Posibniki.com.uaФінансиВалютне регулювання та контроль2.2. Курсова політика Центрального банку


< Попередня  Змiст  Наступна >

2.2. Курсова політика Центрального банку


 

ПОНЯТТЯ ВАЛЮТНОГО КУРСУ ТА ЙОГО МІСЦЕ У ВИЗНАЧЕННІ КУРСОВОЇ ПОЛІТИКИ

 

Курсова політика посідає чільне місце в економічно-му розвитку країни. Проведення зваженої й обґрунтованої валю-тної політики є головною метою валютного регулювання НБУ. Розкриття механізму курсової політики вможливлює розв’язання таких актуальних наукових проблем, як визначення критеріїв ви-бору системи валютного курсоутворення і механізму впливу кур-сової політики НБУ на ключові макроекономічні показники і роз-виток перехідної економіки. З’ясування засадових принципів цієї політики дає змогу правильно оцінити процеси зміни валютного курсу й не помилитися з вибором системи валютного курсоутво-рення, використовуючи досвід країн Центральної та Східної Європи.

 

Переважна більшість фахівців схиляються до думки, що сер-цевиною курсової політики, з позицій фінансової теорії, є встанов-лення курсу валют. Встановлення валютного курсу означає спів-відношення цінності грошей різних країн, які виступають інструментом фінансових відносин, зокрема й міжнародних. Без такого зіставлення міжнародні фінансові потоки неможливі, від-так, валютний курс — це ключова ланка, що пов’язує економіку країни зі світовою економікою.

 

За допомогою валютного курсу локальна цінність грошової одиниці певної країни перетворюється на міжнародну. Отже, ва-лютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових від-носин, утворення цілісної світової системи грошей.

 

На основі валютного курсу зіставляють цінові структури окре-мих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економіч-ного зростання, а також торговельного і платіжного балансів. Зниження курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту та зростанню експорту, і навпа-ки— зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту та падіння експорту. Валютний курс є структурною лан-кою механізму реалізації міжнародної вартості товарів та по-слуг, адже через механізм валютних курсів відбувається пере-розподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв’язки.

 

Валютний курс має ключове і водночас подвійне значення в процесі розвитку ринкової економіки, оскільки він, по-перше, безпосередньо впливає на конкурентоспроможність національних експортерів і, по-друге, є інструментом забезпечення макроеко-номічної стабільності.

 

Валютний курс ціна одиниці іноземної валюти, вираже-на в національній грошовій одиниці.

 

Встановлення валютного курсу — досить складний багатофак-торний процес. На нього впливає безліч чинників — економічних, фінансових, політичних. Економічні чинники полягають в тому, що в основі формування курсу лежать вартісні пропорції обміну. Вони визначаються шляхом зіставлення цін товарів та послуг спо-живчого кошика. Співвідношення його сумарної цінової оцінки в одній та іншій валюті дає вихідну пропорцію, яка визначає основу курсу валют. У період золотого стандарту зіставлення золотого вмісту двох грошових одиниць визначало курс цих двох валют.

 

Визначення валютного курсу на основі порівняння цінової оцінки споживчого кошика має певні неточності. Вони поляга-ють в тому, що цінність товарів і послуг споживчого кошика в різ-них країнах неоднакова. Тому курс валют, встановлений на осно-ві такого підходу, завжди має певні похибки. Однак ці похибки, по-перше, не надто суттєві, а, по-друге, цей курс є тільки своєрід-ною точкою відліку. Він коригується з урахуванням впливу фі-нансових і політичних чинників.

 

Для визначення точного співвідношення валют застосовують також метод валютного кошика, ґрунтований на встановленні умовної міжнародної грошової одиниці. Наприклад, починаючи від 70-х років ХХ ст. Міжнародний валютний фонд установлював міжнародний платіжний засіб — SDR, або СПЗ (спеціальні права запозичення). До валютного кошика СПЗ включали (в установле-них МВФ пропорціях) долар США, німецьку марку, японську єну, британський фунт стерлінгів та французький франк. Питома вага кожної валюти в кошику залежить від її частки в загальному зовнішньоторговельному обороті у світі. У світовій валютній си-стемі SDR відігравали роль загального еквівалента, до якого встановлюються курси валют.

