1.1. Функціональний поділ праці та його значення
До найбільш значних винаходів людства, безумовно, належить поділ праці, який являє собою могутній організаційний засіб підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва.
Поділ праці
— це процес виокремлення із сукупної праці її різних видів, що задовольняють суспільні потреби.
Первісні форми поділу праці виникли спонтанно і розвивал ись надто повільно. Починався цей процес з розподілу певних робіт між чоловіком і жінкою, що було зумовлено об’єктивними обставинами спільного існування. Жіночий організм слабший за чоловічий, тому чоловіки були змушені виконувати важкі роботи, полювати, захищати від ворогів та ін. В обов’язки жінки входило піклування про дітей, догляд за гос подарством, приготування їжі, забезпечення повсякденного життя тощо.
З поступовим розвитком господарства стала зрозумілою доцільність спеціалізації дорослих членів соціальних утворень (племен, родів, общин) на виконанні вужчого кола занять. Так з’явився професійний поділ праці. Серед перших професій, які виникли внаслідок поділу праці, напевне, були мисливці, воїни; згодом відокре мились пастухи, скотарі, хлібороби, ремісники.
Розвиток професійного поділу праці супроводжувався зростанням обсягів виробництва і рівня продуктивності. Почали утворюватися надлишки продукції, що викликало потребу в обміні товарами і послугами. Відтак виник галузевий поділ праці і почали формуватися відносно автономні виробничі утворення: сільське господарство, будівництво, промисловість, транспорт, торгівля, військова спра ва. Згодом як окремі галузі формуються медицина, освіта, наука. Стихійно з’явився територіальний поділ праці, обумовлений нерівномірністю розподілу природних ресурсів, доступних людині для використання з метою задоволення життєвих потреб.
8Сильний поштовх розвитку продуктивних сил дало об’єднання територіального поділу праці з галузевим. Заповзятливі люди почали вкладати вільні кошти у будівництво великих підприємств у місцевостях, багатих на корисні копалини та інші природні ресурси, придатні для промислового використання.
Однак найбільшу економічну вигоду власникам засобів виробництва і суспільству в цілому забезпечив по діл праці, коли на зміну емпіричному прийшло наукове управління виробничими процесами.
На сучасному етапі розвитку цивілізації суспільний поділ праці існує у таких взаємопов’язаних видах: міжнародний, територіальний, галузевий і внутрівиробничий. Усередині підприємств, установ та інших організацій внутрівиробничий поділ праці розвивається за такими формами, як функціональна, технологічна, професійна та квал іфікаційна (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Види і форми суспільного поділу праці
Внутрівиробничий поділ праці являє собою процес розподілення загального обсягу робіт між структурними підрозділами і робочими місцями та спеціалізації працівників на виконанні обмеженого кола посадових обов’язків.
Функціональна форма поділу праці характерна для спеціалізації працівників на виконанні певного обмеженого кола функцій в
9організації. За Класифікатором професій ДК 003:2005 працівників розподіляють на дев’ять функціональних категорій:
1) законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі);
2) професіонали;
3) фахівці;
4) технічні службовці;
5) робітники сфери торгівлі та побутових послуг;
6) кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства;
7) кваліфіковані робітники з інструментом;
8) оператор и та складальники устаткування і машин;
9) найпростіші професії.
До функціонального поділу праці також належить спеціалізація структурних підрозділів підприємства, коли, наприклад, цехи основного виробництва зайняті випуском продукції, а їх обслуговують допоміжні цехи та технічні служби, які забезпечують проектування виробів і технологічних процесів. Економічні підрозділи здійснюють економічне управління підпр иємством. Служба персоналу забезпечує виробництво кадрами.
У фаховій літературі зафіксовано кілька підходів до класифікації функцій управління. На наш погляд, заслуговує на увагу і використання у практичній діяльності класифікація функцій управління виробництвом запропонована Московським науково-дослідним інститутом праці (табл. 1.1).
Як видно з табл.1.1, сукупність функцій управління виробництвом об’єднано у сім гр уп: маркетування; планування; фінансування; організація засобів виробництва і стимулювання поліпшення їх використання; організація і стимулювання праці; інформаційне забезпечення та облік; контроль, регулювання та оцінювання діяльності.
Функції управління виробництвом не є чимось, що позбавлене реального, це не абстракція, а об’єктивна закономірність. Функції управління виробництвом сформувались поступово в історичному процесі розвитку інду стрії. Кожна функція являє собою обмежену сукупність завдань з управління виробництвом, які є об’єктивно зумовленими. Кожну функцію хтось конкретний (підрозділ, група працівників чи одна посадова особа) обов’язково повинен виконувати.
