Організація Об’єднаних Націй є центром вирішення проблем, з якими стикається все людство. Ця діяльність провадиться спільними зусиллями понад 30 пов’язаних з нею організацій, що складають Систему Організації Об’єднаних Націй. Щодня ООН та інші організації її системи працюють із метою забезпечення дотримання прав людини, охорони навколишнього середовища, боротьби з хворобами та скорочення масштабів бідності. Установи Організації Об’єднаних Націй розробляють норми і правила безпечного й ефективного повітряного сполучення та сприяють удосконаленню телекомунікацій і захисту інтересів споживачів. ООН є ініціатором міжнародних кампаній з боротьби з обігом наркотиків і тероризмом. Працюючи в усіх регіонах світу, Організація Об’єднаних Націй та її установи надають допомогу біженцям, здійснюють програми розмінування, допомагають збільшити обсяги виробництва продовольства й відіграють провідну роль у боротьбі зі СНІДом.
ООН є універсальною міжнародною організацією, яка була створена з метою підтримання миру, зміцнення безпеки та розвитку міжнародного співробітництва. Ідея створення універсальної міжнародної організації виникла в період Другої світової війни. Назву «Об’єднані нації» запропонував президент США Франклін Д. Рузвельт. Цей термін уперше було використано в «Декларації Об’єднаних Націй» від 1 січня 1942 року, яку підписали 26 держав. Цей документ містив ідеї післявоєнної організації світу, а також програму об’єднання зусиль у боротьбі проти країн, які розв’язали Другу світову війну.
Організація Об’єднаних націй формувалася поступово. Чотири роки пройшло, доки ідею вдалося втілити в життя. Статут ООН було сформовано таким чином, що він і на сьогодні не втратив своєї сили.
Першим практичним кроком на шляху утворення нової міжнародної організації стала «Декларація чотирьох держав (СРСР, США, Великої Британії та Китаю) про загальну безпеку», підписана на конференції в Москві 30 жовтня 1943 р. Тут уперше було зафіксовано рішення про заснування Організації Об’єднаних Націй та початок спільної роботи над виробленням проекту Статуту ООН. Подальші етапи створення організації були такими: => Конференція чотирьох держав (СРСР, США, Велика Британія, Китай) у Думбартон-Окс (серпень
—жовтень 1944 р.). За пропозицією СРСР відбулися попередні переговори представників Радянського Союзу, США та Великої Британії, внаслідок яких було розроблено «Пропозиції щодо створення Всесвітньої міжнародної організації безпеки», які й стали основою Статуту ООН.
Разом з тим не вдалося дійти згоди щодо питання процедури голосування в Раді Безпеки (застосування права вето) та складу майбутніх країн-засновниць ООН. Тут уперше радянська дипломатія порушила питання про прийняття до ООН усіх 15 республік СРСР як окремих членів ООН, але така пропозиція не знайшла розуміння. => Ялтинська Конференція глав СРСР, США та Великої Британії (лютий 1945 р.). На цій Конференції радянська делегація внесла пропозицію, щоб кілька радянських республік були запрошені на конференцію Об’єднаних Націй як засновники міжнародної організації безпеки. Сторони підтримали цю пропозицію стосовно УРСР і БРСР, і було прийнято рішення, що установча конференція Об’єднаних Націй відкриється 25 квітня 1945 р. у Сан-Франциско. Водночас президент США Рузвельт залишив за собою право продумати питання членства в ООН окремих штатів США. => Конференція в Сан-Франциско (25 квітня — 26 червня 1945 р.).У перші дні роботи конференції в Сан-Франциско радянська делегація порушила питання про включення УРСР та БРСР до складу держав
—засновниць ООН. Цю пропозицію було прийнято, і 6 травня 1945 р. українська делегація на чолі з народним комісаром закордонних справ УРСР Дмитром Мануїльським прибула до Сан-Франциско. Мануїльський очолив на конференції комітет, де було сформульовано преамбулу, цілі та принципи Статуту ООН. З ініціативи УРСР до Статуту було включено ряд важливих положень, зокрема положення про сприяння міжнародному співробітництву у вирішенні економічних і соціальних про-
блем, про загальну повагу й дотримання прав і основних свобод людини незалежно від расової належності, статі, мови та релігії. Історичним підсумком Конференції стало підписання 50-ма державами, в тому числі Українською РСР, Статуту ООН і Статуту Міжнародного Суду ООН. Ця подія відбулася 26 червня 1945 р. на заключному засіданні Конференції. Польща, представники якої не брали участі в Конференції, зробила це дещо пізніше — 15 жовтня 1945 р. і стала 51-ою країною-фундатором ООН. 22 серпня 1945 р. Президія Верховної Ради Української РСР ратифікувала Статут ООН. => 26 жовтня 1945 р. після ратифікації Статуту ООН Китаєм, Францією, СРСР, Великою Британією, США та більшістю держав-учасниць конференції в Сан-Франциско цей документ набрав сили. З того часу цей день вважається офіційною датою створення ООН та щорічно відзначається як День Організації Об’єднаних Націй.
