В статье показано исследование и формирование направлений инвестиционной деятельности, определение основных источников финансирования. Рассмотрена методика анализа определения необходимой величины производственных инвестиций In the article is shown the research work and the forming work ways of the investment activity, for the predetermine of basic sources of finance investments. Examined in the article are the methodology of the predetermine of the needful amount of production investments
Ключові слова: інвестиції, клімат, економічна політика, ресурси, лізингові відносини, реальні інвестиції, основний капітал, капітальні вкладення, виробничі інвестиції
Найкраще поняття сучасного стану інвестиційної сфери, а також особливостей інвестиційного процесу в вітчизняній економіці дає аналіз їх початкових джерел. Для цього потрібно врахувати, що у вітчизняній економічній науці фактично був відсутній глибокий і детальний аналіз механізму інвестування і інвестиційного процесу в зв’язку з таких причин: ? відсутність у легальній економіці радянського типу суб’єкта — інвестора, тобто приватної фізичної або юридичної особи яка вкладає засоби з ціллю їх примноження і одержання прибутку; ? одержання можливостей в плані вибору об’єкта інвестування, тобто, власність, яка знаходиться в альтернативних державній формах власності, фінансових інструментів (цінних паперів, валюти і т.п.) засобах виробництва.
Головним і єдиним «інвестором» в радянській економіці являлась держава, яка і визначала довгострокові пріоритети соціально-економічного розвитку держави в цілому і розробляла плани в тому числі і капіталовкладення; вона формулювала «інвестиційний портфель» окремого підприємства за рахунок традиційних для планової економіки витоків — відрахувань від прибутків останнього, а також вилучення з нього призначеного для реновації амортизаційного фонду.
Державні капіталовкладення (інвестиції) в теорії вивчались не в рамках системного підходу до інвестиційного процесу, а швид
260
Однією із пріоритетних задач, які стоять сьогодні перед керівництвом держави — це формування сприятливого інвестиційного клімату, тобто господарського середовища, яке обумовлює вигідність інвестиційного процесу. Від його рішення залежить, більше ніж від всіх інших факторів, майбутнє держави.
Формування інвестиційного клімату в Україні зіткнулось з важкими перепонами, де перехід до ринку супроводжувався високою інфляцією, потрібно було зосередити всі зусилля на проблемах фінансового оздоровлення. Держава виявилась підлеглою поточним господарським ситуаціям без направляючого початку довгострокової стратегії по формуванню інвестиційного клімату, що серйозно загальмувало цей процес.
Економічна політика держави по формуванню сприятливого інвестиційного клімату повинна була усувати перепони інвестиційного процесу, які виникали і виробляти для цих цілей комплекс заходів, які можна згрупувати в чотири блоки, де кожний блок включає в себе коло конкретних задач, пов’язаних з формуванням сприятливого інвестиційного клімату: ? виявлення потенціальних фінансових ресурсів інвестиційного процесу. 1. Внутрішні джерела: а) інвестиції приватних осіб, б) інвестиції підприємств, в) державні інвестиції. 2. Зовнішні джерела: а) інвестиції іноземних компаній, зовнішня фінансова допомога; ? формування ринкових суб’єктів, здатних до ефективного інвестування. 1. Утворення багатоманітності форм власності і приватизації. 2. Залучення іноземних інвестицій; ? створення і підтримка макроекономічного середовища, сприятливої трансформації ресурсів в реальний інвестиційний попит. 1. Сприяння мобілізації заощаджень населення і трансформації їх в інвестиції. 2. Зниження рівня поточної інфляції. 3. Протидія відстроченої інфляції: скорочення бюджетного дефіциту і державного боргу, скорочення дефіциту платіжного балан-
ше за все у розрізі актуальних проблем ефективності капітальних вкладень і економіці будівництва як особливої галузі народного господарства. Наприклад, під керівництвом академіка Т. С. Хачатурова в Інституті економіки АН СРСР впродовж багатьох років проводились науково-дослідницькі роботи в області ефективності капітальних вкладень, була розроблена методика їх визначення. В вітчизняній економічній теорії особливих досліджень механізму інвестування не проводилось майже до 90-х років ХХ віку. Не була знайдена також і теоретична модель інвестиційного процесу в умовах планової економіки.
