттєві втрати своїх активів та доходів і підпадати під процедуру їх ліквідації.
Другими за обсягом активами банків, що ліквідуються є їх майнові активи. Але і тут ліквідатори зустрічають значну кількість негараздів, за яких балансовий облік матеріальних активів не відтворює об’єктивну картину з майном банку. Досвід ліквідації банків висвітлив проблеми не тільки з наявністю майна, а із його врахуванням та оформленням права власності банків на нього. Здійснюючи банківську діяльність окремі банки не завжди надають необхідної уваги своїм майновим активом, їх обліку, руху, утриманню і т. і. Майновими проблемами, що були виявлені у ході процедури ліквідації банків, слід назвати наступні:
— неповне або неправильне оформлення банками права власності на об’єкти нерухомості, особливо в частині відведення землі. За таких умов проблематичною, у разі необхідності, є реалізація таких об’єктів. Банки, основну увагу приділяють обліку майна і менше опікуються юридичним закріпленням права власності на нього. Така ситуація є характерною і для об’єктів у спорудженні яких банки беруть пайову (дольову) участь, коли право власності банку на частку майна юридично нічим не засвідчене, хоча витрати, виконані банком в обліку показуються;
— окремі проблеми існують із службовим житлом банків. Тут, як правило, основним недоліком є відсутність необхідних правовідносин встановленими між банком та його працівниками, яким таке житло надано в користування. За таких умов суттєві труднощі, аж до втрати житла можуть виникати у разі завершення роботи працівників у банку. Відсутність юридично оформлених правовідносин сторін щодо такого житла унеможливлює або значно ускладнює відселення мешканців такого житла;
— проблеми виникають і в разі погашення боргів банку за рахунок предметів застави чи іншого майна. Як показала практика
інформаційно-аналітичне дослідження позичальника і інформаційне супроводження кредитної операції. Науковці банківської справи надають і інші пропозиції щодо захисту кредитних операцій. Насамперед вони звертають увагу на наступні дії банків: перетворення наданих банками позичок на ліквідні цінні папери, які обертаються на вторинному фондовому ринку, випуск банками власних цінних паперів, строки погашення яких збігаються з термінами відшкодування відповідних кредитів, створення адекватного сьогоднішній ситуації методичного забезпечення для об’єктивного аналізу фінансового стану та кредитоспроможності позичальника [8]. Ці та інші пропозиції можуть здійснити суттєвий вплив на захист кредитної діяльності банків та мінімізувати їх ризик підпадання під процедуру ліквідації.
— не завжди все гаразд із обліком майна. Так, при ліквідації банку «Україна» зустрічались непоодинокі випадки експлуатації списаного майна без поновлення його в обліку, подвійного обліку одного і того ж майна, неправильного обліку, комплектності майна, його руху та експлуатації [9]. Такий стан з майном банку утворює умови не тільки для його втрати, але й не дає об’єктивного уявлення про реальні майнові активи банку. За таких умов особливого значення набуває щорічна інвентаризація майна банків, за результатами якої банки мають не тільки привести до об’єктивного стану власний облік, але й вжити заходів щодо юридичного оформлення права власності на всі банківські об’єкти, які у встановленому законом порядку вимагають такого оформлення.
Окремо слід вказати ще на одну проблему, яку зустрічають ліквідатори і яка утворюється банками в результаті недостатньої уваги до певного напрямку їх діяльності. Насамперед мова іде про архівацію банківських документів.
Відповідно до чинного законодавства суб’єкти господарювання, в тому числі і банки, повинні забезпечувати належне архівне зберігання документів, що утворюються в ході їх діяльності. Як показала практика, зберігання документів не завжди проводиться в банках належним чином, у результаті чого банківські документи втрачаються або існують у недостатній кількості. Виходячи з аналізу роботи ліквідаторів архівація документів повинна бути виділена в банках у самостійний напрямок. Виконання архівної роботи слід покласти на спеціально призначених для цього працівників. Всі працівники банку мають пройти спеціальні інструктажі з правил виконання архівної роботи безпосередньо в банківських підрозділах насамперед щодо обліку документів, їх зберігання, передачі в архів. Особливу увагу слід приділити щорічній експертизі архівних документів з точки зору дотримання термінів їх зберігання та відбору до знищення чи передачі до Державного архіву. Документи неповинні накопичуватись в архівах банків.
Таким чином, аналіз результатів виконання процедури ліквідації банків та проблем, які виникають у ліквідаторів при здійсненні ними своїх обов’язків, вказують на те, що більшість негараздів, як і самої процедури ліквідації, банки спроможні уникнути
ліквідації банків, останні не завжди належним чином оформлюють право власності та таке майно, обмежуючись лише його обліком у балансі банку. Перебуваючи тривалий час у такому стані майно може бути втрачено банком внаслідок дій колишнього його власника чи органів місцевого самоврядування;
Проблеми майнових об’єктів банків зосереджені в більшості своїй у правовій площині та організації обліку майна в банках. Саме через відсутність правових підстав та недосконалу чи неякісну організацію обліку майна банки зазнають майнових втрат, а у разі їх ліквідації — не мають змоги ефективно реалізувати своє майно.
Негативні явища, пов’язані з архівацією банківських документів у ході ліквідації банків, є наслідком неякісної організації архівної роботи в банках.
Література:
1. Підсумки діяльності банків України за 2004 рік. Аналітичний звіт. — К.: НБУ, 2005 рік.
2. Аналіз структури доходів і витрат банків України за підсумками 2002 року // Вісник Національного банку України. — 2003. — № 4.
3. Аналіз діяльності окремих банків України за підсумками 2002 року // Вісник Національного банку України. — 2003. — № 5.
4. Структура активів банків України станом на 01.10.2005 року. // Вісник Національного банку України. — 2005. — № 12.
5. Доповідь керівника Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України народного депутата В. М. Короля на пленарному засіданні Верховної Ради України. Жовтень, 2001 р.
6. Ліквідація Банку «Україна»: уроки на наслідки (Аналіз умов та діяльності ліквідатора банку). — К.: НБУ, 2005.
7. Барановський О. Фінансова безпека. — К.: КНТЕУ, 2004.
8. Дзюблюк О. Проблеми забезпечення ефективного функціонування банківської системи в перехідній економіці // Вісник Національного банку України, 2005, № 3.
9. Раєвський К., Зубок М. Ліквідація банків. Оцінка та реалізація майна // Вісник Національного банку України, 2003, № 5.
Стаття надійшла до редакції 10 березня 2006 р.
взагалі. Основні ж причини щодо втрати ліквідності та платоспроможності банками криються у недоліках та невиправданому ризику їх кредитної діяльності. Саме ці недоліки призводять до значної втрати банками їх активів та доходів, що і стає підставою для запровадження процедури ліквідації банків.
УДК 351.72: 339.732.2 Н. С. Рязанова, канд. екон. наук, доц., кафедра фінансів
КНЕУ імені Вадима Гетьмана
