У постсоціалістичних країнах в процесі ринкової трансформації формується система наймання робочої сили, з’являється ринок праці. Наявність найманої праці тісно пов’язана з існуванням капіталу, оскільки саме через наймання капітал (точніше, його власник) може залучити робочу силу до праці.
Наймання праці — це письмовий чи усний договір між власником підприємства або йо го представником і працездатною особою про використання робочої сили суб’єкта, що працевлаштовується, у виробничому процесі підприємства за відповідну грошову винагороду (заробітну плату).
В економіці постсоціалістичних країн крім працевлаштування через наймання зберігається пряме (безпосереднє) працевлаштування, оскільки існують дрібні товарні виробництва (переважно в аграрному секторі), підприємства колективної власності. Відомо, що пря ме поєднання робочої сили і засобів виробництва можливе лише тоді, коли власник робочої сили водночас є власником чи співвласником підприємства, на якому він працює. Але оскільки в економіці постсоціалістичних країн зростає питома вага підприємств приватної, колективно-приватної (акціонерної) власності, орендних, спільних підприємств, з’являються нові організа-
Таким чино м, поява і розвиток процесів наймання праці породжує формування ринку праці у країнах з різноманітними формами власності в економіці і з ринковими відносинами. Робоча сила в постсоціалістичних країнах стала товаром, вона продається і купується, на неї на ринку праці встановлюється ціна під впливом коливань попиту і пропонування.
Отже, ри нок праці — це організована суспільством система наймання праці в умовах ринкових відносин і опосередкованих зв’язків між суб’єктами економіки. Це також система соціальноекономічних відносин між власниками капіталу і власниками робочої сили з приводу задоволення попиту перших суб’єктів на працю певної якості й кількості, і попиту дру гих суб’єктів на засоби існування через працевлаштування.
Складові ринку праці такі: товар робоча сила в певній кількості і певної якості, ціна товару робоча сила, попит і пропонування. Ці складові мають певні особливості у країнах із трансформаційною економікою.
Сукупна робоча сила, яка пропонує на ринку свою здатність до праці на певн их умовах і на певний термін, являє собою населення країни віком від 15 до 70 років. Це є працездатна, економічно активна частина населення.
Під впливом соціально-економічних змін у постсоціалістичних країнах, що привели до активних трансформаційних процесів, у тому числі і в галузі зайнятості, освіти, техноло гій, оплати праці, відбулися певні зміни в сукупній робочій силі, у зайнятості, у попиті на робочу силу і в її пропонуванні. Суть таких змін
— у розширенні межі працездатності: робочу силу пропонують не лише особи працездатного віку, а й особи, молодші і старші за цей вік (особи пенсійного віку); також праг нуть працювати частково працездатні особи (інваліди тощо), жінки, які достроково повертаються до праці після перерви, пов’язаної з народженням дитини, а також особи без достатньої професійної підготовки. Розвиток ринкових відносин, наявність різноманітних можливостей працевлаштування, у тому числі і через самозайнятість, через самостійну організацію виробництва та реалізації продукції, наявність дод аткових джерел заробітків і прибутків, розвиток
ційні форми підприємств, такі як партнерства, корпорації, концерни тощо, то збільшуються і масштаби наймання праці. Працівник — власник робочої сили — є юридично абсолютно вільною людиною, але водночас економічно залежною особою. Це і зумовлює необхідність продажу працівником своєї здатності до праці на певний термін через ринок праці у формі наймання.
Змінюється в сучасних трансформаційних умовах розвитку і попит на робочу силу на ринках праці. У зв’язку з появою та розвитком нових виробництв, нови х галузей, пріоритетів у розвитку економіки, внаслідок структурної перебудови, яка охопила галузеві й регіональні сфери, кардинально змінився попит на робочу силу, а саме:
— зростає потреба у висококваліфікованих кадрах для галузей із сучасними технологіями, для експортоорієнтованих галузей національної економіки, для фінансового сектору країни, для сектору виробничих послуг, ринкової інфрастру ктури, для органів державного управління;
— зростає потреба у кваліфікованих кадрах для регіонів у зв’язку із необхідністю їх розвитку і спеціалізації на певних виробництвах, із подоланням негативної практики інвестування переважно столичного регіону й недостатнього фінансування інших регіонів країни;
— збільшується попит на робочу силу в аграрнопромисловому комплексі країни у зв’язк у із необхідністю відродження села, перетворення аграрного сектору в ефективну галузь, а також унаслідок розвитку в сільському господарстві різних форм власності, земельних і орендних відносин, різних форм господарювання.
