Першочерговим завданням у період становлення фінансових відносин в Україні є забезпечення безперервності процесу формування і використання фінансових ресурсів у країні та за її межами. Стрімкий розвиток національної фінансової системи та її інтеграція в глобальну економіку піднімає
8на якісно новий рівень питання побудови фінансового ринку в
Україні, пошуку його ефективної моделі і, як наслідок, пожвавлює наукову дискусію і дослідницький процес у цій сфері.
У широкому розумінні фінансовий ринок — це місце, де зустрічаються ті, у кого в процесі господарської діяльності виникає потреба в коштах для розширення діяльності, і ті, у кого є нагромад ження, що можуть бути використані для інвестування. Таким чином, саме на цьому ринку відбувається переливання коштів від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій.
Як економічна категорія фінансовий ринок забезпечує економічні відносини між суб’єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживної вартості, ві дтвореної у фінансових активах. Аналіз цього ринку як сфери торгівлі фінансовими активами є усталеним серед представників різних наукових шкіл, і в основі економічної категорії «фінансовий ринок» лежать такі поняття, як «фінансові активи», «фінансові інструменти», «фінансові послуги», «фінансове посередництво» тощо.
Фінансові активи — це специфічні активи, тобто законні вимоги власників цих активів щодо отриман ня певного доходу в майбутньому. Наприклад, у системі національних рахунків вони визначаються як об’єкти, що мають вартість і знаходяться у власності економічних суб’єктів, від яких слід очікувати в майбутньому одержання прибутку або інших доходів. У цілому, термін «актив» (об’єкт власності) можна використовувати для визначення предмета уго ди, дво- чи багатосторонньої, коли його конкретний різновид не має окремого суттєвого значення. Ціна на будь-який актив відображає збалансування пропозиції й попиту на нього залежно від ринкової кон’юнктури.
Згідно з українським чинним законодавством, фінансові активи складаються з коштів (грошей), цінних паперів, боргов их зобов’язань та прав вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів. Тож для формування фінансових активів важливого значення набуває якісний стан інструментів, які представляють на ринку ці активи.
Фінансові інструменти є різноманітними фінансовими документами, що обертаються на ринку і мають грошову вартість.
Вони поділяються на різні ви ди залежно від способів, цілей, методів, форм нагромадження коштів і відіграють найбільшу роль в організації фінансового ринку.
У сучасній економічній літературі наведено багато визначень фінансових інструментів, основними з яких є такі:
9• фінансовий інструмент — це узаконений сертифікат, що належить його власнику та засвідчує вкладення коштів або майна з метою одержання доходу виключно за рахунок господарської діяльності інших;
• фінансовий інструмент — це будь-який документ, пов’язаний з виникненням права на грошові або інші цінності, що не можуть бути реалізованими або переданими іншій особі без наявності подібного документу;
• фінансові інструменти — це будь-які грошові документи, включаючи цінні папери чи операції з ними;
• фінансові інструменти — це контракти, результатом яких є поява певної статті в активах одного суб’єкта і статті в пасивах іншого суб’єкта інвестування;
• фінансові інструменти — це різноманітні форми фінансових зобов’язань (для короткострокового та довгострокового інвестування), торгівля якими здійснюється на фінансовому ринку.
Вони включають грошові кошти і цінні папери. Інструменти фінансового ринку є інструментами фінансового інвестування, оскільки передбачають одержання доходів у вигляді відсотків, дивідендів і курсової різниці. Однак наведені вище визначення фінансови х інструментів не повною мірою відповідають напрямам здійснення фінансових інвестицій, які мають включати інвестиційні операції з цінними паперами (традиційними та похідними), депозитні операції компаній і вкладення у статутні капітали юридичних осіб. Вони також не враховують і мету здійснення цього інвестування.
Під інструментарієм фінансового інвестуваннями слід розуміти сукупність грошових док ументів, що засвідчують вкладення коштів у цінні папери (традиційні та похідні), банківські депозити, статутні капітали юридичних осіб з метою одержання прибутку (доходу) і/або зростання вартості капіталу.
Залежно від строку обігу фінансових інструментів більшість дослідників сегментують фінансовий ринок на грошовий ринок і ринок капіталів. На грошовому ринку здійснюються переважно короткостро кові (від одного дня до одного року) депозитноощадні операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і фізичних осіб. На ринку капіталів продають і купують довгострокові кредитні ресурси, а також цінні папери зі строком обігу більше року (рис. 1.3).