Одне із направлень формування інвестиційного клімату пов’язано з виявленням ресурсів інвестиційного процесу, визначення об’ємів, які потенціальне можуть бути вкладенні в національне господарство і підприємств у найближчі роки, з находженням витоків розвитку (зовнішніх і внутрішніх), які можуть бути задіяні в першу чергу.
Сприяння лізинговим відносинам дає можливість просування нових технологій у виробництво, а також дозволяють, уникаючи кредит, одержати нове обладнання і ноу-хау у відстрочку і віднести ці витрати на собівартість, що в свою чергу дозволить зменшити і податкові платежі, так як собівартість зменшує оподаткований дохід. Лізинг виступає не тільки як пряме розподілення ресурсів, але і як стимул використання нових технологій.
Розширення лізингових відносин є свідоцтвом діяльності засобів стимулювання використаних державою ресурсів по інвестуванню, тобто стимулювання зростання ефективності капіталовкладень, які є одним із факторів, утворюючих зацікавленість інвестицій.
Використання блока стимулювання інвестицій не може бути єдиним ричагом економічної інвестиційної політики. Стимулювання інвестицій може сприяти накопиченню ресурсів у підприємств, проте при неблагосприятливому інвестиційному кліматі ці ресурси не будуть збагачуватися капіталовкладеннями. Стимулювання виробників повинно здійснюватися в рамках формування інвестиційного клімату.
В економічній літературі сформувались різні підходи визначення інвестицій та інвестиційної діяльності. Незважаючи на ви-
су і уникнення зниження курсу національної валюти, боротьба з неплатежами 4. Антимонопольна і антикримінальна економічна політика. 5. Усунення бар’єрів входження в ринок для малого і середнього бізнесу. 6. Зниження рівня банківського відсотку. 7. Формування правового поля для підприємницької діяльності і інвестиційного процесу; ? використання стимулів для активізації процесу інвестування. 1. Сприяння капіталовкладенню у всіх виробників: використання ефективної амортизаційної політики; мінімізація податкового тягаря. 2. Формування пріоритетів селективної інвестиційної політики. 3. Селективне сприяння капіталоутворенню у інвесторів: надання податкових пільг, пряма підтримка ефективних інвесторів (грошова підтримка, участь в інвестиційних проектах, прийняття державою частини інвестиційних ризиків, надання гарантій інвесторам, сприяння лізинговим відносинам).
За Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями вважають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект [1].
Таким чином, з метою бухгалтерського обліку та економічного аналізу, інвестиції доречно визначати як вкладення майнових цінностей (грошових коштів на відносно тривалий час, цінні папери, нерухомість, статутні фонди інших підприємств, колекції, дорогоцінні метали та інші об’єкти в необоротні об’єкти (матеріальні та нематеріальні) та активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора (економічних або позаекономічних).
Реальні інвестиції розподіляються на три основні групи: інвестиції в основний капітал, житлове будівництво та збільшення запасів. У середньому 70 % всіх інвестицій — це інвестиції в машини та устаткування, 25 %
— житлове будівництво і приблизно 5 % — зміни в запасах. Інвестиції в основний капітал — це інвестиції в основні виробничі засобі: машини, устаткування, капітальне будівництво підприємств. Інвестиції в житлове будівництво — це витрати на підтримку житлового фонду і будівництво нового житла. Запаси — це резерви сировини, напівфабрикатів на стадії незавершеного виробництва або готових виробів, які належать підприємствам. Інвестиції в запаси означають їх зміну за певний період, причому зростання запасів свідчить про додатні інвестиції, а їхнє скорочення — про негативні інвестиції.
До того ж інвестиції сприяють нагромадженню засобів підприємств і створюють основу для економічного зростання в майбутньому. Нераціональне використання інвестицій може призвести до заморожування виробничих ресурсів і скорочення обсягів виробництва.
