У науковій літературі висловлюються дві точки зору з приводу змісту поняття «міжнародна інтеграція» — лібералістська та дирижистська.
Прихильники лібералістської концепції розглядають інтеграцію переважно як злиття ринків, що забезпечують вільну гру цін та конкуренцію у взаємодоповнюваних економіках.
Дирижистська школа вважає, що вільної конкуренції та ринкових відносин недостатньо для інтеграції, необхідне також державне й наднаціональне втручання у структуру господарства. Практика показує, що інтеграція пішла другим шляхом. Елементи координації в галузі економічної політики стали невідворотною реальністю.
Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) — це вищий ступінь інтернаціоналізації господарського життя, що характеризується тісною координацією внутрішньої (в тому числі структурної, грошово-кредитної, енергетичної, транспортної, соціальної тощо) та зовнішньої економічної політики країн, що інтегруються з елементами наднаціонального регулювання, злиттям національних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили, формуванням цілісної соціально-економічної структури з єдиною валютнофінансовою та правовою системами.
Міжнародна економічна інтеграція розвивається від найпростіших форм до більш складних і досконалих, переходячи з нижчого рівня до вищого:
— зона преференційної торгівлі;
— зона вільної торгівлі;
— митний союз;
— спільний ринок;
— економічний союз.
Зона преференційної торгівлі
Зона преференційної торгівлі — початкова стадія регіонального інтеграційного процесу. Країни такого угруповання лібералізують торговельні відносини між собою, усуваючи перепони в торгівлі деякими (але не всіма) товарами та послугами. На цій стадії ще не відпрацьовано єдиний механізм оподаткування під час перетину товаром кордону, діють різні митні правила тощо. Квоти для імпорту товарів із країн-партнерів можуть бути розширені, але не ліквідуються цілком. Полегшуються умови для
руху факторів виробництва (наприклад, для пересування робочої сили), але й тут можуть бути обмеження.
На цій стадії сьогодні перебуває переважна більшість регіональних інтеграційних угруповань світу, в тому числі СНД.
Вільний торговельний простір
У вільному торговельному просторі всі бар’єри на шляху торгівлі усунено. У ньому не допускаються ніякі дискримінаційні податки, квоти, тарифи, інші торговельні бар’єри. Вільний економічний простір інколи створюється для певного класу товарів та послуг. Наприклад, створюється вільний торговельний простір сільськогосподарських товарів, котрий передбачає відсутність обмежень на торгівлю лише сільськогосподарськими товарами.
Головною рисою вільного торговельного простору є те, що кожна країна продовжує проводити власну політику відносно країн, що не є членами даного вільного торговельного простору. Іншими словами, кожна країна — член вільного торговельного простору вільна встановлювати будь-які тарифи або інші обмеження на торгівлю з країнами, які не входять до цього об’єднання.
Найбільш відомим вільним торговельним простором є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). Вона була створена в 1960 р. угодою восьми європейських країн. Сьогодні ЄАВТ втратила колишню важливість у зв’язку з більш високим рівнем інтеграції Європейського Союзу. Ще одним прикладом є Північноамериканська асоціація вільної торгівлі між США, Канадою та Мексикою — НАФТА (1994 p.), котра еволюціонує в бік спільного ринку (до 2015 p.).
Такий підхід використовувався під час становлення ЄС, він актуальний і зараз у НАФТА і МЕРКОСУР. Угоди про ЗВТ зазвичай припускають взаємний мораторій на підвищення мит (standstill). Випадки, коли країни можуть збільшити митні тарифи або застосувати інші захисні заходи, передбачаються в укладених ними угодах. До позитивної сторони таких угод можна віднести більш прогнозований характер торгової політики країн-учасниць. Причому взаємодія цих країн, регулювання діяльності відбуваються без створення спеціальних наднаціональних систем регулювання або прийняття спільних рішень. Усі рішення приймаються у вищих ешелонах влади країн-учасниць. Серед негативних моментів виділяють той факт, що з посиленням конкуренції виникає загроза для національних виробників, що ви-магає підтримки держави для уникнення витіснення їх зі свого ж внутрішнього ринку.
Митний союз
Митний союз (МС), як і вільний торговельний простір, усуває бар’єри в торгівлі товарами серед країн-учасниць. Але, крім цього, він передбачає спільну торговельну політику відносно країн, що не входять до МС. Зазвичай це проявляється під час прийняття зовнішнього тарифу (мита), за допомогою якого імпорт із країн, що не входять до МС, обкладається однаковим митом під час продажу товарів будь-якій країні-учасниці митного союзу. Доходи від тарифів потім розподіляються між учасниками МС згідно з певними встановленими пропорціями.
У рамках МС відбуваються серйозні зміни у структурі виробництва та споживання країн-учасниць. Проводячи єдину зовнішньоторговельну політику, країни регулюють товарні потоки з урахуванням рівня зовнішнього тарифу та результуючих цін, що, у свою чергу, дає поштовх до переорієнтування ресурсів у споживанні та виробництві. Якщо зовнішній тариф на будь-який товар, що встановлюється в МС, вищий від середньозваженого, яке існувало до створення даної інтеграційної структури, то країнамчленам доводиться відмовлятися від дешевшого зовнішнього джерела на користь більш дорогих внутрішніх ресурсів. Такі заходи вживаються зі стратегічних міркувань, щоб уникнути зовнішньої залежності.