10
Рис. 1.3. Структура фінансового ринку за строками обігу фінансових інструментів
Грошовий ринок не тотожний ринку короткострокових інструментів, а ринок капіталів оперує не тільки довгостроковими активами. Метою руху фінансових активів (не тільки грошей) у короткостроковому періоді є забезпечення ліквідності ринку, а в довгостроковому — забезпечення потреб у розміщенні (інвестуванні) коштів. Для вирішення цих проблем можуть бути використані активи будь-якого вид у — безвідносно щодо їхньої строкової характеристики.
Таким чином, оскільки на ринку цінних паперів обертаються фінансові інструменти різних строків обігу, цей ринок є невід’ємною частиною і ринку грошей, і ринку капіталів. На підтвердження цього ми пропонуємо власну сегментацію фінансового ринку (рис. 1.4).
Підкреслимо, що більшість економістів ототожнюють фондовий ринок з ринко м цінних паперів. Ми поділяємо погляди тих, хто розмежовує ці ринки. Ринок цінних паперів складається з фондового ринку та сфери обігу боргових інструментів з різними строками погашення. Отже, ринок цінних паперів ширше за фондовий, хоча значення останнього є величезним.
11
Фінансовий ринок
Кредитний ринокФондовий ринокГрошовий ринок
Готівка і депозитні рахунки
Ринок цінних паперів
Боргові зобов’язання угоди: кредитні угоди; поруки; гарантійні листи; заставні; коносаменти; акредитиви
Боргові інструменти: облігації; ощадні сертифікати; іпотечні цінні папери Інструменти власності та інші цінні папери: акції; інвестиційні сертифікати; іпотечні цінні папери; опціони; ф’ючерси; варанти
Платіжні засоби фінансові інструменти: векселі; депозитні сертифікати; казначейські зобов’язання
Рис. 1.4. Інструментальна сегментація фінансового ринку
За характеристикою видів фінансових інструментів фінансовий ринок можна також сегментувати на ринки боргових, пайових, іпотечних, похідних і товаророзпорядчих інструментів. Західні економісти через значний розвиток фінансового ринку додають до цих інструментів також гібридні інструменти.
Боргові інструменти є строковими і відображають відносини позики між емітентом та інвестором. Як правило, вони пов’язані з виплатою д оходу останньому у вигляді відсотків за надану позику. Інструменти власності є безстроковими і засвідчують пайову участь інвестора в статутному капіталі емітента; дають право їх власнику на одержання доходу у вигляді дивідендів, право на частку майна товариства у разі його ліквідації тощо. Іпотечні фінансові інструменти забезпечуються іпотеч ним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. Похідні фінансові інструменти — це строкові угоди, згідно з якими поставляється актив після закінчення визначеного строку за базовою ціною, якщо інше не передбачено угодою.
Товаророзпорядчі фінансові інструменти надають їх держателю право розпоряджатися м айном, указаним у цих документах. Гібридні інструменти важко віднести до якоїсь одної категорії, оскільки вони
12мають широкі властивості. Як правило, вони утворюються на базі чотирьох ринків: відсоткових паперів, валютного, фондового і товарного. Останнім часом такі інструменти набули значного поширення, й істотна частина фінансового інжинірингу присвячена саме ним.
Найбільш детальна класифікація фінансових інструментів закріплена у стандартах бухгалтерського обліку, де вони поділяються: на фінансові активи; фінанс ові зобов’язання; інструменти власного капіталу; похідні фінансові інструменти.
Фінансові активи включають: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, які тримають до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи. Поширеними прикладами фінансових активів, що дозволяють отримувати кошти в ма йбутньому, є векселі до одержання; позики до одержання; облігації до одержання.
Структуру фінансових активів наведено на рис. 1.5.
За кінцевим призначенням фінансові активи можна класифікувати так:
1) актив, що тримають для операцій одержання прибутку від короткострокових коливань ціни або дилерської маржі;
2) актив, що тримають до погашення — актив з фіксова ними платежами або платежами, які підлягають визнанню, а також з фіксованим строком погашення, які підприємство тримає до строку погашення;
3) актив, ініційований підприємством — актив, створений підприємством шляхом надання грошей, товарів чи послуг прямо боржникові, іншій, ніж ініційований з метою негайного перепродажу;
4) актив, доступний для продажу — актив, який не є: поз икою чи дебіторською заборгованістю, ініційованою підприємством; інструментом, який тримають до строку погашення; активом, який тримають для операцій;
5) інші активи.