Згідно з іншим підходом на великих виробничих підприємствах функції управління виробництвом диференціюють, що дозволяє спеціалізувати на їх викона нні висококваліфікованих фа
10
11 хівців, об’єднувати у такі структури, як відділи, бюро, сектори, лабораторії тощо.
| Зміст упра влінсь кої діяльності |
В и вч ення ринку і вп ли ву на споживчий попит з метою зб уту : вивч ення і ан а л і з попиту на товари та послуги , що виробляються під п риємством з ур а х ува н н я м кон ’ юн к ту ри ри нку ( вну т ріш н ьог о і зов н ішнього ), аналіз ціноутворенн я , рекламна діяльність , з а луч е ння з а мовників , організація спільних підприємств , уклад е ння договорів , контракті в , форму в ання портфеля замовлень |
С кладання довгострокови х прогнозів і планів економічного і соціального розвитку підп ри ємств а і структурних підрозділів , склад а ння поточ них планів вип у ску прод у кції та над а ння послуг з ур а х ува н н я м портфеля за мо в л ен ь та наявн и х поту жностей і пропозицій колективів підрозділів , дове ден н я планів до стру кту рних підрозділів і до кожного працівника |
| Об ’ єкти управ л іння і стадії п роц есу управління , що формуют ь гр упу функ цій |
Стаді ї процес у управління |
Аналіз стану ринку |
Плану в ання |
| Об ’ єкт ( напрям впливу ) |
К о мерційна діяльн ість |
Еко н оміч ни й і с о ц і альний розвиток під п риємства |
| Група функцій |
1. Маркету в ання |
2. Плану в ання |
14
| Над а ння всім ланкам і працівникам під п риємства необхід н ої ін фо р м ац ії ( технічної , економ ічної , пра в ової та ін .) , одержа но ї з використанням відп ов ідної техні к и — цент раліз о ван и х автомат и з о в а них с и стем й ін див і ду ал ьни х засобів ( перс ональних комп ’ ютерів , АРМ та ін .) ; оперативний і бу хгалтерськи й облік |
Контроль за ходом вироб ництва і раціональним використанням ус і х ви дів ресу рсів |
Наприклад, на підприємствах машинобудування та приладобудування у процесі розвитку виробництва поступово сформувалася розгалужена структура функцій управління та обслуговування виробництва, виконуваних апаратом управління:
— загальне (лінійне) керівництво;
— конструкторська підготовка виробництва;
— технологічна підготовка виробництва;
— інструментальна підготовка виробництва;
— автоматизація і механізація виробничих процесів;
— забезпечення технічною документацією;
— стандартиза ція;
— науково-технічна інформація, раціоналізація, винахідництво та патентування;
— техніко-економічне планування та аналіз господарської діяльності;
— оперативне управління основним виробництвом;
— організація праці й заробітної плати;
— бухгалтерський облік;
— організація фінансової діяльності;
— забезпечення вирішення договірно-правових питань;
— технічний контроль якості;
— забезпечення надійності виро бів;
— метрологічне забезпечення;
— капітальне будівництво і реконструкція;
— ремонтно-механічне обслуговування;
— ремонтно-будівельне обслуговування;
— ремонтно-енергетичне обслуговування;
— охорона праці й техніка безпеки;
— матеріально-технічне постачання;
— організація збутової діяльності та реклама (маркетинг);
— підбір, розстановка і використання кадрів;
— підготовка кадрів;
— загальне діловодство і техн ічне обслуговування;
— господарське обслуговування;
— транспортне обслуговування;
— проектування та підтримання інформаційних технологій в управлінні.
Повний набір управлінських функцій застосовують на великих підприємствах, де наявні відповідні людські та фінансові ресурси. На середніх за кількістю персоналу підприємствах ресурси, як правило, обмежені, тому функції укрупнюють, об’єднують, доручаючи їх викона ння інтегрованим структурним підрозділам.
63На практиці непоодинокими є випадки, коли кілька функцій виконує одна посадова особа, оскільки утримувати для цього структурний підрозділ підприємство не має можливості.
Технологічна форма поділу праці являє собою спеціалізацію структурних підрозділів і працівників для виконання технологічно однорідних комплексів робіт. Такий поділ праці поширений на підприємствах обробних галузей промисловості. Нап риклад, у машинобудуванні типовими є ковальсько-пресове, ливарне, механоскладальне виробництво.
Технологічний поділ праці усередині виробничих підрозділів передбачає розстановку робітників за стадіями, фазами виробничого процесу, видами робіт, технологічними операціями. Наприклад, у механоскладальному виробництві мають місце такі технологічні комплекси робіт: оброблення деталей на металорізальних верстатах, складання вузлів, складання машин на конвеєрі, випр обувальні операції, контроль якості виробів, фарбувальні процеси тощо.
Професійна форма поділу праці — це розподілення сукупного обсягу робіт між працівниками однієї організації за ознаками професії та спеціальності.
Професія — це рід занять, трудової діяльності, що вимагає певних знань і навичок та є джерелом існування людини. Спеціальність, або фах, — це вид занят ь у межах однієї професії, що також вимагає певних знань і навичок, але поглиблених у звуженій сфері діяльності.
В Україні у рамках професійного напряму «Економіка і підприємництво» підготовка фахівців з вищою освітою відбувається за такими спеціальностями:
1. Економічна теорія. 9.Управління персоналом і
2. Економічна кібернетика. економіка праці.
3. Міжнародна економіка. 10. Прикладна статистика.
4. Фінанси. 11. Бухгалтерський облік.
5. Банківська справа. 12. Біржова діяльність.