Членами ООН можуть бути всі держави, які беруть на себе зобов’язання Статуту ООН та які можуть і прагнуть ці зобов’язання виконувати. Статут відокремлює первинних членів (держав-засновниць) та пізніше прийнятих до ООН. До первинних членів належать держави, які взяли участь у Конференції щодо створення ООН у Сан-Франциско (квітень — червень 1945 р.) та підписали й ратифікували Статут, або підписали Декларацію Об’єднаних Націй від 1 січня 1942 р. Україна належить до первинних членів Організації, які зробили свій внесок у розроблення Статуту.
Нових членів приймає Генеральна Асамблея ООН за рекомендацією Ради Безпеки. Генеральна Асамблея має право призупинити права та привілеї держави-члена, якщо проти такого члена Радою Безпеки застосовуються дії превентивного або примусового характеру. Разом з тим Рада Безпеки може й поновити ці права та привілеї. Рада Безпеки може також рекомендувати Генеральній Асамблеї виключити з ООН будь-якого її члена за систематичне порушення принципів Статуту ООН. На сьогодні членський склад Організації Об’єднаних Нації налічує 193 держави. Решта країн не є членами ООН переважно через те, що вони не повністю незалежні (наприклад, Фарерські Острови, Норфолк, Мідуей та інші). Деякі держави не приєдналися до ООН із принципових міркувань, оскільки, на думку їхніх урядів, це може порушувати їх конституційний статус неприєднання. До таких країн належать Ватикан і Швейцарія, але й вони мають в ООН своїх спостеріга-чів. Крім них, статус спостерігачів надано деяким організаціям (Європейському Союзові, Організації Африканської Єдності, Організації Ісламська конференція, Міжнародному комітетові Червоного хреста та іншим).
Маючи понад 70 інформаційних центрів на всіх континентах, ООН налічує 54 тисяч службовців; 14 тисяч співробітників працюють безпосередньо у штаб-квартирі організації в Нью-Йорку. Європейська штаб-квартира ООН розташована в Женеві.
Офіційними мовами організації є англійська, іспанська, китайська, російська, французька. Арабську мову додано пізніше як офіційну мову Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки і Економічної та Соціальної Ради. Робочими мовами, що використовуються в повсякденній роботі, є англійська та французька.
На чолі ООН стоїть Генеральний секретар. Нинішній Генеральний Секретар — Пан Гі Мун (Республіка Корея) є восьмим Генеральним секретарем ООН. Він приступив до виконання обов’язків 1 січня 2007 року.
За типологічною класифікацією ООН — глобальна, універсальна, багатофункціональна міждержавна організація. Як уже згадувалося, головною метою під час утворення ООН передбачалося збереження миру в усьому світі, запобігання військових конфліктів. Але поступово поле діяльності організації розширювалося, охоплюючи інші напрями міжнародного політичного співробітництва, економічні й соціальні відносини, культуру, науку, екологію тощо. Можна з упевненістю стверджувати, що зараз немає такої сфери в міжнародних відносинах, яка була б поза увагою ООН. При цьому найдинамічнішим виявилося розширення компетенції ООН саме в соціально-економічній сфері.
