Т
Е
М
А
14
1. Сучасні інституціональні форми міжнародного економічного співробітництва та можливості їх використання Україною.
2. Формування правових, соціальних, та економічних інституціональних основ вступу України до ЄС.
3. Світова організація торгівлі (СОТ) як інституціональна форма функціонування відкритої економіки та Україна.
4. Переваги та ризики відкритої економіки для
України в умовах її трансформаційного стану.
5. Взаємодія України з наднаціональними фінансовими організаціями та її наслідки.
6. Зв’язки України з іншими регіональними політико-економічними об’єднаннями.
1. СУЧАСНІ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ТА МОЖЛИВОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ УКРАЇНОЮ
Становлення державності та системна трансформація в Україні збіглися із динамізацією процесів, що визначають сутність та якість зовнішніх чинників впливу на можливості нашого суспільства щодо успішного подолання завдань перехідного періоду, визначення стратегічних цілей постперехідного розвитку, методів та інструментів їх реалізації. Ці процеси, як вже зазначалося у попередніх розділах, пов’язані насамперед із шв идкою інституціоналізацією та структуризацією такого явища, як глобалізація світової економіки та суспільства, невпинним зростанням у системі міжнародного поділу праці ролі всесвітніх інформаційних мереж, інтелектуальних, високотехнологічних продуктів, отже міжнародних корпорацій та регіональних об’єднань держав, які можуть забезпечити ефективну конкурентоспроможність економічних агентів на глобалізованих ринках в умовах НТ
Р.
Подібні зміни у світовому господарстві перетворюють проблему переходу держави від командно-адміністративної економічної системи до системи ринкового типу на проміжну, етапну, оскільки стратегічною потребою суспільства стає окреслення нової парадигми економічного розвитку, в основі якої має бути системна інноваційна модель розширеного відтворення, центральни м суб’єктом та результатом якої стане людина, насамперед людина праці. Формування та реалізація такої моделі можливі лише за умови тісної співпраці із країнами, які вже досягли значних та стійких позитивних результатів на цьому шляху. Найбільш близьким та доступним прикладом ефективного просування вперед на шляху практичної реалізації такої моде лі є для нас країни — члени Європейського Союзу. Отже, вибір Україною форми реалізації важливої стратегічної мети у системі цілей економічної та соціальної трансформації — інтеграції до ЄС не є випадковим або політизованим. Він суто прагматичний, реалістичний, мотивований.
Водночас слід зауважити: якщо загальні основи формування ринкової економічної системи, за пе вних умов, можуть здійснюватися на основі принципу самоорганізації, то орієнтація цієї системи на певні соціальні результати, на структуровану взаємодію із зовнішніми економічними агентами, в даному разі із Європейським Союзом, вимагає не лише певної зовнішньоекономічної політики держави, але насамперед активної внутрішньої діяльності, спрямованої на формування цілісної системи інститутів, як і б виступали з’єднувальною ланкою між економіками і суспільствами України та ЄС. Процес становлення таких інститутів, формальних та неформальних, правових, економічних, соціальних, складний і досить три-
До ефективних інституціональних форм, що дають змогу Україні вже сьогодні до лати міжнаціональні економічні кордони, забезпечити поступальний рух уперед у реалізації цілей реформування соціально-економічної системи, інтегруватися у глобалізоване світове господарство можна віднести насамперед міжнародні фінансово-промислові групи, транскордонне та регіональне співробітництво, яке, у свою чергу, передбачає інтеграцію з іншими країнами, наднаціональні міжнародні фінансові та т орговельні організації тощо.
Міжнародні фінансово-промислові групи (ФПГ) акумулюють новітні технології, інтелектуальний і фінансовий капітал як своєї країни, так і інших країн світу. Те, що не може сьогодні зробити з певних причин держава — залучити значну кількість інвестицій, кредитів для відродження економіки, швидше та гнучкіше можуть зробити ФПГ, якщо, звичайно, забезпе чити їм зелене законодавче світло та поле, звільнити від адміністративних пут. Нестача національного фінансового капіталу для створення ФПГ цілком нівелюється наявністю капіталу людського, інтелектуального та, значною мірою, промислового.