13
Рис. 1.5. Структура фінансових активів
Фінансові зобов’язання включають зобов’язання, призначені для перепродажу, та інші фінансові зобов’язання. Поширеними прикладами таких зобов’язань є кредиторська заборгованість постачальникам; векселі до сплати; облігації до сплати.
Структуру фінансових зобов’язань наведено на рис. 1.6.
Кредиторська заборгованість — це фінансове зобов’язання, яке є контрактним правом вимагати грошові кошти або ці нні папери кредитором від боржника (в даному разі емітента).
14
Рис. 1.6. Структура фінансових зобов’язань
Треба зазначити, що фінансовим інструментом вважається також фінансова оренда. Контракт про оренду є правом орендодавця одержувати та зобов’язання орендаря сплачувати потік платежів. По суті, фінансова оренда тотожна угоді про надання позики, коли сплачуються основна сума і відсотки за угодою. Інструменти капіталу — це будь-які контракти, що засвідчують право на частку в активах підприємства, яка залишається після відрахування сум за всіма його зобов’язаннями.
Прикладами інструментів капіталу є прості акції, привілейовані акції, що не підлягають обов’язковому викупу, а також варанти або опціони для передплати на прості акції чи придбання їх на підпри ємстві-емітенті. Зобов’язання підприємств випустити свої власні інструменти капіталу в обмін на фінансові активи іншої сторони не є потенційно несприятливими, оскільки вони спрямовані на збільшення власного капіталу і не можуть призвести до збитків підприємства. Ймовірність того, що наявні утримувачі часток у підприємстві можуть виявити зниження справедливої вартост і їхніх часток у результаті зобов’язання, не робить зобов’язання несприятливим для самого підприємства.
15Відповідно до П(С)БО-13 «Фінансові інструменти», похідний фінансовий інструмент — це інструмент:
• розрахунки за яким провадитимуться у майбутньому;
• вартість якого змінюється внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, валютного курсу, індексу цін, кредитного рейтингу (індексу) або інших змінних, що є базисними;
• який не потребує початкових інвестицій.
Взагалі визначення є зрозумілим, але воно вимагає конкретних пояснень. Часткове пояснення можна знайти у п.9 П(С)БО
13, де говориться, що похідні фінансові інструменти включають ф’ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні фінансові інструменти.
У цілому, головним результатом вільного перетворення фінансових інструментів у г рошові кошти і навпаки є розподіл фінансового ринку на первинний і вторинний ринки. Первинний ринок утворюється в процесі випуску фінансових інструментів, а на вторинному ринку перебувають в обігу реалізовані на первинному ринку фінансові інструменти.
Життєвий цикл будь-якого фінансового інструменту визначається періодом часу між датою його вип уску і датою погашення і, як правило, складається з трьох етапів: емітування фінансового інструменту та продаж його на первинному ринку; обіг фінансового інструменту, тобто період від дати його емітування до дати погашення. У цей період часу він зберігається у власника або може бути перепроданим на вторинному ринку; погаше ння фінансового інструменту або обмін його на готівку, майно чи інші фінансові інструменти.
Вартість фінансових інструментів, як правило, перебуває в прямій залежності від тривалості їх життя: чим більшим є життєвий цикл фінансового інструменту, тим більшою є його вартість.
Переважна більшість фінансових інструментів підпадає під поняття цінних паперів.
1.3. Інвестиційні якості цінних паперів Інвестиційні якості цінних паперів виявляються у взаємодії з грошовим обігом і кредитом. Тому перш ніж визначити ці якості, необхідно дослідити їх зв’язок з банківським кредитом і визначити сутність цінних паперів як грошових документів.
16Банківські позички, що надаються в грошовій формі:
• дають можливість знизити обмеження щодо обсягів наданих кредитів і строків користування позичкою. Це досягається за рахунок мобілізації тимчасово вільних грошових коштів широкого кола вкладників;
• дають можливість на професійному рівні оцінити кредитоспроможність позичальників з метою забезпечення своєчасного повернення позичок;
• мають масовий характер, що зменшує їх вартість для виробників.