Установчим документом ООН є Статут, у якому закладено основні принципи, права та зобов’язання держав-членів, встановлено органи та процедури Організації. Статут — це не лише конституційний документ, він є важливою основою формування системи колективної безпеки, а також кодексу поведінки держав у військовій, політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та інших сферах.
Статут складається з преамбули й 19 розділів, що охоплюють 111 статей. Оскільки ООН є універсальною, глобальною організацією, то й цілі її діяльності мають широкомасштабний, узагальнювальний характер та, відповідно до Статуту, охоплюють найважливіші сфери і проблеми міжнародник відносин:
— підтримка міжнародного миру й безпеки шляхом прийняття ефективних колективних заходів і мирного врегулювання спорів;
— розвиток дружніх відносин між націями на основі поважання принципів рівноправності та самовизначення народів;
— забезпечення міжнародного співробітництва з вирішення міжнародних економічних, соціальних, культурних і гуманітарних проблем, заохочення поважання прав людини для всіх людей без жодних винятків;
— перетворення ООН на центр узгоджених зусиль для досягнення цих цілей.
Ми бачимо, що всі цілі пов’язані між собою й логічно випливають одна з одної. Сфера економічних відносин віддзеркалюється у третьому блоці цілей. Соціально-економічні цілі тут сформульовано дуже стисло, але вони розгалужуються й конкретизуються у структурі цілей окремих органів та організацій системи ООН.
Розглянемо докладніше зміст цілей та їх актуальність. Підтримку міжнародного миру й безпеки було продекларовано головною метою по гарячих слідах Другої світової війни. Руйнівні наслідки війни були такі очевидні та вражаючі, що народи планети одностайно визначили мир як найзначнішу цінність для людства. Головні зусилля ООН були спрямовані на запобігання Третій світовій війні. І ось уже більше ніж півстоліття вона справляється з цим завданням, і вже тільки це виправдовує сподівання на ООН як на гаранта мирного співіснування народів. Проте конфлікти регіонального характеру, в тому числі із застосуванням сили, виникають і досі в різних куточках земної кулі. Можна згадати війни в Кореї, В’єтнамі, на Близькому Сході (між Ізраїлем та арабськими країнами, між Іраном та Іраком, Іраком і Кувейтом), між Лівією та Чадом, Ефіопією та Сомалі, громадянські війни в Заїрі, Анголі та інші. Практично в усіх цих випадках ООН докладала зусиль для припинення військових дій, і це здебільшого давало позитивні наслідки. Колективна воля членів світового форуму, яким є ООН, спроможна подолати агресивні наміри та дії екстремістських режимів, урегулювати складні й суперечливі відносини між державами.
Значну увагу ООН приділяє запобіганню війн, тобто розв’язанню суперечностей до того, як вони перетворяться на збройне протистояння. Щодо цього треба перш за все відзначити заходи з нерозповсюдження атомної зброї та припинення гонитви озброєнь. Крім того, в багатьох випадках ООН, в особі Генерального Секретаря, виступала арбітром у вирішенні складних міждержавних конфліктів.
Наступна мета — розвиток дружніх відносин між націями — органічно пов’язана з головною метою. Саме через порозуміння між народами можна встановити стійкий і міцний мир на Землі.
У цьому плані виокремлюються два напрями подолання протистоянь: Захід
—Схід і Північ
—Південь. Суперечність Захід-Схід ґрунтувалася на антагонізмі двох соціальних систем — ринкової (капіталістичної) та соціалістичної. До середини 80-х років вона була головною проблемою у справі збереження миру на планеті. Найгострішими були 40-ві та 50-ті роки. Але поступове налагодження зв’язків між обома блоками (причому не тільки політичних, а й економічних, культурних) знімало гостроту протистояння, збільшувало взаємозалежність між країнами, надавало можливість широким колам суспільства по обидві сторони реально, без упередження зайнятися пошуками шляхів до цивілізованого поєднання. Сьогодні суперечність між Заходом і Сходом майже подолано, і чимала заслуга в цьому належить ООН.