Реальні інвестиції іще називають виробничими, проте в практиці господарювання за ними закріпилась назва — капітальні вкладення. Капітальні вкладення — це періодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних засобів
няткову увагу дослідників до цієї ключової категорії, наукова думка дотепер не виробила універсальне визначення інвестицій, де було б пов’язана відповідність потребам як теорії, так і практики, а також відповідало б позиції конкретного суб’єкта їх здійснення.
Отже, загальний обсяг інвестицій визначається як валові інвестиції, які розподіляються на дві групи: одна частка спрямовується на збільшення основного капіталу, інша — на відшкодування його зношення, тобто є амортизацією.
На інвестиційний попит впливають такі фактори: очікувані норми чистого прибутку та відсоткові ставки. Сутність впливу цих факторів полягає у слідуючому.
По-перше, підприємства інвестують з метою одержання чистого прибутку. Чистий прибуток будуть приносити інвестиції тільки тоді, коли на одиницю інвестованих витрат підприємство буде мати більші прибутки в кожному наступному році, тобто коли зростає капіталовіддача.
Окрім того інвестиційна діяльність держави та обсяг інвестицій на макрорівні багато в чому залежать від пропорцій, в яких валовий внутрішній продукт поділяється на різноманітні напрямки його використання — в першу чергу на споживання та нагромадження (див. табл. 1).
До 1999 року ми мали стійке падіння цих показників. Окрім того, в останні роки структура ВВП змінювалась не на користь нагромадження і, перш за все, через інфляцію та стагнацію виробництва. Згідно з офіційними даними національні валові нагромадження основного капіталу в 1998
—2003 роках коливались на прийнятному рівні від 20,7 % до 18,5 %, а інвестиції в основні засоби (капіталовкладення) — від 13,6 % до 19,3 % [2, 3, 4].
Статистичні дані показують, що для економіки переломним можна вважати 2000 рік, який мав значні темпи зростання ВВП. Через подолання інфляції більші зрушення відбулися у 2001 році [2, 5, 6].
Якщо ж розглянути інвестиції в основні засоби за галузями економіки, то звісно, найбільш інвестиційно привабливою є промисловість (приблизно 48 % загального обсягу інвестицій в
(матеріальних активів) і об’єктів соціальної інфраструктури підприємства (організації). Існують такі види капітальних вкладень: ? валові капітальні вкладення — загальна сума одночасних витрат капіталу на просте й розширене відтворення виробничих основних засобів і об’єктів соціальної інфраструктури. ? чисті капітальні вкладення — де капітальні витрати лише на розширене відтворення виробничих об’єктів і об’єктів соціальної інфраструктури підприємства. Розмір цих вкладень розраховується способом вилучення накопиченої суми амортизаційних відрахувань із загального обсягу виробничих інвестицій.
Загальний обсяг інвестицій визначається як валові інвестиції, які розподіляються на дві групи: одна частка спрямовується на збільшення основного капіталу, інша — на відшкодування його зношення, тобто є амортизацією.
На інвестиційний попит впливають такі фактори: очікувані норми чистого прибутку та відсоткові ставки. Сутність впливу цих факторів полягає у слідуючому: підприємства інвестують з метою одержання чистого прибутку. Чистий прибуток будуть приносити інвестиції тільки тоді, коли на одиницю інвестованих витрат підприємство буде мати більші прибутки в кожному наступному році, тобто коли зростає капіталовіддача.