Переваги банківського кредитування пов’язані з його властивістю нагромаджувати в банку заощадження від дрібних до великих. Ці заощадження знаходять своє виробниче спрямування через те, що їх власники є кредиторами банку і сприяють переміщенню ресурсів за допомогою механізму кредитування у сфери господарства, що потребую ть додаткових коштів. Однак при цьому власники коштів втрачають контроль за їх використанням, оскільки це право переходить до банку. Подібна ситуація спричиняє низку проблем:
1) банківський кредит не може забезпечити зацікавленість інвестора у раціональному використанні ресурсів, оскільки останній не може впливати на використання грошових коштів. Можливіст ь власнику коштів стати безпосереднім інвестором в об’єкт фінансування дають тільки вкладення коштів у цінні папери;
2) оперативна ліквідність вкладених коштів у разі банківського кредитування практично малоймовірна. Разом з тим цілком реальним є швидке перетворення цінних паперів у гроші і навпаки;
3) широкий вибір фінансових інструментів значно прискор ює, полегшує і спрощує доступ суб’єктів господарювання до додаткових коштів;
4) природне прагнення інвесторів до максимальної ефективності вкладеного капіталу спонукає до зацікавленості в цьому всіх учасників процесу відтворення. Тому нагальною є потреба участі в цьому процесі цінних паперів, особливо з високими інвестиційними якостями.
У сучасній економічній літературі не існу є єдиного розуміння сутності цінного паперу.
Відомий дослідник цінних паперів М.А. Агарков зауважує, що теоретичне осмислення поняття цінних паперів розпочалося з 1870 р. у Німеччині. Наприкінці ХІХ
—на початку ХХ ст. під цінним папером розуміли документ, пред’явлення якого є необхідним для здійснення втіленого в ньому права. Сту пінь цього вті
17лення може бути різним. Це право може мати: зобов’язальний характер (облігації, векселі); майновий з одночасним зобов’язанням (товаророзпорядчі цінні папери); членський (акції).
Відтоді законодавче та наукове тлумачення сутності цінних паперів не змінилося. Так, зважаючи на всю різноманітність сучасних визначень цінного папера, більшість авторів практично завжди основними його ознаками вваж ають документарність і засвідчення певних прав його власника. Для прикладу можна навести кілька визначень:
• цінний папір означає законодавчо визнане свідоцтво права на одержання очікуваних у майбутньому доходів за конкретних умов;
• цінні папери — грошові або товарні документи, які дають їх власнику майнові права та право на одержання певних грошових сум, доходів;
• цінний папір — це передусім грошовий документ, що засвідчує майнове право або відносини позики власника документу відносно особи, яка випустила цей документ.
Таким чином, цінні папери є юридичною категорією, тому вони визначають такі права: володіння цінним папером; засвідчення майнових та обов’язкових прав; право управління; задоволення передачі або одер жання власності.
Новий закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» дає таке визначення цінних паперів: цінні папери — документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.
З цьо го визначення можна зробити висновок, що в українському законодавстві воно відображає не тільки юридичний, а й економічний аспект цінного папера. Насамперед економічна природа цінного папера пов’язана з грошима. Вони є інструментом акуму лювання грошових нагромаджень підприємств, банків, держави, які спрямовуються на відтворення.
Аналіз літературних джерел дає два протилежні погляди на природу цінних паперів. Наприклад, марксисти стверджують, що вони мають фіктивну природу, а їх вартість — фіктивний характер; прихильники ж ринкових відносин заперечують наявність фіктивної вартості та стверджують, що за цінним папером стоїть реальна вартість, що відображена в ціні. К. Маркс доводив, що
18всі цінні папери по суті є не що інше, як нагромадження домагання, юридичні титули на майбутнє виробництво, грошова або капітальна вартість яких не являє собою ніякого капіталу, як у випадку державного боргу, або регулюється незалежно від вартості реального капіталу, який вони представляють. Якщо розглядати цінні папери як окрему екон омічну категорію у відриві від ринку, то з К. Марксом важко не погодитися. Насправді ж на ринку можна спостерігати відхилення поточної вартості цінних паперів від реальної, а за кожним папером стоїть господарська діяльність його емітента. Однак з цього є виняток — державні боргові зобов’язання, вартість яких базується на загальній лік відності ринку і на виключних правах держави здійснювати податкову політику. Тому державний борг є носієм фіктивної вартості. Це підтверджується обвалами ринків боргових зобов’язань в Європі, Росії, а також облігацій внутрішньої державної позики в Україні.
Поняття цінного папера є досить багатогранним, оскільки економічні відносини, які він виражає, пос тійно видозмінюються і розвиваються, що знаходить свій вираз у нових формах цінних паперів.
Головним критерієм, відповідно до якого грошові документи вважають цінними паперами, є законодавче їх закріплення, тобто грошові документи, які не включені у законодавчий перелік і не відповідають встановленим у законі вимогам, не одержують правового статусу цінного паперу. Переліки ц інних паперів, котрі є в законах різних країн, можуть бути закритими і відкритими, тобто такими, що не допускають включення в перелік будьяких цінних паперів, і такими, що допускають таке включення.
