Для правильного визначення собівартості та її всебічного аналізу витрати підприємств класифікують за кількома ознаками.
За характером зв’язку з процесом виробництва та роллю в його здійсненні розрізняють витрати виробничі (основні) і невиробничі (накладні).
Виробничі (основні) витрати виникають при здійсненні виробничих процесів, їх обслуговуванні й управлінні на рівні структурних підрозділів.
Невиробничі (накладні) витрати виникають у зв’язку з управлінням підприємством у цілому (адміністративні витрати), організацією збуту і просуванням на ринок продукції тощо.
У зв’язку з тим що підприємства визначають крім виробничої і повну собівартість продукції, виникає потреба в розподілі накладних витрат між окремими об’єктами витрат (продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства). Поки що немає єдиного підходу до такого розподілу.
Наприклад, чимало підприємств переробної промисловості застосовують такий спосіб розподілу: адміністративні витрати розподіляють пропорційно до загальновиробничих витрат; витрати на збут — пропорційно до виробничої собівартості продукції; фінансові витрати — пропорційно до спожитої сировини; інші ви-ність) — пропорційно до адміністративних витрат. Нерідко застосовується і спрощений варіант розподілу — зазначені витрати відносять на окремі види продукції пропорційно до витрат на заробітну плату.
За критерієм обов’язковості здійснення з метою створення продукції витрати поділяються на обов’язкові та необов’язкові.
Обов’язкові витрати безпосередньо пов’язані з технологічним процесом, без них виробництво даного виду продукції немислиме взагалі (наприклад, витрати на насіння, корми, заробітну плату тощо).
Необов’язкові витрати — це такі, без яких виробництво продукції можливе, але з меншою ефективністю. Наприклад, урожай можна отримати без застосування мінеральних добрив, хоч рівень урожайності культур буде в цьому випадку значно нижчий, ніж при застосуванні такого ресурсу.
За способом включення до собівартості продукції всі витрати поділяються на прямі і непрямі.
Прямі витрати — це витрати, які в момент виникнення можна безпосередньо віднести на відповідний об’єкт планування й обліку (певну культуру, вид тварин тощо). Такими є витрати на сировину й основні матеріали, заробітну плату, насіння, корми, мінеральні та органічні добрива, на амортизацію і поточний ремонт спеціалізованих основних засобів та ін.
Непрямі витрати пов’язані з виробництвом кількох видів продукції і не можуть бути віднесені безпосередньо на певний об’єкт витрат. З огляду на це виникає потреба у застосуванні відповідної методики їх розподілу за вказаними об’єктами, а тому цей вид витрат нерідко називають розподільними. До них належать загальновиробничі витрати, а також частина основних витрат, наприклад, амортизація і поточний ремонт тракторів, витрати на зрошення й осушення тощо.
Залежно від часу виробничого споживання всі витрати класифікують як витрати поточного року і витрати минулих років. До собівартості продукції звітного року включають не всі витрати поточного року. Частину їх у вигляді незавершеного виробництва (наприклад, витрати на посів озимих) відокремлюють і відносять на собівартість продукції наступного року.
Водночас частина витрат минулого року включається до собівартості продукції звітного періоду, що зумовлено тривалим виробничим циклом окремих видів продукції і розбіжностями робочого періоду з періодом виробництва.
Залежно від матеріально-речової форми понесених підприємством витрат вони поділяються на готівкові і безготівкові.
Готівкові витрати
— це такі, що формуються і покриваються за рахунок готівки, а саме: заробітна плата працівників, що видається грошима, витрати на страхування посівів, майна, на ресурси, що купуються (сировину, основні і допоміжні матеріали), добрива, отрутохімікати, паливно-мастильні матеріали, запасні частини тощо), оплату сервісних послуг та ін.
Безготівкові витрати
— це такі, що не вимагають для їх покриття вільних грошових коштів. Це амортизація основних виробничих засобів, власні корми, насіння, посадковий матеріал, оплата праці натурою. для ефективної організації господарської діяльності кожного підприємства. Адже неможливо забезпечити неперервність виробництва, якщо підприємство не матиме необхідної кількості готівки для своєчасної оплати платежів. Тому економічна служба кожного підприємства повинна обґрунтовано планувати потребу в готівці за періодами господарського року, зіставляти цю потребу з можливими гро шовими надходженнями, контролювати їх витрачання.
Залежно від можливостей менеджерів відповідного рівня управління підприємством впливати на величину певного виду витрат розрізняють контрольовані і неконтрольовані витрати.
Контрольовані
— це такі витрати, на величину яких керівник відповідного рівня управління може впливати повністю або справляти на них істотний вплив. Отже, ці ви трати є контрольованими і можуть бути збільшені або зменшені менеджерами залежно від виробничих потреб.
Неконтрольовані витрати здійснюються незалежно від волі керівника відповідного рівня управління, а отже, не залежать від його управлінського хисту та старання і кваліфікації працівників.
Поділ витрат на контрольовані і неконтрольовані має важливе практичне значення для організаці ї управління витратами за центрами відповідальності — окремими виробничими підрозділами.
За критерієм залежності витрат від варіантів прийняття рішень для розв’язання одного і того ж господарського завдання розрізняють релеванті і нерелевантні. Якщо витрати залежать від таких варіантів і їх враховують для здійснення порівняльної ефективності кожного з них, то такі витрати називають релевантними. В разі коли витрати не зале жать від альтернативних варіантів управлінських рішень і не враховуються при здійсненні порівняльної оцінки, їх називають нерелевантними.
Якщо, скажімо, підприємство може закупити одну із двох різних типів доїльних установок для обслуговування заданого поголів’я корів, то при оцінці цих варіантів братимуться до уваги витрати на електроенергію, обслуго вування, амортизаційні відрахування, технологічні матеріали тощо. Всі ці витрати — релевантні. Тимчасом до уваги не братимуться витрати, які є однаковими для цих варіантів, наприклад, амортизація корівника, витрати на його ремонт, освітлення, загальновиробничі витрати тощо. Це нерелевантні витрати.
Специфікою сільського господарства є те, що під впливом сприятливих природно-кліма тичних умов в аграрних підприємствах можуть виникати додаткові (інкроментні) витрати, що формуються в результаті одержання додаткової продукції та її збуту. Це, наприклад, витрати на збирання, транспортування, доробку і зберігання додатково отриманої продукції в сприятливі за погодними умовами роки та на її збут. Отже, такі витрати не пов’язані із заздале гідь прийнятими рішеннями і є спонтанними. Тому важливо, щоб підприємства мали в своєму розпорядженні додаткові ресурси і потужності, необхідні для своєчасного виконання всіх виробничо-збутових операцій, пов’язаних з одержанням додаткові продукції. спричинені несприятливими природно-кліматичними умовами, наприклад, загибель озимих культур і пересів їх ярими культурами, інтенсивне розповсюдження шкідників і необхідність додаткового обприскування посівів тощо. Це також вимагає від підприємств мати необхідні резерви для ліквідації несприятливих подій.