Суперечність Північ
—Південь базується на існуванні суттєвої розбіжності в економічних рівнях між розвинутими країнами (Північна Америка, Європа, Японія) та країнами, що розвиваються. Уряди та громадськість країн Півдня схильні звинувачувати багаті держави в несправедливій економічній політиці щодо бідних. У цьому є певний сенс, особливо якщо зауважити, що значна частина країн, що розвиваються, була в колоніальній залежності. Але, з іншого боку, такі звинувачення не завжди обґрунтовані й часто слугують виправдовуванням безпорадної внутрішньої політики національних лідерів деяких країн. Організація Об’єднаних Націй робить суттєвий внесок у подолання цього протистояння. Насамперед, під її егідою створено фонди, програми, комісії, організації, спрямовані на допомогу найбіднішим країнам. У 1974 р. було розроблено концепцію та прийнято програму Нового міжнародного економічного порядку (НМЕП), затверджену Генеральною Асамблеєю ООН. Ця програма — наслідок вимог країн, що розвиваються, щодо перебудови механізму міжнародного співробітництва, зокрема у сферах фінансів і кредиту. ООН вживає заходів з вирішення проблеми боргів країн, що розвиваються; значну частину цих боргів скасовано, і це поліпшує становище найбідніших країн. Організація очолює процес мобілізації ресурсів на подолання масової злиденності у світі.
ООН багато зробила для викорінювання залишків колоніалізму й расизму. Завдяки їй практично завершився процес деколонізації; певну роль тут відіграла Рада з опіки, яка допомогла деяким колишнім колоніям адаптуватися до статусу незалежності. Завдяки фондам ООН щороку численна група людей із найбідніших країн здобуває освіту й високу кваліфікацію фахівців, у тому числі в наукових центрах розвинутих країн.
У третьому блоці цілей наголос робиться на міжнародному співробітництві для вирішення соціально-економічних і гуманітарних проблем, що постають сьогодні перед людством. У першу чергу це проблеми міжнародних економічних відносин. Уже згадувалося, що у структурі ООН діють багато органів, організацій і програм, які регулюють економічні відносини між країнами і на галузевому, і на регіональному рівні; загальне керівництво процесом регулювання здійснює ЕКОСОР. Докладніше діяльність цих закладів буде розглянуто далі.
Одним із пріоритетних напрямів функціонування ООН у гуманітарній сфері є збереження й поширення знань про культурні надбання людства. Організація розробляє та втілює в життя програми підтримки розвитку національної культури всіх країн і регіонів. Країнам, що розвиваються, в цьому відношенні надається особлива допомога. Завдяки ООН збережено від загибелі багато унікальних пам’ятників історії та культури в багатьох куточках світу (наприклад, Ангкор-Ват у Камбоджі, Боробудур в Індонезії). Велику роль у поширенні знань про культуру народів світу, а також досягнень сучасної науки й освіти відіграє орган ООН — Організація з освіти, науки й культури (ЮНЕСКО).
Загострення економічних проблем у світі спонукало ООН до розроблення заходів щодо охорони довкілля. Світовий океан, повітряний простір, Антарктида були визначені як спільне надбання людства, охорона якого має бути справою всіх народів світу. Для координації зусиль у сфері екології створено спеціальну Програму з довкілля — ЮНЕП.
ООН дбає про найменш захищені верстви населення. З цією метою в її структурі існують спеціальні фонди та програми. Серед них — управління у справах біженців; Фонд розвитку для жінок (ЮНІФЕМ); Фонд у галузі народонаселення (ЮНФПА); Бюро з допомоги в разі стихійного лиха (ЮНДРО); Світова продовольча програма (СПП) та інші. Завдяки гуманітарній допомозі ООН удалося врятувати від голодної смерті мільйони людей у Східній Африці й зоні Сахелю (напівпустелі Західної Африки) під час тривалої посухи. Термінова допомога продовольством і медикаментами надається населенню, що потерпіло внаслідок бойових дій у різних регіонах.
