Одним з важливих питань організації планування, обліку та калькулювання собівартості продукції є класифікація витрат за різними ознаками, що забезпечує глибше вивчення складу й характеру витрат, дозволяє посилити контроль за ними і використовувати економічно обґрунтовані способи групування витрат у практиці економічної роботи. Тобто класифікація витрат — це спосіб розподілу їх по групах так, щоб вони узагальнювали інформацію в корисній для управління формі.

Загальна мета класифікації витрат, як і будьякої іншої класифікації, полягає у створенні впорядкованої структури, в даному випадку — структури витрат організації. Без такої структури неможливі ефективне ведення обліку витрат і їх прив’язка до відповідного об’єкта. Хоч класифікація витрат здійснюється й у фінансовому обліку, вона не завжди прийнятна для задоволення інформаційних потреб управління, більше того, може давати помилкову інформацію.

Класифікація витрат, по суті, зводиться до формування груп витрат з однаковими характеристиками щодо встановлення цілі витрат. Це твердження має особливе значення, тому що:

• ціль витрат визначає вибір класифікації;
• зміна цілі витрат може змінити категорію конкретних витрат у заданій класифікації.

Тобто обрана класифікація повинна підходити до завдання, для виконання якого вона була обрана. Наприклад, аналіз управлінських рішень вимагає, щоб витрати (і виручка) були класифіковані на релевантні та нерелевантні. Крім того, для здійснення контролю витрати слід розподілити на нормативні (стандартні) і фактичні і т. д. (1, с. 67).

Відповідно до зазначеного в основу принципів класифікації витрат покладено три основні підходи (цілі). Перший з них — це калькулювання витрат, за якого основна увага надається обчисленню собівартості продукції, що випускається, і розподілу витрат між вартістю реалізованої продукції та вартістю товарноматеріальних запасів. Це дозволяє задовольнити як зовнішні, так і внутрішні потреби у складанні звітності, одержувати оцінку вартості запасів та визначати прибуток.

Другий підхід — це задоволення вимог, пов’язаних з прийняттям рішення, яке передбачає визначення релевантних витрат з метою одержання інформації, яка допомагала б керівникам різ  них рівнів управління приймати зважені й обґрунтовані рішення.

Третій підхід — це облік відповідальності, за якого основна увага надається як фінансовій, так і нефінансовій інформації, що пов’язана з формуванням витрат і доходів по кожному центру відповідальності.

Взаємозв’язок управлінських завдань та відповідних угрупувань витрат наведено у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ЗАЛЕЖНО ВІД УПРАВЛІНСЬКИХ ЗАВДАНЬ (ЦІЛЕЙ)

В Україні основними нормативними документами, якими регламентується склад витрат виробництва та їх класифікація, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» та «Методичні рекомендації» з формування собівартості продукції різних галузей, якими зокрема передбачена наступна класифікація витрат (табл. 2.2).

Групування витрат за місцем виникнення необхідне для організації обліку витрат за центрами відповідальності.

Групування витрат за видами продукції (робіт, послуг) або носіями витрат необхідне для визначення собівартості продукції підприємства за її різними видами.

Таблиця 2.2

ТРАДИЦІЙНА КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ У ВІТЧИЗНЯНОМУ ВИРОБНИЧОМУ ОБЛІКУ

Групування за видами витрат призначено для визначення складу собівартості продукції. У зв’язку з цим витрати класифікують за економічними елементами та за статтями калькуляції.

Елементи витрат за своїм економічним змістом є однорідними і включають:

• матеріальні витрати;
• витрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні заходи;
• амортизацію основних засобів та нематеріальних активів;
• інші операційні витрати.

Склад елементів витрат регламентовано пунктами 22—26 П(С)БО 16 «Витрати». У національному Плані рахунків вони обліковуються на однойменних рахунках восьмого класу «Витрати за елементами».

Групування витрат за економічними елементами є незмінним для будьякої галузі народного господарства, що дає можливість застосовувати його при формуванні фінансової та статистичної звітності про витрати виробництва. Видова (елементна) структура дає змогу характеризувати виробництво щодо витрат ресурсів — матеріаломістке, трудомістке або капіталомістке виробництво. Але таке групування витрат не задовольняє потреби підприємства в інформації про витрати за їх цільовим призначенням, місцем виникнення, а також не придатне для визначення собівартості окремих видів продукції. Тому витрати групують ще й за калькуляційними статтями, які самостійно встановлюються підприємством, виходячи з облікової політики підприємства та індивідуальних особливостей його технології, техніки та організації виробництва.