 

За сучасних умов реальна практична значимість SDR досить обмежена, а роль загального еквівалента більшою мірою власти-ва реальним провідним валютам світу (наприклад, долару США).

 

Важливу роль у межах Європейського Союзу також відіграла міжнародна рахункова грошова одиниця — ЕСU. До валютного кошику ЕСU включали валюти таких європейських країн: Німеч-чини, Франції, Голландії, Італії, Бельгії, Люксембургу, Данії, Ір-ландії, Іспанії, Великої Британії, Греції, Португалії. На відміну від SDR, що була умовною грошовою одиницею, ЕСU відіграла суттєвішу роль в європейській валютній системі. На основі цієї рахункової одиниці здійснювалось валютне регулювання в межах Європейського Союзу. ЕСU слугувало розрахунковою і кредит-ною одиницею у взаємовідносинах між центральними банками країн Союзу. Значна роль ЕСU зумовила до використання його як рахункової одиниці й за межами ЄС.

 

Розвиток європейської інтеграції і досягнення достатньої ста-більності валют країн ЄС спричинили нову стадію розвитку єв-ропейської валютної системи — перехід до єдиної валюти — єв-ро. На відміну від SDR і ЕСU, євро — реальна валюта, що обслуговуватиме платіжний оборот ЄС.

 

Уведення в обіг євро означає новий етап у розвитку європей-ської валютної системи загалом і в курсоутворенні зокрема. Нині міжнародні фінансові відносини, включно з міжнародними роз-рахунками, являють собою вельми складну систему взаємовідно-син. У межах національних фінансових систем використовується одна грошова одиниця, що ставить ці відносини на єдине уніфі-коване підґрунтя. У міжнародних відносинах використовують дві валюти, що суттєво ускладнює ці відносини. Навіть створена до-волі складна система валютного регулювання, зокрема й на між-народному рівні не в змозі остаточно розв’язати цю проблему. Уведення єдиної валюти — євро — цю проблему вирішує, оскільки долає її причину, а не впливає на наслідки.

 

На валютний курс істотно впливають фінансові й політичні чинники . До фінансових належать стан національної фінансової системи (дефіцит бюджету, державний борг, рівень інфляції, змі-ни обсягів ВВП, стабільність банківської системи, відсоткові став-ки, активність на фінансовому ринку та міжнародних фінансових відносин (торговий і платіжний баланс), внутрішня та зовнішня пропозиція грошей).

 

Політичні чинники пов’язані зі стабільністю політичної сис-теми в країні та стабільністю її законодавства. Нестабільність по-літичної й фінансової ситуації в тій чи тій країні зумовлює певне зниження обмінного курсу її національної валюти порівняно з реальним співвідношенням. Ця різниця являє собою своєрідну плату за вказані ризики, страхування на випадок можливого зни-ження курсу цієї валюти, ймовірність чого доволі висока.

 

МЕТОДИ ВСТАНОВЛЕННЯ ВАЛЮТНОГО КУРСУ ТА РЕЖИМИ ВАЛЮТНИХ КУРСІВ

 

Загалом встановлення валютного курсу базується на двох основних методах: адміністративному та ринковому. Сутність адміністративного методу полягає в офіційному встанов-ленні урядом або Центральним банком курсу національної валю-ти стосовно іноземних валют. Але й за такого методу необхідні точні розрахунки, бо за значних відхилень офіційного курсу від реального його або не визнаватимуть, або припиниться прове-дення міжнародних розрахунків. За адміністративного встанов-лення курсу національної валюти може існувати паралельний курс неорганізованого ринку , де встановлюватиметься більш ре-альне співвідношення валют.

