6.3. Групування операційних витрат за економічними елементами та статтями

Незважаючи на велику різноманітність операційних витрат, багато з них характеризуються певною економічною однорідністю. Сукупність економічно однорідних витрат називають елементом витрат. Відповідно до стандарту 16 «Витрати» виділяють такі елементи операційних витрат: ? матеріальні витрати; ? витрати на оплату праці; ? відрахування на соціальні заходи; ? амортизація; ? інші операційні витрати.

До матеріальних витрат відносять продукцію промислового і сільськогосподарського походження, що використовується аграрними та переробними підприємствами в процесі виробництва нових споживних вартостей.

Це насамперед витрати на сировину, основні і допоміжні матеріали, на насіння, корми, паливно-мастильні матеріали, добрива, отрутохімікати, підстилку, запасні частини, придбання інструменту, пристроїв та інших засобів і предметів праці, на забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям, захисними засобами.

До матеріальних витрат також відносять будівельні матеріали, тару і тарні матеріали, купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби та інші матеріали.

Специфічним видом матеріальних витрат є витрати підприємств на оплату робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами та організаціями. Найчастіше аграрні підприємства користуються такими видами послуг сторонніх організацій, як капітальний ремонт тракторів та іншої складної техніки, внесення добрив і отрутохімікатів, культурнотехнічні роботи, транспортні послуги щодо перевезення вантажу на території підприємства.

Набуває поширення і такий вид послуг, як здійснення окремих технологічних операцій при виробництві відповідних видів сільськогосподарської продукції, контроль за якістю продукції тощо.

У процесі виробництва підприємства чимало коштів витрачають на оплату праці. Найбільша частка таких коштів припадає на основну і додаткову заробітну плату (включаючи її індексацію) працівників, обчислену за відрядними розцінками, тарифними ставками і посадовими окладами згідно з прийнятими на підприємстві системами оплати праці. приємстві (відповідно до чинного законодавства) встановлюються надбавки і доплати до тарифних ставок і окладів за роботу в нічний час, у шкідливих і важких умовах, за понаднормову роботу та ін. Ці доплати є важливим чинником ефективної організації праці.

З метою закріплення кадрів підприємства виплачують премії, здійснюють інші заохочення, надають матеріальну допомогу. Ці винагороди, так само як і оплата за роботу у вихідні та святкові дні і за понаднормову роботу, розглядаються як складові витрат на оплату праці.

До цього елементу витрат відносять виплати за так званий неявочний час: оплата щорічних відпусток, оплата перерв, пов’язаних з виконанням державних обов’язків або проходженням обов’язкових медичних оглядів тощо.

Значну частку в структурі витрат підприємств займають відрахування на соціальні заходи. Згідно з Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальне обов’язкове державне соціальне страхування» (2010 р.) підприємства сплачують єдиний внесок, сума якого розподіляється за встановленими коефіцієнтами (залежно від класу професійного ризику), на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, загальнообов’язкове державне соціальне страхування: на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; від нещасного випадку на виробництві та профзахворювання, які спричинили втрату працездатності.

Елемент «Амортизація» формується за рахунок амортизаційних відрахувань основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

Досить широке коло витрат включається до елементу «Інші операційні витрати». За економічним змістом вони не можуть бути віднесені до жодного з розглянутих елементів витрат, а тому через свою різнорідність об’єднуються в цю самостійну групу витрат. Це, наприклад, витрати на послуги зв’язку, на відрядження, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

Групування витрат за економічними елементами має велике значення для аналізу операційної діяльності підприємства. Якщо розрахувати абсолютну величину кожного елементу цих витрат на одиницю продукції та їх питому вагу в загальних витратах у динаміці і простежити за їх змінами, то можна зробити досить ґрунтовні висновки про ефективність менеджменту на всіх його рівнях.

З метою обґрунтованого визначення і всебічного аналізу собівартості кожного виду продукції всі операційні витрати групують за статтями. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) кожне підприємство встановлює самостійно. Аграрним підприємствам рекомендовано групувати операційні витрати за такими статтями (табл. 6.1).

Аналіз витрат за статтями дає змогу виявити резерви їх скорочення і досягнення завдяки цьому вищої ефективності виробництва.

Для кожної галузі переробної промисловості розроблено методичні рекомендації з планування та калькулювання собівартості продукції. Ними рекомендовано підприємствам відповідної галузі групувати операційні витрати за певни-та повної собівартості продукції цієї галузі.

Таблиця 6.1

ГРУПУВАННЯ ВИТРАТ ЗА СТАТТЯМИ

Як і аграрні, переробні підприємства можуть вносити зміни та доповнення до переліку таких статей залежно від специфіки власного виробництва. Наприклад, для підприємств молочної промисловості рекомендовано виділяти такі статті витрат: ? сировина та основні матеріали; ? купівельні напівфабрикати; ? послуги виробничого характеру сторонніх організації та підприємств; ? зворотні відходи (вираховуються); ? транспортно-заготівельні витрати; ? допоміжні матеріали; ? паливо й енергія на технологічні цілі; ? основна заробітна плата; ? витрати на державне соціальне страхування; ? витрати на утримання й експлуатацію устаткування; ? загальновиробничі витрати; ? втрати від браку. молокозаводи при виробництві масла виокремлюють і такі статті, як «Тара», «Холод», «Доставка сировини». Ці статті витрат є досить істотними, тому повинні ретельно контролюватися підприємством.

Скажімо, у зв’язку з дефіцитом молочної сировини радіус її заготівлі досягає кількох сотень кілометрів, тому невипадково витрати на доставку сировини інколи досягають понад 20 % у структурі витрат. У цукровій промисловості низка підприємств не виділяє в окрему статтю витрати на амортизацію й експлуатацію устаткування через їх невисоку питому вагу в структурі витрат, а включають їх до загальновиробничих витрат.

Слід також брати до уваги, що переробні підприємства належать до різних галузей переробної промисловості, у тому числі і таких, в яких у процесі основного виробництва вони одержують зворотні відходи або супутню продукцію.

Зворотні відходи — це залишки сировини, а саме, відвійки, сколотини, які залишаються після її використання для виробництва певного виду продукції, наприклад, масла, і потім використовуються молокопереробним підприємством для виробництва інших молочних продуктів, скажімо, казеїну.

Супутня продукція — це продукція, одержана одночасно з основною продукцією в єдиному технологічному циклі, яка не використовується підприємством для виготовлення інших продуктів, наприклад, на цукровому заводі супутньою продукцією є жом, меляса, вапно. І поворотні відходи, і супутня продукція оцінюються у вартісному виразі і вираховується із загальної суми витрат.