Попит на робочу силу в сучасних ринкових умовах також змінюється у зв’язку із розвитком ма лого і середнього бізнесу, сфери послуг. На попит також впливають процес інтеграції постсоціалістичних країн у світове господарство, розширення світогосподарських зв’язків, приплив іноземного капіталу в країни з трансформаційною економікою.
Сучасний працівник, пропонуючи свою робочу силу на ринку праці, повинен бути висококваліфікованим, гнучким, мати здібність швидко орієнтуватися в нови х ринкових умовах і пристосовуватися до змін на ринку, бути професіоналом у своїй галузі, мати певні моральні якості й духовні принципи (чесність, поряд-
конкуренції на ринках праці стимулює різних суб’єктів економіки активно пропонувати свою робочу силу, перетворюватися в потенційно економічно активних суб’єктів. Але розвиток ринку праці не тільки стимулює пропозицію працівниками своєї здатності до праці, а й породжує певний попит з боку працівників — власників робочої сили на робочі місця в пе вних галузях, регіонах на бажаних для них умовах. Таким чином, пропозиція робочої сили і попит працівників на робочі місця — взаємопов’язані процеси на ринку праці.
Характерною рисою сучасного економічного розвитку є формування у постсоціалістичних країнах ефективного попиту на робочу силу, тобто створюється така кількість робочих місць, яка є економічно доцільною в певних галузях, регіонах за певних економічних умов. У нов их ринкових умовах неефективні робочі місця тільки заради досягнення у країні повної зайнятості не мають права на існування.
Взагалі зайнятість у ринковій економіці кардинально відрізняється від зайнятості в командно-адміністративній економіці, тому що формується під впливом таких ринкових сил, як попит і пропонування робочої сили на ринку праці, а не під натиском державних ди ректив, розпоряджень, нормативів і планів. У командноадміністративній економіці, яка була притаманна колишнім соціалістичним країнам, існувала повна зайнятість, яка досягалася за рахунок здешевлення робочої сили, низької заробітної плати, відсутності зв’язку між результатами праці та її оплатою, а також через недоліки й по милки у системі організації праці. Держава підтримувала повну зайнятість, надлишок робочої сили, дуже високий відсоток зайнятих у промисловості (особливо у воєннопромисловому комплексі країни), у галузях групи «А». Разом із тим сфера послуг, узагалі невиробничі галузі (крім сфери освіти і охорони здоров’я) характеризувалися недостатнім розвитком, значно меншим відсотком зайнятих, не значним попитом на робочу силу.
З початком ринкових реформ у постсоціалістичних країнах зі зміною попиту на робочу силу відповідно змінилася зайнятість.
Відзначимо певні характерні риси зайнятості в результаті проведених у постсоціалістичних країнах соціально-економічних ринкових реформ.
По-перше, кардинальні зміни в суспільстві унаслідок розпочатого переходу від командно-адміністративної до ринко вої (точніше змішаної) економіки викликали скорочення попиту на робочу силу. Це є закономірний перехід від повної зайнятості у плановій економіці до ефективної неповної зайнятості в ринковій (змішаній) економіці.
По-друге, скорочення попиту на робочу силу по-різному вплинуло на зайнятість у країнах Центральної та ПівденноСхідної Європи і у краї нах СНД. Якщо в європейських постсоціалістичних країнах відбулося зниження зайнятості, то в країнах СНД зайнятість знижувалась дуже повільно. Така різниця зумов-
ність, відданість справі, бажання отримувати достойну винагороду за свою працю і сприяти розвиткові національної економіки).
По-третє, в європейських постсоціалістичних країнах скорочення зайнятості сприяло підвищенню продуктивності праці, пожва вленню економіки. Економічне піднесення в цих країнах навіть не викликало зростання зайнятості. У країнах СНД повільне зниження зайнятості породило такі проблеми: зниження заробітної плати, масові її невиплати, вимушена робота неповний робочий день або тиждень, вимушене надання неоплачуваних адміністративних відпусток, падіння продуктивності праці тощо. Працівники залишаються працювати на таких умова х з метою збереження хоч будь-якого місця роботи, соціального статусу, доступу до певних соціальних виплат на підприємствах.