 

Ринковий метод полягає в тому, то курс установлюється на осно-ві механізму ціноутворення під впливом попиту і пропозиції, інозем-на валюта при цьому виступає як товар на валютному ринку. Суб’єктами валютного ринку є банки, брокерські фірми, валютні бі-ржі.

 

Режими валютних курсів

 

Центральні банки країн світу можуть застосовувати різні види режимів валютних курсів, що унаочнює рис. 2.2.

Види режимів валютних курсів

Рис. 2.2. Види режимів валютних курсів

 

Фіксований валютний курс це офіційно встановлене Центральним банком фіксоване співвідношення між націо-нальною грошовою одиницею та валютою іншої країни.

 

Фіксований курс установлюється на основні таких показників, як співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних то-рговельних партнерів, рівень валютних резервів, стан торговель-ного балансу тощо . Він є найсприятливішим за умови внутрішніх кризових ситуацій у нестабільній економіці й уможливлює про-гнозування розвитку економічної ситуації шляхом забезпечення низьких темпів інфляції та стабільних умов для зовнішньоеконо-мічної діяльності.

 

Фіксований курс дає змогу досягти певних макроекономічних показників. Теоретично обмінна вартість національної грошової одиниці може бути розрахована так, щоб забезпечити стабіліза-цію будь-якого макроекономічного показника: попиту на гроші, сукупного попиту, індексу імпортних цін тощо.

 

Одним із головних питань, що стоять перед Центральним бан-ком під час встановлення фіксованого валютного курсу, є пошук певного міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вар-тість національної грошової одиниці. Як правило, курси національ-них валют перебувають у жорсткій відповідності з доларом США. Деякі країни прикріпили свої національні валюти до французько-го франка (держави, які входять до зони впливу французького франка), або до німецької марки (Австрія, Нідерланди, Бельгія), або до валют сусідніх держав (Бутан — до індійської рупії, Лесо-то — до ранда ЮАР), або до кількох валют (кошика валют), на-приклад до СПЗ (емітовані МВФ міжнародні резервні й платіжні засоби).

 

Режим фіксованих валютних курсів був уведений після Другої світової війни згідно із Бреттон-Вудськими угодами. Після краху у 1970-х роках Бреттон-Вудської системи більшість країн пере-йшла від режиму фіксованих валютних курсів до плаваючих ва-лютних курсів.

 

Вільно плаваючі курси являють собою співвідношення між національною грошовою одиницею та валютами інших кра-їн, яке складається залежно від попиту та пропозиції ва-лют на валютному ринку країни.


Плаваючі курси частіше використовують у країнах із розвине-ною ринковою економікою та високим рівнем доходу. Для успіш-ного застосування плаваючого курсу необхідні економічна та по-літична стабільність держави, відсутність або незначні темпи інфляції, що досягається здійсненням жорсткої монетарної й фіс-кальної політики. Водночас за вільного «плавання» валютних кур-сів зовнішні чинники меншою мірою впливають на стан націона-льної економіки, оскільки плаваючий валютний курс вирівнює попит та пропозицію на іноземну валюту, змінюючись сам, а не змінюючи розміру валютних резервів. Отже, в разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, тож Центральному банку можна проводити власну грошово-кредитну політику за умови, що це значною мірою не вплине на стан платіжного балансу.

 

Регульоване плавання валют характеризується тим, що в процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку від-чутним є вплив Центрального банку, що згладжує різкі коротко-та середньострокові коливання курсу з метою зробити його яко-мога передбачуванішим. У цьому разі необхідні значні резерви валюти й міцна матеріальна база для прогнозування курсу, до то-го ж зростає роль фіскальної та монетарної політики щодо під-тримання низького рівня інфляції національної грошової одини-ці. У 1997 році в Україні був установлений режим регульованого «плаваючого» курсу, зокрема визначено «валютний коридор».

 

Валютний коридор можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці до інвалют.

