11.2. ФОРМУВАННЯ ПЛАНІВ ОНОВЛЕННЯ ПРОДУКЦІЇ, ЇХ СКЛАД І ЗАВДАННЯ

Створення концепції, розроблення й запуск нового товару

— це постійний процес розвитку сучасного бізнесу. Цей процес починається із генерування ідеї і за умови успішного проходження всіх його стадій закінчується комерційним успіхом нового товару (бренду) на ринку. Паралельно із прийнятим рішенням про створення нового товару може бути прийнято рішення про продовження випуску існуючої продукції, оновлення чи виведення з виробничої програми тих виробів, які вже є неефективними. Виважена та послідовна система заходів (дій) по кожному прийнятому рішенню (рис. 11.4) дозволить вчасно реагувати на ринкові зміни, протидіяти конкуренції, маючи збалансований портфель брендів та продукцію, яка знаходиться на різних етапах життєвого циклу. Стратегічна стійкість та конкурентоспроможність підприємства залежать від умілого балансування набору товарів, що випускаються.

Успішний процес розроблення і впровадження нового (оновленого) продукту має три складові [18]:

• стратегія розвитку нових продуктів (цілі, для досягнення яких розробляється новинка, ринки й ринкові ніші,що їх підприємство вважає ключовими для себе, пріоритети продуктової політики);

• достатня кількість ресурсів, сконцентрованих на ключових напрямках, - фінансові, кадрові, виробничі, час тощо;

• планування та організація процесу (наявність відпрацьованої процедури висування, розгляду й затвердження нових ідей, вибору перспективних концепцій та їх просування від задуму до впровадження, підтримка потенційно успішних проектів і відсіювання невдалих).

У сучасних умовах створення нової продукції та оновлення існуючої повинно базуватися на використанні маркетингових досліджень, відкриттів та винаходів. Це передбачає тісний зв’язок етапів наукових досліджень зі стадіями підготовки виробництва та дозволяє поєднати в єдину систему всі роботи, спрямовані на отримання кінцевого результату — освоєння серійного (або масового) випуску нового виробу.

Процес створення нового товару можна представити у вигляді блок-схеми. Існує велика кількість моделей процесу створення нового товару (комплексної підготовки виробництва нового товару), проте виділяють п’ять основних стадій (фаз, етапів) даного процесу (рис. 11.5).

Рис. 11.5. П’ять стадій процесу створення нового товару (комплексної підготовки виробництва нового товару) (адаптовано за [7])

На першій стадії генерується ідея та проводитьcя початковий відбір найбільш доцільних пропозицій щодо створення нового (оновленого) товару. Згідно з результатами досліджень американської консалтингової компанії Booz Allen & Hamilton [20], у середньому тільки одна з 58 нових ідей проходить весь шлях від задуму до впровадження. І головне завдання розробників полягає в тому, щоб спочатку висунути множину пропозицій,

Друга стадія має найбільше значення, оскільки саме на цій стадії повинні визначатися найбільш важливі якості нового товару, такі як його цільовий ринок і стратегія позиціювання, очікувані вигоди, вимоги відносно характеристик продукції тощо. Центральна ланка будь-якого інноваційного проекту — обґрунтування доцільності та можливості виробництва товару чи надання послуги, які будуть представлені на ринку в результаті реалізації проекту. Тому ця стадія також містить обґрунтування проекту з точки зору наявного інноваційного потенціалу підприємства. Заходи, які здійснюються на другій стадії, включають також вирішення різноманітних маркетингових, технічних, виробничих та фінансових завдань. На цій стадії проводиться оцінювання запланованих обсягів збуту нового товару, що дозволить визначити їх достатність для отримання запланованих прибутків. Після підготовки плану збуту менеджмент підприємства оцінює можливі витрати та прибутки. Оцінювання витрат здійснюється відділом НДР, виробничим, маркетинговим та фінансовим департаментами.

Для перевірки перспективності розроблення та виведення на ринок нової продукції користуються й іншими фінансовими оцінками. Наприклад, аналіз беззбитковості, під час проведення якого аналітики, знаючи вартість розроблення і структуру витрат на виробництво товару, визначають, скільки одиниць товару необхідно продати, щоб окупити всі витрати.