Ситуація почала змінюватися у країнах СНД у другій половині 90-х років ХХ ст. У результаті скорочення фінансових можливостей підприємств, зменшення кількості соціальних виплат працівникам, пристосування підприємств до нових ринкових умо в господарювання і розуміння ними необхідності скорочення кількості зайнятих в умовах зменшення попиту на робочу силу, падіння зайнятості прискорилося.
По-четверте, значне скорочення зайнятості закономірно призвело до зростання безробіття. Структурна перебудова економіки не сприяла появі достатньої кількості нових робочих місць, пропозиція робочої сили значно перевищила п опит на ринку праці. Нові підприємства різних форм власності (приватні, колективноприватні) та різних форм організації (малі, сімейні, індивідуальні і т. ін.) не змогли задовольнити попит працівників на робочі місця через нестачу капіталів, прибутків, кредитів для розширення виробництва; через податковий тиск підприємства мали обмежені можливості щодо розширення і зміцнення. Так, рівень безробіття в Укра їні, визначений за методологією МОП за 2000
—2002 рр., становив 10,5—12,5 %. Згідно із законом А. Оукена, національна економіка втратила близько 31 % ВВП. Ураховуючи, що ча-
лена тим, що в першій групі країн підприємства, працюючи в нових ринкових умовах, прагнули зберегти конкурентоспроможність через скорочення надлишкової робочої сили та підвищення ефективності праці, тоді як у другій групі країн через повільну реструктуризацію підприємств, збереження фінансової підтримки з боку держави, неготовність адміністрації підприємств до болючого процесу скоро чення кількості працівників, бажання зберегти робочі місця і не травмувати працівників, які ще не пристосувалися до конкурентних ринкових умов, скорочення зайнятості відбувалося дуже повільно на фоні значного спаду виробництва в перші роки реформування суспільства.
Зростання безробіття мало такі специфічні для пострадянських країн наслідки: з одного боку, зменшувалася кількість економічно активного населення (пенсіонери припинили працювати, люди передпенсійного віку на договірних умовах достроково виходили на пенсію тощо), а з другого боку, працівники дедалі більше шукали вихід із ситуації безробіття через зайнятість в особистих підсобних господарствах, у незареєстрованому (тіньовому) секторі ринку праці, через гнучкі форми зайнятості. Такі «пострадянські» форми зайнятості зберігаються і в періоди економічного пожвавлення та зростання, попит на робочі місця на такому нестандартному ринк у праці зростає. Оскільки «нестандартність» ринку праці є специфічним явищем для постсоціалістичних країн
1 , не відповідає класичному уявленню про ринок праці (згідно з яким періоду економічного спаду відповідає зниження зайнятості, а періоду економічного піднесення — зростання зайнятості), то вона заслуговує на окремий аналіз.
В економічній літературі це питання досліджується, разом із тим аналіз цього явища потребує доповнень, уточнень, певних узагальнень відповідно до економічного життя, яке змінює ться і дає підстави для нових досліджень і висновків.
Таким чином, поруч зі стандартним ринком праці (повна зайнятість, зареєстрована діяльність, оплата праці згідно з державними законами, нормами і нормативами) існує та активно розвивається нестандартний ринок праці (див. схему).
1
Слід зазначити, що окремі елементи гнучкого (нестандартного) ринку праці мають місце і в розвинутих країнах світу, але їх риси відмінні від наших.
стина населення перебувала у стані так званого прихованого безробіття, то, як свідчать розрахунки, витрати становили приблизно 40 % ВВП.
Існування гнучкого ринку праці відіграє значну роль як для держави в цілому, так і для окремих підприємств і фірм. У масштабі всього суспільства гнучкий ринок праці пом’якшує проблему безробіття, дає можливість усім верствам населення отримувати певний дохід, не втрачати економічної активності, відчувати себе необхідними в певних галузях, зберігати соціа льний статус, нормальний психологічний стан. На рівні окремих підприємств гнучка зайнятість дає можливість підприємцю безболісно регулювати кількість працівників відповідно до потреб виробництва, сприяє періодичному оновленню знань і перепідготовці працівників згідно з вимогами сучасного виробництва.