 

В Україні валютний коридор визначався урядом та НБУ як максимальне та мінімальне відхилення гривні до долара США. Система регульованого «плаваючого» курсу дає змогу уникати різких коливань курсу національної грошової одиниці за умови, що економічна політика уряду країни не протидіє зростанню ін-фляції. Важливо, щоб уряд країни відверто продекларував полі-тику регулювання обмінного курсу в межах валютного коридору. Це збільшить довіру як національних, так і іноземних інвесторів до курсової політики та сталості національної валюти.

 

У країнах, що розвиваються, можливе одночасне використан-ня різних валютних курсів , кожен із яких використовують для певних трансакцій. Ідеться про так звану систему множинних валютних курсів.

 

Режими множинних курсів виникають за таких умов:


  1. коли для купівлі та продажу валюти існує більш як один курс;

 

  1. коли курси купівлі та продажу різняться більш як на 2 % (менша різниця між курсами не передбачає присутності множин-них курсів).

 

Множинні валютні курси можуть бути:

 

— валютними курсами, які безпосередньо контролюються або фіксуються урядом;

 

— вільними ринковими курсами, встановленими приватним попитом та пропозицією (можливо, з деяким випадковим впли-вом уряду).

 

Оскільки під час продажу центральним банком іноземної ва-люти імпортерам за ціною (курс продажу Центрального банку ), що значно перевищує ціну, за якою він купує іноземну валюту в експортерів (курс купівлі Центрального банку), виникають дохо-ди, це може свідомо використовуватися урядами країн, що розви-ваються.

 

З іншого боку, множинні валютні курси також використову-ють для субсидіювання або оподаткування певного сектору про-мисловості або секторів економіки. Відносно високий курс про-дажу для імпортерів окремих товарів виступає своєрідним податком на ці товари. Низький курс купівлі для окремих експо-ртерів діє як податок на цей експорт.

 

Система множинних валютних курсів є найприйнятнішою для країн на початку запровадження ринкової системи курсоутворен-ня та конвертованості національної грошової одиниці. Існує не-безпека тривалого використання цієї системи та ймовірність не-гативного впливу на ефективність процесу відтворення, оскільки поступово нагромаджуються негативні тенденції в розподілі ре-сурсів, а також змінюється структура цін. Створюються умови для отримання прибутку не з виробничої діяльності, а з різниці між неоднаковим рівнем валютних курсів унаслідок завищення конт-рактної ціни імпортних товарів або заниження експортних цін.

 

Різновидом системи множинних валютних курсів є режим по-двійного валютного курсу, який центральні банки промислово розвинених країн використовують за умов активної валютної спекуляції. Цей режим полягає в подвійному котируванні курсу національної грошової одиниці: окремо за комерційними та фі-нансовими операціями.

 

Питання щодо визначення оптимального режиму валютного курсу національної грошової одиниці складне і надзвичайно від-повідальне для Центрального банку . Особливі труднощі в проце-сі його розв’язання виникають у країнах, що розвиваються.


Пов’язані такі труднощі з економічною нестабільністю й відсут-ністю сталої грошово-кредитної системи.

 

Теорією і практикою доведено, що жоден із режимів валютних курсів — чи то система фіксованого, чи то «плаваючого» курсу — не може абсолютизуватися, кожна з них має і позитивні, і негатив-ні аспекти.

 

По-перше, якщо країна обирає для себе фіксацію курсу націо-нальної валюти, вона насамперед має зважити на стан економіки держав — основних торговельних партнерів. Якщо внутрішній темп інфляції перевищує інфляцію означених країн, підтримання фіксованого курсу валюти призведе до постійної поступової втрати конкурентоспроможності держави.

 

По-друге, необхідна постійна координація політичного розвит-ку держав — торговельних партнерів, адже погіршення стану еко-номіки однієї з них одразу негативно вплине на економіку країни, курс якої прив’язаний до валюти даної держави.

 

По-третє, для підтримання повзучого курсу, як і валютного коридору, необхідний постійний гарантований рівень власних валютних резервів. Лише за досягнення цієї основної умови при-ймається рішення щодо фіксації курсу.