Створення зразка й попереднє його тестування є основною метою третьої стадії створення нового товару. На цій стадії в основному відбувається технічна підготовка та безпосередньо технічна робота, коли інженери, програмісти та інші спеціалісти впроваджують у виробництво товар, який було розроблено на другій стадії. Ця стадія найбільш витратомістка. На цій стадії продовжуються маркетингові дослідження, оскільки необхідно постійно відстежувати події на ринку, щоб упевнитися в тому, що товар, який створюється, буде задовольняти споживача, а також буде конкурентоспроможним.

Вихідними даними для планування технічної підготовки виробництва є планові завдання розроблення і освоєння виробництва нової продукції, планові нормативи для визначення обсягу та трудомісткості робіт кожного етапу технічної підготовки.

а потім, враховуючи результати маркетингових досліджень, вибрати серед них той єдиний варіант, який принесе успіх підприємству.

Розрізняють два типи нормативів технічної підготовки виробництва: об’ємні та трудові. За допомогою перших встановлюється обсяг робіт у натуральному вимірюванні, а за допомогою других — у нормо-годинах.

До об’ємних нормативів належать: кількість оригінальних деталей, які припадають на виріб відповідної групи складності; кількість технологічних карт на одну деталь за видом оброблення; коефіцієнти технологічної оснащеності за видами оброблення; типовий розподіл деталей, технологічних процесів і оснащення за групами складності.

До трудових нормативів відносять трудомісткість конструкторських, креслярських, копіювальних та інших робіт із проектування оригінальної деталі, трудомісткість проектування технологічного процесу й оснащення на одну оригінальну деталь тощо.

Кількість оригінальних деталей у виробі залежить від його конструктивної складності та новизни.

За даними технічного завдання на проектування визначають групу складності виробу та приблизну кількість оригінальних деталей у ньому. Але інформація про загальну кількість оригінальних деталей у виробі є недостатньою для визначення обсягу робіт. Деталі можуть суттєво відрізнятися за складністю. Тому вони також поділяються на кілька груп конструктивної та технологічної складності. Класифікації деталей за групами складності розробляються для кожної галузі.

Обсяг робіт із конструкторської підготовки виробництва визначається залежно від кількості оригінальних деталей, збірних одиниць, виробів відповідної групи складності, а з розроблення технологічного процесу

— від кількості оригінальних деталей і технологічних карт на одну деталь за видами оброблення. Остання величина встановлюється у вигляді розширених нормативів для різних типів виробництва.

Обсяг робіт із проектування й виготовлення технологічного оснащення залежить від кількості оригінальних деталей та коефіцієнта технологічної оснащеності їх виробництва.

Коефіцієнт технологічної оснащеності

— число, яке показує, скільки одиниць спеціального оснащення припадає в середньому на одну оригінальну деталь. Розрізняють коефіцієнти оснащеності за окремими видами оснащення та сумарний коефіцієнт, який характеризує загальну оснащеність технологічного процесу. Величина цих коефіцієнтів залежить, насамперед, від типу виробництва. Чим вища серійність виробництва, тим більший коефіцієнт технологічної оснащеності. За коефіцієнтами оснащеності

Після визначення обсягу конструкторських і технологічних робіт розраховується їх трудомісткість. Для цього необхідні нормативи трудомісткості за групами складності: на проектування однієї оригінальної деталі; на розроблення одного технологічного процесу за видами оброблення; на проектування й виготовлення однієї одиниці технологічного оснащення за видами; на налагодження одного технологічного процесу за видами оброблення. Ці нормативи носять галузевий характер і встановлюються різними методами на основі аналізу й узагальнення фактичних даних проектних організацій і підприємств галузі. За відсутності відповідних нормативів обсяги робіт і їх трудомісткість визначаються шляхом експертного оцінювання.

На основі встановленої за нормативами трудомісткості робіт може бути розраховано цикл (тривалість) кожного етапу технічної підготовки виробництва в календарних днях. Розрахунок проводиться за формулою [9]:

Тц = ?i ? k2 ? k3 / (Чi ? Тзм ? kв.н.), (11.1) де ?i — трудомісткість стадії (етапу), людино-годин;

Чi — чисельність робітників, які одночасно виконують дану стадію (етап) робіт, чол.;

Тзм — тривалість зміни, годин; kв.н. — коефіцієнт, що враховує виконання норм (за відрядної форми оплати праці); k2 — коефіцієнт, який ураховує додатковий час на узгодження, затвердження, внесення змін до технічної документації тощо, що не передбачені нормативами (k2 = 1.1 ?1.5); k3 — коефіцієнт переводу робочих днів у календарні: k3 = Дк / Др (Др — кількість робочих днів у плановому році; Дк — кількість календарних днів у плановому році).