Однією з найпростіших і реальних інституціональних форм використання можливостей об’єднаних зусиль для створення та просування продукту, в то му разі й вискотехнологічного, на світові ринки, є також регіональне транскордонне співробітництво, відповідним чином зорієнтоване та скоординоване (до речі, в інтегрованій під впливом об’єктивних чинників Європі сьогодні налічується понад 160 регіонів, 135 регіональних представництв структур різного рівня).
Транскордонна регіональна економічна політика здатна, за певних умов, значно підвищити рівень реалізаці ї інтересів країни у глобальному світовому господарстві. Це зумовлюється й тими реаліями, в яких опинились наші найближчі сусіди, зокрема Румунія, Молдова, Білорусь, Росія, Польща та інші. Створивши у минулі роки значну промислову, наукову, інтелектуальну базу, систему підготовки кваліфікованих кадрів, більшість із названих країн неспроможні сьогодні самотужки навіть відновити досягнутий рані ше обсяг та рівень їх функціонування. Об’єднання ж зусиль окремих країн, окремих регіонів чи галузей цих країн, на
валий, оскільки пов’язаний не лише із розробкою законодавчих норм та можливих варіантів поведінки суб’єктів економічної діяльності усіх рівнів, а й зі створенням державою інститутів, які б забезпечили формування середовища, у якому виникають неформальні інститути впливу на дію формальних інститутів тощо.
Сьогодні Україна спроможна проводити практичну роботу щодо організації співробітництва з метою забезпечення динаміки інноваційних процесів, збереження та нагромадження людського капіталу, формування капіталу соціального у кількох на прямах.
1. Об’єднання зусиль сусідніх країн і регіонів для реалізації спільних проектів щодо прориву на світові ринки через організацію виробництва та просування продукту на базі вже існуючих у цих країнах новітніх технологій. Поле виникнення спільних інтересів тут дуже широке. До того ж, сусідні країни, окремі їх регіони, так само як і Україна, її прикордон ні регіони, можуть запропонувати готові до реалізації новітні технології у різноманітних галузях народного господарства або промислову базу для їх упровадження.
2. Спільними зусиллями сусідніх держав із упровадження у виробництво сучасних технологій може бути подолана ціла низка проблем, таких як:
— неспроможність інвестувати проекти поодинці;
— опір міжнародних монополій, не зацікавлених у появі на вже поділених ринках конкурентів із продуктом високої вартості та якості або товаром-субститутом;
— вихід на європейські та світові ринки новітніх технологій і забезпечення там власної (спільної) економічної ніші;
— забезпечення роботою тих складових людського капіталу, що утворюють його ядро й залишаються у країні;
— формування умов для творчої свободи працівників у регіонах, отже можливість сформувати поле функціонування соціального капіталу, яке сьогодні фактично відсутнє.
3. Інтеграційна спрямованість транскордонного співробітництва створює можливості для реалізації спільних проектів щодо реформування освіти, підготовки і застосування висококваліфікованих кадрів зі збереженням їх національного характеру та забезпеченням європейської якості. Водночас соціальні інновації, збільшення потре би у висококваліфікованих працівниках, підприємцях є тим інструментом і формою, за допомогою яких врешті-решт і відбувається якісна трансформація системи економічних відносин у конструктивному напрямі.
шляху швидкого засвоєння та застосування новітніх технологій, забезпечення пріоритетів соціального розвитку, що передбачає динамічний розвиток і використання інновацій і, зокрема, інновацій соціальних, робить можливим прорив у рівноправне майбутнє.
4. Послідовна робота з формування та реалізації спільних інноваційних транскордонних проектів може стати майстернею та полігоном для пошуку найефективніших форм управління соціально-економічними процесами на макро- та мікрорівнях, полем відпрацювання систем національного законодавства у цій сфері з використанням досвіду як країн-партнерів, так і членів Європейського Союзу. Це, у свою чергу, може сприяти прискоре нню формування умов для виникнення національного соціального капіталу, як об’єктивно необхідної складової створення господарської системи, що відповідає системам розвинутих країн Заходу, отже підвищенню рівня конкурентоспроможності країни.
5. Активна та ефективна інноваційна транскордонна економічна політика та практика через розвиток опосередкованих зв’язків та безпосередніх інтересів с приятиме зростанню кількості й якості форм співпраці із регіональними об’єднаннями вищого типу, зокрема Європейського Союзу.