 

Історія знає чимало прикладів, коли фіксований режим курсо-утворення не сприяв необхідному розвитку економіки. Найяскра-вішим із них є крах Бреттон-Вудської системи фіксованих валю-тних курсів у 1973 році через втрату довіри до долара США та хронічний дефіцит балансу США (1971—1973 роки)1.

 

В Україні механізм встановлення курсу національної валюти до іноземних валют у своєму розвитку пройшов кілька стадій, а саме: від застосування вільно плаваючого курсу національної ва-люти до фіксованого із подальшим переходом до регульовано плаваючого курсу з метою стабілізації валютного ринку країни.

 

Після прийняття Декрету України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» в Україні було визначено ринковий (плаваючий) режим валютного курсу українського кар-бованця. Як відомо, такий порядок визначення курсу національ-ної валюти на тому етапі не дав позитивних результатів. Це пояс-нюється відсутністю в держави необхідних стабілізаційних валютних резервів; інтенсивним розвитком інфляційних проце-сів; дефіцитами державного бюджету та платіжного балансу і по-дорожчанням товарів критичного імпорту. Отже, в той період економіка України фактично не була готовою до запровадження режиму плаваючого курсу. Відсутність необхідних економічних передумов спричинила подальше пришвидшення темпів падіння валютного курсу українського карбованця.

 

Не принесла успіху й адміністративна фіксація в Україні ва-лютного курсу, що тривала від серпня 1993 року до жовтня 1994 року і зумовила зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті, збільшення частки бартерних операцій, змен-шення надходжень іноземної валюти на внутрішній ринок, зростання зовнішнього боргу, «втечі» капіталів за кордон.

 

Від 1994 року в Україні офіційний валютний курс до долара США встановлювали за результатами торгів на Українській між-банківській валютній біржі. Згідно з Меморандумом економічної політики Уряду в 1995 році вжито комплекс заходів щодо забез-печення поступової лібералізації й децентралізації валютного ринку України. Від 19 березня 1999 року НБУ встановлює офі-ційний обмінний курс гривні відносно долара США як середньо-зважений між курсами за операціями уповноважених комерцій-них банків на міжбанківському валютному ринку. У межах своєї загальної відповідальності за забезпечення стабільності націо-нальної валюти НБУ впливає на формування офіційного обмін-ного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валют-ному ринку1.

Режим валютного курсу, застосовуваний в Україні, встанов-люється Національним банком України. Офіційним курсом грив-ні є визначена Національним банком України вартість іноземної валюти, банківських металів, виражена в грошовій одиниці Украї-ни, за якою здійснюється бухгалтерський облік будь-якими суб’єктами на території України. НБУ щоденно встановлює офі-ційний обмінний курс гривні до вільно конвертованих валют, а також до валют країн , які є головними зовнішньоекономічними партнерами України1.

 

Зараз валютою, до якої прив’язується курс гривні, є долар США, що є головною резервною валютою та міжнародним пла-тіжним засобом. Крім того, такому прив’язуванню відповідають структурні особливості вітчизняного експорту й імпорту (у 2002—2005 роках понад 60% зовнішньоекономічних операцій України припадали на угоди, укладені в доларах США).

 

За такого режиму регулювальний вплив забезпечує можли-вість підтримування валютного курсу на рівні, максимально на-ближеному до ринкових вимог , уникаючи при цьому викривлень і різких коливань, зумовлених рівнем розвиненості ринку. Конк-ретною метою регулювання курсу гривні на сучасному етапі має бути заохочення експорту й стимулювання припливу капіталу до України, підтримання ефективного рівня імпортних операцій.

 

НБУ встановлює офіційний обмінний курс гривні до інозем-них валют, міжнародних рахункових одиниць , який використо-вують у розрахунках із бюджетом і митницею, під час плануван-ня й аналізу зовнішньоекономічної діяльності, для всіх видів платіжно-розрахункових відносин держави з юридичними та фі-зичними особами, оподаткування, а також для бухгалтерського обліку всіх операцій, здійснюваних в іноземній валюті.