Окремо слід відмітити таке явище, як неповна зайнятість, форми якої поширюються. За не повної зайнятості людина працює неповний робочий день або тиждень, іде у вимушені адміністративні відпустки, але вона не є безробітною. І хоча це є вимушеною формою зайнятості, так званим «прихованим безробіттям», але навіть за таких умов людина зберігає свої професійні якості, соціальний статус, а також має можливість влаштуватися на робот у в іншому місці. Тобто, неповна зайнятість часто доповнюється вторинною зайнятістю. Як правило, вторинна зайнятість є незареєстрованою, вона забезпечує можливість отримання додаткових заробітків, дає впевненість працівнику бути зайнятим на одній роботі в разі позбавлення іншого виду діяльності.
Важливою рисою зайнятості в Україні є велика кількість працюючих за кордоном на випадкових, тимч асових роботах без контрактів. Це найнижча форма тимчасової роботи, за якої працівник не відчуває себе захищеним, отримує мінімальну плату порівняно з працівниками — громадянами певної країни і може
Специфічною рисою зайнятості в постсоціалістичних країнах є розвиток самозайнятості населення. Самозайняті — це особи, які самостійно, за власні кошти організовують власне виробництво і реалізацію товарів і послуг, а також нес уть відповідальність за продукцію та послуги. Самозайнятість почала активно розширюватися і охоплювати дедалі більші верстви населення з початком економічних реформ у постсоціалістичних країнах, оскільки завдяки такій формі зайнятості не так гостро постала проблема зайнятості та безробіття. Самозайнятість переважно охоплює сферу послуг, дрібне виробництво, особисте підсобне господарство в аграр ному секторі, які не потребують високої кваліфікації працівників, але дають їм значну свободу дій, можливість виявити свої підприємницькі здібності і, відповідно, отримати достатню винагороду за свою працю, за ризик, за вкладений капітал.
Ще одна характерна риса зайнятості в постсоціалістичних країнах — це незареєстрована зайнятість. Вона охоплює як працюючих (це може бути їх додатковий заробіток), так і частково працюючих (осіб з неповною зайнятістю). Також незареєстрована зайнятість приваблює і безробітних. Така зайнятість виконує роль гальма зубожіння населення, і поки офіційна, зареєстрована зайнятість не забезпечуватиме працездатне населення достатніми заробітками й надійними робочими місцями, незареєстрована зайнятість не лише зберігатиметься, а й зростатиме.
Оскільки на ринк у праці робоча сила являє собою товар, то як будь-який товар він має свою вартість і ціну (цінність). Ціною товару робоча сила є заробітна плата. Ринкова трансформація у пострадянських країнах викликала зниження заробітної плати, що має як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. До об’єктивних причин можуть бути віднесені такі: зростання взаємної заборгованості між підприємствами у зв’язку із труднощами зі збутом і фінансуванням, що призвело до зростання неплатоспроможності підприємств і розвитку між ними бартерних відносин; різке па-
будь-коли бути позбавленим роботи. В Чехії, Польщі, Росії, Італії, Португалії та інших країнах працюють українці на будівництві, в аграрному секторі, в інших галузях. Проблема тимчасової зайнятості законодавчо ще в Україні не розв’язана, але потребує такого розв’язання, оскільки держава, яка прагне набути статусу країни з рин ковою економікою, повинна захищати робочу силу на зовнішніх ринках праці своїми законами, забезпечувати її конкурентоспроможність та оплачувати її працю на достатньому рівні.
До суб’єктивних причин падіння рівня заробітної плати відносять: негативну практику в пострадянських країнах зі штучного стримування заробітної плати або взагалі її невиплати з метою забезпечення конкурентоспроможності продукції; помилкову політику в галузі заро бітної плати (податковий прес, виплата працівникам зарплати продукцією, яку виробляло підприємство тощо).
У результаті такої ситуації із заробітною платою в пострадянських країнах склалося своєрідне «замкнене коло»: помилки у трансформаційних процесах викликали падіння заробітної плати, а низький рівень заробітної плати гальмував проведення економічних реформ, оскільки від рівня оплати прац і залежать бажання творчо і продуктивно працювати, податкові надходження до бюджету, платоспроможний попит у суспільстві, рівень споживання і життя, ціни, обсяги виробництва і збуту продукції вітчизняних товаровиробників, рівень зайнятості та якість життя громадян.