Отже, регіональна транскордонна економічна політика України, спрямована на створення умов для збереження, використання та розвитку інтелектуального потенціалу, є однією з форм реалізації історичного шансу вписатися у процеси глобалізації як його повнопра вний учасник.
З економічних позицій такий шлях уявляється більш доступним і реальним, ніж пошук і очікування кредитів на забезпечення всебічної структурної перебудови від міжнародних фінансових інституцій, вигіднішим з точки зору швидкого отримання прибутків, технологій, забезпечення стабільного розвитку багатьох галузей. У соціальному плані — це можливість підвищити ціну праці зна чного кола суб’єктів економічних відносин, забезпечити їх новий соціальний статус, можливість активно впливати на процеси розвитку цих відносин; в історичному — це вихід із системи метрополія — сателіт як у соціально-економічному, так і в духовно-культурному плані, перетворення країни із другорядного елементу на один із центрів світового розвитку у систе мі координат глобалізації.
Транскордонне співробітництво як одна з можливих ефективних форм поєднання економічних, господарських зв’язків у відносинах з іншими країнами може бути сприятливим для нашої держави у її намаганні налагодити та поглибити відносини з Європейським Союзом, найпотужнішим регіональним об’єднанням країн на планеті. Слід зазна чити, що процеси регіоналізації світової економіки прискорилися саме в період посилення тенденцій до глобалізації усіх форм світового суспільного життя. Про фун-
Одним із перших міждержавних регіональних інтеграційних об’єднань в Європі став митно-економічний союз Бельгії та Люксембургу, утворений ще 25 липня 1921 р. Згодом, у вересні 1944 р. до нього п риєдналися Нідерланди. Утворився так званий БЕНІЛЮКС, основними цілями якого були: відміна внутрішнього митного тарифу; прийняття єдиного зовнішнього тарифу; координація внутрішньої фінансової політики; координація політики в галузі непрямих податків. Саме БЕНІЛЮКС став прообразом та початком Європейського економічного союзу, увійшовши до нього складовою частиною після його створення.
Найбі льш структурованим інтеграційним міждержавним угрупуванням сучасності можна вважати фактично конфедеративне об’єднання — Європейський Союз (до 1 листопада 1993 р. — Європейське економічне співтовариство), засноване у 1958 р. відповідно до Римського договору Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, ФРН та Францією. Сьогодні у складі ЄС 25 країнчленів. Римський договір, підписаний 25 березня 1957 р. у створенні ЄЕС вба чав митний та економічний союз європейських держав. Організація економічного союзу спиралася на процес поступового вирівнювання умов конкуренції та вільний рух факторів виробництва, передбачалося здійснення єдиної сільськогосподарської, кон’юнктурної політики, а також спільної політики у сфері допомоги країнам, що розвиваються.
Сучасний Євросоюз має спільні наднаціональні постійно діючі к оординуючі органи, такі як Комісія, Асамблея, Європейська Рада, Парламент, Суд та Облікова палата, Центральний банк тощо. Комісія є центральним органом Співдружності щодо забезпечення нагляду за дотриманням Договору. Єврорада, або Рада міністрів, складається з керівників держав або урядів країн-членів та Голови Комісії. Вона приймає найбільш принципові рішення стосовно зд ійснення положень Договору та координації економічної політики країн — членів Співдру-
кціональне призначення такої форми взаємодії національних держав, окремих їх суб’єктів свідчить визначення суті поняття регіону, сформульоване у процесі прийняття статусу Комітету Регіонів ЄС на базі Маастріхстських угод у 1994 р.: регіон, це «територія, яка являє собою очевидну спільність з географічної точки зору, або така територіальна спільність, де є наступність і населення якої поділяє пе вні спільні цінності й намагається зберегти й розвивати свою самобутність з метою стимулювання культурного, економічного і соціального прогресу».
Привабливість Євросоюзу для України визначається як рівнем його економічної потужності й те хнологічних можливостей (про що може свідчити її частка у світовому ВВП: сьогодні частка США у світовому ВВП становить 21 %, частка Євросоюзу — 16 %, а доля СНД — лише 4 %), так і рівнем розвитку демократії, соціальної системи, яка націлена на вирівнювання та підвищення стандартів життя населення усіх країн, що входять у Союз. Це також величезний, ро згалужений, високоплатоспроможний ринок, гнучкість кредитних можливостей, переливу капіталів, мобільність робочої сили тощо.