 

Висвітлюючи сутність механізму встановлення валютного кур-су, треба знати, що учасниками валютного ринку України висту-пають комерційні банки, які мають відповідну ліцензію, та НБУ. На торги виставляється іноземна валюта, попит на яку формуєть-ся на підставі заявок банків на купівлю. Заявки відображають по-треби самого банку та потреби його клієнтів на дану валюту для проведення міжнародних розрахунків.

 

Пропозиція іноземної валюти формується, виходячи з вистав-лених на продаж сум валюти, що відображають потреби банків та їхніх клієнтів у національній валюті. Пропозиція з боку національ-ної валюти відображається в заявках на іноземну валюту, попит — у виставленій на торгах іноземній валюті.

 

Отже, валютний курс, що складається на ринку, відображає врівноваженість попиту і пропозиції. Результат торгів — обсяг купівлі тієї чи тієї валюти порівняно з її обсягом, виставленим на продаж , характеризує задоволення попиту чи недостатність про-позиції. За задоволення попиту на іноземну валюту курс національ-ної валюти залишається стабільним, за недостатності пропози-ції — падає, за надмірної пропозиції — зростає. Саме тут вияскравлюється роль Центрального банку, який з метою під-тримання стабільного курсу національної валюти або проводить валютні інтервенції (за недостатності пропозиції валюти на ринку), або скуповує валюту за недостатності попиту на неї. Встановлений офіційний курс гривні оприлюднюється Національним банком України.

 

Для регулювання валютного курсу Національний банк вико-ристовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу. Відповідні пов-новаження Національного банку України як головного органу ва-лютного регулювання та валютного контролю визначаються Де-кретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

 

Загалом під час вибору різновиду режиму валютних курсів уряду і Центральному банку потрібно враховувати чинники, які справляють істотний вплив на валютний ринок, а саме: темпи ін-фляції, стан платіжного балансу, різницю відсоткових ставок за кредит, спекулятивні валютні операції, пришвидшення або затри-мування міжнародних платежів, рівень довіри до національної грошової одиниці на національному та світових валютних ринках.

 

МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНОГО КУРСУ

 

Головними методами регулювання валютного курсу виступають валютна інтервенція, дисконтна політика та валютні обмеження.

 

Валютна інтервенція це пряме втручання Центрально-го банку або казначейства у валютний ринок, що зводиться до купівлі та продажу Центральним банком або казначей-ством інвалюти.

 

Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмір-на і курс низький, та продає, коли курс інвалюти високий. Таким чином обмежуються коливання курсу національної валюти.

 

Часто валютну інтервенцію використовують для підтримання курсу валюти на зниженому рівні, для здійснення валютного демпінгу — знецінювання національної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний дем-пінг слугує засобом боротьби за ринки збуту. Головною умовою тут є зниження курсу валюти у більших розмірах, ніж падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку.

 

Здійснення валютної інтервенції можливе, якщо неврівнова-женість платіжного балансу є незначною й характеризується по-ступовою зміною пасивного сальдо на активне, чи навпаки. Адже резерви інвалюти для інтервенції обмежені, тож продаж має по-єднуватися з купівлею. Якщо валютні резерви вичерпані, таку акцію проводять за рахунок міжнародних кредитів. Критикуючи валютні інтервенції, сучасні монетаристи вважають, що подібні заходи впливають лише на симптоми хвороби , котра при цьому не лікується. Інтервенції коштують недешево. Якщо вони й ма-ють певний ефект, то це лише в тих випадках, коли національна економіка перебуває на підйомі, а інфляція як основна причина зниження валютного курсу затухає.

 

Сутність дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з ме-тою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Шляхом підвищення дисконтної ставки у періоди погіршення стану платіжного балансу Центральний банк сприяє припливу капіталів із країн, де дисконтна ставка нижча, тобто поліпшенню стану платіжного балансу1.

 

Валютні обмеження є вельми потужним, ефективним і опера-тивним методом регулювання валютного курсу. Водночас цей ме-тод має переважно адміністративний характер і суперечить тен-денції лібералізації валютних відносин. У країнах, що розвиваються, це один із ключових валютних методів, проте мі-рою зміцнення ринкової економіки його роль знижується.