З приводу якості життя громадян у пострадянських країнах можна стверджувати, що в 90-х роках ХХ ст. низ ька заробітна плата, зниження соціальних виплат, самоусунення держави від вирішення соціальних проблем, відмова держави від надання соціальних благ і соціального захисту населення (що було перевагою і досягненням соціалістичної системи) призвели до зубожіння переважної частини населення.
1 найманих працівників у Польщі зросла в 1,5 раза, то в Україні вона знизилася у 3 рази.
Так, якщо за 1990—2000 рр. реальна заробітна плата
В Україні з початку 90-х років ХХ ст. були здійснені різні підходи до регулювання заробітної плати. Спочатку держава відмовилася від жорсткого централізованого встановлення розмірів за
1
Реальна заробітна плата — це сума споживчих благ, які можна придбати за номінальну (грошову) зарплату. На рівень реальної зарплати впливають розмір номінальної заробітна плата і рівень цін.
діння попиту, низький рівень продуктивності праці також негативно вплинули на рівень оплати праці; трансформаційна криза охопила економічне життя пострадянських країн і спричинила багато негативних явищ і процесів, в тому числі різке скорочення податкових надходжень до державного бюджету, що також зменшило можливості держави щодо виплат заробітної плати працівникам бюджетної сфери; інфляція 90-х років ХХ ст. у пострадянськ их державах також «з’їдала» заробітки та заощадження громадян.
Держава поступово почала відновлювати державне регулювання оплати праці, державний контроль над міжгалузевими співвідношеннями в оплаті праці, над розмірами і умова ми оплати праці в бюджетній сфері, над максимальними розмірами посадових окладів керівників державних підприємств, над оподаткуванням доходів і податковими надходженнями до державного бюджету.
У 1995 р. було прийнято Закон України «Про оплату праці», який затвердив використання у процесі регулювання оплати праці в країні централізованих і децентралізованих важелів. Одна к проблеми з оплатою праці в Україні збереглися. До них належать такі: низький рівень номінальної і реальної заробітної плати; зміна у зв’язку з такою ситуацією структури доходів населення в бік зростання частки інших доходів за відповідного зменшення частки заробітної плати; розмір мінімальної заробітної плати; посадові оклади в бюдже тній сфері і необхідність їх диференціації; фонди оплати праці підприємств-монополістів і необхідність їх регулювання; фінансова дисципліна на підприємствах; оподаткування доходів працюючих тощо.
На жаль, за рівнем оплати праці Україна помітно відстає навіть від країн СНД. Так, доцільно навести такі цифри:
СЕРЕДНЬОМІСЯЧНА НОМІНАЛЬНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА, дол.
| Країна |
Роки |
| 1995 |
2002 |
| Білорусь |
65,5 |
106,2 |
| Росія |
103,7 |
141,2 |
| Україна |
49,8 |
70,7 |
робітної плати і надала право підприємствам самостійно визначати фонд оплати праці, більш того, без обмежень для його зростання. Але результатом такого рішення держави стало стрімке зростання заробітної плати, яке не супроводжувалося зростанням обсягів виробництва, що закономірно потягло за собою прискорення інфляції і відповідне зниження реальної заробітної плати. Помилкова ду мка про невтручання держави в економіку у зв’язку із переходом від командної системи до ринкової негативно вплинула на всі сфери економічного життя, в тому числі і на заробітну плату.
Прагнення нашої країни стати країною із цивілізованими ринковими відносинами, перетворитися у країну із соціальноорієнтованою ринковою економікою, стати активною учасницею євроінтеграції вимагає наполегливих дій з боку всіх суб’єктів економіки, потребує сильної державної влади та ефективного державного регулювання всіх сфер і галузей суспільного життя. Державі надалі необхідно ефективно регулювати, раціонально втр учатися в розвиток ринків чинників виробництва, узгоджуючи при цьому суспільні, державні та приватні інтереси. Україна повинна і має всі можливості довести, що перехід від командноадміністративної до ринкової системи може бути успішним, а саме: держава може мати чесну і сильну владу, оптимально і раціонально втручатися в економічний розвиток су спільства, проводити виважену соціальну політику, підтримувати розвиток ринкових відносин, сприяти розвитку різноманітних форм власності і цивілізованого підприємництва, захищати й підвищувати добробут своїх громадян.