В Японії, наприклад, держава стежить за тим, щоб не збільшувався перелік цінних паперів, який налічує всього де в’ять видів.
У США згідно з Федеральним законом «Про цінні папери» від
1933 р. цінним папером визнається велика кількість грошових документів: акції, облігації, казначейські зобов’язання або будьякий документ, що свідчить про визнання боргу, відсоткові і депозитні сертифікати, папери, що підтверджують участь у будьяких прибуткових проектах та уго дах, заставні, сертифікати участі у голосуючому трасті, опціони всіх видів та інші похідні папери. Таким чином, американська нормативна база уникає теоретично спірних питань про економічну сутність цінного папера, а відразу визначає документи, які вважаються цінними паперами.
Такий підхід виправдовується наявністю сталих традицій на ринку і відсутністю нормативного вак ууму.
19У Німеччині, за аналогією зі США, згідно із законом «Про цінні папери» цінні папери обмежені їх переліком: акції та облігації, а також інші цінні папери, які походять від акцій або облігацій, при цьому похідні відокремлюються від цінних паперів в окремий клас.
У російському Цивільному кодексі до цінних паперів відносяться: державна об лігація, облігація, вексель, чек, депозитний та ощадний сертифікати, банківська ощадна книжка на пред’явника, коносамент, акція, приватизаційні цінні папери та інші документи, які законами про цінні папери або в установленому порядку віднесені до складу цінних паперів.
До випуску та обігу в Україні допущені: акції; облігації підприємств; облігації місцевих поз ик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю; інвестиційні сертифікати; казначейські зобов’язання України; ощадні (депозитні) сертифікати; векселі; заставні, приватизаційні цінні папери; похідні цінні папери; товаророзпорядчі цінні папери.
З наведеного переліку видно, що в нього входять різнотипні документи, що відповідають ресурсам, права на які вони підтверджуют ь. Система відповідності ресурсів видам цінних паперів, що знаходяться в обігу в Україні, має такий вигляд (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
ВІДПОВІДНІСТЬ РЕСУРСІВ ЦІННИМ ПАПЕРАМ
| Вид ресурсів |
Види цінних паперів |
| Гроші, іноземна валюта |
Облігації, казначейські зобов’язання, векселі, депозитні сертифікати, ощадні сертифікати, ф’ючерсні контракти, опціони |
| Нерухоме майно |
Акції, інвестиційні сертифікати, заставні, іпотечні сертифікати |
| Продукція |
Векселі, ф’ючерсні контракти, опціони |
| Цінні папери |
Ф’ючерсні контракти, опціони, варанти |
Існує велика кількість класифікацій цінних паперів за їх інвестиційними якостями, що викликано різноманітністю видів цих інструментів. Відповідно до чинного законодавства, на наш погляд, класифікація цінних паперів може мати такий вигляд, як на
21Основою класифікації цінних паперів за економічною природою є те, що всі вони опосередковують відповідні економічні відносини — співвласності або кредитні.
За економічним статусом цінні папери поділяють на фондові та комерційні. Перші перебувають у вільному обігу на фондовому ринку. Зазвичай їх поділяють на цінні папери першого і другого порядків. Перші використо вуються для формування і нарощення капіталу, а також одержання доходу; другі є похідними.
Комерційні цінні папери вважаються паперами третього порядку, оскільки вони опосередковують товарні відносини. Усі вони без винятку є борговими і випускаються недержавними емітентами без спеціального забезпечення (застави). У певному розумінні комерційні цінні папери є кредитними грошима і лише частково слугу ють для інвестування капіталу.
Залежно від типу прав, що реалізують цінні папери, їх прийнято поділяти на ті, що засвідчують майнові права, надають право на участь в управлінні і містять грошові вимоги.
Права можуть належати пред’явнику цінного папера; вказаній у цінному папері особі; вказаній у цінному папері особі, яка мо же самостійно здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу особу. У зв’язку з цим за типом переказу майнових прав, тобто форми виплати доходу, розрізняють іменні цінні папери, папери на пред’явника і переказні цінні папери. Іменні цінні папери виписуються на ім’я конкретної особи.
Цінні па пери на пред’явника не вимагають виконання прав ідентифікації власника і не реєструються на його ім’я. Права, що вони засвідчують, передаються іншій особі через просте вручення.