Зазвичай кількість виконавців визначається на основі практичних розрахунків. Якщо величину Тц задано, то за вище наведеною формулою визначається кількість виконавців.

Після цього розробляється основний планово-контрольний документ — план-графік технічної підготовки виробництва нового виробу, який визначає послідовність робіт і загальну тривалість циклу технічної підготовки виробництва. Завданням планування технічної підготовки виробництва є встановлення опти-

для певного типу виробництва можна орієнтовно визначити кількість технологічного оснащення кожного виду шляхом множення коефіцієнта оснащеності на кількість оригінальних деталей у виробі, що проектується.

На четвертій стадії товар, його виробництво та маркетингове супроводження тестуються й затверджуються. Хоча певне внутрішнє тестування зазвичай має місце на третій стадії, необхідно більш детальне тестування проводити і на четвертій стадії з метою гарантування відповідності товару специфікаціям та технічним умовам. Це внутрішнє тестування здійснюється, як правило, в лабораторних умовах. Наступний крок — це тестування товару споживачем, щоб упевнитися в тому, що товар дійсно приймається ним. На четвертій стадії може бути протестовано виробничий процес. У цьому випадку перевіряється і налагоджується виробничий процес, підтверджуються дані про витрати і продуктивність. На цій стадії ланцюг розроблення та впровадження оновленого (нового) продукту може перейти у наступну ланку або знову повернутись у дослідний відділ для проведення додаткових досліджень та випробувань.

П’ята стадія полягає в поставленні товару на комерційне виробництво, тобто початок повномасштабного виробництва (перехід із виробництва в одному цеху на виробництво на рівні всього заводу). Одночасно відбувається виведення на ринок. При цьому реалізуються різні елементи маркетингового плану виведення: реклама, стимулювання збуту тощо.

У процесі створення нового новару можна виділити ще й останню стадію, яка характеризує ситуацію, коли продажі нового товару з будь-яких причин зменшуються і на підприємстві намагаються всіма можливими способами ці причини усунути: збільшується обсяг реклами, коригується позиціювання бренду або навіть приймається рішення про кардинальне його репозиціювання. Але якщо всі ці спроби виявляються безрезультатними, то приходять до висновку про необхідність виведення товару з ринку.

Отже, у процесі створення, підготовки виробництва та освоєння нової продукції виконуються такі основні види планових робіт (за складом і завданнями), що виконуються на підприємстві: науково-дослідні, конструкторські, технологічні, організаційно-планові, роботи матеріально-технічного, економічного та соціально-психологічного характеру.

мальної послідовності поєднання робіт, їх розподіл за підрозділами й виконавцями, обґрунтоване визначення термінів виконання, координація, регулювання і контроль робіт і тим самим досягнення рівномірного завантаження підрозділів і виконавців, забезпечення комплексної підготовки виробництва й мінімальної тривалості її циклу.

Роботи, які виконуються у процесі розроблення і поставлення продукції на виробництвo, спрямовані на вирішення таких основних завдань:

• забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх споживачів та експорт даної продукції;

• створення й виробництво продукції високого технічного рівня та якості, конкурентоспроможної на внутрішньому й зовнішньому ринках;

• скорочення термінів розроблення і освоєння виробництва нової продукції;

• забезпечення стабільності (та поліпшення у відповідності до умов ринку) показників якості продукції та ефективної її експлуатації;

• забезпечення й підвищення конкурентоспроможності підприємства, що випускає дану продукцію;

• вихід на нові ринки чи ринкові ніші;

• завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення позитивного іміджу.

План оновлення продукції складається на основі завдань стратегічного плану. У розширеному варіанті план оновлення продукції повинен містити такі розділи:

— якісні та структурні зміни «портфеля» продукції підприємства;

— економічна ефективність виробництва нової (оновленої) продукції;

— норми й нормативи;

— виробництво і реалізація продукції;

— матеріально-технічне забезпечення виробництва нової продукції;

— персонал і оплата праці;

— витрати виробництва нової продукції, прибутки, рентабельність.