 

Найжорсткішими обмеженнями, що їх застосовував у валютній політиці Національний банк України в перехідний період, були:

 

— введення обов’язкового продажу підприємствами експорт-ної виручки в інвалюті (на 100 % чи на 50 %);

— заборона (чи обмеження) надання підприємствами-резидентами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам;

— заборона спекулятивних валютних операцій на ринку;

— заборона резидентам, включно з банками, надавати грошові позики нерезидентам за рахунок ресурсів, мобілізованих усере-дині країни;

— заборона вивезення валютних коштів юридичних осіб без дозволу НБУ та фізичним особам понад встановлену норму;

— жорстка фіксація валютного курсу національної валюти. На відміну від валютних обмежень у практиці валютного регулювання існують методи, які забезпечують переважно еконо-мічний вплив на валютні відносини. Це, зокрема, такі традиційні методи валютного регулювання, як девальвація та ревальвація — зниження та підвищення валютного курсу. Причинами застосу-вання їх є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю національних валют.

 

Політика зниження рівня курсу національної валюти вигідна за тих умов, коли в країні експорт переважає імпорт. Девальвація національної валюти сприяє підвищенню конкурентоспроможно-сті національного виробництва, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку та стимулюванню експорту.

 

У разі девальвації доходи підприємств-експортерів у національ-ній валюті зростатимуть, оскільки за кожну одиницю валютної виручки підприємство отримає більше національної валюти.

 

З іншого боку, девальвація може справляти негативний вплив на позиції імпортерів, бо їм доведеться купувати інвалюту за вищим курсом. Це може спровокувати зростання цін на імпортні товари. Тому при запровадженні політики девальвації потрібно добре зважити як позитивні, так і негативні наслідки. Якщо країна ім-портує багато енергетичних, сировинних та інших виробничих ре-сурсів, то втрати імпортерів можуть повністю перекрити виграш експортерів і при цьому розпочнеться інфляційне зростання цін1.

 

Політика на зростання курсу національної валюти доцільна тоді, коли переважає імпорт товарів і послуг. У цьому разі витрати імпо-ртерів на закупівлю валюти для оплати поставок до країни зменшу-ватимуться. Оскільки імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом, це стимулюватиме розвиток імпорту. Збільшуватиметься пропозиція на товарних ринках, що позитивно впливатиме на стабільність цін. Скорочу-ватимуться виробничі витрати на підприємствах із великим спо-живанням імпортованих енергії, сировини, матеріалів, комплекту-ючих. Звісно, при цьому втрачають експортери, оскільки отримують менше доходів. Якщо вони одночасно не є великими «споживачами імпорту», то можуть навіть послабити свої конку-рентні позиції на світовому ринку. Тому ревальвацію потрібно застосовувати дуже виважено й наперед планувати можливі нас-лідки.

 

Курсова політика Національного банку України підпорядко-вується завданням підтримання стабільності гривні та основним цілям економічного розвитку держави притаманними їй засоба-ми. З цією метою за умов імовірних коливань кон’юнктури необ-хідно забезпечити стабілізаційні тенденції в динаміці обмінного курсу гривні до долара США із певним розширенням гнучкості та меж щоденних коливань за рахунок дещо меншого впливу На-ціонального банку на його формування.

 

Одним із головних орієнтирів курсової політики НБУ є запо-бігання значній ревальвації реального ефективного обмінного курсу гривні. Реалізація зазначеної політики сприяє стримуванню інфляції, розвитку зовнішньоекономічної діяльності та внутріш-нього виробництва, дедоларизації економіки, а також підвищен-ню довіри до національної грошової одиниці. 


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
2.4. Економічний зміст і значення платіжного балансу в механізмі валютного регулювання
2.5. Ліцензування банківських операцій з іноземною валютою
РОЗДІЛ 3. РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ
3.1. Поняття валютних операцій та види їх
3.2. Валютний ринок та його структура
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki