1. Охарактеризуйте теоретичну схему соціалізму.
2. У яких формах існувала в економіці політична монополія?
3. Яким чином здійснювалось утвердження централізовано керованої економічної системи?
4. Визначте і розкрийте головні суперечності державної форми власності за соціалізму.
5. Дайте характеристику господарського механізму центрально керованої економічної системи.
6. Опишіть господарський кругообіг у плановій економіці.
7. Охарактеризуйте недоліки і переваги дирек тивної системи планування.
8. Визначте логіку і особливості здійснення господарських реформ у центрально керованій економічній системі.
9. Опишіть форми прояву нагромадження кризових явищ у виробничій сфері.
10. У чому полягає сутність трансформації адміністративно-командної системи?
ЛІТЕРАТУРА
Бальцерович Л. Социализм, капитализм, трансформация: очерки на
28
Бузгалин А. В., Колганов А. И. Теория социально-экономических трансформаций. (Прошлое, настоящее и будущее экономик «реального социализма» в глобальном постиндустриальном мире): Учеб. для студ. экон. спец. — М.: ТЕИС, 2003.
Джилас М. Лицо тоталитаризма. — М.: Новости, 1992.
Каліцький А. Марксизм і стрибок у царство свободи: Історія комуністичної утопії / Пер. з пол. — К., 1999.
Корна и Я. Путь к свободной экономике. — М., 1990.
Ослунд А. Строительство капитализма: Рыночная трансформация стран бывшего советского блока / Пер. с англ. — М.: Логос, 2003.
Перехідна економіка: Підручник / За ред. В. М. Гейця. — К.: Вища шк., 2003.
Политическая экономия: Учеб. для вузов / В. А. Медведев, Л. И. Абалкин, О. И. Ожерельев и др. — М.: По литиздат, 1990.
Сакс Д., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: Уроки для України / Пер. з англ. — К.: Основи, 1996.
Шніцер М. Порівняння економічних систем / Пер. з англ. — К.: Основи, 1997.
Экономика переходного периода: Учеб. пособ. / Под ред. В. В. Радаева, А. В. Бузгалина. — М.: МГУ, 1995.
ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ОСНОВИ СИСТЕМНОЇ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ
5
1. Інституціональні складові трансформаційних процесів.
2. Держава в системі суспільних відносин. Роль і функції держави у постсоціалістичних трансформаціях.
3. Реформування системи власності як основа трансформації постсоціалістичних відносин.
4. Проблеми саморегулювання у трансформаційній економіці.
5. Мотиваційна система у трансформаційній економіці.
6. Критерії завершеності трансформаційного періоду для постсоціалістичних економік.
1. ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ СКЛАДОВІ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
Для забезпечення сталого економічного розвитку велике значення має усвідомлення і розуміння суспільством, керівними органами країни причин занепаду та гальмування розвитку економіки, а також бажання запровадити відповідні зміни і здійснити перетворення в інституціональному середовищі суспільства з урахуванням стану нормативно-законодавчої бази, етичних норм і традицій, що склалися й па нують у сфері бізнесу, способу мислення та ментальності населення країни.
Саме ігнорування інституціональної складової у процесі формування принципово нової економічної системи є причиною багатьох негараздів у досягненні бажаних результатів. Проблема інституціональних змін стоїть на заваді економічного розвитку багатьох, так званих, слаборозвинутих країн. Адже до світового господарства входять країни, де пан ують переважно приватнокапіталістичні форми господарювання.
30
Капіталістична система є своєю суттю економічно ефективною. Неефективним структурам в її середовищі не може бути місця, оскільки вони під впливом конкурентної боротьби програють більш ефективному господарнику, а тому вимушені залишати певний сегмент ринку, а то й бізнес узагалі. В кінцевому результаті економіка працює на межі виробничих можливостей. До цьо го спонукають також міжнародний поділ праці й конкуренція на світовому ринку. З погляду такої логіки в капіталістичному середовищі у принципі не може бути неефективних структур, а відповідно і слаборозвинутих країн. Це в теорії, яка розглядає капіталістичне господарювання в чистому вигляді.
На практиці чистих форм не існує. Капіталізм функціонує в конкретно му інституціональному середовищі, де на економічні процеси впливає багато «домішок» соціального характеру і саме ці «домішки» конкретизують економічну систему стосовно національних господарств, гальмують розвиток економіки або сприяють йому. Тому в самій капіталістичній системі країни дуже різняться в економічному і соціальному розвитку. Є країни багаті, з високим рівнем життя і соціального захис ту, а є бідні, які потрапили на орбіту слаборозвинутості й залишаються на ній через власну інституціональну будову. Це стосується й України, яка борсається в тенетах власної інституціональної недосконалості й ризикує потрапити на власну орбіту слаборозвинутості, де може закріпитись на досить тривалий час.
На початку постсоціалістичних трансформацій під вплив ом охлократичних настроїв щодо можливості досягнення економічного розвитку і добробуту населення на рівні високорозвинутих країн завдяки отриманню політичної і економічної незалежності, в суспільстві панувало переконання, що досить зламати основи командно-планової економіки, лібералізувати економічне життя, надавши самостійності господарським структурам, запровадити інститут приватної власності, і запрацюють здорові сили ринкової саморегуляції, які вивед уть економіку на шлях процвітання і прогресу. Отже, буде досягнута мета трансформаційних перетворень.
Ці положення розвивалися і теоретично обґрунтовувалися принципами неокласичної ідеї економічного розвитку, в основу якої покладено теорію загальної рівноваги. Згідно з даною теорією найефективнішою є економіка, що функціонує на основі ринкової самоорганізації і прямує до пов ної ринкової рівноваги. Ринкова рівновага формує раціональну структуру і раціональне використання ресурсів. Продукт, що створюється за участю
відповідних факторів належить тому фактору, який створив свою частку продукту на основі граничної його продуктивності. Об’єктивні механізми ринкової конкуренції забезпечать раціональний і справедливий розподіл продукту між усіма учасниками виробничого процесу як власниками певного ресурсу. Саме завдяки цим теоретичним постулатам проголошувались переваги і здійснювалась підтримка ринку і ринкової економіки всі ма прихильниками ринкової самоорганізації економічного життя.
Реальне життя виявилося складнішим, ніж теоретичні постулати неокласичної економічної теорії про рушійні сили приватного інтересу в умовах обмеженості ресурсів і необмеженості потреб. Загальновідомим є те, що на початку 90-х років ХХ ст. Україна володіла великою кількістю ресурсів, особливо сировинних. Не бра кувало технічного й технологічного оснащення, була наявною кваліфікована робоча сила. Про потреби не варто й говорити. В країні панував тотальний дефіцит. Проте лібералізація і приватизація не супроводжувались поліпшенням економічних і соціальних показників. Навпаки, майже в усіх галузях народного господарства спостерігалося скорочення виробництва. Навіть у сільському господарстві, продукція якого належать до жи ттєво важливіших у життєзабезпеченні населення, відбулось не тільки скорочення виробництва, а й руйнування виробничих потужностей. Це торкнулось колгоспів, де форма організації виробництва формально не була пов’язаною з пануванням державної власності і сама лібералізація мала забезпечити відповідність формальних і реальних норм господарювання. І саме на прикладі руйнування виробничих потужностей колгос пів можна проілюструвати роль і значення інституціональної складової в організації суспільного життя, і особливо в трансформаційних процесах.
Без урахування стану вже існуючих у суспільстві інститутів та розуміння механізмів змін і формування на їх основі нового інституційного середовища не можна зрозуміти реальні причини трансформаційних негараздів.
Проблеми інститутів, інституціонального середовища, інституціональних змін, інститу ціональних підходів у досліджені економічних явищ і процесів привертають увагу багатьох дослідників. Застосовувати інституціональні підходи в суспільних науках стало до деякої міри навіть модним, а тому в дослідженнях зустрічається багато неявних визначень, які ускладнюють сам процес дослідження. Це зумовлено тим, що проблема інститутів, інституціональних підходів тракт ується неоднозначно.
Поняття «інститут» застосовують до багатьох явищ і процесів не тільки економічної, а й інших сфер суспільного життя. Часто його пов’язують з аналізом окремих категорій, включають як складову понятійного апарату. Звичними стали такі вислови, як інститут власності, фінансові інститути, ринкові інститути, правові, або владні інститути, інститут справедливості, довіри тощо. Це свідчить про те, що поняття «інститу т» і все, що пов’язано з ним, широко увійшло в економічну теорію та лексикон економістів-дослідників. Проте у з’ясуванні його змісту існують певні розбіжності. Деякі автори розуміють інститути як стійкі правила і норми формального й неформального походження, що регламентують поведінку людей, а також си стему санкцій і стимулів, спонукання людей до певних дій. Інші автори вбачають в інститутах організації, фірми. Є такі, що до інституціональних структур включають як перше, так і друге. Інститут — це соціальне поняття, що відображає суспільні явища та/або процеси з точки зору сприйняття їх людьми як складовими соціуму, пов едінка і дії яких зумовлені звичками, традиціями, способом мислення, ментальністю населення або навіть соціальної групи у процесі життєдіяльності та життєзабезпечення суспільства. Тому простежити певне економічне явище з погляду інституціонального аналізу означає описати поведінку суб’єктів як учасників цього процесу або їх становлення до явища чи процесу.
Населенню кожної окремої кр аїни притаманні своя власна культура, своя власна інституційна будова, своє власне інституціональне середовище, в якому перебуває суспільство і кожна окрема людина як складова цього суспільства. Люди сприймають життя, поведення стосовно один до одного як вимагають від них обставини та панівні норми і правила поведінки. Інститути це не са мі норми і правила, що панують в суспільстві, а сприйняття цих норм і правил, реакція на них людей як учасників відношень конкретних явищ або процесів. Інститути пронизують всі сторони і сфери суспільного життя, формують погляди людей на суспільні цінності й відповідно до цього спрямовують дії людей. Кожне суспільне явище, процес мож на описати з точки зору інституціонального підходу до нього. Тому існують політичні, економічні, правові інститути, кожний з яких формує власне інституціональне середовище. Так, економічна сфера формує своє власне інституціональне середовище, власну інституціональну структуру, до якої входять фінансові, ринкові, банківські інститути. Водночас кожну зі складових економічної
сфери можна розглядати як самостійний інститут. Ринок, фінанси, банки — це інститути економічного блоку, які самі можуть наповнюватися власною інституціональною будовою у формі ринкових, фінансових, банківських інститутів тощо.
Ототожнення інститутів з правилами і нормами порушує саму логіку дослідження інститутів. Так, держава, влада, власність у різноманітних формах її існування, ринок, банк, довіра, сім’я, справедливість то що — все це інститути різних сфер суспільного життя. Вони формують інституціональне середовище. Їх можна описати через поведінку і взаємодію людей, які вимагають встановлених норм і правил поведінки, хоча самі не є нормами. Панівні у суспільстві норми і правила поведінки людей наповнюють інститути конкретним змістом, в осн ову якого покладено ментальність населення даної країни, його спосіб мислення, сприйняття навколишнього середовища, оцінка суспільних цінностей тощо.
Норму можна прийняти в законодавчому порядку, проте вона може бути несприйнята інституційним середовищем або сприйнята у спотвореному вигляді. Норма не є інститутом, вона корегує розвиток того чи іншого інституту через к орекцію поведінки людей.
