Незважаючи на те що вияви буття є доволі різноманітними, усі вони об’єднані одним — матерією. Визначення категорії «матерія» розпочнемо з аналізу етимології слова «матерія». Матерія означає «речовина». У процесі розвитку природознавства й самої філософії зміст поняття «матерія» неодноразово змінювався. Наприкла д, матеріалістичний підхід, вирішуючи основне питання філософії на користь первинності буття та вторинності свідомості, ототожнює буття й матерію [матерія є основою буття, а всі інші форми буття (дух, людина, суспільство) є породженням матерії]. Об’єктивно-ідеалістичний підхід обстоює позицію, згідно з якою матерія існує об’єктивно як результат об’єктивізації первинного іде ального (абсолюту) незалежно від усього сущого.
Суб’єктивно-ідеалістичний підхід заперечує існування матерії як самостійної реальності та вважає, що вона є лише продуктом, ілюзією людської свідомості. Існування матерії визнає більшість філософських систем. Відмінність у тлумаченні матерії залежить також від того, як філософи відповідають на питання «матерія створе на Богом чи ні?» або «чи існує вона вічно, сама по собі?». Християнська філософія
26
заперечує вічність матерії, вважаючи, що вічність — це лише атрибут абсолюту (Бога), який створив матерію з нічого. Матеріалізм XVII ст. обстоював принцип «з нічого не виникає нічого», приписував матерії вічне існування в просторі й часі, ототожнював її з чуттєвим світом.
У діалектичному матеріалізмі матерія — це філософська категорія для позначення об’єктивної реальності, яка дається людині в її відчуттях і яку вона може пізнати, але при цьому матерія існує незалежно від людини.
З огляду на це матерія тлумачиться як незалежна першопричина всього, що існує (субстанція). Єдиною властивістю матерії є «бути об’єктивною реальністю», а тому жодні окремі природні об’єкти, речовина, елементи тощо не є матерією. Марксистське тлумачення матерії є виявом метафізичного підходу, тому що стверджується, що матерія — це лише категорія, як а існує на рівні свідомості як абстракція. Водночас матерії приписуються невід’ємні властивості (атрибути): вічність, нестворюваність, незнищуваність тощо, які притаманні лише абсолюту — Богові.
Найсуттєвішою характеристикою матерії є її структурність.
Матерія завжди певним чином організована в матеріальну систему (цілісне творіння), зв’язок між елементами якої є більшменш довго строковий і постійний, на відміну від інших елементів навколишнього світу. Матеріалістична філософія виокремлює такі основні типи матеріальних систем та адекватні їм структури, рівні організації матерії: нежива матерія, жива матерія та суспільство.
Нежива матерія має такі рівні: субелементарний (кварки, глюони — найменші одиниці матерії, менші за атом); мікроелементарний (андрони, е лектрони); ядерний (ядро, атом); молекулярний (молекули); одиничних предметів; макротіл; планет; системи планет; системи галактик; Всесвіту, світу загалом.
Жива природа відома лише на Землі. Її виникнення згідно з матеріалістичної філософією є результатом природного розвитку матерії. До рівнів живої матерії належать: доклітинний (ДНК,
РНК, білки), клітинний (клітина), багатоклітинні організми, види, популяції, біоценози та біосфера. Причому особливе значення має біосфер а. У ній відбувається взаємодія літосфери, гідросфери та атмосфери. Атмосфера є своєрідним містком, що зв’язує Зем
27лю й космос. Збереження рівноваги між складовими біосфери є гарантією збереження життя на планеті.
На певному етапі розвитку біосфери виникає окремий вид матеріальної системи — соціум (суспільство). До рівнів соціуму належать: окремий індивід, родина, група, колектив різних людей, соціальні групи (страти, класи, етноси), нації, раси, окремі співтовариства, держави, союзи дер жав, людство загалом.
Вивчення особливостей матерії та її форм і різновидів свідчить про те, що у світі немає нічого, крім матерії, яка постійно змінюється. Матеріалістична філософія робить висновок про матеріальну єдність світу, що підтверджується знаннями про загальні властивості матерії та закони її руху. На користь матеріальної єдності світу свідча ть положення природознавства: 1) закон збереження й трансформації енергії; 2) періодичний закон Менделєєва; 3) еволюційне вчення Дарвіна, учення про клітину, сучасні досягнення в галузі фізики. Матеріальна єдність світу розкривається завдяки цілісному підходу до вивчення організму людини, взаємозв’язку природи й суспільства та їх розвитку загалом.
Найповніший філософський аналіз ка тегорії матерії неможливий без правильного вирішення питання про такі атрибутивні властивості матерії, як рух, простір і час. Вважають, що саме вони є способом і формою існування матерії й свідчать про зв’язок матерії з конкретними предметами та явищами об’єктивної дійсності.