Майже половину капітальних вкладень освоєно на підприємствах обробної промисловості. Інвестиційно привабливими залишаються харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів (37,3 % усіх вкладень в обробну промисловість). Реалізація інвестиційного процесу потребує насамперед консолідації ресурсів усіх джерел фінансування. Сьогодні головним джерелом інвестування залишаються власні кошти підприємства. Так, на 01.01.2003 року за рахунок цього джерела здійснено 66,6 % усіх капітальних вкладень. Головним джерелом фінансування інвестицій у світовій практиці є амортизаційні відрахування, за рахунок яких фінансується понад 60 % інвестицій в основний капітал. Приблизно на такому ж рівні цей показник був у 80-х роках в Україні й Радянському Союзі. Останнім часом амортизація в Україні перестала виконувати свою головну роль — відтворення основних виробничих фондів як у вартісному вираженні, так і в натуральному. Українське чинне законодавство не стимулює цільового використання амортизаційних відрахувань, і
1998—2003 роках). Звертає на себе увагу зростання інвестицій в основні засоби в харчовій промисловості за результатами 2003 року в порівнянні з 2001 роком, але порівнюючи з 1998 роком простежується зниження інвестицій [2, с. 202; 6]. Існують у харчовій промисловості такі види капітальних вкладень: ? валові капітальні вкладення — загальна сума одночасних витрат капіталу на просте й розширене відтворення виробничих основних засобів і об’єктів соціальної інфраструктури. ? Чисті капітальні вкладення — де капітальні витрати лише на розширене відтворення виробничих об’єктів соціальної інфраструктури підприємства. Розмір цих вкладень розраховується способом вилучення накопиченої суми амортизаційних відрахувань із загального обсягу виробничих інвестицій.
У міжнародній практиці застосовують такі показники, що характеризують інвестиції у виробничі засоби: 1) обсяг інвестицій; 2) норма інвестицій; 3) коефіцієнт приросту капіталоємності; 4) нагромадження.
Методику аналізу визначення необхідного обсягу виробничих інвестицій потрібно розглядати в такому ракурсі: ? за масштабністю і складністю розрахунків необхідного обсягу виробничих інвестицій, яка залежить від можливих варіантів конкретної економічної ситуації на ринку і на підприємстві. ? за варіантами економічної ситуації на ринку та на підприємстві: ? перший варіант економічної ситуації — за кількісними та якісними характеристиками попиту на продукцію, що виготовляється і пропонується для продажу на ринку, задовольняється повністю. Це не потребує збільшення обсягу виробництва на підприємстві. Достатньо лише здійснити просте відтворення основних засобів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань. Тоді розрахункова процедура обмежується визначенням акумульованої суми амортизаційних відрахувань на реновацію основних засобів та її порівнянням з потребою в капіталі для зміни зношених і застарілих видів устаткування сучасними, досконалішими їх моделями. Розмір капітальних вкладень обчислюється на основі інформації про потребу в новому устаткуванні та ціни на нього з урахуванням монтажу і капітального доходу від реалізації засобів праці, що вибули. Конкретні джерела фінансування виробничих інвестицій першого варіанту: якщо нагромадженої суми амортизаційних відрахувань замало для фінансування заміни спрацьованого і застарілого устаткування, то для недостачі браку фінансових коштів використовуються інші внутрішні джерела їх формування (наприклад, емісія цінних паперів або залучення частини нерозподіленого прибутку); ? другий варіант економічної ситуації — на ринку продукція підприємства за якістю і ціною користується попитом, який постійно зростає; таким чином підприємство зацікавлене у відповідному збільшенні обсягу її виробництва введенням у дію додаткових виробничих потужностей. Цей варіант економічної ситуації пов’язаний з нарощуванням до необхідних розмірів виробничої потужності підприємства переважно через його технічне переоснащення, реконструкцію чи розширення за попередньо розробленим проектом. Щоб визначити необхідний обсяг
40 % цих відрахувань досі використовуються не за призначенням [7, с. 108, 109].
1. Метод попередньо-приблизних розрахунків (на основі показника частки капітальних вкладень). Ці розрахунки здійснюються в такій послідовності. ? Обчислюють необхідну середньорічну величину виробничої потужності підприємства, виходячи з очікуваного коефіцієнта її використання в розрахунковому році та виявленого попиту ринку на продукцію; ? Для задоволення ринкового попиту на продукцію визначають величину середньорічної виробничої потужності, котрої не вистачає; ? Розраховують абсолютну величину необхідного додаткового введення в дію виробничої потужності, використовуючи для цього спеціальний коефіцієнт перерахунку її середньорічного приросту в абсолютний, який дорівнює 0,5; ? Визначають загальну суму необхідних на розрахунковий період капітальних вкладень на підставі питомих капітальних витрат на одиницю приросту.