Розвиток соціально-економічних систем визначається не тільки типом конкретної системи, а й станом інституціональної системи, яка являє собою сукупність ставлень людей до панівних правил і норм поведінки людей, що регламентують взаємовідносини між ними у всіх сферах життєдіяльності. Це спрямовуюча сила розвитку або деградації суспільства, яка опосередкову є перебіг всіх соціально-економічних процесів. Існування закріплених на законодавчому рівні норм ще не означає, що люди керуватимуться цими нормами у стосунках між собою. Адже наявність традиційно закріплених у суспільній свідомості соціально негативних структур, які зосередили у своїх руках виключні переваги завдяки закону сили, а тому корис туються правами недоторканності й безкарності, стають на заваді реалізації цих норм. У результаті формується інституціональне середовище, де панує не сила закону, а закон сили. За цих умов гору бере клановий, а не суспільний інтерес з усіма наслідками деформованої економічної системи.
Удосконалення економічної системи означає зміни її інституціональної будови в на прямі обмеження деструктивних сил, які стоять на заваді економічного розвитку і запровадження інститутів, що сприяють поліпшенню умов життєдіяльності й життєзабезпечення суспільства.
Інституціональна система включає дві підсистеми: формальну і неформальну. Перша — це законодавчо зафіксовані норми і правила, якими люди повинні керуватись у власних діях і у взаємовідносинах між собою. Це те офіційно панівне середовище, в якому перебувають люди, виконуючи функції суспільної та індивідуальної життєдіяльності. Ця підсистема вдосконалюється шляхом реформування економічних структур, через на повнення їх новим змістом відповідно до вимог прогресивного розвитку. Можна сказати, що реформи — це спосіб здійснення інституціональних змін. Це суб’єктивна діяльність людей, спрямована на вдосконалення всіх параметрів економічної системи. Друга — це загальноприйняті умовності, звичні норми або кодекси поведінки, опосередковані панівною культурою, мораллю, етичними нормами, звичками тощо. Через нефо рмальну підсистему переломлюється сприйняття і виконання «правил гри» у взаємодіях з економічними агентами. Вона спирається на стан соціального капіталу, заснований на довірі та діловій репутації учасників взаємодій. Ці дві підсистеми взаємозв’язані й формують інституціональне середовище, в якому перебуває будь-яка особистість і яке спрямовує дії людей відпо відно до цих норм. Людина, потрапивши до певного інституціонального середовища, пристосовується до нього, сприймає його так, як всі інші люди, що перебувають у цьому середовищі.
Саме середовище, особливо його сфера неформального походження, формується протягом тривалого часу, включає в себе також інстинктивний і генетичний рівні. Тому інституціональні зміни — це досит ь тривалий процес, який потребує усвідомлення суспільством необхідності цих змін, бажання здійснити їх в напрямку вдосконалення інституціонального середовища. Разом з тим в умовах системних трансформацій, коли відбувається перехід від одного типу економічної системи до іншого, від соціалі- стичних форм господарювання до приватнокапіталістичних, формування нового інституційного се редовища може відбуватись протягом відносно короткого відтинку часу шляхом революційних змін у несучих конструкціях економічної системи, і насамперед змін у відносинах власності й механізмах її управління.
Ці зміни здійснює держава на основі прийняття законодавчих актів і створення умов для їх реалізації. Дії держави повинні підпорядковуватись удосконаленню соціально-економічної с истеми, що виявляється у підвищенні добробуту населення. Історичний розвиток людства свідчить, що успіхи у розвитку соціально-економічних систем забезпечуються шляхом встанов-
лення формально рівних прав і свобод для всіх членів суспільства. Це не означає існування реальної рівності. Абсолютна рівність неможлива. Адже люди різні за своїми фізичними та розумовими можливостями, психічним станом, визначенням пріоритетів, поглядами, ставленням до загальнолюдських цінностей тощо. Кожен реалізує себе відповідно до сприйняття й реалізації цих складових у власному житті і взаємові дносинах з тими, хто оточує. Людина живе у суспільстві. Вона дієва частина цього суспільства, яка не тільки формується під впливом суспільства, а й через власну життєдіяльність змінює суспільство. Прогресивність суспільства полягає не в забезпеченні рівності, а в забезпеченні рівних умов для реалізації здібнос тей кожної особистості. Ці умови створює держава і вся система соціальноекономічних відносин суспільства.