Філософи стверджують, що рух виникає із самої матерії як резу льтат вирішення закладених у ній діалектичних суперечностей (дії закону єдності і боротьби протилежностей). Рух є всезагальним (рухається все — мікроелементи, живі організми,
Земля, Всесвіт, Космос тощо), він існує постійно (завжди), одні його форми замінюються іншими. Визнаючи те, що рух є атрибутом, невід’ємною частиною матерії, можна пояснити багатома нітність явищ і процесів об’єктивного світу (їх матеріальну єдність).
Якісному різноманіттю матерії відповідають особливі форми руху. Виходячи з цього виокремлюють такі форми руху: механічний — переміщення в просторі різноманітних тіл, рух найдрібніших частинок, макротіл тощо; фізичний, яка охоплює електромагнетичні явища, гравітацію, теплоту, світло, звук, агрегатний стан речовин; хі мічний — це хімічні реакції, процеси хімічного синтезу в неорганічній або органічній природі; біологічний — це різноманітні біологічні процеси в живих організмах, а також соціа
28льний, що охоплює соціальні зміни, а також процеси мислення та пізнання.
Незважаючи, на те що кожен з різновидів руху є відносно самостійним явищем, всі вони взаємозв’язані. Більш висока форма руху виникає на основі попередніх, значно простіших, вона є їх синтезом і не зводиться до їх простої суми. Наприклад, соціальна форма ру ху (виникнення й розвиток людської спільноти) містить і біологічний, і всі попередні форми руху й на цій основі стає якісно новою його формою.
Окрім форм, філософія виокремлює два типи руху — якісний і кількісний. Якісний рух — це зміна самої матерії, перебудова її структури й виникнення нових матеріальних об’єктів та їх нових якостей. Змі ну змісту в межах старої форми, повне розкриття потенціалу старих матеріальних форм називають динамічним рухом. Істотну зміну структури об’єкта, що зумовлює створення (виникнення) якісно нового об’єкта, перехід від однієї форми матерії до іншої називають популяційним рухом. Цей рух може здійснюватись як шляхом еволюції, так і емерджентно (у рез ультаті нічим не зумовленого вибуху). Кількісний тип руху — це просте перенесення матерії в просторі й часі.
Сучасний матеріалізм стверджує, що джерелом усіх форм руху є внутрішня суперечність, а також взаємодія між ними. Інакше кажучи, рух не детермінується чимось надприродним, а є саморухом. Самору х — це наслідок вирішення суперечності між старим і новим, прогресивним і регресивним. Саморух притаманний всім формам руху матерії — від механічної до фізичної, біологічної й соціальної, супроводжується переходом до більш високого ступеня організації (самоорганізації).
Самоорганізацію вивчає синергетика — сучасна наука про самоорганізацію матерії, автором і розробником якої вважають бельгійського вченого І. Пр игожина. В основі його концепції лежать такі поняття, як флуктуація (притаманні матерії постійні випадкові коливання й відхилення) і дисипативна структура (новий стійкий стан матерії, що виникає у результаті флуктуації). Динаміка розвитку дисипативної структури веде до появи двох кінцевих варіантів самоорганізації: першого — дисипативної структури як нового різновиду матерії за наявності е нтропії (припливу енергії із зовнішнього середовища), яка далі розвивається за динамічним типом, і другого — розпаду дисипативної структури (або її знищення) внаслідок внутрішньо слабких нових зв’язків або через відсутність ентропії.
29Невід’ємною складовою вчення про матерію є вчення про розташування матерії у просторі та часі. В історії філософії існує два підходи до вирішення цієї проблеми. Перший називається субстанціональним, прихильники якого (Декарт, Ньютон) вважали, що час і простір є окремою реальністю, що існує поряд з матерією (самостійною субстанцією), а взаєм одія між матерією, простором і часом є міжсубстанціональною. Такий підхід виник у XVII ст. і проіснував до XVIII ст.
Другий підхід називається реляційним. Його прихильники (Арістотель, Ляйбніц, Геґель) вважали, що простір і час існують у взаємодії з матеріальними об’єктами, простір і час є формами існування матеріальних об’єктів. Реляційну теорію було взято як головну в діалекти ко-матеріалістичному поясненні взаємодії простору та часу. Згідно з нею час — це форма буття матерії, що виражає тривалість існування матеріальних об’єктів і послідовність зміни її станів у процесі їх розвитку.