2. Метод прямих розрахунків (за даними кошторису технічного переоснащення і реконструкції або розширення підприємства). Цей метод уможливлює уточнення обсягу інвестицій, визначеного приблизними розрахунками, з допомогою прямих розрахунків за даними кошторисної вартості проекту відповідної форми відтворення основних фондів; ? третій можливий варіант економічної ситуації — різке падіння попиту на ринку на продукцію даного підприємства, що втрачає конкурентоспроможність за своїми техніко-економічними показниками; тоді має або модернізувати продукт, який виготовляється, або терміново організувати випуск нової конкурентоспроможної продукції. Цей варіант теж забезпечує розширення відтворення основних засобів, але потребує докорінної перебудови техніко-технологічної бази виробництва. За цим варіантом розрахунки необхідного обсягу капітальних вкладень здійснюються в основному за розглянутою схемою другого варіанта. При цьому потрібно враховувати капітальні витрати, що пов’язані з маркетинговими дослідженнями і проектуванням нових виробів.
На основі вищесказаного існують такі джерела фінансування виробничих інвестицій для другого і третього варіантів: випуск і продаж цінних паперів (акцій, облігацій); довгостроковий кредит; власний нагромаджений прибуток; пряма або непряма державна субсидія; залучення іноземних інвестицій і створення спільних підприємств.
капітальних вкладень за цим варіантом використовують два методи:
Таким чином, на основі вищенаведеного можна зробити висновок, що головними проблемами в інвестиційній сфері є:
З метою дослідження інвестиційної сфери необхідно визначити сучасний стан, склад і структуру її елементів: суб’єктів, об’єктів та джерел фінансування, які функціонують в інвестиційному кліматі. Без такого розуміння сутності інвестицій неможливе розкриття змісту такого поняття як «інвестиційна діяльність». Однак, більшість економістів, розглядаючи це поняття, акцентують увагу на реалізації капітальних інвестицій, що звужує об’єкт інвестиційної діяльності. 2. Неефективна амортизаційна політика. Головними джерелами інвестування повинні бути кошти підприємства у вигляді прибутку та амортизаційних відрахувань. 3. Залишаються актуальними проблемами такі, як максимальне зближення принципів бухгалтерського та податкового обліку, а також вдосконалення порядку обчислення податкової амортизації основних засобів, виходячи з економічного змісту амортизації. 4. Підвищення фінансової зацікавленості суб’єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал шляхом надання податкових знижок, тобто за рахунок зменшення оподаткованого прибутку, можливе шляхом перегляду норм амортизації для окремих основних засобів (груп основних засобів). 5. Також є необхідним встановлення нової класифікації основних засобів відповідно до характеру і строків їх корисної дії та зносу.
Література:
1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» № 1560-ХII від 18.09.1991 р. (зі змінами і доповненнями).
2. За ред. Осауленка О. Г. Відпов. за вип. Головко В. А. Україна у цифрах у 2001 році: Короткий статистичний довідник. / Держкомстат України. — К.: Техніка, 2002. — 262 с.
3. Основні показники економічного та соціального стану України // Вісник Національного банку України. — 2003. — № 1
— С. 42—47.
4. Валовий внутрішній продукт у 2003 році. Статистична інформація. Державний комітет статистики України // http://www. dstati.gov.ua
5. Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році» // Економіст. — 2003. — 35. — С. 21—83.
6. Капітальні інвестиції. Статистична інформація. Державний комітет статистики України // http://www. dstati.gov.ua
7. Пересада А. А., Зубленко В. В. Реалізація інвестиційних проектів в Україні // Фінанси України. — 2004. — № 3.— С. 108—109.