Переказні цінні папери виписуються на ім’я першого покупця або за його наказом. Це означає, що вказані у них права можу ть передаватися залежно від передаточного надпису — індосаменту.
Він переносить усі права, що засвідчуються цінним папером, на індосанта, якому або за наказом якого передаються права з цінного папера. Винятком є переказний надпис на пред’явника, тобто бланковий індосамент. У цьому разі переказний цінний папір з таким індосаментом набуває статусу цінного па пера на пред’явника. Переказні цінні папери розділяють на умовно та безумовно переказні. Перші є документами, які стають переказними лише після виконання на них надпису «Наказу», а другі можуть передаватися від одного власника до іншого завдяки своєму юридичному визначенню — переказний вексель, переказна облігація. Переказні цінні папери можу ть бути перетворені в іменні
22через здійснення спеціального розпорядного надпису «Не наказу».
За способом виплати доходу цінні папери можна поділити на цінні папери з фіксованою, змінною відсотковою ставкою і доходом, що залежить від розміру прибутку емітента. До першої групи відносять інструменти, за якими виплачується дохід у вигляді нарахованих відсотків, розмір яких був установлений у мо мент емітування цінних паперів. Щодо привілейованих акцій, які завжди вважалися цінними паперами з фіксованою ставкою доходу, то останнім часом з’являються нові їх види, за якими сплачуються змінні або кориговані дивіденди. До другої групи відносять облігації зі змінними відсотковими виплатами, розмір яких залежить від результатів роботи емітента, обліково ї ставки НБУ або відсоткових ставок на міжбанківському ринку кредитів. І, нарешті, до третьої групи належать папери, дохід за якими залежить від розміру прибутку.
З урахуванням правового статусу емітента цінні папери діляться на дві групи: державні та корпоративні. До державних цінних паперів можна віднести загальнодержавні та муніципальні цінні пап ери. Корпоративні цінні папери представлені корпоративними (емітент — юридична особа) і приватними цінними паперами (емітент — фізична особа). Зазвичай корпоративні папери випускаються у разі заснування акціонерного товариства і розміщення акцій серед засновників; збільшення розмірів статутного капіталу товариства; залучення позикового капіталу шляхом випуску облігацій. Приватними цінними паперами згідно з українським законодавст вом можуть бути тільки векселі.
Вище була запропонована найбільш загальна класифікація цінних паперів, однак кількість типів, видів, різновидів і модифікацій цінних паперів значно більша.
Наприклад, за ознакою дроблення цінні папери поділяють на роздроблювані й нероздроблювані. Роздроблювані цінні папери являють собою цінні папери, номінальну вартість яких може бути змінено (де номіновано), а нероздроблювані — цінні папери, номінальна вартість яких залишається незмінною протягом усього строку існування паперу.
Цінні папери можна продавати, дарувати або заповідати, що теж є однією з ознак їхньої класифікації. Одні цінні папери мають вільний обіг, інші — обмежений, а треті взагалі не обертаються на ринку. Не всі цінні папер и навіть з вільним обігом у тій чи іншій країні можна переказувати за кордон. Важливою ознакою цінних паперів є їх здатність конвертуватися, що теж є від
23повідною підставою для класифікації. Відповідно до законодавства України конвертацією цінних паперів є вилучення емітентом з обороту та анулювання цінних паперів якогось виду через їхній обмін на цінні папери іншого виду того самого емітента (у разі реорганізації першого).
Цінні папери можна також групувати на цінні папери, які можуть купувати будь-які особи, тоб то юридичні й фізичні, і папери, які можуть купувати тільки юридичні особи, у зв’язку з чим утворюються дві різні групи цінних паперів. Існує поділ цінних паперів на ті, що реєструються, і ті, що не реєструються. За формою випуску — цінні папери, які підлягають приватному або відкритому розміщенню. За спо собом розповсюдження — безпосередньо розповсюджувані і розповсюджувані тільки через дилерів. Залежно від наявності та видів їх випуску (відкликання) емітентом існує три групи цінних паперів: папери з можливістю викупу всього випуску, викупу частини випуску і взагалі без права викупу. Є цінні папери, що індексуються і не індексуються, коригують ся і не коригуються, папери з дисконтом і без нього, ті, які оподатковуються, й неоподатковувані, навіть такі папери, як платні (які купують), так і розповсюджувані безплатно (преміальні).
Поки що економічна невизначеність та процес перерозподілу власності в Україні примушує підприємців діяти в тому секторі фінансового ринку і з тими інструментами, які на дан ий момент часу мають найбільшу дохідність за меншого оподаткування.
