При розгляді попереднього питання ми часто вживали термін «галузь». Незважаючи на загальну зрозумілість цього терміна, все ж є потреба в більш глибокому розкритті його змісту.
Галузь — це частина сільськогосподарського виробництва, яка відрізняється від його інших частин кінцевою продукцією, набором засобів виробництва кож нерідко професійним складом працівників.
Як бачимо, поняття галузі є досить складним, тим більше, коли йдеться про сільське господарство. Адже на рівні держави воно розглядається як галузь національної економіки.
Водночас сільське господарство являє собою таку сферу матеріального виробництва, яка складається з комплексу галузей, причому цей комплекс необхідно розглядати на різних рівнях, виділяючи на кожному з них групу галузей, що мають між собою досить істотні спільні ознаки. На рис. 20.1 зображено градацію галузей сільського господарства.
На кожному із виділених рівнів поняття галузі розглядається як збірне, тобто таке, що об’єднує певну групу галузей нижчого порядку з притаманними їм спільними рисами.
Рис. 20.1. Градація галузей сільського господарства
Кожне аграрне підприємство, крім вузькоспеціалізованих, розвиває кілька галузей, які перебувають у певному співвідношенні (поєднанні). Залежно від економічної ролі, яку відіграють галузі в економіці підприємства, їх поділяють на головні, додаткові й підсобні.
До головних галузей відносять такі, які формують виробничий напрям підприємства, його спеціалізацію. Вся діяльність підприємства спрямовується на
1
За окремими галузями ІІІ рівня можна виділити галузі IV рівня. Наприклад, у зерновиробництві такими галузями є виробництво озимої пшениці, озимого жита, ячменю, вівса, зернобобових. відних галузей, оскільки від рівня ефективності їх функціонування залежить загальний економічний стан господарства.
Водночас кожне підприємство розвиває додаткові галузі, які також мають товарне значення. Основна їх функція полягає в тому, щоб підвищити дохідність підприємства, створити необхідні умови для успішного розвитку головної галузі (галузей спеціалізації), забезпечити найповніше використання матеріальних ресурсів і робочої сили, пом’якшити сезонність виробництва. Наприклад, в умовах Лісостепу в підприємствах зерно-буряково-молочного напряму додатковими галузями можуть бути садівництво або овочівництво, птахівництво.
З метою самозабезпечення певними видами сільськогосподарської продукції аграрні підприємства можуть розвивати підсобні сільськогосподарські галузі, що мають невелике товарне значення або зовсім його не мають. Наприклад, свинарство — для забезпечення працівників господарства приплодом і громадське харчування свининою, птахівництво — для задоволення потреб громадського харчування тощо.
Підсобні галузі можуть бути представлені несільськогосподарськими виробництвами, наприклад, місцевими промислами, виробництвом будівельних матеріалів тощо. Вони інколи мають товарне значення і розвиваються з метою раціональнішого використання трудових та інших ресурсів, одержання додаткового доходу і нерідко — для самозабезпечення.
Немало підприємств розвивають промислові виробництва з переробки сільськогосподарської продукції. Ці галузі нерідко стають провідними у таких господарствах, завдяки чому їх називають не аграрними, а агропромисловими підприємствами, або агрофірмами.
В аграрних підприємствах не вся продукція набуває товарну форму. Частина її споживається в процесі виробництва іншими галузями, насамперед головними, тому для оцінки галузевої структури кожного підприємства необхідно використовувати такий показник, який характеризував би склад і співвідношення всіх галузей незалежно від каналу використання їх продукції.
Таким головним показником є структура валової продукції, яка визначається діленням вартості продукції в зіставних цінах, одержаної від певної галузі, на загальний обсяг валової продукції підприємства.
Додатковими показниками галузевої структури підприємства є структура трудових і матеріально-грошових витрат. Перший із них обчислюється діленням прямих витрат праці в людино-годинах, що понесені в певній галузі, на загальний обсяг прямих трудових витрат підприємства з наступним множенням одержаного результату на 100. Другий додатковий показник визначається аналогічно, лише замість трудових тут оперують матеріально-грошовими витратами.
Структура валової продукції дозволяє судити про роль окремих галузей у виконанні виробничої програми господарства і формуванні її товарного фонду. З підвищенням питомої ваги тієї або іншої галузі в структурі валової продукції зростає її значення для економіки підприємства. В результаті порівняння цього показника із структурою товарної продукції одержують інформацію про місце для виробничого споживання товарними галузями.
Наприклад, у спеціалізованих скотовідгодівельних підприємствах велике значення для функціонування головної галузі, отже, і для економіки господарства в цілому, має галузь кормовиробництва. В структурі товарної продукції вона зовсім не знаходить свого відображення, тоді як у структурі валової продукції її частка нерідко сягає 20 % і більше.
Визначати галузеву структуру підприємства бажано не лише за певний рік, а й за середніми даними останніх років (3
— 5 років), що дає змогу уникнути випадкових відхилень в одержаних результатах, спричинених впливом погодних умов.
При порівняльній оцінці галузевої структури підприємств різного виробничого напряму передусім слід звернути увагу на перелік і розмір товарних галузей. Господарства, що перебувають в ідентичних природно-економічних умовах, але мають різну спеціалізацію, відрізнятимуться за набором названих галузей, оскільки, як відомо, окремі тваринницькі і рослинницькі виробництва є конкуруючими за необхідними для їх функціонування ресурсами.
Тому, наприклад, у свиновідгодівельних спецгоспах птахівництво може розвиватися лише як підсобна галузь для задоволення внутрішньогосподарських потреб, і навпаки, у птахоспеціалізованих господарствах свинарство взагалі відсутнє або ж розвивається як підсобна галузь.
У скотовідгодівельних підприємствах не розвивають товарного молочного скотарства, а в господарствах, що спеціалізуються на виробництві вовни і м’яса овець, ця галузь є додатковою. Господарства не розвивають однаковою мірою і ті рослинницькі галузі, які вимагають нині великих витрат ручної праці і в яких технологічні цикли виробництва їх продукції збігаються.