Важливою гуманітарною метою є забезпечення прав людини. Для координації зусиль ООН у цій сфері у складі Секретаріату є пост Верховного Комісара з прав людини. Серед гуманітарних програм ООН є також програми боротьби з наркотиками й курінням, боротьби зі СНІДом тощо.
Нарешті, заключною (але не менш важливою) метою є перетворення ООН на центр спільних зусиль націй для здійснення цілей, про які йшлося вище. Важливим завданням є розроблення такої стратегії ООН, яка поєднала б інтереси націй на державному рівні зі сподіваннями широких верств усього людства на стійкий мир, забезпечене життя та справедливе ставлення до прав людини. На міжнародному рівні має бути зважений підхід між національним суверенітетом і загальною світовою відповідальністю. Це означає, що держава
—член ООН добровільно віддає частину своїх національних функцій у відання Організації, з тим щоб забезпечити спільні інтереси людства. ООН, таким чином, набуває наднаціонального статусу. Статут ООН передбачає, що, коли зобов’язання держав згідно зі Статутом виявляються в суперечності з їх зобов’язаннями щодо якихось інших міжнародних угод, то переважну силу мають зобов’язання щодо Статуту ООН.
Тенденція перетворення ООН на світовий наднаціональний орган відбувається непросто, долаючи опір урядів, політичних рухів і суспільних груп. Організація поки що не стала світовим урядом, але така модель ООН розглядається багатьма політиками й науковцями. Сьогодні актуальною проблемою є залучення до участі в системі ООН не тільки урядів, а й уcix елементів громадськості: громадян та їх організацій, ділових кіл, науководослідних закладів, засобів масової інформації.
Для досягнення згаданих цілей усі члени ООН діють відповідно до принципів, визначених Статутом.
Принципи діяльності ООН логічно пов’язані з її цілями. Вони є взірцем, еталоном міжнародних відносин для будь-якої країни та відповідають поняттям справедливості й гуманності, прийнятим у людському спілкуванні. Ось головні принципи:
• суверенна рівність усіх держав-членів;
• сумлінне виконання державами-членами зобов’язань, узятих на себе відповідно до Статуту;
• вирішення державами-членами міжнародних суперечок мирними засобами й таким чином, щоб не загрожувати миру, безпеці та справедливості;
• утримання держав-членів від загрози силою чи застосування сили проти іншої держави;
• надання державами-членами допомоги ООН у всіх її видах відповідно до Статуту, а також утримання від надання допомоги будь-якій країні, проти якої ООН чинить дії превентивного або примусового характеру;
• забезпечення з боку ООН того, щоб інші держави, які не є членами ООН, діяли відповідно до тих самих принципів, оскільки це необхідно для підтримки міжнародного миру та безпеки;
• невтручання ООН у справи, які належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави (однак цей принцип не поширюється на застосування примусових заходів).
Зазначені принципи можна розглядати як ідеал міжнародних відносин. Проте сьогодні вони поки що реалізуються не повною мірою. Уже згадувалося, що принцип суверенної рівності всіх членів не дотримується в Раді Безпеки, а також у деяких організаціях (МВФ, МБРР), де голоси членів зважуються відповідно до їх політичної та економічної могутності. Інші принципи також час від часу порушуються окремими державами внаслідок локальних конфліктів. Деякі члени ООН, особливо найбагатші, інколи відмовляються сплачувати свою частку на здійснення заходів ООН, якщо вони з ними не згодні. Усе це є свідченням того, що сьогоднішні відносини між державами, національний «менталітет» на міждержавному рівні ще далекі від ідеалу, а ООН — поки що не ідеальна організація. Але саме формулювання принципів, що відповідають сподіванням людства, і величезна повсякденна праця членів ООН та її співробітників для втілення цих принципів у життя і викликає повагу до Організації та надії на кращі перспективи.