Вирізняють об’єктивний та суб’єктивний час. Об’єктивний час в матеріал істичному тлумаченні — це форма існування матерії, вираз безперервності руху, тривалості перебігу процесів зміни, швидкості, ритму, темпу, взаємозв’язку, послідовності зміни стану об’єктів та явищ під час їх взаємодії (виникнення та знищення). Виокремлюють фізичний, біологічний, соціальний та інший час. Суб’єктивний час — це форма існування свідомості, яка містить переживання людиною реальних подій і процесів, що віддзеркалюють п евний часовий проміжок: теперішнє, минуле й майбутнє. Усвідомлення незворотності перебігу часу, миттєвості та ефемерності сьогодення породжує в людини сум і трагічні почуття. Звідси два протилежні висновки: песимістичний — плин часу все перетворює на ніщо, теперішнє безсиле перед майбутнім, а тому реальне життя є безперспективни м захопленням ілюзорною цінністю земних благ (буддизм); оптимістичний — миттєвість та ефемерність сьогодення має позитивну якість, адже час наближує можливість зустрічі людини з Богом. Теперішній час — це можливість трансформації людини з метою її єднання з Богом у вічності, що підносить свідомість особистості до ступеня духу.
Пр остір — форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структуру, взаємодію елементів між собою у середині матеріальних об’єктів. Простір характеризує структурну організацію єдності світу: протяжність об’єктів, їх взаємні кордони, місце, яке вони посідають серед інших об’єктів. Властивості простору залежать від виду й рівня матерії, а та кож від швидкості
30матеріального руху. Фізичний, біологічний, соціокультурний простори відрізняються один від одного специфічною топологією, метрикою, формами симетрії тощо. Загальною властивістю простору, що існує на всіх відомих структурних рівнях, є її тривимірність. Усі матеріальні процеси проходять у тривимірному просторі. Взаємодоповнюючись, простір і час функціонують як універсальні форми організації всього безмежного світу. Час і простір тісно переплете ні між собою, і те, що виникає у просторі, здійснюється водночас і в часі. Те, що проходить у часі, міститься одночасно й у просторі.
Час, простір і матерія невіддільні. Це доводить теорія відносності А. Ейнштейна. Згідно з нею простір і час відносні. Ця відносність залежить від умо в взаємодії між матеріальними тілами. Теорія відносності підтвердила висновки реляційної теорії, а саме — розуміння простору й часу як певної взаємодії в самій матерії; вона заперечила погляди на простір і час як вічні й незмінні. І нарешті зазначимо, що однією з найважливіших характеристик матерії є відображення. Відображнення — це властиві сть матеріальних тіл відтворювати в самих собі властивості інших матеріальних систем, що взаємодіють з ними. Матеріальним підтвердженням відображення є наявність слідів одного матеріального об’єкта на іншому. Виокремлюють такі рівні відображення: фізичне, хімічне, механічне, біологічне (подразнення, відчуття, психічне відображення), найвищий рівень відображення — свідомість (властивість високоорганізованої матерії).
i
Отже, у широкому розумінні буття — це найузагальненіше поняття про все, що існує в безмежному світі. Буття має свою реальну структуру. Воно поділяється на об’єктивну реальність, що відбивається категорією «матерія», та суб’єктивну реальність, яка відбивається категорією «свідомість».
У діалектичному матеріалізмі матерія визначається як філософська категорія для позначення об’єктивної реальності, котра дається людині в її відчуттях, яку вона може пізнати, але при цьому матерія існує незалежно від людини.
Підґрунтям сучасного матеріалістичного розуміння руху є три головні положення: а) рух є невід’ємною, необхідною та суттєвою властивістю, способом існування матерії; б) рух визначається як зміна взагалі; в) рух є результатом розв’язання діалектичної суперечності.
Простір і час — це філософські категорії, що відбивають основні форми існування матерії. Простір і час характеризують
31будь-яке явище матеріального світу. Якщо простір є найзагальнішою формою збереження змісту об’єктивної реальності, то час — це форма його розвитку, внутрішня міра його існування й самознищення. ?
Питання для самоперевірки
1.У чому полягає філософський зміст категорії «буття»?
2.Які філософські концепції буття ви знаєте?
3.Як співвідносяться буття й матерія?
4.Що означає поняття «субстанція»?
5.Дайте коротку характеристику поняттям «матерія», «простір», «час» і «рух».
6.Що таке синергетика?
7.Коротко охарактеризуйте таку властивість матерії, як відображення.
Теми рефератів
1.Філософський зміст проблеми буття.
2.Категорії буття та небуття.
3.Буття та сутність.
4.Діалектика основних форм буття.
5.Проблематичність людського буття.
Cписок рекомендованої літератури
1.Авдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации: Учеб. пособие. — М., 1994. — Гл. 2, 5.
2.Гегель. Наука логики: В 3 т. — М., 1970. — Т. 1. — С. 123—256.
3.Гегель. Энциклопедия философских наук: В 3 т. — М., 1974
—
1977.
4.Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — М.,
1991.
5.Разумный В. П. Драматизм бытия: истоки бесперспективности.
— М., 1991.
6.Трубников Н. Н. Время человеческого бытия. — М., 1987.
7.Философия: Учебник / Под ред. В. Д. Губина, Т. Ю. Сидориной и др. — М., 1996.
32Т
Е
М
А
3