6. Облік і аудит. 13. Комерційна діяльність.
7. Економіка підприємства. 14. Оподаткування.
8. Маркетинг.
Численні професії робітників також мають у своєму складі по декілька спеціальностей. Так, наприклад, професія слюсар поділяється на спеціальності: слюсар-складальник, слюсар-електрик, слюсар-сантехнік тощо.
Кваліфікаційна форма поділу праці — це процес відокремлення складних робіт від простих, основних функцій від допоміж
64них; розподілення завдань і обов’язків між працівниками з урахуванням їх кваліфікації. З метою здійснення ефективного кваліфікаційного поділу праці роботи, які виконуються робітниками, тарифікують за складністю за розрядами тарифної сітки, а робітникам присвоюють кваліфікаційні розряди згідно з набутою кожним кваліфікацією.
В апараті управління організаціями диференціація робіт за складністю здійснюєт ься з допомогою ієрархії посад. Найпростіші роботи виконують техніки, складніші — фахівці та професіонали з повною вищою освітою, посади яких можуть відрізнятися за категоріями.
Так, наприклад, у відділі організації праці та заробітної плати кваліфікаційний поділ праці здійснюється за такою ієрархією посад:
— начальник відділу;
— заступник начальника відділу;
— економіст з праці І кате горії;
— економіст з праці ІІ категорії;
— економіст з праці.
Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників визначає кваліфікаційні вимоги (освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки фахівця та стаж роботи), що дають право обіймати ту чи ту конкретну посаду.
Внутрівиробничий поділ праці в усіх його формах не є са моціллю, а здійснюється, поглиблюється або згортається відповідно до економічної стратегії підприємства і має на меті головним чином підвищення продуктивності праці. Одночасно досягається поліпшення використання кадрів за кваліфікацією. Обмеження кола виконуваних працівниками трудових обов’язків може дозволити також зменшити витрати на навчання персоналу.
Особливе значення функціонального поділу прац і обумовлене тим, що у процесі історичного розвитку виробництва поступово було усвідомлено доцільність розділення виконавських і управлінських функцій. Хтось мусив піклуватись про завтрашній день — планувати виробництво, забезпечувати його ресурсами, знаходити покупців і збувати товар.
Попервах більш-менш успішно це робили власники засобів виробництва: феодал-землевласник, хазяїн мануфактури, фабрикант-по чатківець. Однак з розширенням виробництва, появою конкуренції почали швидко зростати вимоги до ефективності виробництва, з чим самотужки впоратись власник був уже нездатний. Собі у помічники власники почали вибирати з маси робітни
65ків найвправніших, найкмітливіших і призначали їх бригадирами, підмайстрами, майстрами, наглядачами, виконробами тощо.
Певний час такі робітники-висуванці поєднували керівні й виконавські функції, але згодом таке поєднання ставало малоефективним, що зрештою і привело до остаточного відокремлення управлінських функцій від суто виробничих.
На наступному етапі історичного розвитку виробництва власники усвідомили, що ус пішними керівниками не народжуються, їх треба ретельно відбирати і цілеспрямовано навчати. Таким чином, унаслідок розвитку функціонального поділу праці на виробництві з’явилась специфічна постать — довірена особа власника, найнятий ним керівник, який попередньо здобув спеціальні знання, уміння і навички у галузі загального чи функціонального управління.
Наукове управління виробництвом, започатковане Ф. Тейлором на межі ХІ
Х і ХХ століть, згодом дістало назву «менеджмент», а спеціально підготовлених найманих для здійснення управлінських функцій професіоналів назвали менеджерами.
Розвиток і вдосконалення функціонального поділу праці мають суттєве організаційне, економічне і соціальне значення для кожного підприємства.
Організаційне значення функціонального поділу праці зумовлене чітким розмежуванням функцій між структу рними підрозділами і працівниками для полегшення процесів планування як колективних, так й індивідуальних виробничих завдань; обмеженням, звуженням кола виконуваних функцій, що сприяє концентрації уваги працівників, підвищенню якості виконання завдань; поліпшенням умов делегування повноважень, завдяки чому керівники вищих рівнів управління дістають можливості більше уваги приділяти вирішенню завдань перспективного характер у; підвищенням персональної відповідальності кожного працівника за стан справ на його ділянці роботи.
Економічне значення функціонального поділу праці полягає у зростанні продуктивності праці; скороченні витрат на навчання та інструктаж працівників; поліпшенні інших показників економічної ефективності виробництва.
Соціальне значення функціонального поділу праці проявляється у зростанні індивідуальної заробітної плати внаслідок ефективн ого виконання посадових обов’язків і підвищення продуктивності праці; моральному задоволенні результатами праці; скороченні плинності кадрів; поліпшенні соціальнопсихологічного клімату в трудовому колективі.
66Внутрівиробничий поділ праці може мати й негативні наслідки, коли його організовано неграмотно, поспіхом, без урахування змістовності покладених на працівника функцій. Надто глибокий функціональний поділ праці збіднює трудові процеси, позбавляє їх творчої складової, перетворює працівника на малозначущий «гвинтик» у складній машині, зрештою, може спричинити надмірну плинність робочої сили.