Якщо зовнішній тариф встановлюється нижчим, то з урахуванням результуючих цін відбувається переорієнтація зовнішньої торгівлі країн-учасниць на ринки третіх країн. Такі заходи використовуються для посилення конкуренції внутрішніх і зовнішніх виробників. Узагалі, регулювання зовнішнього тарифу
— вагомий інструмент для розвитку внутрішнього ринку товарів і послуг. Відбувається зниження або уповільнення зростання цін, посилюється конкуренція між товаровиробниками в межах МС.
Згідно зі ст. XIV ГАТТ митний союз передбачає заміну кількох митних територій однією під час повного скасування мита всередині МС та створення єдиного зовнішнього митного тарифу.
Наявність у складі МС великих країн дозволяє простіше вирішувати багато проблем (наприклад, ресурсне забезпечення), а вміле поводження з митним тарифом здатне ефективно приваб-лювати іноземні інвестиції. В той же час МС потребує наявності регулювальних інститутів. Наднаціональні органи покликані вирішувати питання координації, контролю діяльності зовнішньої торгівлі та виробництва.
Цікаво, що на цьому етапі, хоча інтеграція відбувається у валютно-фінансовій галузі, вона відіграє другорядну роль обслуговуючого чинника, а такі галузі, як оборонна та окремі напрями енергетики, залишаються поза сферою МС. «Спільний ринок» ЄЕС — найбільш яскравий, але не єдиний приклад економічної ефективності митного союзу. На всіх континентах існують регіональні союзні форми митних союзів: ЄАВТ, МЕРКОСУР, Андський пакт, Митний Союз Центральної Африки, Асоціація країн Південно-Східної Азії.
Спільний ринок
Як і митний союз, спільний ринок не має торговельних бар’єрів і характеризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Крім того, у спільному ринку мобільними є чинники виробництва між країнами-учасницями. У спільному ринку обмеження на імміграцію, еміграцію та переливання капіталу через кордони усунено. Чинник мобільності дозволяє ефективніше використовувати працю, капітал та технологію. Таким чином, у спільному ринку починається інтеграція безпосередньо у сфері виробництва, що змушує членів спільного ринку тісно співпрацювати у грошовій, податковій (фіскальній) політиці та в політиці зайнятості.
Крім очевидних вигід функціонування спільного ринку, він має й негативні сторони. Мова йде про те, що підвищення продуктивності праці країн-учасниць спільного ринку в цілому не завжди передбачає однакову вигоду для всіх країн, які входять до спільного ринку. Через цю обставину виникають труднощі у створенні спільного ринку в різних частинах земної кулі. Прикладом успішної політики спільного ринку може слугувати ЄЕС.
Для регулювання діяльності в рамках СР створюються спеціальні наднаціональні інститути, яким передається частина національного суверенітету країн-учасниць, або просто міждержавні інститути, різного роду фінансові структури та фонди, покликані координувати економічну політику держав-членів.
Якісно вищою формою інтеграції є єдиний внутрішній ринок (ЄВР), що забезпечує не тільки вільне пересування товарів, але також вільний рух послуг, капіталу й робочої сили.
Переростання СР у ЄВР обумовлюється не тільки економічними, а й політичними факторами. ЄВР передбачає більш досконалу діяльність наднаціональних органів контролю та управління в напрямку гармонізації всього спектра економічної політики (в тому числі й соціальної) з урахуванням уніфікації національних законодавств держав-членів.
Цей етап реалізовано тільки в рамках Євросоюзу, що дозволило йому перейти до вищої форми економічної інтеграції — економічного та валютного союзу.
Економічний і валютний союзи
Економічний та валютний союзи (ЕВС) є взаємодоповнювальними й невід’ємними частинами єдиного процесу. Будівництво ЕВС являє собою сукупність паралельних заходів, головна мета яких — створення єдиного економічного, валютно-фінансового, правового, інформаційного й соціокультурного простору. З одного боку, ЕВС передбачають тісну координацію економічної політики держав-членів на основі рекомендацій та контролю від наднаціональних органів за суворого дотримання встановлених у рамках міждержавних договорів кількісних показників стану економіки країн-учасниць з метою зближення їх економічного й соціального розвитку (економічна конвергенція).
З іншого боку, ЕВС передбачає встановлення твердо фіксованого курсу валют країн-учасниць, перехід до єдиної валютної політики та створення незалежної системи центральних банків на чолі з банком, наділеним винятковим правом емісії уніфікованої грошової одиниці. У міру становлення ЕВС складаються передумови для реалізації вищого ступеня інтеграції — політичного союзу.
Політичний союз
Політичний союз (ПС) є завершальним щаблем інтеграції і фактично передбачає формування федеративної держави. Країниучасниці переходять до загальної зовнішньої політики та єдиної політики безпеки, вводять єдине громадянство і право громадян обирати й бути обраними як у національні, так і в наднаціональні (федеральні) органи влади, незалежно від місця їх перебування на території ПС. Реалізується співробітництво у сфері юстиції та внутрішніх справ, істотно розширюється діяльність у сфері культури, освіти й захисту прав та інтересів усіх громадян союзу. Таким шляхом іде регіональна інтеграція в рамках Європейського Союзу.
